Дебіторська заборгованість

В зарубіжних країнах, особливо в Європі, приділяється значна увага  розкриттю в фінансовій звітності  дебіторської заборгованості. Рішення про порядок розміщення різних видів дебіторської заборгованості в балансі та ступінь деталізації цих статей приймає сама компанія, тому в різних країнах склад та структура дебіторської заборгованості в балансі будуть різні.

Звичайно дебіторська  заборгованість в балансі зарубіжної компанії, зокрема в країнах англо-американської  системи обліку, представляється, а отже і класифікується, за наступними групами:

1) рахунки до отримання - вид дебіторської заборгованості, який виникає при продажу товарів по "відкритому рахунку", без письмового зобов'язанні покупця оплатити рахунок, тобто така заборгованість, яка існує в результаті надання короткострокового кредиту продавцем покупцю. За нормальних умов кошти по рахунку повинні бути отримані протягом 30-60 днів;

2) векселі до отримання;

3) дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією.

Крім дебіторської заборгованості покупців в балансі відображається інша заборгованість. Так, в естонському балансі відображається також:

1)     дебіторська  заборгованість дочірніх та материнських  підприємств;

2)     дебіторська  заборгованість пов'язаних підприємств;

3)     розрахунки  з акціонерами;

4)     інша короткострокова  дебіторська заборгованість [1, с.39].

У Примітках до фінансової звітності в зарубіжних країнах може розкриватися така інформація щодо дебіторської заборгованості: перелік дебіторів і сума довгострокової заборгованості; перелік дебіторів і сума дебіторської заборгованості пов’язаних сторін, з виділенням внутрішньо групового сальдо дебіторської заборгованості; склад і сума статті Балансу "Інша дебіторська заборгованість"; метод визначення величини резерву сумнівних боргів; сума поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, послуги в розрізі її класифікації за строками непогашення [5, с.194].

Проблема визнання дебіторської заборгованості за кордоном пов'язана із застосуванням гнучкої системи численних знижок. Знижки, що надаються покупцю, поділяються на дві великі групи:

1) торгові знижки - це відсоткові  знижки від базової ціни;

2) знижки за оплату  в строк - це знижки залежно від строку оплати.

  Саме останній вид знижок за оплату в строк і створює проблеми визнання дебіторської заборгованості. В зарубіжній практиці (переважно, системи ЗПБО США) існують два методи відображення таких знижок в бухгалтерському обліку – валовий та чистий [5, с.201].

У вітчизняній і у зарубіжній практиці на дату складання балансу  дебіторська заборгованість оцінюється за чистою вартістю реалізації. Відмінним  при цьому є визначення чистої вартості реалізації. Увага акцентується на тому, що здійснюючи продаж у кредит, підприємство бере на себе ризик того, що деякі покупці ніколи не сплатять своєї заборгованості. Це звичайний підприємницький ризик тому у зарубіжній практиці сумнівні борги, які є і безнадійними, розцінюються як необхідні витрати підприємства, пов'язані з реалізацією в кредит. Згідно з міжнародними стандартами безнадійна заборгованість — дебіторська заборгованість, яка, ймовірно, ніколи не буде сплачена.

 

На відміну від вітчизняного обліку, коли безнадійні борги списуються за рахунок резерву (якщо суми не вистачає, то на витрати по списанню сумнівних  боргів), в окремих країнах, не дивлячись  на списання безнадійної дебіторської заборгованості на витрати, вона продовжує  обліковуватися в дебеті рахунків, на яких відображається короткострокова  дебіторська заборгованість покупців та показується в активі балансу  в рядку "Неотриманні від покупців" або в рядку "Векселі покупців" з одночасним відображенням безнадійної  заборгованості в окремому рядку  зі знаком мінус.

Згідно з українським  законодавством списати сумнівний  борг на витрати підприємство має право лише тоді, коли здійснили певні заходи щодо стягнення боргу. В деяких країнах підприємства мають право суму сумнівного боргу списувати на витрати незалежно від того, застосовані до неї заходи по стягненню чи ні [1, с.38].

Для забезпечення належного  контролю за погашенням дебіторської заборгованості ведуться окремі рахунки  для кожного покупця товарів або послуг у кредит, а також застосовуються спеціальні журнали:

• журнал обліку продажу з відстрочкою платежу;

• журнал обліку придбань з відстрочкою платежу;

• журнал обліку грошових надходжень;              

• журнал обліку грошових виплат.

Несподіваним для нас  є те, що у зарубіжних країнах  спеціальні журнали не стандартизовані, вони пристосовуються для задоволення  потреб кожного конкретного підприємства. Деякі компанії замість журналів обліку грошових виплат і надходжень для контролю за грошовими операціями використовують систему ордерів, яка більше пристосована до комп'ютеризації обліку, ніж журнальна система [5, с.195].

Таким чином, узагальнення проведеного  дослідження дозволяє зробити висновок про те, що впровадження міжнародних  стандартів обліку у вітчизняну практику, в першу чергу, вимагає узгодженість між вітчизняними та зарубіжними системами обліку на основі уточнення на законодавчому рівні економічної сутності окремих складових господарських засобів підприємств та джерел їх формування, статей балансу, методів оцінки, порядку відображення на рахунках.

 

3.2Шляхи оптимізації  стану дебіторської заборгованості  на підприємстві

 

Оптимізована форма бухгалтерського  обліку дебіторської заборгованості:

а) високий рівень аналітичності  інформації, забезпечений проведенням  якісної на відповідних рівнях її реєстрації в запропонованих картках  дебіторів і кредиторів, що дає  змогу класифікувати заборгованість підприємства за такими ознаками: термін утворення (дата виникнення), дата погашення (оплати), термін непогашення, об'єкти, щодо яких виникли зобов'язання дебіторів (кредиторів), суб'єкт заборгованості (найменування, місцезнаходження), ймовірність  погашення, метод оцінювання, сума, причина виникнення;

б) послідовне узагальнення інформації в запропонованих реєстрах бухгалтерського обліку, що дає змогу  одержувати інформацію про дебіторську  заборгованість різних рівнів деталізації;

в) узагальнення інформації про заборгованість підприємства на звітну дату в розрізі кожного дебітора і кредитора, держави, синтетичного рахунку (субрахунку);

г) комплексність форми  бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості і інтеграція облікових  реєстрів, що дає змогу з мінімальними трудовими і фінансовими витратами  автоматизувати облік дебіторської заборгованості.

Перш за все, для оптимізації  дебіторської заборгованості було:

1) розкрито теоретичні та практичні аспекти розвитку обліку та аналізу дебіторської заборгованості підприємств;

2) запропоновано методику класифікації та єдиний системний класифікатор дебіторської заборгованості;

3) систематизовано та вдосконалено види і методи оцінювання дебіторської заборгованості;

4) розроблено систему комплексного оцінювання якості бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості;

5) оптимізовано форму бухгалтерського обліку розрахунків з дебіторами.

Важливе значення у взаємовідносинах між партнерами має дотримання встановлених домовленостей, у тому числі й строків проведення розрахунків чи поставки товарів. Для покращення роботи кожного підприємства потрібно дотримуватись діючих правил розрахунків, не допускати прострочення, сприяти зменшенню дебіторської заборгованості. Необхідно знайти оптимальні методи управління дебіторською заборгованістю, які б дозволили збільшити доходи підприємства в той же час запобігаючи створенню безнадійних боргів.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Нами  був проведений ґрунтовний аналіз сутності поняття «дебіторська заборгованість». При цьому виявлено, що вчені, даючи визначення даному поняттю, розглядають тільки один бік дослідження і мають певні недоліки. Тому, у авторському визначенні ми намагалися  усебічно охарактеризувати «дебіторську заборгованість» підприємства, позбутися  вищезазначених недоліків. Ми вважаємо, що дебіторська заборгованість—показник  фінансового стану підприємства, який являє собою суму заборгованості на користь підприємства на певну дату за наданий комерційний та споживчий кредити покупцям, а також авансування постачальників, щодо яких у підприємства з’являється майнове право вимоги оплати боргу.

Набуті знання отримають  своє вираження у формуванні ефективної стратегії управління дебіторською заборгованістю з метою покращення фінансового стану підприємств.

У своїй діяльності підприємства при відображенні в обліку дебіторської заборгованості керуються у першу  чергу чинними нормативно-правовими  актами, а саме Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 10 "Дебіторська  заборгованість" та № 13 "Фінансові  інструменти". Проведений порівняльний аналіз цих нормативних документів свідчить про існування неузгодженостей між ними щодо сутності дебіторської заборгованості. Варто зауважити, що не існує окремого міжнародного стандарту, який регламентує питання відображення в обліку дебіторської заборгованості, а в існуючих - не дається чіткого визначення поняття дебіторської заборгованості.

На основі проведеного  дослідження можна дійти висновку, що дебіторська заборгованість за своєю  суттю є сумою заборгованостей  дебіторів підприємству на певну  дату, що виникає внаслідок надання  коштів, продажу інших активів, робіт, послуг безпосередньо боржникові та не є фінансовим активом, призначеним  для продажу.

Для організації обліку та аналізу розрахунків з дебіторами важливе місце посідає класифікація дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість відображається в обліку за різними класифікаційними ознаками відповідно до чинних нормативно-правових актів. Обов'язковим є поділ дебіторської заборгованості, який зафіксований чинними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та "Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій". У межах чинного законодавства підприємство самостійно може обирати систему класифікації дебіторської заборгованості залежно від завдань, які ставить управління перед системою обліку.

Таким чином, узагальнення проведеного  дослідження дозволяє зробити висновок про необхідність усунення розбіжностей щодо трактування сутності дебіторської заборгованості у національних стандартах бухгалтерського обліку, а також  в удосконаленні її класифікації.