Використання українського фольклору в організації свят дітей старшого дошкільного віку

       З метою визначення потенційних можливостей народознавства розглянемо його принципи:

       1. Принцип науковості в розробці змісту навчального матеріалу з народознавства. Деякі емпіричні народні знання суперечать науковим. Це, зокрема, стосується питань, зосереджених розділі народознавства, що дістав назву демонології (віровчення про злих духів, демонів). У багатьох випадках такі питання репрезентуються через народні прикмети (передбачення, ворожіння, відгадування тощо). Наприклад, у народі вважають, що коли кішка або хтось із порожнім відром перейде людині дорогу, то її неодмінно чекає невдача.

       Приховувати від дітей питання демонології, якщо вони «живуть в народі», немає жодного сенсу. Але й формувати та розвивати в них віру у «злі духи» також немає потреби. Тому такі питання доцільно представляти у формі "розважального матеріалу" і в міру можливостей давати дітям їх спростовувати з позиції науки.

       При розробці змісту навчального матеріалу  з народознавства вчитель чи вихователь орієнтується на науково достовірні знання.

       2. Принцип системності. Будь-які знання мають вищу цінність, якщо воно належним чином систематизовані. Систематизація етнографічних знань стосується як народознавства в цілому, так і окремих його розділів зокрема (наприклад, системне вивчення українського фольклору чи різьби по дереву). Але це не виключає епізодичного використання народознавства, якщо його елементи органічно вписуються у зміст інших навчальних предметів (історії, біології тощо). Отже, принцип системності в розробці змісту навчального матеріалу з народознавства вимагає цілісності його інформаційного компонента.

       3. Принцип народності. Він вимагає органічного поєднання побутово-емпіричних і наукових знань на ґрунті їх взаємозбагачення.

       Осмислюючи  зміст навчального матеріалу  з позицій цього принципу, необхідно  продумати, як ті чи інші закономірності, відкриті емпіричним шляхом, підтвердити  науковими знаннями. Наприклад, добрий господар без спеціальних вимірювань може досить точно «на око» визначити вагу зерна, яке знаходиться в купі, що має форму конуса. Завдання вчителя математики в цьому разі полягає в тому, щоб показати, як скористатися формулами для обчислення об’єму конуса і визначення маси тіла через його об’єм і питому масу при «окомірній» оцінці ваги зерна.

       4. Принцип зв’язку народознавства з життям. Оволодіння народознавством - один із найефективніших шляхів засвоєння дітьми соціально-культурного досвіду та підготовки їх до життя.

       Але цю функцію народознавство реалізує за умови його спрямування на життєві потреби людини. В цьому зв’язку особливої гостроти набуває питання взаємозв’язку соціально-культурної спадщини минулого з сучасною культурою

       У пізнавальному плані будь-який елемент  народознавства є цікавим і корисним, а в прикладному аспекті - далеко не всі. У сучасних складних умовах переходу до ринкової економіки молодь приваблює практицизм наук. А тому, розробляючи зміст освіти з народознавства, в тому числі й на рівні навчального матеріалу, треба прагнути до того, щоб цей матеріал мав належне практичне спрямування стосовно реалій життя.

       5. Принцип дослідництва і творчості в оволодінні народознавством. Як зазначалося вище, оволодіння народознавством не зводиться до засвоєння певних знань. Воно передбачає організацію різноманітної практичної діяльності дітей.

       Один  з її аспектів - дослідницька діяльність дітей етнографічного характеру. Її зміст - це пошук етнографічних матеріалів, старовинних речей, запис розповідей старожилів, пісень, легенд, оповідей, казок з їх наступним аналізом та узагальненням, участь у створенні музеїв тощо.

       Другий  аспект практичної діяльності - оволодіння технологією народних художніх промислів (різьбою по дереву, писанкарством, килимарством, вишивкою, виготовленням керамічних виробів тощо). Така діяльність має здебільшого творчий характер.

       6. Принцип гуманістичної спрямованості змісту народознавства. Відповідно до цього принципу зміст народознавчого матеріалу має бути спрямований на виховання в дітей духовно-моральних цінностей, національної свідомості, поваги до здобутків національної культури та інших народів[5].

       Народознавство охоплює всі пласти національної культури, включаючи й народну мораль і пов’язані з нею традиції (родинні, релігійні та ін). Це дає змогу з допомогою засобів народознавства наблизити зміст освіти до життя.

       Народознавство має невичерпні можливості щодо розширення та поглиблення знань дітей за рахунок здобутків народної медицини, астрономії, метеорології, педагогіки, землезнавства та ін. У цьому також неоціненне значення.

       7. Принцип емоційності навчання. Дозвілля  у дошкільному закладі організовано  таким чином, щоб воно носило  освітній, розвиваючий та виховний  характер. Дозвіллєвий захід повинен  нести радість, сприяти загальному  розвитку суб’єктів, бути видовищним  та емоційним. Участі у дозвіллєвих  заходах згуртовує колектив дітей,  привчає діяти спільно, доброзичливо  ставитись один до одного, бути  організованим, сміливим, а також  впливає на формування моральних  якостей. У процесі участі дітей  у дозвіллєвій діяльності розвиваються такі індивідуальні особливості як спостережливість, рішучість, наполегливість, висока емоційність, що сприяють розвитку здібностей та задатків. Задатки не розвиватимуться у здібності якщо дитину не залучати до активної дозвіллєвої діяльності і не розвивати дане їй природою.

       8. Принцип регіонального підходу.  Під час організації дозвілля  народознавчого характеру важливо  враховувати природні, географічні,  краєзнавчі умови певного регіону  та максимально їх використовувати.  Особливо ефективним виявилось використання народних традицій в організації праці, відпочинку, розваг, свят тощо, які проводяться з участю батьків, дідусів і бабусь дітей. Інакше кажучи, до виховання активно включається батьківська громадськість, а використання народознавства максимально сприяє цьому.

       Отже, аналізуючи зміст народознавства, неважко переконатися в тому, що розумне його використання може сприяти всебічному вихованню дітей: фізичному, розумовому, моральному, трудовому, естетичному. Метою дошкільного навчального закладу є забезпечити гармонійний, різнобічний розвиток особистості кожної дитини з орієнтацією на цінності та інтереси, збереження дитячої субкультури на основі реалізації норм закону України «Про дошкільну освіту», змісту Базового компоненту та чинних програм розвитку, навчання та виховання дошкільнят. 

1.2. Місце та роль свят в народознавчому вихованні дітей 

       Традиції, звичаї та обряди лежать в основі народознавчих  свят та розваг і відтворюють культуру у всіх сферах духовного життя. Вони забезпечують наступність нового і  старого, сприяють гармонійному розвитку особистості та суспільства.

       У традицій і звичаїв є схожість: виконують однакову роль в житті  суспільства, мають однакові риси та ознаки.

       Народна педагогіка надає великого виховного  значення українським національним святам. Вони належать до групових, фронтальних  форм виховання підростаючого покоління.  Діти з чотирьох – п’яти років виявляють природний потяг до громадського життя. Вони самі стихійно групуються, об’єднуються для проведення спільного дозвілля, розваг. Кожний народ має свої національні свята та розваги. Має їх і український народ.  Отже, діти некорінної національності. Які проживають на території України, мусять з дитинства прилучатися до національних українських свят відповідно до їх регіону [6].

       Мала  дитина повинна знаходитись під  постійним впливом матеріальної та духовної культури свого народу. Це потрібно для найповнішого відкриття  природних схильностей дитини, виявлення  етно – психологічних особливостей. Спостереження звичаїв і традицій, залучення дітей до них систематизує знання з народознавства у дитини у дитячому закладі.

       У дошкільному навчальному закладі  виховують та розвивають дітей за допомогою духовної спадщини українського народу. Українська народна пісня  і казка використовується як на заняттях, так і в повсякденному житті. Дитячий фольклор застосовують під  час організації і проведення свят, розваг, ігрової діяльності. Вироби народних майстрів демонструють на слайдах, відео, використовують для облаштування народознавчої кімнати, де діти можуть познайомитись з їхніми різновидами, розширити свій обсяг знань. Все  це відбувається в ігровій формі. Народознавча робота у дитячих закладах тісно пов’язана з патріотичним вихованням [5].

       Пізнавальні завдання реалізуються й у процесі  ознайомлення з природою дітьми природи  рідного краю (ліси, степи, моря, гори, заказники та ін..) під час спостережень, екскурсій, мандрівок до джерела  живої думки.

       Навчальні завдання передбачають формування перших наукових народознавчих та історичних понять, у майбутньому – основи наукового мислення, національної свідомості, самосвідомості та психології.

       Розвиваючі  завдання передбачають розвиток усіх психічних процесів у дитини: запам’ятовування, уважності, зосередженості, логічного  мислення, уяви. Діти повинні вміти самостійно аналізувати, зіставляти, порівнювати народознавчі поняття, звичаї минулого і сучасного, відокремлювати місцеве, регіональне від загально традиційного національного.

       Виховні завдання мають на меті прищепити  дітям насамперед любов до рідного  краю, до землі своїх предків, до рідної мови, оселі, до батьківщини, почуття  гордості за свій народ, повагу до національної культури, національних звичаїв та оберегів.

       Природними  національними рисами характеру  українців вважаються щирість, гостинність, доброта, мудрість, щедрість, почуття  гумору. Отож, ці риси особистості потрібно виховувати у дитини, використовуючи для цього багатий народознавчий  матеріал.

       Свята та дозвілля на народознавчій основі сприяють вихованню у дітей духовності на національному ґрунті, доброзичливості, чесності, скромності, товариськості, взаємоповаги, чемності, поваги до культури інших народів, вшанування їхніх  традицій, оберегів.

       Свято в житті дитини це той радісний і  барвистий острівок у плинному житті, до якого завжди прагнеш і  який назавжди залишається з тобою. Де свято – там і сміх, радість, позитивні емоції, щасливі хвилини, приємні хвилювання, здійснення бажань.

       Такі  події надовго запам’ятовуються дітям, пробуджують в дитячих  сердечках добро і радість, любов  і надію, бажання стати кращими.

       Свята – це дійові форми розвитку естетичних здібностей дітей і розширення їх художнього світогляду.

       Музично – театралізовані свята, які є  обов’язковою складовою дитячого життя  дають змогу залучати малят до спільних з дітьми, родиною, педагогами святкових переживань, до вираження  радісних почуттів, заохочувати дітей  старшого віку до особистої ініціативи, «музично – пластично – театралізованого оформлення святкових подій, створювати піднесений настрій для себе та інших  власними зусиллями, творчо співпрацювати  з однолітками і дорослими, отримувати задоволення від самовираження в мистецьких діях. Підтримувати індивідуальну виразність та інтонаційність виконавства дітей. Виховувати стійкий інтерес до народних свят, національних костюмів, музичного і літературного фольклору, любов до Батьківщини» [16].

       Організовані  веселі розваги виступають засобами музичного мистецтва розважають молодших дошкільнят, спрямовують старших  дітей в творчій атмосфері  до емоційно усвідомленого сприйняття мистецтва і життя, до активного  виявлення кожної дитини у виконавстві, до розгортання змісту розваги спільними  зусиллями.

       Свята і розваги є особливою формою організації дитячої художньої  діяльності в дошкільному навчальному  закладі. Вони поєднують різні види мистецтв з метою найбільш емоційного впливу і ефективного вирішення  завдань музично – естетичного  розвитку.

       Поєднуючи в собі різні види мистецтва, свята  і розваги дуже впливають на почуття  і свідомість дітей. Підготовка і  проведення свят і розваг служать  моральному вихованню дітей і  вони об’єднуються спільними переживаннями, в них виховується дисциплінованість, культура поведінки. Розучуючи вірші, пісні, танці діти пізнають багато нового про Україну, природу, народні звичаї і т. д. Це розширює їх світогляд, розвиває пам'ять, мову, уяву, сприяє розумовому розвитку. Участь дітей в співах, іграх, таночках зміцнює і розвиває дитячий організм, поліпшує координацію  рухів. Підготовка до свят і розваг здійснюється планомірно і систематично. Процес підготовки до свята, загальна радість на самому святі згуртовують  дитячий колектив.

       Отже, важко переоцінити роль свят в  народознавчому вихованні дітей. Бо дитинство – найважливіший період у житті людини. Саме в цей час  вона формується фізично, психічно, інтелектуально, набуває всіх необхідних знань, умінь  та навичок. Вислів «Діти – наше майбутнє» не просто красива фраза. Доля будь-якої спільноти, нації, держави  залежить від того якими виростуть сьогоднішні діти. Інвестиції, вкладені у дитинство, ніколи не стануть збитковим – вони повернуться суспільству сторицею.