Аналіз та аудит показників рентабельності та прибутку підприємства

Прибуток є основним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства, найвагомішим джерелом формування державного бюджету. Тому створеного прибутку повинно бути достатньо не тільки для задоволення фінансових потреб самого підприємства, а для фінансування суспільних фондів споживання, розвитку науки, освіти, охорони здоров'я тощо. У збільшенні прибутку зацікавлені підприємство і держава.

 

 

                

 

 

 

 

                1.2. Класифікація прибутку і рентабельності підприємства.

І. За джерелами формування прибутку, що використовуються в його обліку, виділяють наступні види прибутку:

- прибуток від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг – є основним видом на підприємстві, безпосередньо пов’язаним з галузевою специфікою діяльності підприємства. Аналогом цього терміну виступає термін «прибуток по основній діяльності». В обох випадках під цим прибутком розуміють результат господарювання від основної виробничо-збутової діяльності підприємства. Він розраховується таким чином:

Прибуток від реалізації продукції = виручка від реалізації продукції - (пдв + акцизи + собівартість + експортні тарифи).

- прибуток від реалізації майна являє собою дохід від продажу зношених чи невикористаних видів основних фондів і нематеріальних активів, а також надлишково закуплених раніше запасів сировини, матеріалів і деяких інших видів матеріальних цінностей, зменшених на суму витрат, що понесло підприємство в процесі забезпечення їх реалізації. Розраховується:

Прибуток від реалізації основних засобів та іншого майна  підприємства = виручка від реалізації основних засобів, надлишкового обладнання, матеріалів, тощо – (витрати на реалізацію ( реклама, транспортування та інше) + залишкова вартість).

- прибуток від позареалізаційних  операцій, формально характеризується  терміном, однак по своєму сутнісного  змісту відноситься до категорії  прибутку, оскільки відображається в звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами і понесеними витратами по цим операціям [9,176].

До позареалізаційних  доходів відносяться: доходи, отримані від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств  з вітчизняними та зарубіжними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв в спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій та інших цінних паперів, що належать підприємствам, але випущених сторонніми емітентами (у вигляді сум  відсотків і дивідендів); доходи від здачі майна в оренду виключаючи лізингові операції, штрафи, пені, неустойки отримані за порушення господарських договорів; доходи отримані у вигляді безворотної зворотної фінансової допомоги та інші доходи,що надходять у власність підприємства, від операційної, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції; відсотки, що нараховані по сумам кошт, що знаходяться на рахунках в банках, тощо.

До позареалізаційних витрат відносять: штрафи, пені, неустойки, перераховані за порушення умов господарських договорів; збитки минулих років, що виявлені в звітному році; збитки від стихійних лих; збитки від списання боргів; дебіторської та кредиторської заборгованості; курсові різниці по валютним рахункам і по операціям в валюті; податки на збори, що внесені на фінансові результати по законодавству. Прибуток розраховується:

Прибуток від позареалізаційних  операцій = Сума доходів від позареалізаційних  операцій – Сума розходів від позареалізаційних  операцій [21, 254].

ІІ. За джерелами формування прибутку у розрізі основних видів діяльності підприємства виділяють наступні види прибутку:

- прибуток від операційної  діяльності;

На перший погляд здається, що ця ознака класифікації ідентична  раніше розглянутим, але це не так. Лише перші позиції систематизації прибутку по цим ознакам співпадають, оскільки операційний прибуток є результатом операційної (виробничо-збутової чи основної для даного підприємства) діяльності;

- прибуток від інвестиційної  діяльності;

Результати відображені  частково в прибутку від позареалізаційних операцій – у вигляді доходів від участі в спільних підприємствах, від володіння цінними паперами і від депозитних вкладів; а частково у прибутку від реалізації майна, так як така реалізація активів носить характер дезінвестицій і є предметом інвестиційної діяльності підприємства.

• прибуток від фінансової діяльності – потребує особливого розгляду. Основні грошові потоки по ньому пов’язані із забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування, а саме: залучення додаткового акціонерного чи пайового капіталу; емісія облігацій або інших боргових цінних паперів; залучення кредиту в різних його формах, а також обслуговування залученого капіталу шляхом виплати дивідендів і відсотків та погашення зобов’язань по основному боргу [15,128].

