Фінансова звітність

Більшість з наведених в таблиці 6 показників, рівно як і тенденція їх зміни, мають достатньо наочну економічну інтерпретацію, тому наведемо тільки деякі коментарі.

Амортизація являє собою процес розподілення на готову продукцію витрат на основні засоби. Тому коефіцієнт зносу, який залежить від прийнятої методики  здійснення амортизаційних відрахувань, строго кажучи, не відображає фактичного зносу  основних засобів, рівно як і коефіцієнт гідності не дає точної оцінки їх поточної вартості. Це відбувається по ряду причин. Наприклад, на законсервоване обладнання і транспортні засоби нараховується амортизація на повне відновлення, тобто фізично ці засоби не зношуються, але загальна оцінка зносу основних засобів змінюється, що стосується поточної вартісної оцінки технічних засобів і ступені їх відповідності розрахунковій величині залишкової вартості, то в принципі вони залежать від таких факторів, як темп інфляції, стан кон’юнктури ринку і попиту, правильності визначення корисного строку експлуатації основних засобів і т.п..

Не дивлячись на умовність показника зносу основних засобів, він має певне аналітичне значення. По деяким оцінкам, значення коефіцієнта зносу більше чим 0,5 вважається не бажаним.

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з точки зору коротко- та довгострокової перспективи.

В першому випадку критерієм оцінки фінансового стану є  ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здібність своєчасно і в повному обсязі провести розрахунки по короткостроковим зобов’язанням.

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здібність його трансформуватись в грошові кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю часового періоду, на протязі якого може бути здійснена ця трансформація (чим коротший період тим вище ліквідність даного виду активу).

Ліквідність підприємства — це наявність в нього оборотних засобів в розмірі, теоретично достатньому для покриття короткострокових зобов’язань хоча б і з порушенням строків погашення, передбачених контрактами.

Під платоспроможністю  розуміють наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторський заборгованості, яка потребує термінового погашення. Основними ознаками платоспроможності є:

1)  наявність в достатньому об’ємі коштів на розрахунковому рахунку;

2)  відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Ліквідність і платоспроможність не тотожні одне одному. Так коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан, як задовільний, проте по суті ця оцінка може бути помилковою, якщо в оборотних активах значну частину становлять неліквіди та прострочена дебіторська заборгованість. Оцінка ліквідності та платоспроможності може бути виконана з певним ступенем точності. В першу чергу звертають увагу на статті, що характеризують наявність коштів на рахунку в банку і касі. Вони виражають сукупність наявних грошових коштів, тобто майна котре має абсолютну цінність, на відміну від будь-якого іншого майна, маючого лише відносну цінність. Ці ресурси найбільш мобільні, можуть бути включені в фінансово-господарську діяльність в будь-який момент, тоді як інші види активів можуть включатися лише з певною часовою затримкою. Мистецтво фінансового управляння якраз і полягає в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму коштів, а іншу частину котра може знадобитись для поточної оперативної діяльності, — в швидкореалізованих активах.

Можна сказати, що чим значніший розмір грошових коштів на рахунках в банку, тим з більшою ймовірністю можна стверджувати, що підприємство має достатньо коштів для поточних розрахунків та платежів.

Проте наявність незначних залишків на рахунках зовсім не означає, що підприємство неплатоспроможне — кошти можуть поступити на рахунок на протязі найближчих днів; деякі види активів при необхідності легко перетворюються в грошові кошти.

Про неплатоспроможність свідчить, як правило, наявність “хворих” статей  в звітності (“Збитки”, “Кредити і позики не погашені в строк”, “Прострочена дебіторська та кредиторська заборгованість, “Векселі видані — прострочені”). Про те це також не завжди правильно:

    фірми-монополісти можуть йти на несуворе додержання контрактів з постачальниками та підрядчиками (показують, що можуть найти їм заміну);

    в умовах інфляції, якщо договір на передбачену коротко- чи довгострокову позику  складено не продумано, то виникає спокуса порушити його і сплачувати штрафи знеціненими грішми.  

З позиції довгострокової перспективи фінансовий стан підприємства характеризується структурою джерел засобів, ступенем залежності підприємств від зовнішніх інвесторів та кредиторів. Єдиних нормативів відношення власних і залучених засобів не існує. Проте  вважається, що частка власного капіталу повинна бути достатньо велика — не менше 60%.

Однак високорентабельне підприємство, яке має високу оборотність оборотних засобів, може дозволити собі відносно високий рівень залученого капіталу.

Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства вимірюється абсолютними і відносними показниками.

Розрізняють показники  економічного ефекту та економічної ефективності.

Економічний ефект — показник, який характеризує результат діяльності. Це абсолютний об’ємний показник. В залежності від рівня управляння та галузевої належності підприємства в якості показників використовують показники валового національного продукту, валового прибутку від реалізації, прибутку і т.п.

Основним  показником беззбитковості роботи  підприємства є прибуток. Проте по цьому показнику, взятому ізольовано, неможливо зробити обосновані висновки про рівень рентабельності. Прибуток в 100 тис. грн. може  бути прибутком різновеликих по масштабам діяльності і розмірам вкладеного капіталу підприємств. Ступінь відносної ваги цієї суми також буде не однакова. Тому в аналізі використовують різні коефіцієнти рентабельності.

Економічна ефективність — відносний показник, що співставляє одержаний ефект з затратами чи ресурсами, вокористаними для досягнення цього ефекту. Загальну оцінку економічної ефективності діяльності підприємства дають показники рентабельності авансованого і власного капіталу, а ріст їх в динаміці розглядується  як позитивна тенденція.

При аналізі доцільно використовувати послідовність взаємопов’язаних і не складних, по структурі та кількості показників, таблиць:

1.   Господарські засоби підприємства та їх структура (містить такі показники, як величина господарських засобів в оцінці нетто, основні засоби, нематеріальні активи, оборотні засоби, власні оборотні засоби);

2.   Основні засоби підприємства (приводиться вартісна оцінка основних засобів, частка орендованих основних засобів, коефіцієнти зносу і оновлення);

3.   Структура і динаміка оборотних засобів підприємства (приводиться укрупнене групування статей ІІ та ІІІ розділів балансу, а також ряд специфічних показників, таких, як величина власних оборотних засобів, їх частка в покритті товарних запасів та інше);

4.   Основні результати фінансово-господарської діяльності підприємства (прибуток, рентабельність, рівень витрат обертання, фондовіддача, показник оборотності);

5.   Ефективність використання фінансових ресурсів (всього фінансових ресурсів, в тому числі власних і залучених, рентабельність авансованого і власного капіталу та інше).

Висновки

Поточний бухгалтерський облік містить розрізнену інформацію про господарську діяльність підприємства. Для одержання інформації про результати такої діяльності дані поточного обліку необхідно узагальнити в певній системі показників. Це досягається складанням звітності, яка є завершальним етапом бухгалтерського обліку.

Звітність - це система узагальнених і взаємопов'язаних економічних показників поточного обліку, які характеризують результати діяльності підприємства за звітний період.

Правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності визначені Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996 XIV, а також прийнятими відповідними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні. Зазначений Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерська звітність складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів.

Фінансова звітність є складовою частиною бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Вона розрахована насамперед на таких користувачів інформації, як інвестори, кредитори та інших, які не можуть вимагати звітів з урахуванням їх конкретних потреб.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття обґрунтованих рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

- підприємство (назву, організаційно-правову форму, місцезнаходження, короткий опис діяльності; назва органу управління, якому підпорядковується підприємство, або назва його материнської (холдингової) компанії та ін.);

- дату звітності або звітного періоду. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності;

- валюту звітності й одиницю виміру. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкрити причини цього і методи, які були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу;

- облікову політику підприємства і її зміни (тобто принципів оцінки статей звітності, методів обліку щодо окремих статей звітності);

- іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Для того щоб звітність була дійовим засобом управління і контролю, вона повинна відповідати всім вимогам, що ставляться до обліку. Вона має достовірно відображати ресурси підприємства, їх використання і фінансові результати діяльності. Показники звітності повинні бути об'єктивними, обґрунтовані перевіреними даними поточного обліку і підтверджені відповідними документами. Своєчасність складання і подання звітності - невід'ємна умова її корисності. Сама достовірна інформація втрачає своє значення, якщо вона надана користувачам несвоєчасно. Тому звітність повинна складатися і подаватися відповідним органам в строки, встановлені нормативними актами, які забезпечують ефективне її використання для управління і контролю.

Список використаної літератури

1.   Положенням про органiзацiю бухгалтерського облiку i звiтностi в Українi: затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 3 квiтня 1993 року №250, з врахуванням змiн та доповнень, внесених постановами Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 5 липня 1993 року №509, вiд 24 вересня 1993 року №804, вiд 21 березня 1994 року №175 та вiд 26 квiтня 1995 року №307 i вiд 14 серпня 1996 року №951

2.   Інструкція про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства: Затв. Наказом Мінфіну України  від 18 серпня 1995 р. №139 (із змінами, внесеними згідно з наказами Мінфіну №13 від 21.01.96, №231 від 28.10.96, №267 від 20.12.96, №30 від 10.02.97) // Галицькі контракти. - 1997 рік. - №13 - с.126-202.

3.   Вказiвки щодо органiзацiї бухгалтерського облiку в Українi, затвердженими наказом Мiнiстерства фiнансiв України вiд 7 травня 1993року №25, з врахуванням змiн та доповнень, внесених наказом Мiнiстерства фiнансiв України вiд 9 серпня 1993 року №55 (п.1.5), вiд 14 жовтня 1993 року №78, вiд 25 березня 1994 року №29 та вiд 10 травня 1995 року №68 i вiд 23 сiчня 1996 року №13, та вiд 19 листопада 1996 р. №244.

4.   Пархоменко  Квартальна бухгалтерська звітність // Бух. облік і аудит,- 1997, №3,- с.4-11.

5.   Квартальна звітність: що змінилось  і чому,  або сімнадцять миттєвостей цієї  весни // Баланс, - 1997, №13, - с.13-25.

6.   Собко В.В.  Бухгалтерський облік у підприємстві - К.: Техніка, 1995.

7.   Б. Нідлз та інші Принципи бухгалтерського обліку - М.: Фінанси і статистика, 1996.

8.   Н.М. Ткаченко Бухгалтерський облік на підприємствах з різними формами власності - К. : ВТОВ “ А.С.К.”, 1996.

9.   Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. — М.: ИНФРА-М, 1996 — 176с.

10.             Астахов В.П. Анализ финансовой устойчивости фирмы и процедуры, связанные с банкротством. — М.,1995

11.             Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 1995.

12.             Баканов М. И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. — М., 1996.

13.             Крылова Т.Б. Выбор партнера: Анализ отчетности капиталистического предприятия. — М., 1991.

14.             Кузьминский А. и др. Аудит: практическое пособие. — К., 1996.

15.             Петров В.В., Ковалев В.В.  Как читать баланс. — М., 1993.

16.             Пусак Н.А., Русак В.А. Основы финансового анализа. — Мн., 1993.

17.             Финансовый анализ деятельности фирмы. — М., 1994.

18.             Финансы предприятий: учебное пособие. под ред. Стояновой, — М., 1995.

19.             Хеддервик Н. Финансовый и экономический анализ деятельности предприятий. — М., 1996.