Методика обліку і організація аналізу і аудиту виробничих запасів підприємства (ТзОВ „Уніплит”)

Здійснюючи обмін на подібні  запаси, підприємства повинні узгодити між собою договірну ціну, яка не може бути нижчою від звичайної. Договірну ціну приймають за справедливу. Від справедливої ціни нараховують податковий кредит і податкове зобов’язання (ст.4.2.Закону України „Податок на додану вартість” від 3.04.1997року №168/97-ВР)

Підприємство оприбутковує запаси, які надходять в процесі обміну за справедливою або первиною вартістю запасів, які відпущені. Ці вартості, як правило, не збігаються з ціною, яка  вказується в первиних документах постачальника.

Незалежно від того, яка ціна обмінюваних запасів вказується в первиних документах постачальника, вони оприбутковуються таким чином:

1. Якщо балансова вартість відпущених  запасів є меншою за справедливу  їх вартість – оприбуткування  здійснюється за тією ціною,  за якою були відпущені власні запаси;

2. Якщо балансова вартість відпущених  запасів є більшою за справедливу  їх вартість - оприбуткування здійснюєте.

Отже, оприбутковувати запаси, які надходять  в процесі обліку, на підставі документів постачальника, які їх супроводжують, можна лише у двох випадках:

1. Балансова вартість запасів двох  учасників бартерного процесу  збігається, при умові, що обидві  ці вартості є меншими від  їх справедливої вартості.

2. Балансова вартість запасів одного  з учасників бартерного процесу  є більшою за їх справедливу, при умові, що балансова вартість запасів іншого учасника бартерного процесу дорівнює їх справедливій вартості.

Такі  випадки трапляються досить рідко, тому при оприбуткуванні запасів  у процесі, „подібного ” обміну бухгалтеру необхідно скласти довідку- розрахунок, якою коригуються суми які зазначені в документах постачальника.

Неподібні об’єкти – це об’єкти, які не мають однакового функціонального  призначення та однакової справедливої вартості.

Придбання запасів у результаті обліку на неподібні об’єкти досить часто зустрічається при здійсненні розрахунків між вітчизняними підприємствами. Його суть полягає в тому, що підприємство обмінює запаси, якими володіє в надлишку, на запаси, щодо яких існує потреба на підприємстві.

При цьому згідно з положеннями П(С)БО 15 „Дохід” сума доходу за бартерним контрактом визначається за справедливою вартістю запасів, які отримані чи підлягають одержанню підприємством, зменшеною або збільшеною на суму переданих чи отриманих грошових коштів та їх еквівалентів.[с.112](Хом’як Р.Л.)

Запаси  відпускаються зі складу підприємства на виробничі, господарські потреби, на сторону, для переробки. Рух запасів, тобто дійсне фізичне переміщення  матеріальних цінностей у процесі  господарської діяльності фірми  може не збігатися з рухом вартості запасів.

На  більшості підприємств зі складу першими вибувають ті запаси, які  першими туди надійшли, тобто які  довше, ніж інші запаси, там перебували. Це пояснюється насамперед фізичним і моральним їх старінням, можливістю закінчення терміну зберігання, придатності тощо. Рух вартості запасів може також визначатися хронологією зміни цін на різні види запасів. За стабільного зовнішнього середовища співвідношенню доходів і витрат найбільшою мірою відповідав би метод, який поєднював би рух вартості запасів з їх фізичним рухом. Але такі обставини здебільшого є характерними для середовища, яке зазнає змін, і включає такі чинники, як інфляція, особливості державного регулювання (зокрема податкова політика), здатність до циклічних і структурних коливань та інше.

Так, за незмінної вартості одиниці запасів  потреба у виборі методу визначення їх вартості не виникає, але така ситуація не завжди можлива. Протягом облікового періоду вартість одиниці запасів  змінюється, тому виникає необхідність визначити вартість запасів, які залишилися на кінець звітного періоду і які вибули протягом звітного періоду. Необхідність у визначенні вартості запасів на кінець звітного періоду зумовлена необхідністю правильно визначити валовий і чистий дохід.

При відпуску запасів у виробництво з виробництва, продажу та іншому вибутті згідно з п.16 П(С)БО 9 “Запаси” їх оцінка здійснюється за одним із методів:

- ідентифікованої собівартості;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом  надходження запасів (ФІФО);

- нормативних витрат;

- ціни продажу.

Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці продукції  застосовується при списанні запасів, які не підлягають заміні іншими запасами, що є на підприємстві, або запасів, які відпускаються для виконання  спеціальних замовлень і проектів.

При застосуванні цього методу рух  вартості запасів співпадаз з  їх фактичним рухом, тому вартість відпущених запасів та їх залишків обліковується  за їх фактичною вартістю. Цей метод  є особливо ефективним при використанні комп’ютерних технологій обліку запасів, пристроїв зчитування штрихових кодів (при маркуванні товарів), коли кожна одиниця має специфічні, властиві тільки їй характеристики, тобто запаси не є однорідними за своїми споживчими якостями. Проте, можливість застосування такого методу на практиці обмежена причинами різноманітності номенклатури та великої кількості одинакових запасів. У результаті використання цього методу однакові запасі обліковуються за різною вартістю, що не завжди зручно. Залежно від того, який саме з однакових запасів використовуватиме підприємство, прибуток буде змінюватися відповідно до первісної вартості кожного запасу.

Метод середньозваженої собівартостізастосовується окремо для кожної сукупності відображених в обліку запасів, однакових за призначенням і споживчими характеристиками.Середньозважена собівартость одиниці, що вибуває, визначається за наступною формулою:

Вартість запасів на Вартість отриманих  ідентич

початок місяця + них запасів пртягом  місяця

Середньозважена

собівартість = Кількість запасів на Кількість ідентичних запасів

початок місяця + отриманих протягом місяця

Алгоритм розрахунку середньої  вартості одиниці запасу протягом періоду  визначається залежно від методу, що застосовується для обліку запасів. Середня вартість одиниці запасів може розглядатися як за звітний період (при періодичному обліку списання запасів), так і після кожного наступного надходження (при безперервному веденні обліку списання запасів).

Для розрахунку ціни вибуття при  періодичній оцінці беруться до уваги  всі дані з надходження запасів  за звітний період, а при постійній  – лише дані за період, що передував  дані останнього вибуття запасів.

Цей метод можна застосовувати для оцінки взаємозамінних запасів, при списанні яких не потрібно проводити ідентифікацію (на відміну від попереднього методу). Недоліком вказаного методу є складність визначення середньої ціни в умовах, коли виробничі запаси надходять або витрачаються щоденно.

За постійної системи обліку запасів при застосуванні методусередньозваженої собівартості вартість запасів, що знову  надійшли, усереднюється з вартістю наявних запасів. У результаті цього  одержується ніби-то одна партія за однією обліковою ціною, яка визначається як відношення загальної вартості запасів до їх загальної кількості.

Перевага методу оцінки за середньозваженою собівартостю полягає у тому, що оцінку вартості відпущених запасів  та їх залишків можна отримати одразу в момент здійснення операції, що дає об’єктивну інформацію про вартість запасів і практично не дозволяє здійснювати маніпуляції з цифрами. Але це досягається за рахунок великого обсягу роботи. Крім того, оцінка залишків матеріалів і собівартості готової продукції не є абсолютно об’єктивною.

При періодичному обліку запасів, що найчастіше застосовується на практиці, при використанні методу середньозваженої собівартості робиться припущення, яке  спрощує реальну картину руху запасів: усі запаси надійшли та відпущені  в один і той же час – у кінці звітного періоду. Застосовування методу середньозваженої собівартості в умовах періодичної оцінки запасів означає, що вартість придбаних протягом звітного періоду запасів необхідно розділити на їх загальну кількість, отримавши таким чином середню ціну придбання запасів, яка і буде ціною вибуття запасів у цьому звітному періоді.

Метод ФІФО (першими відпускаються  запаси, що надійшли раніше) базується  на хронології надходження, тобто на припущенні, що одиниці запасів, які  були придбані першими, продаються чи використовуються першими, що запобігає їх псуванню, а також, що грошова одиниця є стабільною.

Одиниці, які залишаються в запасах  на кінець періоду, оцінюються за цінами останніх надходжень товарів.

Даний метод найчастіше застосовується для таких видів запасів які повинні реалізуватися у першу чергу, щоб уникнути збитків від їх псування.

При постійному обліку вартість витрачених запасів розраховується виходячи з  їх загальної вартості безпосередньо  при витрачанні чергової партіїї. Собівартість проданих запасів визначається шляхом додавання вартостей, використаних при їх збуті.

При періодичному обліку реальне чергування надходжень і витрачань замінюється  послідовними діями: спочатку враховується усе надходження, а потім –  усе витрачання. При цьому бухгалтер виводить підсумки з оприбудкування запасів за весь звітний період, після чого відображає вибуття необхідної кількості запасів у хронологічному порядку, від першого постачання до того постачання, в якому виникло повне вибуття запасів у звітному періоді. Вартість запасів на кінець звітного періоду визначається шляхом проведення інвентаризації. Сальдо запасів на кінець періоду визначається як добуток кількості запасів у натуральному вираженні та ціни (при придбанні запасів) або собівартості (при самостійному виготовленні) одиниці запасу з останньої його партії, що надійшла.

Перевагв методу ФІФО полягає в  його простоті , систематичності та об’єктивності, завдяки використанню цього методу не допускається маніпулювання  даними в сторону штучного завищення  або заниження вартості запасів, тобто сприяє запобіганню можливості маніпулюванням прибутком, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно співпадає з поточною ринковою вартістю. Метод ФІФО оправдовує себе в умовах незначної інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції призведе до завищення вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації.

Оцінка запасів методом ФІФО потребує організації аналітичного обліку не тільки за видами матеріальних активів, але й за партіями постачання, якщо закупівельні ціни на них змінюються.

Метод нормативних затрат використовується на підприємствах промисловості  зі складною технологією, а також  у сезонних галузях матеріального  виробництва. Запасами, для яких застосовується метод нормативних затрат, є незавершене виробництво та готова продукція.

Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних  норм витрат повинні регулярно перевірятися і переглядатися ціни. На практиці такий метод застосовується рідко через складний механізм включення матеріальних витрат (запасів) до собівартості продукції:

Ø встановлення норм витрат запасів  на кожен вид продукції;

Ø встановлення згідно з визначеними  нормами витрат і цін запасів кошторисних ставок на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до змін норм витрат запасів або цін.

Метод оцінки за цінами продажзастосовується підприємствами роздрібної торгівлі з  використанням середнього відсотку торгової націнки на товари. Цей метод оцінки застосовують підприємства, які мають значну номенклатуру товарів, що змінюється, з приблизно однаковим рівнем торгової націнки.

Собівартість реалізованих товарів  визначається як різниця між проджною (рздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Середній відсоток торгової націнки визначається діленням суми залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок у продажній вартості товарів, отриманих у звітному місяці, на суму проджної (рздрібної) вартості залишку товарів на кінець звітного місяця та проджної (рздрібної) вартості проданих у звітному місяці товарів.[58]

Сума торговельної націнки, що припадає на реалізований товар, розраховується з використанням середнього відсотка торгових націнок за формулою:

Залишок торгових + торгова націнка

Сума Продажна націнок на початок  місяця за місяць

Торгової = (роздрібна) * Продажна (роздрібна) Продажна (роздрібна)

націнки вартість вартість залишку + вартість отриманих у

товарі на початок місяця звітному періоді товарів

Дані оцінки при постійній системі  відрізняються від оцінки, отриманої  при застосування перідичної системи. Ця відмінність зумовлюється наявністю різниці у часі проведення оцінки вартості залишків запасів.

Залишки запасів за цією системою визначаються у відповідності з  таким розрахунком:

Залишки на Залишок на Надходження  Вартість матеріалів

Кінець за даними = початок + матеріалів – яку належить списати

інвентаризації періоду за період

Враховуючи, що одним із принципів  бухгалтерського обліку є принцип  обачності, то вибір методу оцінки вартості запасів, виходячи із самої оцінки їх вартості, з одного боку, має запобігти  завищенню оцінки активів і доходів підприємства, тобто у фінансовій звітності має бути відображене його дійсне фінансове становище. З іншого боку, враховуючи позицію забезпечення результативної управлінської діяльності, можна виділити те, що бухгалтерська звітність повина містити дані, необхідні для:

а) прийняття обґрунтованих управлінських  рішень в галузі інвестиційної політики;

б) оцінки динаміки і перспектив змін, які відбуваються в них, і ефективність їх використання.