         Здавалось би, що такий зміст грошових потоків не може сформувати прямо прибуток підприємства, оскільки в кінцевому рахунку повертати завжди приходиться більше грошових засобів, ніж отримано. Разом з тим, в процесі фінансової діяльності як власний, так і позичковий капітал, залучений із зовнішніх джерел, може бути отриманий на більш менш вигідних для підприємства умовах, що відповідно відобразиться на результатах операційного чи інвестиційного прибутку. Тому під прибутком від фінансової діяльності розуміють непрямий ефект від залучення капіталу із зовнішніх джерел на умовах більш вигідних, ніж середньо ринкові. Крім цього, в процесі фінансової діяльності може бути отриманий і прямий прибуток на вкладений власний капітал шляхом використання ефекту фінансового левериджу, забезпечення отримання депозитного відсотку по середньому залишку грошових засобів на розрахунковому чи валютному рахунках, інше [29, 56].

ІІІ. По складу елементів, що формують прибуток, розрізняють:

- маржинальний прибуток (ПМ), який характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності (ЧД) за відрахування суми змінних витрат (ЗД). Чистий доходів, в свою чергу, дорівнює валютному доходу підприємства від цієї діяльності (ВД), зменшений на суму податкових платежів (П) за рахунок нього:

ПМ = ЧД – ЗД; ЧД = ВД –  П.

- валовий прибуток  характеризує суму чистого доходу  від операційної діяльності за  відрахування всіх операційних  витрат,як постійних, так і  змінних. Цей прибуток ще називають  балансовим, і його можна вирахувати й по іншому, а саме:

Прибуток балансовий (валовий) = Прибуток від реалізації продукції + Прибуток від іншої реалізації + Прибуток від позареалізаційної  діяльності.

- чистий прибуток характеризує суму балансового прибутку, що зменшений на суму всіх податків та інших платежів до державного бюджету та до позабюджетних державних фондів. Цей прибуток надходить у розпорядження власників підприємства і розподіляється за напрямами використання на власний розсуд.

Чистий прибуток = Балансовий прибуток – Податок на прибуток та інші платежі з прибутку.

 

 

ІV. За характером оподаткування прибутку розрізняють:

- оподатковуваний прибуток  – це прибуток, який згідно  закону України « Про оподаткування  прибутку підприємств» від 22.05.1997р.  № 283/97 – ВД, що діє з 16.12.1997р., визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суми валових витрат і суми амортизаційних відрахувань.

- частини прибутку, які  не обкладаються податком; склад  такого прибутку регулюються  законодавством.

             Такий поділ прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства, оскільки дозволяє оцінювати матеріальні господарські операції з позиції кінцевого ефекту.

V. За характером інфляційного «очищення» прибутку виділяють номінальний та реальний його види.

             Реальний прибуток (Пр) характеризує розмір номінально отриманої його суми (Пн), скорегований на темп інфляції у відповідному періоді (Тінф.):

Пр = Пн*Тінф.

VІ. За періодом формування, що розглядається, виділяються:

- прибуток попереднього періоду – тобто періоду, що передував даному (звітному);

- прибуток звітного  періоду;

- прибуток планового  періоду – це прибуток, що планується  у наступному періоді.

Такий розподіл використовується з метою аналізу і планування для виявлення трендів його динаміки, побудови відповідного базису розрахунків, тощо.

VІІ. За регулярністю формування виділяють:

- прибуток, який формується  регулярно, тобто при ефективній  постійній діяльності підприємства;

- «надзвичайних прибуток»  - цей терміном широко використовується в країнах із розвиненою економікою, і характеризує незвичайне для даного підприємства  джерело його формування або дуже рідкий характер його утворення. Прибуток цього виду може бути отримання коштів від продажу одного з філіалів підприємства.

VІІІ. За характером використання в складі прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів (чистого прибутку) виділяють:

- капіталізований прибуток (використовують також термін  «нерозподілений прибуток»).

