Аудит рівня доходів і результатів діяльності

Дія фактори структури  подібна за характером до впливу асортименту. Однак в даному випадку змінюється не номенклатура товарів, а питома вага окремих з яких у загальному випуску. Збільшення питомої ваги більш рентабельних товарів за рахунок менш рентабельних веде до збільшення загальної маси прибутку і навпаки.

Обсяговий, ціновий та собівартісний фактори за характером дії є узагальнюючими. У яких в  результативному вигляді відображаються показники виробництва і реалізації продукції. У свою чергу, на них впливає безліч первинних факторів. Це вплив має системний характер, пов’язаний із підпорядкованістю факторів між собою.

Прибуток чи збиток підприємств  установлюються на підставі балансу. Фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. За економічним змістом він включає дві складові — прибуток від виробничої діяльності і прибуток (збиток) від фінансових операцій. Переважну частину становлять прибуток від основної виробничої діяльності. Він формується за рахунок організації продукції і залежить від двох чинників: суми прибутку у виробленій продукції і зміни частки прибутку у залишках нереалізованої продукції. Маса прибутку у виробленій продукції визначається трьома узагальнюючими факторами: обсяг виробництва, ціна, собівартість.

Обсяг виробництва залежить від трьох груп факторів, які характеризують складові чинники виробничого процесу, а саме: використання основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів. По кожному напрямку виділяються два види факторів — екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні — виступають фондо- і матеріалозабезпеченість, чисельність працюючих.

Інтенсивними факторами  є фондо- і матеріаловіддача, продуктивність праці.

Фондозабезпеченість характеризується достатністю фондів для ведення виробничого процесу. Вона характеризується рухом фондів, а також структурою фондів, який характеризується рівнем фізичного та морального зносу, та від екстенсивності використання фондів, визначаються коефіцієнтом змінності та відсутністю витрат від неповного використання основних засобів.

Вплив трудових факторів визначається забезпеченістю кадрами  та продуктивністю праці. Кадрова забезпеченість характеризується чисельністю персоналу, яка залежить від його руху (прийом, звільнення) та структурою працюючих (робітники, службовці, менеджери та ін.).

Продуктивність праці  залежить від рівня кваліфікації, виробітку на 1 працівника та використання робочого часу.

Використання матеріальних ресурсів залежить від матеріалозабезпеченості  і матеріаловіддачі. Матеріалозабезпеченість визначається налагодженістю поставок матеріальних ресурсів, наявністю достатніх для їх придбання оборотних коштів  та залучених кредитів банку в обороті підприємства. Матеріаловіддача визначається раціональним використанням матеріальних ресурсів, тобто виходом готової продукції.

Ціна є визначальним фактором формування фінансових результатів. Вона залежить від внутрішніх і зовнішніх  чинників. Внутрішнім чинником ціноутворення  виступають собівартість одиниці продукції і рівень її рентабельності. Підприємства спрямовують свої зусилля на мінімізацію собівартості і оптимізацію рівня рентабельності. Зниження рівня собівартості завжди доцільніше, однак воно не повинне позначитись на якості, бо зможе зменшити обсяг податків. Рівень рентабельності повинен з одного боку забезпечити підприємство достатніми фінансовими ресурсами, а з іншого, не вести до значного зростання ціни, що також негативно позначиться на реалізації. В якості зовнішніх факторів виступають основні ринкові чинники — кошти і пропозиція, тобто макроекономічні фактори. Проблема управління ціною полягає в узгодженості внутрішніх факторів із зовнішніми.

На собівартість впливають  структурні і відповідні механіко-економічні фактори. Структурні фактори  визначають складові елементи собівартості: сировина — матеріали, напівфабрикати; паливо та енергія; заробітна плата; утримання та експлуатація обладнання, накладні та інші витрати.

Техніко-економічні фактори, які характеризують формування витрат з кожного елемента, включають ємність витрат (матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість тощо) та їх вартість (ціна на матеріали, сировину, енергоносії, заробітна плата і т. д.).

Ємність характеризується обсягом виробництва сировини, енергії, заробітної плати та інших елементів на виробництво відповідних товарів, робіт та послуг. Зменшення ємності витрат є основним чинником зниження собівартості, оскільки вартісний фактор є зовнішнім, хоча звісна річ, підприємство вибирає найвигідніші умови поставок.

Комплексні фактори  характеризують вплив певних тенденцій розвитку економіки та фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через окремі техніко-економічні фактори. При чому цей вплив може здійснюватися одночасно через декілька механіко-економічних факторів.

До комплексних факторів відносять: технічне вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності, покращення якості продукції.

Вплив технічного вдосконалення  виробництва на прибуток доволі складний. Розробка і впровадження нової техніки  і сучасних технологій потребують значних вкладень, що відображаються в зростанні витрат. Головним при цьому є кінцевий фінансовий результат, тобто, зростання доходів від продуктивнішого обладнання має випереджати від зростання витрат.

Безпосередній вплив  механічного вдосконалення виробництва на прибуток відображаються через узагальнюючі механіко-економічні фактори: зростання обсягу виробництва, певне зростання цін.

Підвищення ефективності виробництва може досягатись також  на основі раціонального використання наявного виробничого потенціалу. Це забезпечується за рахунок вдосконалення насамперед системи управління виробничим процесом. У результаті підвищуються матеріало- і фондовіддача, продуктивність праці, що сприяє зростанню обсягів виробництва і зниженню собівартості продукції.

Підвищення якості продукції також доволі складний комплексний фактор. Насамперед воно потребує додаткових затрат, тобто можуть зростати і собівартість і ціни. Однак, головне, це сприяє обсягу податків, адже в сучасних умовах  насиченого ринку саме якість стала основним чинником успішної реалізації.

Таким чином, формування фінансових результатів визначається широким колом факторів, які характеризують всі сторони фінансово-господарської  діяльності підприємств. При цьому  недоцільно і неможливо поділити ці фактори на основні та другосортні. Кожен з факторів може забезпечити як високий рівень прибутку, так і спричинити істотні збитки.

Склад і характеристика грошових надходжень підприємств.

За джерелами грошові  надходження агропромислових підприємств  можна поділити на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх належать надходження від реалізації продукції основного і підсобного виробництва, надлишку сировини, матеріалів. До зовнішніх джерел відносяться надходження коштів, що мобілізуються на зовнішньому ринку. Структура грошових находжень залежить від сфери діяльності, виробничого напряму та організаційно-правової форми підприємства.

Внутрішні грошові надходження  згідно з чинним законодавством поділяються  на групи:

1) виручка від реалізації  продукції, робіт, послуг;

2) виручка під іншої реалізації;

3) доходи від фінансово-інвестиційної  діяльності;

4) доходи від позареалізаційних  операцій;

5) асигнування із бюджету.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної діяльності підприємства (зерно, цукрові буряки, молоко). На неї припадає найбільша частина внутрішньо-грошових надходжень.

До ІІ групи відносяться  грошові надходження підприємств, які вони одержують від реалізації продукції підсобного с/г, напівфабрикатів, основних засобів, що вибули із виробництва.

До ІІІ групи входять  доходи від фінансово-інвестиційної  діяльності: купівлі і продажу  цінних паперів, надання майна в  оренду, валютних та інших операцій з метою одержання додаткових доходів. Доходи від фінансових інвестицій здійснюються прямий, безпосередній вплив на формування балансового прибутку.

До IV групи належать доходи від позареалізаційних операцій. Це штрафи, пені. Окрім того, протягом року можуть бути виявлені прибуток і  доходи минулих років, погашатися дебіторська  заборгованість, раніше списана як безнадійна.

До V групи належать грошові  надходження із державного і місцевих бюджетів.

Отже, грошові надходження  підприємств відіграють значну роль у процесі кругообороту коштів. Відшкодовуючи  авансовані у виробництво вкладення, доотримуючи доходи та фонди грошових коштів, вини створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, вдосконалення та розширення власного господарства.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг.

На практиці можуть використовуватись  два методи визначення попиту реалізації продукції.

а) продукцію відвантажено або відпущеного споживачу (відбулася передача права власності).

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного положення.

Розмір виручки від  реалізації продукції і за інших  однакових умов залежить від:

• кількості асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;
• рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.

Обсяг реалізованої продукції впливає на величину виручки. А саме кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків реалізованої продукції на початок і кінець року.

Обсяг реалізації залежить від розмірів виробництва та рівня товарності продукції. Особливо це стосується с/г продукції, де частина виробленої продукції використовується для відтворення виробництва або внутрішньогосподарських потреб. Асортимент реалізованої продукції двояко впливає на величину виручки.

Зростання в загальному обсязі реалізованої частки асортименту  з більш високою ціною збільшує величину виручки і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє і рівень відпускних цін.

На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фінансові чи регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації залежить від рівня цін. За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.

Фіксовані ціни встановлюють адміністративно, переважно на послуги  першої необхідності і на товари, які виготовляються державою. Регульовані ціни встановлюються обмеженнями рентабельності товарів першої необхідності. У решті випадків користуються вільними цінами.

Розрахунок ціни не підакцизної  продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц_В=С_б+П=С_б+С_б*Р/100, де

Ц_В — ціна продукції;

П — прибуток;

С_б — собівартість продукції;

Р — плановий рівень рентабельності.

Ц_ПДВ=Ц_В+ПДВ=Ц_В+Ц_В*С_ПДВ/100, де

Ц_ПДВ — ціна продукції з податком на додану вартість;

ПДВ — податок на додану вартість;

С_ПДВ — ставка податку на додану вартість, % С_ПДВ-20%

Ц_Р=Ц_ПДВ+Т_Н=Ц_ПДВ+Ц_ПДВ*С_ТН/100, де

Ц_Р — роздрібна ціна продукції;

Т_Н — торгова націнка;

С_ТН — ставка торгової націнки.

Розрахунок ціни підакцизного товару можна здійснити за такими формулами:

Ц_В=С_б+П; Ц_аз=Ц_В+АЗ=Ц_В+Ц_В*100/(100-С_аз), де

Ц_АЗ — ціна товару з акцизним збором;

С_аз —ставка акцизного збору, %;

Ц_ПДВ=Ц_аз+ПДВ=Ц_аз+Ц_аз*С_ПДВ/100, де

Ц_ПДВ — ціна товару з податком на додану вартість;

С_ПДВ — ставка податку на додану вартість;

Ц_Р=Ц_ПДВ+ТН=Ц_ПДВ+Ц_ПДВ*С_ТН/100, де

Залежно від того кому реалізується продукція, встановлюються основні та роздрібні ціни. Відвантажена продукції посередникам здійснюється оптом або партіями за оптовими цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, яка включають збутові націнки.

Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації  подають товари за роздрібними цінами. Продаючи товари за фіксуючими цінами. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують  торгову знижку.

Планову виручку від  реалізації продукції визначаються методом  ??? розрахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури продукції визначають за формулою:

В=О_р*Ц, де

В — виручка від  реалізації продукції, грн.;

О_р — обсяг реалізованої продукції, ц;

Ц — ціна реалізації кожного  виду продукції.

Обсяг реалізації можна  розрахувати, виходячи з товарного  випуску виробів у плановому  періоді, додаючи залишки виробів  на початок звітного періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації обраховують за формулою: