Використання українського фольклору в організації свят дітей старшого дошкільного віку

       Розділ  ІІ. Методика використання  українського фольклору в організації свят

       2.1. Використання різних видів українських народних свят у дошкільному навчальному закладі 

       З давніх-давен існували спеціальні обряди, пов’язані з виробничою діяльністю,- мисливські, рибальські, землеробські, скотарські, ремісничі, жниварські тощо.

       Існували  обряди, що супроводжували появу людини на світ і подальші сходинки її життя  – дитинство, юність, зрілість, старість. Широко побутували й інші обряди. Характерною  ознакою для всіх був словесний  супровід – піснями, промовляннями, ритуальними командами, так званим обрядовим фольклором. Він існує  і в наші дні із збереженням  зв’язку з тими чи іншими традиційними обрядами, але з привнесеним у  нього сучасним змістом і сферою застосуванням.

       Залучення дітей до дійової участі у традиціях  і звичаях рідного народу дає  їм змогу практично пізнавати  його культурно-історичний досвід, бути продовжувачем справи батьків і  дідів.

       У дитячому садку рекомендується проводити  такі народні свята та обряди відповідно до календарної сезонності: навесні  – Великодні свята та різноманітні веснянки ( свято першого жайворонка, свято тополі та інші ); влітку –  зелені свята, косовиця, Івана Купала, обжинки, Спаса; восени – Покрова; взимку – Калита, Миколая, Різдвяні свята, Стрітення. Всі свята поділяються  на:

• Народні свята весняного циклу
• Народні свята літнього циклу
• Народні свята осінньо-зимового циклу.

       Весняні свята та обряди відбувались з  початку березня до кінця червня. Головними тут були зустрічі весни, вітання пробудженої природи, звертання  до землі, щоб дала добрий урожай.

       Початку березня чекали з нетерпінням. Справжній  прихід весни пов’язували зі святом Явдохи, яке припадає на 14 березня( за старим стилем – на перше ). До цього  дня випікали обрядове печиво, так  звані веснянки. Дівчата і хлопці брали їх у долоні і з простягнутими  руками йшли на околицю села, щоб  закликати в гості весну-красну. Цей ритуальний хід супроводжувався  піснями, поетичними діалогами та обрядовими сценами. В Україні був широко відомий звичай – у березні  робили із соломи опудало, що ніби уособлювало  собою Зиму, його вдягали у лахміття, вивозили з села, топили в річці  або спалювали. Назад в село привозили  Весну і Літо. Це означало, що весна  остаточно переборює зиму [18].

       Для весняного циклу характерні звичаї та обряди, пов’язані з певними  змінами в поведінці тварин. Наприклад, першою ознакою приходу весни  вважається посвист байбака. Вдосталь виспавшись, тварина, відчувши тепло, вилізає  з нірки, стає на задні лапки і, настороживши вуха, піднімає голову й  голосно сповіщає про свою появу  під сонцем. Люди спеціально ходили в степ, щоб не пропустити голос  живого провісника тепла. «Посвистів байбак,- казали в народі,- ховай у затінок  сіряк!» Другою ознакою весни  був приліт вівсянок – найперших  перелітних птахів.

       Великодня обрядовість має в Україні  давні традиції і різноманітну регіональну  специфіку. За тиждень до Великодня  в Україні святкують Вербну неділю.

       Є кілька традицій, пов’язаних із Вербною  неділею. Так, великими галузками легенько б’ють знайомих, промовляючи: «Баська б’є, а за тиждень паска є», «Верба красна – б’є даремно, верба біла – б’є за діло».

       Інша  традиція; після освячення верби  кожен член родини повинен з’їсти один вербовий котик, що ніби дасть  здоров’я. В деяких регіонах України  вербові гілочки використовували  згодом для вигоду худоби на пасовиська, застосовували як ліки [6].

       Останній  тиждень перед Великоднем називається  білим або чистим. Найважливішим  днем цього тижня є Чистий Четвер( Великий четвер, Страсний четвер).

       У Страсну п’ятницю віруючі нічого не їдять до винесення плащаниці  з вівтаря. Вважається, що робити в  цей день також нічого не можна, за винятком садіння капусти і цибулі та випікання пасок. Все, що стосувалось  паски, мало дуже велике значення: крихти не можна було викидати свиням чи курям, лише рогатій худобі; вершечок від  паски, висушений і залишений  про запас, мав, за повір’ям, лікувальні властивості не лише для людей, а  й для худоби.

       В Україні яйця не лише фарбують (крашанки), а й розписують (писанки). Існує  легенда, що коли Ісус Христос ходив  з святим Петром по землі проповідувати, якось зупинився в селі, де жили іудеї. Побачивши Христа, вони почали кидати в нього каміння, грудками землі, і як торкався камінь Ісусової одежі, то робилась з нього писанка, а як торкалась грудка, то перетворювалась  на крашанку. Святий Петро позбирав все те до кишені, а пізніше людям роздав. З того часу ніби пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень. Крашанки красять переважно в червоний колір – колір вогню, життя, крові Спасителя.

       За  українською традицією Великдень  – найвеличніше свято року, тому з ним пов’язано багато народних звичаїв. Старі люди кажуть, що на Великдень  як зустрінеш якого чоловіка, хоч  і незнайомого, поклонись, привітайся. Гріх не вітатись в цей день навіть з ворогом. У давнину в народі вірили, що якщо на Великдень вийдеш з хати на вулицю, що перше побачиш, тим і займайся – буде вдача.

       Важко розмежувати весняні й літні  свята. Зелені свята, що тісно сполучаються з весняним Великоднем, припадають на початок літа( першим літнім святом вважають свято Юрія – 6травня).

       Івана Купала – день літнього сонцевороту (7 липня). Головним атрибутом свята  є Купало та Марена [5].

       Українська  земля завжди давала щедрі врожаї тим, хто її ретельно і з любов’ю  обробляв. Період збирання врожаю має  свої звичаї і обряди.

       Сніп  з першого ужинку – «воєвода» - встановлювався на покутті. Постадниця (найкраща жниця) мала нажати його у добрий час, щоб жнива пройшли швидко й успішно. Тому господарі у цю хвилину бажали один одному щасливих і радісних жнив, співали хвалу першому снопу. Відтоді на повний хід починались жнива.

       На  полі завжди залишали жменя невижатого збіжжя, його урочисто прикрашали стрічками, осінніми квітами і називали «Бородою», в окремих регіонах України –  «Козою», «Перепілкою». Колосся «бороди» заламували до землі, клали хлібину, ставили воду і промовляли: «Оце тобі, борода, хліб, сіль і вода».

       Отже, свята другої половини літа – це свята жнив і врожаю. В обрядах  українців особливо чітко в цей  період пов’язують свята з днем Маковія, коли по всій Україні святять  квіти. В китиці вплітають головки  маку, зважаючи на назву свята. Після  свят мак вживали для приготування Різдвяної куті. Квіти несли святити  дівчата, а діти несли городину.

       14 серпня святкують Спас медовий,  коли бджоли перестають працювати  і пасічники запалюють соти. За  народним повір’ям вважається, що  коли цього не зробити, сусідні  бджоли винесуть увесь мед  з вулика.

       19 серпня – Спас яблучний. У цей  день по всій Україні святять  у церкві яблука. З давніх-давен  ці плоди в традиціях українців  є символами краси, кохання,  шлюбу і подружньої вірності, пізнання добра і зла.

       У народі існує безліч легенд про те, як щедрує Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухався й шанував батьків, переймав неньчину науку до праці, охайності, підтримував  духовну і фізичну чистоту. Проте  Покрова була непоступливою, якщо дівчина  зневажала моральні звичаї, нехтувала  традиційними законами суспільного  життя. На Покрову влаштовувались весілля.

       Традиційно  Покрова в Україні була великим  святом. У багатьох селах на її вшанування будували й освячували храми, зводили  села.

       І нарешті, Покрова остаточно завершує осінні молодіжні «вулиці» - з цього  часу законні права набирають  «Вечорниці» та «Досвітки», а також  весілля, на яких розважались всі  мешканці села, про що мовить відома приказка: «Настали жнива – лежить баба нежива, а прийшла Покрова  – стала баба здорова». Свято  Покрови дуже глибоко прийнялось в нас. І тому в розмовах з дітьми треба розказати їм про значення цього свята і провести тематичне  заняття.

       День  Святого Андрія Первозванного припадає на 13грудня(30 листопада за старим стилем). Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, народні звичаї та обряди в день святого мають давній дохристиянський характер[6].

       З давніх-давен на Андрія дівчата ворожать, бажаючи дізнатися про свою долю: чи вийдуть заміж, чи доведе дівувати ще весь рік.

       Гра «Калита». Калита – це великий корж з білого борошна з маком і  медом, який підвішується високо вгорі  на стрічці. Хлопці по черзі підстрибують і намагаються вкусити його. Хто  засміється, той програв, а того, кому вдастя вкусити калити, називають Андрієм, і він стає почесним гостем у цей вечір. Закінчується гра так: дівчата ділять порівну між усіма учасниками калиту, але за свій шматок хлопці мають заплатити гроші дівчатам, які випікали смачний корж.

       Почесне місце у зимовому циклі належить різдвяним святам.

       Починається Різдво з Святого вечора – надвечір’я Різдва. Святочна дія відкривалась церемонією добування нового вогню, яким розпалювали у печі 12 полін, а ці поліна готувались протягом 12 днів. Готували не менше 12 страв.

       Будь-яка  робота, крім готування святочної  вечері, в цей день неприпустима. Все мусить бути приведене до ладу, має бути на своїх містах. Ніщо не повинно ночувати цієї ночі поза домом, у чужих руках, позичене. Навіть на своєму подвір’ї ніщо не повинно десь стирчати на кілках, висіти на грядках. Усі члени родини теж мусять бути в зборі. «Боже, сохрани в людях ночувать, тоді будеш цілий рік блукать»,- так говорять у народі.

       В інші дні свят починається коляда. Колядують і дорослі і діти, йдучи від хати до хати, зичать господарям усяких гараздів.

       В Україні слово коляда має три значення. Коляда – це Різдвяні свята: «Будьте здорові з колядою!». Коляда – це пісня, яка співається під час Різдвяних свят: «Пустіть його до хати, він вам буде коляду співати!». Коляда – це винагорода за величальну пісню: «Он і пан іде, коляду несе, коробка вівса, зверху ковбаса!».

       13 січня святкували Меланку, або  Щедрий Вечір. В Україні на  Щедрий Вечір батько ховається  від дітей за пирогами –  символом щедрості, багатства. На  Щедрий Вечір печуть пироги  з м’ясом, смажать гречаники на  свинячому смальці, печуть бублики,  ліплять вареники. У цей вечір  щедрують, водять «козу» та «Меланку».

       14 січня – перший день Нового  року, день святого Василя. Як  тільки починається розвиднятись  на Новий рік, діти схоплюються  з ліжка, швиденько вдягаються, вмиваються, беруть пшеницю, горох,  жито, ячмінь і йдуть посівати  з хати до хати, приказуючи: «На  щастя, на здоровя, на Новий рік, щоб родило краще, як торік – жито, пшениця та всяка пашниця... Дай Боже!».

       19 січня – Водохрещі. Напередодні  Водохрещів святкуються Голодная кутя, або другий Свят-Вечір. Цілий день віруючі люди нічого не їдять – постують. Коли засяє вечірня зоря, сідають вечеряти. На вечерю подаються лише пісні страви: смажена риба, вареники з капустой, гречані млинці на олії, кутя, узвар.

       Минув січень. На порозі – лютий. У народі кажуть: «Як лютий не лютує, а на весну брів не хмар». 15 лютого Зима зустрічається  з Літом – це Стрітення.

       На  Стрітення в церквах України  святили воду, набирали її в нову, ще невживану посудину. Цій воді приписували магічну, цілющу силу. Разом  з водою святили й свічки, називали їх «громичними», бо вони оберігали від грози домівку[6].

       Отже, провідний вид діяльності дітей  дошкільного віку – є гра. Вона пронизує всі сфери життєдіяльності  дитини у дошкільному закладі. Дозвілля – один з провідних та важливих напрямків цілісного розвитку дитини дошкільного віку, тому що лише безпосередні методи виховання та навчання дають  очікуваний результат. Народознавча тематика використовується і в інших видах  діяльності в дошкільному навчальному  закладі. Згідно інструктивно-методичних листів Міністерства освіти та науки  України у навчально-виховному  процесі дошкільного навчального  закладу використовується такі форми  організації дітей: заняття, ігри, самостійна діяльність дітей, екскурсії, походи, свята, розваги, гуртки тощо. Вони можуть бути організовані фронтально, підгрупами, індивідуально залежно від педагогічної мети, віку дітей, матеріально –  технічного забезпечення, професійної  майстерності педагога.