Фінансова звітність

I  O  Q  A  P  T,

де   I — інтерес споживачів облікової інформації;

O — мета бухгалтерської звітності;

Q — характеристика облікової інформації;

A — постулати обліку;

P — принципи обліку;

T — техніка обліку.

Всі ці категорії в тій чи іншій мірі відображають управлінську природу обліково-аналітичної роботи.

Частково, одним з найважливіших принципів обліку є принцип достатньої аналітичності даних, які генеруються в системі і відображаються в звітності.

Очевидно, що далеко не кожна інформація може бути відображена безпосередньо в звітності, часто її приходиться давати додатково у вигляді додатків і приміток звітності, аналітичних записок, графіків, схем. Це актуалізує проблему змісту і структурування бухгалтерської звітності.

В теперішній час вітчизняна бухгалтерська звітність за основними параметрами прагне до відповідності з вимогами міжнародних облікових стандартів.

Основні відмінності між вітчизняною і зарубіжною звітністю:

— Звітність західних компаній може складатися виходячи з різних методологічних посилок. Так, європейськими директивами по бухгалтерському обліку рекомендується 4 формати звітності: про прибутки, збитки і два формати бухгалтерського балансу, які визначаються такими балансовими рівняннями:

перший формат  —   A = CL + E;

другий формат   —    A - CL = E,

де  A    — активи;

CL — поточна кредиторська заборгованість;

E    — інші джерела засобів.

— Склад статей в західній звітності не деталізується, в стандартах показують лише найменування найбільш великих розділів, які обов’язково повинні бути включені в звітність. Компанії мають право самостійно вибирати структуру розділів, а також об’єм приведених в додатках до звітності аналітичних розшифровок і коментарів до балансових статей. Цим пояснюється той факт, що на Заході практично неможливо зустріти два однакових баланси.

— На відміну від вітчизняної облікової тенденції, яка виділяє баланс як основну звітну форму, в західній практиці деякий приорітет віддається звіту про прибутки і збитки. Саме ця  форма наводиться першою  в річному звіті фірми. Прибуток є важливим показником діяльності західної фірми, тому його прагнуть продемонструвати в першу чергу зовнішнім споживачам.

— Методологія подання звітності в економічно розвинутих країнах вдало поєднує наочність звітної інформації та її аналітичність. Звітність може бути достатньо агрегованою, разом з тим для більшості статей подається детальна розшифровка в додатках, включаючи дані в динаміці.

              — В західному балансі передбачена інша послідовність розділів і статей: актив — по зменшенню ліквідності, пасив — по зростанню терміну виплат.

— Фонди і резерви, створені за рахунок прибутку, в західному балансі не виділяються і відображаються рядком “Нерозподілений прибуток”, який може становити досить велику питому вагу в загальній сумі джерел засобів. Таким чином в пасиві виділяють частіше три джерела власних засобів: акціонерний капітал; емісійний прибуток (доход); нерозподілений прибуток.

              — Дебіторська заборгованість відображається за мінусом резервів по сумнівним боргам. В основу цього підходу закладено один з  основних принципів бухгалтерського обліку на Заході — принцип консерватизму, суть якого стосовно даної ситуації можна виразити так: вартісну оцінку активів, як джерел можливих доходів, краще занизити ніж завищити.

Основною формою звітності у вітчизняній практиці, як вже зазначалось є баланс (форма № 1). З точки зору підвищення ефективності роботи підприємства і ведення облікової політики, ознаками “хорошого” балансу є:

1)  коефіцієнт поточної ліквідності  2;

2)  забезпечення власним оборотним капіталом підприємства  0,1;

3)  має місце ріст власного капіталу;

4)  немає різких змін в окремих статтях;

5)  дебіторська заборгованість знаходиться в співвідношенні (рівновазі) з розмірами кредиторської заборгованості;

6)  в балансі відсутні “хворі” статі (збитки, прострочені заборгованості кредиторам і бюджету);

7)  у підприємства запаси і витрати не перевищують величину мінімальних джерел їх формування (власних оборотних коштів, довго- і короткострокових кредитів і позик).

Аналізуючи тенденції основних показників фінансової  звітності, необхідно взяти до уваги вплив  деяких спотворюючих факторів, зокрема інфляцію.