              Він характеризує ту суму, яка спрямована на фінансування приросту активів підприємства, тобто це та частина прибутку, яка повертається у виробництво чи торгівлю (оборот) для подальшого розширення, а не йде на споживання;

- спожитий прибуток (або  розподілений) – характеризує ту частину прибутку, яка витрачається на виплати власникам (акціонерам), персоналу чи на соціальні програми підприємства.

ІХ. За значенням підсумкового результату господарювання розрізняють:

- позитивний прибуток (або розподілений) – характеризує ту частину прибутку, яка витрачається на виплати власникам (акціонерам), персоналу чи на соціальні програми підприємства.

- від’ємний прибуток – означає збиток, тобто підприємство в такому випадку втрачає вкладені кошти і не отримує винагороду (прибуток) в процесі своєї діяльності.

         Не дивлячись на доволі значний  перелік вкладених вище класифікаційних  ознак, він все ж таки не  відображає всього різномаїття  видів прибутку, що використовуються  в науковій термінології і  підприємницькій практиці.

          Дуже поширеним є розподіл прибутку на три види:

бухгалтерський;

економічний;

нормальний.

             З точки зору бухгалтера,  у  витрати повинні включатись грошові  розходи, які фірма несе на  придбання машин, обладнання, сировини, матеріалів, на виплату зарплати робітникам тощо. Фірма сплачує ці кошти зовнішнім по відношенню до неї господарюючим суб’єктам вона купляє необхідні ресурси на ринку, то ці витрати називають зовнішніми витратами або бухгалтерськими.  Вони включають в себе лише наявні грошові витрати. В цьому випадку бухгалтерський прибуток (Пбух.) являє собою різницю між повною виручкою (ПВ) і зовнішніми (бухгалтерськими) витратами (БВ):

Пбух. = ПВ – БВ.

         Але згідно економічної теорії, капітал є одним з факторів  виробництва, а винагорода кожного фактору виробництва відповідає його граничному вкладу в створення продукту і відповідно, повинно включатись у витрати. Іншими словами, в економічні витрати повинна включатись вартість послуг всіх факторів виробництва, незалежно від того, чи купляються вони на ринку, чи є власністю фірми. А будь-які витрати повинні розглядатись з точки зору цінності альтернативних можливостей, якими доводиться нехтувати. Так, будь-який підприємець, обираючи сферу вкладання свого капіталу, порівнює альтернативні варіанти інших варіантів, де він міг теж отримати прибуток. Так, цей альтернативний доход повинен включатись у витрати власника капіталу. Використовуючи власні ресурси, власник не несе наявних грошових витрат. Це, так звані, внутрішні витрати, оскільки вони можуть бути отримані фірмою при альтернативному використані даних внутрішніх ресурсів. Втрата цих платежів і означає, що фірма несе витрати [14, 457].  Отже, економічний прибуток виникає в тому випадку, коли загальна виручка перевищує всі економічні витрати, тобто і зовнішні, і внутрішні, включаючи в останні нормальний прибуток, який являє собою процент на вкладений капітал. Існує варіант, коли економічний прибуток може дорівнювати нулеві, але це можливо лише за умови статичної економіки і вільної конкуренції в чистому вигляді. Але в реальному житті вільна конкуренція, повна рівновага ринку, статична економіка існувати не можуть. Іншими словами, будь-яка конкретна ринкова ситуація характеризується невизначеністю в результаті монополізації ринків. Саме цими двома факторами і утворюється економічний прибуток, який отримується окремими підприємцями як додатковий, надлишковий доход [16,398].

            Ефективність політики управління  прибутком підприємства визначається  не лише результатами цього  формування, але й характером розподілу. Під розподілом прибутку необхідно розуміти спрямування його на формування доходів бюджетів різних рівней, на фінансування виробничих, соціальних, економічних програм, погашення кредитів та інші цілі. Іншими словами, розподіл прибутку являє собою процес формування напрямків його майбутнього використання у відповідності з цілями та задачами розвитку підприємства. Важливим у розподілі прибутку є поєднання бюджетних, госпрозрахункових та особистих інтересів робітників. Виходячи з цього, господарська практика і економічна наука постійно займаються пошуком оптимальних критеріїв розподілу прибутку [19,236].

          Залежно від мети аналізу діяльності  підприємства розрізняють: