Мета і Об’єкти контролінгу

Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Февраля 2013 в 16:07, реферат

Описание работы

Контролінг можна визначити як систему перевірки того, наскільки успішно підприємство просувається до своєї мети. У випадку відхилень від мети приймаються коригувальні дії. Враховуючи багатогранність системи контролінгу, різні автори по-різному визначають мету контролінгу. Дамо характеристику усього того, що, на наш погляд, може служити метою контролінгу.

Работа содержит 1 файл

Контролінг.docx

— 114.24 Кб (Скачать)

8.Мета і Об’єкти контролінгу

Контролінг можна визначити  як систему перевірки того, наскільки  успішно підприємство просувається до своєї мети. У випадку відхилень від мети приймаються коригувальні дії. Враховуючи багатогранність системи контролінгу, різні автори по-різному визначають мету контролінгу. Дамо характеристику усього того, що, на наш погляд, може служити метою контролінгу.  
Так, мета контролінгу зводиться до підтримання ефективного функціонування підприємства, вона визначається вищим керівництвом і може уточнюватися залежно від змін факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, в якому функціонує підприємство. Метою може бути висока якість продукції, завоювання частки та розширення ринку продажу, зниження витрат на виробництво, зниження цін. збільшення прибутку, незалежність від кредиторів.  
Метою контролінгу є також й діагностування фактичного техніко-економічного і фінансового стану, порівняння його з прогнозованим, виявлення тенденцій і закономірностей розвитку економіки підприємств у відповідності до головної мети та попередження негативного впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на фінансовий результат та становища на ринку.  
Іншими словами, контролінг є системою спостереження та вивчення поведінки економічного механізму конкретного підприємства і розробки шляхів для досягнення мети, яку воно ставить перед собою. Стан контрольованих об'єктів визначається кількісними, якісними, структурними, часовими і просторовими характеристиками.  
Ключовим поняттям у визначенні мети контролінгу є тенденції і закономірності економіки підприємства, його техніко-економічного та фінансового стану. Говорячи про економіку, слід мати на увазі, що мова йде, насамперед, про використання його активів та пасивів, а інформація показує тенденції і закономірності розвитку. Діагностування техніко-економічного та фінансового стану можливе за умови забезпечення фактичною обліковою та іншими видами інформації про об'єкти і зіставлення її з плановими показниками.  
Метою контролінгу може бути й отримання даних, їх обробка і трансформація в інформацію для управління та прийняття рішень. Така інформація є нестандартною, призначається для виявлення тенденцій і закономірностей явищ і процесів у діяльності підприємства, допомагає розробити заходи, які забезпечують його життєдіяльність.  
Контролінг є системою інформації, яка сприяє забезпеченню тривалого існування підприємства, він націлений на майбутнє. Той, хто тримається за старе, залишається з його наслідками, а завдання грамотних менеджерів полягає у тому, щоб завчасно пристосуватися до нових обставин. Проте досвід свідчить, що в більшості випадків менеджери не розуміють необхідності адаптації до нових реалій життя, не відчувають прискорення темпу змін. Якщо проблема пристосування зводиться до темпу технічних перемін, то немає іншої альтернативи, як звернутися до науки за її вирішенням.   

Нагальна необхідність впровадження контролінгових систем  у вітчизняних комерційних банках зумовлена низкою об’єктивних причин. Відповідно до них виокремлюють наступні об’єкти контролінгу, тобто ті, на яких концентрується основна увага:

- організаційна структура  комерційного банку (як правило,  відсутність чіткої уяви щодо  організаційної структури банку,  розподілу повноважень і відповідальності  призводить до перевантаження роботою окремих підрозділів);

- асортимент банківських  послуг, стандарти якості, собівартість  і прибутковість окремих банківських  послуг;

- вивчення зовнішнього  середовища з метою вчасної  реакції на нього;

- ресурси банку (матеріальні,  персонал, інформація, корпоративні  цінності тощо);

- фінансова діяльність;

- виробничі процеси (інвестиційна  діяльність, залучення клієнтів, розвиток  інше);

- показники ефективної  діяльності;

- управлінська діяльність, управлінські рішення.

Контролінг є інструментом покращення діяльності банку. Варто розрізняти поняття «контролінг» і «контроль». Контролінг не означає „контроль”, а скоріше – „постійно тримати під контролем”. Контроль має на меті виявлення помилок, прорахунків та проблем, які мали місце в минулому (як здійснене явище), а контролінг – управління майбутнім для того, щоб запобігти помилкам, відхиленням і прорахункам надалі.

На основі переліку функцій, завдань і об’єктів контролінгу, можна уявити собі сферу його застосування. Обсяг реалізованих в організаціях функцій контролінгу залежить в основному від таких чинників:

-         економічного стану банківської установи;

-         розуміння керівництвом і/або власниками важливості й корисності впровадження функцій контролінгу;

-         розміру банку (чисельність працюючих, обсяг капіталу);

-         чіткості визначення об’єктів контролінгу;

-         кваліфікації управлінського персоналу;

-         кваліфікації працівників служби контролінгу.

Варто зауважити, що функції  і завдання контролінгу постійно доповнюються або міняються за змістом, міняється вагомість окремих  об’єктів. Так, велика депресія 30-х  років 20 ст. показала значимість управлінського обліку й планування для забезпечення виживання підприємства в довгостроковій перспективі. До цього практики нехтували цими функціями управління або не надавали їм належного значення. Середина 30-х років у США були періодом інтенсивного зростання кількості підприємств, що впроваджують принципи філософію контролінгу. Практику підприємств, їх негативні і позитивні моменти, почали запроваджувати у життя і банки, враховуючи специфіку своєї діяльності.

Ефективність системи  контролінгу визначається ефективністю управління, таким чином, контролінг є зворотним зв’язком управління. Отже, об’єкти контролінгу, як управлінські інструменти, об’єднують і спосіб управління і, безпосередньо, відповідний методичний. Відповідно його об’єкти мають наступні характеристики:

1) контролінг як інструмент – планування, аналіз, звітність;

2) контролінг як концепція комунікації – дотримання домовленостей, відхилення;

контролінг як філософія  мислення – комплексне мислення.

9. Організаційна структура управління

Організаційна структура управління - це впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, що знаходяться між собою у стійких взаємостосунках, які забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого.

Елементами структури можуть бути як окремі працівники, служби так і  окремі ланки апарату управління, а взаємозв'язки між ними підтримуються через горизонтальні і вертикальні зв'язки, які носять лінійний і функціональний характер.

В межах структури управління проходить  управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені завдання і функції управління, і відповідно - права і відповідальність за їх виконання.

Зв'язок структури управління з  такими ключовими поняттями менеджменту, як цілі, функції, процес, механізм функціонування є свідченням того, наскільки великим є вплив організаційної структури на всі сторони управління. Саме тому, менеджери всіх рівнів приділяють значну увагу принципам і методам формування структур, вибору типу або комбінації видів структур, вивченню тенденцій в їх побудові і оцінці відповідно до цілей і завдань, що вирішуються.

Тому, організаційна структура  повинна:

- відображати цілі і завдання  організації, підпорядковуватись виробництву і змінюватись разом з ним;

- відображати функціональний розподіл  праці і обсяг повноважень  працівників управління, які визначаються  політикою, процедурами, правилами,  посадовими інструкціями;

- відповідати соціально-культурному середовищу і умовам в яких вона буде функціонувати. Тому спроби сліпо копіювати структури управління, які мають успіх не призведуть до бажаного результату, якщо умови будуть різними;

- встановлювати відповідність  функцій і повноважень посадової  особи з однієї сторони і  рівня культури з іншої.

Структура управління сервісного підприємства - це упорядкована сукупність взаємозалежних елементів, що забезпечують його функціонування як єдиного цілого.

Управляти організаційною структурою - означає оптимально розподілити цілі і завдання між працівниками організації.

