Аудит реалізації готової продукції

Ініціатором на проведення аудиту є замовник, який надсилає аудиторові (аудиторській фірмі) «Лист-замовлення на надання аудиторських послуг». (Додаток Г )

На міжнародному ринку  аудиторських послуг в умовах конкуренції  між аудиторськими фірмами дуже важко здобути і втримати клієнта, але, все одно, право остаточного  вибору, згідно міжнародних стандартів, залишається за аудиторською фірмою, яка повинна дуже обережно підходити  до вибору потенційного клієнта, забезпечуючи тим самим мінімізацію підприємницького ризику. При цьому аудиторські  фірми повинні мати надійні критерії оцінки замовника. Такими критеріями, в першу чергу, слугують аспекти незалежності аудитора. Якщо замовник не має змоги створити умови для забезпечення всіх аспектів незалежності, аудиторська фірма повинна виключити такого замовника з числа потенційних клієнтів.

Щоб оцінити замовника  аудиторська фірма повинна обов’язково  провести попередній огляд можливого  клієнта і за його результатами прийняти рішення про згоду розпочати  або продовжити аудит. Проводячи  огляд замовника, аудитор повинен  отримати відповіді на питання, які  стосуються:

- репутації керівництва  в ділових колах;

- причин зміни аудитора  для нового клієнта;

- взаємовідносин із попереднім  аудитором;

- попереднього досвіду  аудиту для старого клієнта;

- міцності фінансового  стану замовника;

- порядності замовника  чи його схильності створювати  конфліктні ситуації та порушувати  судовий процес [23, с.45].

Міжнародними стандартами  передбачено моделювання аудиторського  ризику. Модель має такий вигляд:

ПАР = ВР * РК * РН,

(1.1.)

де ПАР – прийнятний аудиторський ризик; ВР – власний (внутрішньо-господарський) ризик; РК – ризик контролю; РН –  ризик невиявлення [23, с.47].

Прийнятний аудиторський ризик виражає міру готовності аудитора визнати той факт, що фінансова  звітність може містити суттєві  помилки після завершення аудиту і видачі позитивного аудиторського  висновку.

Власний ризик виражає  імовірність існування помилок, які перевищують припустиму величину, до перевірки системою внутрішньо-господарського контролю.

Ризик контролю виражає імовірність  того, що існуючі помилки, які перевищують  припустиму величину, не будуть виявлені або своєчасно попереджені системою внутрішнього контролю.

Ризик невиявлення виражає  імовірність того, що аудиторські  процедури, які будуть застосовані, та докази, які підлягають збиранню, не дозволять виявити помилки, які  перевищують припустиму величину.

Таким чином, небезпека наявності  помилок і обману у звітності  представлена в моделі аудиторського  ризику двома компонентами (внутрішньогосподарський  ризик і ризик контролю), а небезпека  того, що будь-які з наявних в  бухгалтерській звітності помилки  або обман не будуть виявлені в  ході аудиторської перевірки, представлена в моделі ризиком невиявлення. [27,с.128]

Прийнятний рівень аудиторського  ризику, як правило, коливається в  межах від 0,01 до 0,05 (може виражатись у відсотках і тоді значення варіюються від 1 до 5%) і визначає ефективність перевірки. Чим менша його величина, тим більше гарантії дає аудитор  у тому, що фінансова звітність  після завершення аудиту не буде мати суттєвих помилок.

Наступним кроком є оцінка компонентів загального аудиторського  ризику і, передусім, власного ризику, який може коливатись у межах від 1% до 100%.

Далі аудитор оцінює ризик  контролю, який може коливатися в діапазоні  від 1 до 100%. Ризик контролю дає оцінку ефективності системи внутрішнього контролю. Чим нижча величина ризику контролю, тим ефективніша система  внутрішньогосподарського контролю.

Часто на практиці розділити  фактори власного ризику і ризику контролю дуже важко, тому на підготовчому етапі їх оцінюють разом. Комбінована  оцінка ризиків являє собою очікування помилок у звітності після  врахування впливу системи внутрішньогосподарського контролю і проводиться на основі «Листка оцінки власного ризику і ризику контролю» (Додаток Д), виходячи з якої:

ВР*РК =	кількість відповідей з високим  ризиком	(1.2.)
	загальна кількість відповідей

 

 

При оцінці внутрішнього ризику і ризику контролю на ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» отримано такі результати:

ВР*РК = 3/18 = 0,166 = 16,6%.

Завершальним моментом є  оцінка ризику невиявлення. Це ризик, який готовий узяти на себе аудитор  в тій мірі, якою він ризикує  не виявити суттєві помилки у  фінансовій звітності за допомогою  аудиторських процедур, припускаючи, що звітність може містити суттєві  помилки, а система внутрішньогосподарського контролю не змогла їх виявити і  виправити. При цьому ризик невиявлення  визначається таким чином:

РН = ПАР / ВР * РК                                                                                (1.3.)

Отже, РН = 2% / 16,6% = 12 %.

Розрахована величина ризику невиявлення помилок свідчить про  те, що аудитору необхідно здійснити  великий обсяг робіт, зібрати  значну кількість аудиторських свідчень і виконати велику кількість аудиторських процедур. Все це має вплив на вартість, терміни перевірки і  кількість спеціалістів, які будуть брати участь у перевірці. [24,с.38]

Таким чином, процедура вибору клієнта полягає в оцінці підприємницького і аудиторського ризиків. Якщо аудитор  встановить, що для замовника ризик  перевірки знаходиться в допустимих межах, то він може погоджуватись  на обслуговування такого замовника.

Після розрахунку аудиторського  ризику аудитор на етапі планування повинен дати оцінку рівню суттєвості.

Під рівнем суттєвості розуміється  таке граничне значення помилки бухгалтерської звітності, починаючи з якого  кваліфікований користувач цієї звітності  позбавляється можливості робити на її основі правильні висновки і приймати правильні економічні рішення [23, с.65].

Рівень суттєвості приймається на рівні 0,5% - 2% від бази. За базу береться стаття балансу «Готова продукція» (ряд. 130) (Додаток Ж). 

Рівень суттєвості по відношенню до обраного базового показника буде знаходитись  в межах:

min = 88067 × 0,5% = 440,3 грн.

max = 88067 × 2% = 1761,34 грн.

Після того, як аудиторська  фірма узгодить із замовником усі  питання, що стосуються договору, і  прийме рішення взяти замовника  на обслуговування, вона повинна перед  укладанням договору відправити цьому  замовникові «Лист-зобов’язання» (Додаток З ), котрий є документальним підтвердженням згоди аудиторської фірми на проведення аудиту в замовника і забезпечує однозначне розуміння умов договору шляхом роз’яснення замовникові в письмовому вигляді обов’язків та відповідальності сторін при проведенні аудиту, особливостей аудиту і його призначення. Мета листа-зобов’язання – звести до мінімуму можливі непорозуміння і, на цьому ґрунті, суперечки щодо взаємних зобов’язань за контрактом між аудитором і клієнтом. Додатком до «Листа-зобов’язання» є «Договір на проведення аудиту» (Додаток К ).

 Договір на проведення  аудиту є основним документом, який засвідчує факт досягнення  домовленості між замовником  та виконавцем про проведення  аудиторської перевірки. Він документально  стверджує, що сторони дійшли  згоди з усіх моментів, обумовлених  у договорі. Для того, щоб уникнути  неправильного розуміння сторонами  взятих на себе зобов’язань,  умов їх виконання та прийнятого  ступеня відповідальності, необхідно  максимально зрозуміло обумовлювати  в договорі всі ключові аспекти  взаємовідносин, які можуть виникати  в процесі аудиторської перевірки.

 

1.3. Законодавчі акти та нормативна база проведення аудиту реалізації продукції та визначення фінансового результату

 

Аудиторська діяльність регулюється  низкою наступних законодавчих документів:

1.Закон України «Про  аудиторську діяльність». Цей Закон визначає  правові засади здійснення  аудиторської діяльності   в   Україні   і   спрямований  на  створення  системи незалежного  фінансового  контролю  з  метою   захисту   інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації.

2.Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV (зі змінами і доповненнями). Цей Закон визначає правові засади регулювання,  організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

3.Розділ III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Даний розділ визначає перелік платників податків, перелік об'єктів оподаткування, ставки податку, порядок обчислення податку та інше.

4.Розділ V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Даний розділ містить пояснення, щодо платників податку та їх реєстрації, об'єкта оподаткування та визначення бази оподаткування та інше.

5.Кодекс професійної етики аудиторів України, затверджений рішенням Аудиторської палати України № 73 від 18.12.98 р. (зі змінами та доповненнями). В даному документі відображені основні принципи та правила, які повинні дотримуватися професійними аудиторами для досягнення спільних цілей та завдань.

6.План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій, затверджений наказом Мінфіну України № 291 від 30.11.99 р. і зареєстрований у Міністерстві юстиції України за № 892/4185 від 21.12.99 р. – визначає методологію обліку в усіх сферах економічної діяльності.

7.Інструкція із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій № 291 від 30.11.99 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України № 893/4186 від 21.12.99 р.) - встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб.

8.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджений наказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.99 – визначає мету, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів [6].

9.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затверджене наказом Мінфіну України від 20.10.1999 р. № 246.

10.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Доходи” затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290. Цим положенням (стандартом) визначаються методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкритті у фінансовій звітності.

11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318. Цим положенням (стандартом) визначаються методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкритті у фінансовій звітності.

12.П (с)БО 3 "Звіт про фінансові результати" затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87. Цим положенням (стандартом) регламентується порядок складання і подання фінансових звітів.

13.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджений наказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.99 - визначає зміст і форму балансу та загальні вимоги до розкриття його статей

14.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобовязання» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. № 237 і зареєстрований у Міністерстві юстиції України за № 85/4306 від 11.02.2000 р. (із змінами та доповненнями).

15.Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88) – регламентує порядок запису господарських операцій в облікових реєстрах.

16.Наказ Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку» № 352 від 29.12.95 р. (зі змінами і доповненнями), який визначає первинні документи, що оформлюються при надходженні основних засобів на підприємстві.

17.Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування регістрів бухгалтерського обліку» від 29.12.2000 р. № 356 (зі змінами і доповненнями), у якому даються форми 8 журналів, що замінили звичайні для бухгалтера журнали-ордери.

18.Рішенням Аудиторської палати від 30.11.06 року. встановлено обов'язкове застосування суб'єктами аудиторської діяльності Міжнародних стандартів аудиту, в якості Національних стандартів, починаючи з 1 січня 2007 року. Стандарти визначають загальний підхід до проведення аудиту, масштаб перевірки, види звітів аудитора, питання методології та основні принципи, якіих мають дотримуватись аудитори.