Аудит зобовязань

3

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні аспекти аудиту зобов’язань підприємства

1.1. Місце і роль аудиту зобов’язань підприємства в системі управління діяльністю підприємства

1.2. Економічна характеристика зобов’язань підприємства

1.3. Огляд нормативної бази, спеціальної та періодичної літератури із питань аудиту зобов’язань підприємства

2. Планування аудиту зобов’язань підприємства  за їх видами

2.1. Ознайомлення з бізнесом клієнта

2.2. Аудиторські процедури отримання доказів та програма аудиту зобов’язань підприємства

2.3. Визначення суттєвості інформації фінансової звітності щодо зобов’язань підприємства

3. Методика аудиту зобов’язань підприємства за їх видами

4. Узагальнення результатів та формування висновку аудиторської перевірки зобов’язань підприємства

Висновок

Список використаних джерел

ДодаткИ

Вступ

Будь-яке підприємство, незалежно від виду його діяльності, не дивлячись на кількість працюючих на ньому людей і на чистий прибуток, має зобов’язання перед постачальниками та підрядниками, своїми працівниками, перед банком за короткострокові та довгострокові кредити. Це нормальне явище, яке свідчить про те, що підприємство функціонує і яке відображається в бухгалтерському обліку. Зобов’язання підприємства входять до складу пасивів підприємства і є досить вагомими в його формуванні, оскільки відношення зобов’язань підприємства до його активів показує фінансову стійкість організації, її незалежність та можливості виживання на ринку. Відсутність контролю за зобов’язаннями підприємства може привести до значних збитків та навіть банкрутства.

В сучасних умовах фінансової кризи, що не оминула й України, з’являється потреба в удосконаленні методики визнання, розподілу, документування, відображення в системі бухгалтерського обліку і оцінки поточних зобов’язань, а також їх аналізу та аудиту. Адже це зможе значно прискорити погашення поточних зобов’язань і тим самим врегулювати проведення розрахунків між суб’єктами господарської діяльності, що позитивно впливає на їх фінансовий стан.

Метою даної роботи є вивчення методики аудиту основних господарських операцій, що пов’язані із зобов’язаннями підприємства.

Для виконання мети даної роботи необхідно виконати наступні завдання, що складають структуру роботи:

–     визначити місце і роль аудиту зобов’язань в управлінні господарською діяльністю підприємства.

–     визначити сутність та визначення зобов’язань підприємства та їх класифікацію.

–     розглянути нормативні документи та інші джерела, що визначають аудит зобов’язань підприємства.

–     провести планування аудиту на підприємстві.

–     навести методику аудиту зобов’язань підприємства.

–     узагальнити результати дослідження і складання аудиторського висновку.

В сучасній україномовній економічній літературі існує досить багато праць і статей, присвячених різноманітним питанням аудиту зобов’язань підприємства за їх видами. Цю проблему досліджували такі вчені: С. Л. Береза; Ф. Ф. Бутинець; А. М. Герасимович; С. Ф. Голов; Р. Грачова; І. А. Єфремов; Ю. С. Ігумнов; В. В. Ковальов; М. В. Кужельний; Альберт Р. Мамкін; В. В. Палій; О. А. Петрик; М. Л. П’ятов; С. В. Свірко; А. Д. Шеремет та багато інших. Серед них можна відмітити відомі посібники Ф. Ф. Бутинця, Г. М. Давидова, М. Т. Білухи та ін.

Актуальність теми випливає з того, що всі підприємства ведуть облік своїх зобов’язань, а своєчасна та правильна перевірка (контроль чи аудит) дозволить уникнути багатьох проблем та спрогнозувати свою діяльність на наступні періоди.

1. Теоретичні аспекти аудиту зобов’язань підприємства

1.1. Місце і роль аудиту зобов’язань підприємства в системі управління діяльністю підприємства

На сучасному етапі радикальних реформ в Україні особливої ваги набувають питання вдосконалення управління. Однією з найважливіших його функцій є контроль. Будь-який вид управління неможливий без чітко організованої системи контролю, тому що не можна ефективно управляти, не перевіряючи виконання поставлених вимог та не виявляючи фактичного стану на управлінських об'єктах.

У цьому значенні контроль, який є самостійною функцією управління, виступає засобом установлення зворотних зв'язків, завдяки чому керівний орган (суб'єкт управління) може простежити хід виконання прийнятих рішень. Це дає можливість своєчасно реагувати на відхилення в роботі підконтрольного об'єкта від заданої програми та вносити відповідні корективи в його діяльність. Контроль як самостійна функція управління тісно пов'язаний з іншими сторонами управлінської діяльності –прогнозуванням, плануванням, обліком та аналізом.

Сутність контролю можна визначити як систему спостереження та перевірки процесу функціонування та фактичного стану об'єкта управління з метою виявлення обґрунтованості й ефективності прийнятих управлінських рішень, інформування про ці явища керівників органів та усунення несприятливих ситуацій. Таким чином, контроль виконує інформаційну та колекційну функції.

На інформаційному етапі контрольної діяльності здійснюється пошук та збирання інформації про об'єкт управління, порівнюється фактичне виконання з накресленими цілями. А на корекційному етапі встановлюють спосіб та розробляють конкретні заходи щодо усунення виявлених розбіжностей, приймають рішення щодо нормалізації діяльності підконтрольного об'єкта.

Міжнародна організація вищих контролюючих органів (ІНТОСАІ) визначила, що організація контролю є обов'язковим елементом управління суспільними фінансовими ресурсами, оскільки таке управління тягне за собою відповідальність перед суспільством. Контроль – невід'ємна частина системи регулювання, метою якої є виявлення відхилень від прийнятих стандартів і порушень принципів законності, ефективності та економії витрачання матеріальних ресурсів на попередній стадії, щоб мати можливість притягнути винуватців до відповідальності, одержати компенсацію за збитки та розробити заходи щодо запобігання таким порушенням у майбутньому.

Здійснення у розвинутих закордонних країнах будь-яких значних програм (економічних, соціальних, політичних) передбачає включення до них підсистем контролю з обов'язковим виділенням на їх функціонування частини загальних асигнувань, передбачених на реалізацію таких програм. І це виявляється завжди виправданим заходом. Таким чином, контроль як соціальна функція існує в системі державного управління незалежно від суспільно-політичного ладу та типу економічних відносин. Однак зміст і місце контролю в системі управління зумовлюються характером суспільно-економічних відносин та політичної організації суспільства.

Одним із видів контролю є аудит. Аудит – це незалежна перевірка бухгалтерського обліку підприємства, його фінансового стану. Проведення аудиту не відрізняється від контролю, проте контроль може бути приватним або державним, залежно від форми власності об’єкта перевірки. Аудит же проводиться за власною ініціативою підприємства і може бути внутрішнім, або зовнішнім. На досліджуваному підприємстві проводиться внутрішній аудит. Тобто ревізію проводить комісія, що є затвердженою на підприємстві.

Предметом будь-якого контролю є стан та поведінка об'єктів управління. Ця поведінка може бути описана системою показників, за допомогою яких можна встановити якісний стан об'єкта. Окрім того, кожний об'єкт оточує середовище, з яким він взаємодіє. Тому завдання аудиту полягає і в тому, щоб виявити чинники, які істотно впливають на поведінку об'єкта аудиту.

Визначивши об'єкт аудиту та істотні фактори, що впливають на його поведінку, встановлюють необхідні параметри об'єкта та їх відповідність меті управління. Від правильного визначення цих параметрів значною мірою залежить результат аудиту.

Однак сутність аудиту не може бути всебічно розкритою поза сферою управління, яку він обслуговує. Тому що не існує контролю взагалі, а є контроль конкретного змісту і конкретних форм. У залежності від сфери управління, яку він охоплює, виділяють такі галузі аудиту: адміністративний, технічний, екологічний та економічний (фінансово-господарський) [19, 22].

Розглянемо детальніше економічний аудит, зокрема аудит зобов’язань. Аудит зобов’язань підприємства проводиться відповідно до методики, що складається аудитором. На досліджуваному підприємстві аудит формується з декількох етапів. На першому етапі аудитор робить план досліджень, досліджує підприємство, сортує та підбирає відповідні документи для перевірки. На другому етапі – досліджується фінансовий стан підприємства та правильність відображення в обліку та фінансовій звітності операцій, що були проведені. І на кінцевій стадії аудиту – бухгалтер чи інший перевіряючий формує своє висновки проведених досліджень.

Зобов’язання підприємства займають дуже важливе місце в системі управління діяльністю підприємства. Це аргументується тим, що приймаючи управлінські рішення щодо тактичних чи стратегічних планів підприємства, керівник в першу чергу робить аналіз чи перевірку фінансової звітності, а особливо зобов’язань підприємства, що дає змогу визначити його фінансову стійкість, незалежність та в кінцевому результаті прибутковість.

1.2. Економічна характеристика зобов’язань підприємства

Основним теоретичним фундаментом для обліку та аналізу зобов’язань підприємства є національне П(С)БО 11 «Зобов'язання». Цим стандартом усі зобов'язання класифікуються на довгострокові, поточні, забезпечення та непередбачені зобов'язання.

Фінансовий стан зобов’язань підприємства відображається в пасиві балансу (ф.1.). Довгострокові зобов’язання відображаються в ІІІ розділі пасиву балансу. До його складу відносять:

–     Довгострокові кредити банків (ряд 440);

–     Довгострокові фінансові зобов’язання (ряд 450);

–     Відстрочені податкові зобов’язання (ряд 460);

–     Інші довгострокові зобов’язання (рад 470).

До поточних зобов’язань відносять :

–     Короткострокові кредити банків (ряд 500);

–     Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (ряд 510);

–     Векселі видані (ряд 520);

–     Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (530);

–     Поточні зобов’язання за розрахунками: з бюджетом ( ряд 550), з позабюджетних платежів ( ряд 560), зі страхування ( ряд 570), з оплати праці (ряд 580), з учасниками ( ряд 590);

–     З внутрішніми розрахунками (ряд 600);

–     Інші поточні зобов’язання ( ряд 610).

Крім значного впливу зобов’язань підприємства на його звіт про фінансові результати, використання показників стану довгострокової та короткострокової заборгованості використовується і при розрахунку ліквідності підприємства, його фінансової незалежності та стійкості. Проте для того, щоб визначити роль довгострокових та короткострокових зобов’язань підприємства, необхідно визначити їх економічну сутність.

Класифікацію зобов’язань підприємства наведено на рис 1.1.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Довгострокове зобов'язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов'язання на вимогу кредитора (позикодавця) у разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважається довгостроковим, якщо:

–     позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення;

–     не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.

Поточні зобов'язання включають:

–     короткострокові кредити банків;

–     поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;

–     короткострокові векселі видані;

–     кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

–     поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

–     інші поточні зобов'язання.

Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.

Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) витрат на:

–     виплату відпусток працівникам;

–     додаткове пенсійне забезпечення;

–     виконання гарантійних зобов'язань;

–     реструктуризацію;

–     виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо.

Суми створених забезпечень визнаються витратами.

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов'язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.