Не можна забувати, що сам баланс, будучи основною звітною і аналітичною формою, не вільний від деяких обмежень. Найбільш істотні з них наведені нижче:

1.   Баланс фіксує сформовані на момент його складання підсумки фінансово-господарської діяльності.

2.   Баланс відображає статус-кво в засобах і зобов’язаннях підприємства, іншими словами відповідає на питання, що являє  собою підприємство в даний момент згідно використовуваної облікової політики, але не відповідає на питання, в результаті чого склалось така ситуація. Для відповіді на це питання потрібний більш глибокий аналіз, заснований не тільки на залученні додаткових джерел інформації, але й на осмислені багатьох факторів, які не знаходять відображення в звітності (інформація, науково-технічнеий прогрес, фінансові ускладнення у суміжників та інше).

3.   За даними звітності можна розраховувати цілий ряд аналітичних показників, однак всі вони будуть не користі, якщо нема з чим порівнювати. Баланс, який  розглядається ізольовано, не забезпечить просторового і часового порівняння. Тому його аналіз повинен проводитись в динаміці і по можливості доповнюватись оглядом аналітичних показників по спорідненим підприємствам та  середньопрогресивними значеннями.

4.   Інтерпретація балансових показників  можлива лише  при залученні даних про обороти. Зробити висновок про те, великі чи малі суми по тій чи іншій статті, можна лише після зіставлення балансових даних  з відповідними сумами оборотів.

5.   Баланс — це сукупність моментних даних на кінець звітного періоду і в силу цього не відображує адекватно стан засобів підприємства на протязі звітного періоду. Це відноситься перш за все до найбільш динамічних статей балансу. Тому, наявність на кінець року великих по питомій вазі запасів готової продукції зовсім не значить, що таке положення було на протязі року постійно, хоча сама по собі така можливість не виключається.

6.   Фінансовий стан підприємства і перспективи його зміни знаходяться під впливом не тільки факторів фінансового характеру, але й багатьох інших факторів, які зовсім не мають вартісної оцінки. В їх числі:

   можливі політичні та суспільно-економічні зміни;

   перебудова організаційної структури управляння підприємством;

   зміна форми власності;

   професійна чи загальноосвітня  підготовка персоналу і т.д.

Тому аналіз бухгалтерської звітності є лише одним з розділів комплексного аналізу, який використовує не тільки формалізовані критерії, але й неформальні оцінки.

7.   Одне з істотних обмежень балансу — закладений в йому принцип використання цін придбання. В умовах інфляції, росту цін на використовувані на підприємстві сировину і обладнання, низького оновлення основних засобів деякі статті відображають сукупність однакових  за функціональним призначенням, але різних за вартістю, облікових об’єктів. Таким чином, істотно спотворюються результати діяльності підприємства, реальна оцінка його господарських засобів, “ціни” підприємства в цілому.

8.   Одна з головних цілей функціонування  будь-якого підприємства — одержання прибутку. Про те цей показник відображений в балансі недостатньо повно. Подана в ньому абсолютна величина нагромадженого прибутку у відриві від витрат і об’єму реалізації не показує в результаті чого склалась така  ситуація. Поданий, наприклад, в балансі прибуток в розмірі 100 тис. грн. може, в принципі, бути прибутком зовсім різновеликих, по розміру обороту використовуваних ресурсів, підприємств.

9.   Варто підкреслити, що підсумок балансу не відображує тієї суми засобів, якими реально володіє підприємство, його “вартісної оцінки”. Основна причина полягає в можливій не відповідності балансової оцінки господарських засобів реальним умовам  внаслідок інфляції, коньюктури ринку, використовуваних методів обліку та інше.

Баланс дає лише облікову оцінку активів підприємства і джерел їх покриття, поточна ринкова оцінка цих активів може бути абсолютно іншою, причому чим довший термін експлуатації  і відображення в балансі даного активу, тим більша різниця між його обліковими і поточними цінами.

Навіть якщо припустити, що активи наведені в балансі по їх поточній вартості, валюта балансу не буде відображати точної “вартісної оцінки” підприємства, оскільки “ціна” підприємства в цілому, як правило, вища сумарної оцінки його активів. Ця різниця характеризує ціну репутації підприємства і може бути виявлена лише в процесі його продажу.  Крім того, в балансі залишились статті які носять по суті характер регуляторів, завищуючих валюту балансу. На сам перед це відноситься до статей “Збитки” (регулятор до джерел власних коштів) і “Резерви по сумнівним боргам” (регулятор до статті “Розрахунки  з дебіторами”.

В балансі є також статті завищуючи його валюту в силу існуючої методології формування уставного капіталу (статутний фонд). Згідно нормативних документів сума заборгованості засновників по вкладам в уставний капітал відображається по дебету  рахунку 75/1 “Розрахунки по вкладам в статутний фонд” з моменту виникнення цієї заборгованості і до моменту її погашення (а цей період може бути достатньо довгий: при первинній емісії акцій половина уставного капіталу повинна бути сплачена на момент реєстрації товариства, а друга половина — на протязі року) валюта балансу стає завищеною на величину непогашеної заборгованості засновників.

10.             Дуже актуальне і для обліку і для аналізу питання про допустиму і можливу ступінь уніфікації балансу. З технологічної точки зору функціонування системи обліку на підприємстві являє собою процес безперервного агрегування даних. Мала ступінь агрегованості приводить  до некерованості і безсистемності великих циркулюючих в системі відомостей. Навпаки, надто велика агрегованість даних, в тому числі і звітних, приводить до скорочення їх інформаційності та аналітичності.

Рівень агрегованості балансу визначає ступінь його аналітичності. Зв’язок тут зворотньо-пропорційний: чим вище рівень агрегованості, тим менш аналітичний баланс. Тому існує питання про доцільність і необхідність розширення складу статей. Як наслідок — виключний динанізм структури балансу. В західній обліковій практиці проблема агрегованості і звітних даних широко обговорюється спеціалістами. На думку Р.Фокса, бухгалтерський звіт повинен бути стислий і вміщуватись  на візитній картці. В.Бувер рахує, що фінансова звітність не повинна спрощуватись. Доцільно заповнювати декілька форм балансів орієнтованих на різних користувачів. В економічно розвинутих країнах структура фінансової звітності не регламентується, тільки робиться опис переліку і економічного змісту основних статей.

2.2. Методика експрес-аналізу фінансової звітності

Метою експрес-аналізу фінансової звітності є наочна і проста оцінка фінансового благополуччя і динаміки розвитку господарського суб’єкта. Одним з основних елементів експрес-аналізу є вміння працювати з річними звітами і фінансовою звітністю.

Складання річної звітності є цілком звичайною практикою більшості компаній економічно розвинутих країн. Згідно стандарту, основними компонентами річного звіту є: підготовлена, згідно нормативних документів, звітність, аналітичні розшифровки і примітки до них, інша аналітична інформація, корисна для одержання більш повної і об’єктивної картини про майновий і фінансовий стани підприємства.

Культура складання звіту — один з факторів успішного ведення бізнесом як з позиції самої компанії, що підготувала звіт, так і з позиції її зовнішніх контрагентів. Така  склалась тенденція в західній практиці, так розвивається облік і в Україні. По-перше, добре структурований звіт дозволяє керівництву підприємства і його власникам по-новому глянути на стан справ на підприємстві, досягнуті результати фінансово-господарської діяльності, визначитися з перспективами її розвитку. По-друге, для контрагентів підприємства бухгалтерський звіт все в більшій мірі стає основним інформаційним документом, підтверджуючим можливість і економічну доцільність взаємодії з даним підприємством. По-третє, звіт — це своєрідний спосіб реклами діяльності (нерідко першим кроком фірми-контрагента, при встановленні виробничих контактів, є запит про можливість ознайомлення з річним бухгалтерським звітом потенційного партнера), тому від того, на скільки грамотно і привабливо зроблено звіт, може в значній мірі залежати результат майбутніх переговорів про співробітництво.

В загальному вигляді методикою експрес-аналізу звітності передбачається аналіз ресурсів і їх структури, результатів господарювання,    ефективності використання власних і залучених коштів. Зміст експрес-аналізу — вибір невеликої кількості  найбільш істотних і порівняно не важких  в обчисленні показників і постійне дослідження їх динаміки. Цей вибір є суб’єктивним, і проводиться аналітиком. Один з варіантів відбору аналітичних показників для визначення економічного потенціалу підприємства і оцінки його діяльності наведено в таблиці 6.

Таблиця 6

Сукупність аналітичних показників для експрес аналізу