На вибір структури управління впливають:

o розмір організації, який визначає кількість ієрархічних рівнів і масштаб управління, а також задає її тип - функціональна, дивізіональна і т.п;

o технологічні фактори:  в умовах загальної автоматизації, при якій не потрібне постійна присутність людини, структура управління буває простішою;

o економічні фактори, наприклад, згрупувавши подібні види діяльності в єдиний підрозділ, керований єдиним органом управління замість декількох колишніх, можна значно знизити відповідні витрати;

o людський фактор пов'язаний із соціальною структурою персоналу та стосунками між людьми, вимагає врахування впливу неформальної структури на формальні зв'язки в організації;

o природні фактори - географічні або природно-кліматичні, наприклад, територіальна розкиданість підрозділів, їхня відірваність від центрального апарату управління, екстремальний характер умов роботи та ін.

В практиці діяльності підприємств, в тому числі і сервісних, існує два типи структур управління - ієрархічна й адаптивна.

 

  10.Функції є цільові та організаційні.

Призначення цільових функцій  полягає в направленості до конкретної мети системи, яка може охоплювати галузь, регіон тощо. Оскільки суттю управління є досягнення мети (цілі), то цільові  функції є не тільки необхідним, а й визначальним елементом управлінської діяльності.

Основні задачі управління суб'єкт вирішує, спираючись на організаційні функції. Їх призначення полягає у використанні оптимальних методів об'єднання спеціалістів, співробітників для реалізації цільової функції системи, забезпечення життєдіяльності всіх її підструктур.

Управління також включає в себе функції прогнозування та планування.

Прогноз в управлінні – це передбачення суб'єктом кінцевого результату роботи системи в майбутньому, побудова способів, необхідних для його досягнення.

Планування – це розробка рішення про те, якими мають бути конкретні результати, їх виконавці, етапи виконання, шляхи досягнення.

Прийняття рішення – це пусковий механізм, що означає перехід від аналізу ситуації до практичної дії, яка здійснюється згідно з планом.

Виконання дій, що передбачені  планом, вимагає здійснення ряду організаційних функцій:

- загальноорганізаційної;

- матеріально-технічного  забезпечення;

- фінансово-економічного  розвитку;

- обліку та контролю;

- політико-правового забезпечення;

- соціального забезпечення та соціального захисту робітників;

- мотивації.

Загальноорганізаційна функція передбачає розподіл доручень між співробітниками.

Через матеріально-технічну функцію керівник визначає дійсні потреби системи в матеріальних ресурсах. Розподіляє і слідкує за раціональним та економічним їх використанням.

Функція фінансово-економічного розвитку дозволяє керівнику своєчасно визначити реальну вартість для його організації здійснення поставленої задачі.

Функція обліку та контролю полягає у забезпеченні збирання, передавання, зберігання та обробки даних обліку.

Політико-правова функція дозволяє керівнику системи орієнтуватися в політико-правовому просторі суспільства.

Соціальна функція управління направлена на те, щоб сприяти ефективному вирішенню питань, що виникають в суспільстві.

Функція мотивації направлена на забезпечення сумлінного виконання підлеглими своїх обов’язків. З цією метою в системі мають бути створені умови для моральної та матеріальної зацікавленості працівників у виконанні своїх обов’язків.     

 Всі вказані функції в процесі управління взаємопов’язані та здійснюються одночасно. Менеджер зобов’язаний вміти найбільш раціонально розподілити обов’язки, об’єм роботи та виконувані функції з урахуванням таких факторів, як досвід, професійна підготовка, наявність спеціальних знань та навиків вирішення виробничих задач, індивідуальні здібності, стан здоров'я, здатність виконувати дані функціональні обов’язки.

 

11. Функція планування

Функція планування передбачає розв'язання двох глобальних питань: якою має бути реальна мета організації  і що слід робити членам організації, щоб досягти її. За допомогою планування можна перевести фірму як систему  із вихідного, базового рівня на заданий рівень розвитку шляхом маневрування і зосередження сил та засобів на пріоритетних напрямах своєї діяльності, а також визначати перспективи розвитку і майбутній стан фірми. Планування як цілеспрямована спеціалізована управлінська діяльність здійснюється на принципах об'єктивності, реалістичності, системності, комплексності, оптимальності; пріоритетності та єдності інтересів фірми, її персоналу і споживачів; збалансованості; обґрунтованості планів, програм, проектів, моделей розвитку; гнучкості шляхів соціально-економічного розвитку. 
Передумовою планування є прогнозування. Воно являє собою виявлення об'єктивних (реальних) тенденцій, станів розвитку бізнесу в майбутньому, а також альтернативних шляхів розвитку і термінів здійснення їх. Прогнози будуються відповідно до мети фірми, яка використовується як базис в операціях планування. Прогноз має дати бізнесмену уявлення про напрям розвитку, про способи досягнення мети, про результат його дій. Успіх майбутнього визначає не лише теперішнє, а й минуле. Прогноз в умовах постійно змінюваного середовища є органічною частиною планування. Це положення стосується не лише підприємства в цілому, а й кожного з його структурних елементів. 
Планування є головною функцією управління, від якої певною мірою залежать усі інші функції. Менеджер, займаючись управлінням, намічає мету організації та прагне визначити найкращі способи її досягнення. Він аналізує бюджети, розклади, інформацію про стан галузі та економіки в цілому, ресурси, що є в розпорядженні підприємства, і ресурси, які воно спроможне придбати. Важливим аспектом планування є ретельне оцінювання вихідних даних.

План — це система заходів, спрямованих на досягнення мети і  завдань. Плани, як і мета, поділяються  на кілька взаємопов'язаних рівнів. Кожному рівню мети відповідає свій рівень планів, у яких виробляються (намічаються) конкретні шляхи досягнення відповідної мети. Наприклад, стратегічні плани передбачають дії, спрямовані на досягнення стратегічної мети. Стратегічні плани, як правило, є довгостроковими і визначають дії на період від 2 до 5 років. Вони розробляються менеджерами вищого рівня після консультацій з менеджерами нижчої ланки управління. 
Тактичні плани передбачають дії, спрямовані на досягнення тактичної мети і на підтримку стратегічних планів. Вони розробляються менеджерами середньої ланки, які обговорюють плани з менеджерами нижчої ланки, а потім подають їх вищому керівництву. 
Оперативні плани передбачають дії, спрямовані на виконання оперативної мети і підтримку тактичних планів. Оперативні плани, як правило, охоплюють період часу менше року. Вони розробляються менеджерами нижчої ланки при консультуванні з менеджерами середньої ланки. 
Система внутрішньофірмового планування включає комплекс планів (виробничі, фінансові, капітальних вкладень, збуту, НДДКР, організаційного розвитку і т. ін.), складених з урахуванням стратегії та мети фірми, її виробничого профілю і специфіки діяльності на ринку. Основу внутрішньофірмового планування складають такі підходи: врахування у планах усіх взаємозв'язків між виробничою, збутовою й обслуговуючою діяльністю фірми; ієрархічність планів від стратегічних до індивідуальних; послідовне проходження планової документації і багатоступеневість процесу планування — від вищого керівництва фірмою до робочого місця і навпаки. 
Планування — один із способів, за допомогою якого менеджери формують єдиний напрям зусиль трудового колективу на досягнення загальної мети підприємницької діяльності. 
Традиційна система планування орієнтована, як правило, на функціонування підприємства. В умовах швидко змінюваного внутрішнього і зовнішнього середовища стає насущною потребою переорієнтування планування підприємства з функціонування на розвиток. 
Кінцева мета планування розвитку підприємства полягає в тому, щоб змоделювати (а потім обновляти відповідно до змін умов, можливостей, потреб) бажаний майбутній стан підприємства, а також шляхи і засоби його досягнення (реалізації). При визначенні тривалості планового періоду в довгостроковому плануванні варто враховувати дві обставини: а) план розвитку має ставити досить серйозну мету і завдання, які справді відповідали б перспективним інтересам колективу підприємства, могли б його захопити і надихнути на творчу високопродуктивну працю; б) тривалість має бути достатньою для якісної, високоефективної підготовки та реалізації плану.

Информация о работе Мета і Об’єкти контролінгу