Фінансова звітність

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяль­ності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового ста­ну, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов'язан­ня, сплатити дивіденди, тощо. Аналітичні потреби користувачів задоволь­няються завдяки відповідній структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті розташовуються у порядку зростання їх ліквідності), наданні зіставної інформації за звітний та попередній періоди.

Корисною для користувачів може бути лише достовірна інформація. Достовірність досягається за відсутності суттєвих помилок та необ'єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво підприємства намагається так надати інформацію, щоб результати діяльності виглядали найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цією метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів тощо. Знову ж таки, ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється за допомогою аудиту.

Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності фінансової інформації, як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними підприємствами. Застосування вимог П(С)БО до структури фінансової звітності, визнання, оцінки та розкриття допоможе досягти цю мету.

За П(С)БО 1 зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути розкрита в фінан­совій звітності як в описовому, так і в цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розу­міння фінансових звітів за поточний період.

Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридич­на особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов­'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип отримав назву принципу автоном­ності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшен­ня статутного капіталу даного підприємства, то ця операція буде відображена у фінан­совій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків за депозитним вкладом, який здійснений його власними коштами, та їх використання на свої потреби, то така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттє­во зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (при­наймні протягом наступного звітного періоду).

За протилежних обставин якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприє­мства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п.18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає доречність: адже підприємство повинне у процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично втрачає сенс застосування майже всіх прин­ципів формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства.

1.3. Строки подання і оприлюднення фінансової звітності

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс підприємства складають на кінець останнього дня звітного періоду.

Квартальна звітність є проміжною звітністю і складається наростаючим підсумком з початку звітного року (таблиця 5).

Таблиця 5

З чого складається фінансова звітність підприємства

Перший звітний період новоствореного підприємства може бути меншим, ніж 12 місяців, але не більшим, ніж 15 місяців.

Кожний фінансовий звіт повинен містити дату, станом на яку наведені його показники, або період, який він охоплює. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від установленого звітного періоду, то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності.

Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку року до моменту ліквідації. Звітний період — відрізок часу з 00 години першого числа до 24 години останнього числа календарного місяця.

Форми фінансової звітності і порядок їх заповнення встановлюються: для підприємств (крім банків і бюджетних установ) - Міністерством фінансів України за погодженням з Держкомстатом України; для банків - Національним банком України; для бюджетних установ, органів Державного казначейства України по виконанню бюджетів всіх рівнів та кошторисів витрат - Державним казначейством України.

Заповнюються форми звітності в тисячах гривень з одним десятковим знаком, а зведені звіти (до яких включено дані звітів двох і більше юридичних осіб) - в тисячах гривень.

Однією із важливих вимог, що ставляться до звітності підприємств і організацій всіх форм власності, є повнота і достовірність її показників. Тому до початку складання звітності проводиться значна підготовча робота. Насамперед необхідно перевірити повноту відображення в поточному обліку господарських операцій, оформлених відповідними документами, і завершити облікові записи: уточнити розподіл витрат і доходів між суміжними звітними періодами; перевірити стан розрахунків і списати у встановленому порядку нереальну дебіторську заборгованість, а також кредиторську заборгованість, по якій минули строки задавнення позову; розподілити витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню; визначити фактичну собівартість випущеної із виробництва та реалізованої продукції (робіт, послуг); визначити і списати фінансовий результат (прибутки, збитки) від реалізації та позареалізаційних операцій; списати (при складанні річного звіту) використаний протягом року прибуток.

Після цього перевіряють правильність облікових записів, взаємно звіряють дані синтетичного й аналітичного обліку і роблять виправні записи для усунення виявлених помилок (якщо вони мали місце).

Перед складанням річного звіту обов'язково проводять повну інвентаризацію господарських засобів, їх джерел, стану розрахунків з дебіторами і кредиторами і відображають її результати в обліку. Суми статей балансу по розрахунках з фінансовими, податковими органами, установами банків повинні бути погоджені з ними і відрегульовані. За діючим положенням передбачено повну інвентаризацію проводити в максимально наближені до складання річного звіту строки (з 1 жовтня до 1 січня). Отже, якісна відмінність між квартальним і річним балансом полягає у тому, що перший складають в основному за даними поточного обліку, а показники річного балансу обов'язково підтверджуються результатами інвентаризації, що забезпечує їх достовірність.

Баланс та інші форми звітності підписуються керівником підприємства і головним бухгалтером, а у випадку відсутності на підприємстві бухгалтерської служби, - керівником спеціалізованої організації або спеціалістом, які за угодою виконували роботу з ведення бухгалтерського обліку і складання звітності. Особи, які підписали звітність, несуть повну відповідальність за достовірність звітних показників.

Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність:

- органам, до сфери управління яких вони належать;

- трудовим колективам (на їх вимогу);

- власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено законом;

- органам виконавчої влади та іншим користувачам відповідно до законодавства. Строки подання фінансової звітності встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Фінансова звітність не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством. Відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні і фондові біржі, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 липня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність і консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

Контроль за дотриманням законодавства про бухгалтерський облік і звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.

Відповідні органи при перевірці поданої на їх адресу звітності встановлюють правильність оформлення звіту і звітних даних; наявність всіх звітних форм; взаємозв'язок і погодженість між окремими показниками.

Затвердження звітності підприємства відповідним органом оформляється актом (висновком), у якому дається також оцінка діяльності підприємства та пропозиції щодо підвищення ефективності його діяльності.

Виправлення показників, що відносяться до звітного періоду і які зумовлюють зміни окремих облікових записів підприємства, називається реформацією.

Розділ 2. Фінансова звітність: методи і прийоми аналізу

2.1. Аналіз форм звітності та їх взаємозв’язок

Фінансова звітність — комплекс взаємопов’язаних показників фінансово-господарської діяльності підприємства за звітний період. Звітним формам властивий як логічний, так і інформаційний взаємозв’язок. Суть логічного зв’язку полягає у  взаємодоповненні і взаємній кореспонденції звітних форм, їх розділів і статей. Деякі найбільш важливі балансові статі розшифровуються в відповідних формах. Розшифровку інших показників при необхідності можна знайти в аналітичному обліку.

Логічні зв’язки доповнюються інформаційними, які виражаються в прямих і непрямих контрольних співвідношеннях між окремими показниками форм.

Пряме контрольне співвідношення значить, що один і той же показник наводиться одночасно в декількох звітних формах. Так, фонди споживання на початок (кінець) року приводяться в формах № 1, № 5.

Непряме контрольне співвідношення означає, що декілька показників однієї і ряду інших звітних форм зв’язані міх собою простими арифметичними розрахунками.

Наприклад, показник “Використання  прибутку”, подається в балансі загальною сумою, а в формі №2 розшифровується по напрямку використання.

Знання контрольних співвідношень важливе не тільки з позиції аналізу, але й контролю,  допомагає краще розібратися в структурі звітності, перевірити правильність її складання шляхом візуальної перевірки показників.

Для використання в аналізі даних бухгалтерської звітності, необхідно перш за все перевірити узгодження даних котрі використовуються в різних формах звітності.

Кожне підприємство потребує додаткових джерел фінансування. Їх можна знайти на ринку капіталів, залучаючи потенційних інвесторів і кредиторів шляхом об’єктивного інформування їх про свою фінансову діяльність, в основному за допомогою фінансової звітності. Наскільки привабливі фінансові результати, що показують поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, настільки висока і вірогідність одержання додаткових джерел фінансування.

Виділяють 3 групи користувачів бухгалтерської інформації:

*     користувачі зовнішні, по відношенню до конкретного підприємства;

*     самі підприємства (управлінський персонал);

*     бухгалтери, як представники цієї професії (рис. 1).

Рис.1. Схема взаємозв’язку інтересів різних груп користувачів бухгалтерської інформації.

Отже, відповідно схемі, кожна з груп має власні інтереси: тільки область 1 відображає сукупність інтересів, загальних для всіх груп.

Призначення ж бухгалтерської звітності, як раз і полягає в тому, щоб в максимально можливій мірі нівелювати протиріччя між інтересами різних груп користувачів.

В найбільш загальному вигляді взаємозв’язок і взаєморозвиток основних категорій, які визначають основи бухгалтерського обліку, можна записати у такому вигляді: