Інвестиційна діяльність у ринковій економіці

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  БАНК УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ  ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ (м. Київ)

 

 

 

Кафедра фінансів

 

 

 

 

Індивідуальна робота

з дисципліни

 «Інвестиційний аналіз»

 

 

 

 

Виконав:

Студент 404-БС групи

Карасовський Тарас

 

Перевірив:

Бардиш Г.О.

 

 

 

 

ЛЬВІВ 2012

 

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………3

1. Становище української економіки на фоні економік розвинених країн……………………………………………………………………………… 5

2. Інвестиційна діяльність у ринковій економіці………………….10

3. Основні положення інвестиційного проектування ……………15

4. Техніко-економічне обґрунтування  (ТЕО) одного реального проекту. ТЕО інвестиційного обґрунтування енергозбереження у реформуванні житлово-комунального господарства м. Києва…........................................20

5. Відмінність проектного фінансування від традиційного банківського кредитування реальних інвестиційних проектів …………………………...……………………………………………………….37

6. Інвестиційне оцінювання на  практиці в Україні і за  кордоном, в тому числі  складання  кошторисів інвестиційних проектів………………………42

7. Ваш варіант структурної трансформації  економіки України в напрямку ринкової……………………………………………………………..47

8. Ризики та оцінювання ризиків  інвестиційної діяльності та  власне бачення виникнення останньої  кризи в Україні на фоні  світової кризи і пропозиції цодо виходу з неї………………………………………………….51

9. Газо-транспортна система України:  стан, проблеми, перспективи і потреби  в інвестиційних ресурсах…………………………………………….54

Висновки………………………………………………………………….63

Список використаної літератури………………………………………..64

 

 

 

Вступ

Глибокі політичні, економічні та соціальні зміни, що відбуваються в Україні, спрямовані на формування нової економічної системи, яка ґрунтується на ринкових відносинах. Як показує досвід держав з ринковою економікою, наша країна має всі умови для розвитку інвестиційної діяльності із залученням усіх джерел фінансування.

Провідну роль в активізації  інвестиційної діяльності відіграють суб’єкти господарювання та фінансово - кредитні установи, які виступають посередниками в акумулюванні та перерозподілі тимчасово вільних коштів з метою формування та розміщення інвестиційних ресурсів.

У розвинених країнах ключовою тенденцією проектного фінансування є використання всієї гами джерел і методів фінансування інвестиційних проектів із залученням широкого кола фінансових інструментів, які пропонує світова практика. Основна перевага такого підходу полягає в пошуку найефективнішої ресурсної моделі проекту.

В країнах з розвиненою економікою в практиці фінансування інвестиційних проектів поширеною  формою фінансування є проектне фінансування. При цьому сам проект, а вірніше ті доходи, які отримає підприємство в результаті його реалізації, є способом обслуговування зобов’язань за наданий банківський кредит.

В умовах ринкової економіки  неабиякого значення набуває такий  напрям економічної діяльності, як інвестиційний аналіз.

Інвестиційний аналіз —  це комплекс методичних і практичних прийомів та методів розробки, обґрунтування  й оцінки доцільності реалізації інвестицій з метою прийняття  інвестором ефективного рішення.

Інвестиційний аналіз спрямований  на виявлення позитивних і негативних факторів, що впливають на інвестиційну активність підприємства, і кількісними вимірами їхнього впливу. Інвестиційний аналіз розкриває тенденції господарського розвитку, з визначенням невикористаних внутрішніх резервів.

Інвестиційний аналіз сприяє контролю інвестиційної діяльності, а також прийняттю оптимальних управлінських інвестиційних рішень.

Предметом інвестиційного аналізу виступають інвестиції й  інвестиційна діяльність підприємства, а також кінцеві результати її здійснення, що складаються під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів, які одержують відображення через систему інвестиційної інформації.

 

 

1. Становище української економіки на фоні економік розвинених країн

З відновленням незалежності Україна отримала шанс досить швидко перетворитися в одну з найрозвиненіших країн Центральної та Східної Європи. Водночас ризики швидкої втрати своїх переваг (достатньо розвинена промисловість, зокрема такі сучасні виробництва, як авіа- і ракетобудування, системи космічного управління, високий рівень освіченості населення, високий науково-технічний потенціал, можливості для динамічного розвитку сільського господарства тощо) були значними. Україна більше ніж інші колишні республіки була інтегрована в єдиний народногосподарський комплекс СРСР, значна частина її економіки працювала на військово-промисловий потенціал, а основні фонди мали великий ступінь зносу, деякі з них були двічі чи навіть тричі амортизованими. Тому створення збалансованого господарського комплексу на ринкових засадах передбачало не тільки зміну функціональних зв'язків, а й кардинальну реструктуризацію економіки, інше розміщення продуктивних сил. Це вимагало чітко окресленої стратегії перетворень, реалістичного плану дій, тривалого часу та значних ресурсів.

Необхідними передумовами суспільно-політичних та економічних зрушень мали стати розбудова ефективної системи державного управління, формування дієздатного і відповідального політичного класу, створення нової якості влади в Україні. Тільки на такій основі могла утвердитись легітимність влади, сформуватися суспільна атмосфера, сприятлива для модернізації країни.

Як відомо, економіка  Заходу до сучасної її структури рухалася від дрібної приватної власності до великої, від вільної конкуренції і вільного ціноутворення до монополії та запровадження механізмів державного регулювання. Економіка ж України, максимально удержавлена й зарегульована, мала рухатись у протилежному напрямі. Відповідно ключовим елементом ринкових трансформацій в Україні мусило стати розуміння їх інверсійного характеру порівняно з класичним процесом. Цю особливість не було враховано в рекомендаціях західних фахівців і реальних перетвореннях, тому наслідки запроваджуваних заходів часто були протилежними очікуванням.

Таким чином, через низку об'єктивних і суб'єктивних факторів шанси України швидко наблизитись до розвинених країн були втрачені.

Сучасний стан економіки  України - криза. З окремих проблем  можна виділити:

•        надзичайне обтяження економіки соціальними виплатами;
• зростання тіньового сектора;
• переважання сировини в експорті та готової продукції в імпорті;
• інфляція;
• низький рівень інвестицій в інновації.

 Кризові явища спостерігаються не тільки в економіці, а й у багатьох інших сферах нашого життя, зокрема і в соціогуманітарній. І лишаючи поза увагою саме ці, соціогуманітарні, аспекти, Україна не має шансів на довгострокові успіхи в політичному та економічному реформуванні.

Для економіки минуле десятиліття радше втрачене. Кредит довіри до влади так і не погашено відповідними змінами в соціально-економічному житті.

Перспективи економіки  залежать від методів управління нею. Галузі економіки завжди можна  буде якщо не відновити, то хоча б побудувати заново. Все залежить від ефективності управління, і концентрації на інновації  та перспективу, а не на соціалізм і покращення життя вже сьогодні, як би політично це не звучало.

Економічне зростання  стало не результатом системних  внутрішніх реформ, а наслідком впливу сприятливих чинників короткострокового  характеру як зовнішнього, так і  внутрішнього походження.

В українській економіці, що впродовж вересня 1999 р. — вересня 2008 р. демонструвала позитивну динаміку, водночас спостерігалися ознаки порушення  макроекономічної рівноваги, оскільки зростання не було зумовлене стабільними  довгостроковими факторами.

Падіння української  економіки у 2009 р. стало закономірним результатом якості економічного зростання  у докризовий період, що було зумовлене переважно двома факторами. Це — зростання цін на український експорт як наслідок прискорення темпів зростання світової економіки, а також високий внутрішній попит, який стимулювали м’яка монетарна політика та істотне збільшення банківського кредитування за рахунок іноземного капіталу. Погіршення економічної ситуації у світі закономірно, враховуючи високий рівень вразливості української економіки, спричинило розгортання в нашій країні системної економічної кризи. Істотне зменшення обсягів виробництва відбулося в усіх основних секторах економіки, крім сільського господарства (завдяки рекордному врожаю 2008 р.), що спричинило падіння ВВП на 20,3% у І кв. та на 17,8% у ІІ кв. 2009 р. порівняно з відповідними періодами попереднього року.

Тенденція міжгалузевого  перерозподілу як у випуску товарів  та послуг, так і у створенні  доданої вартості на користь будівництва та галузей, що надають послуги.  Але такі структурні зміни не сприяють якісним структурним зрушенням у промисловості, яка є основною складовою реального сектора, та сільському господарстві.

Більш як 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали й енергетичні ресурси. 

Частка продукції соціальної орієнтації становить 1/5 загального обсягу промислового виробництва. Майже зникає легка промисловість (1999 р. — 1,6%, 2008 р. — 0,9, серпень 2009 р. — 0,8%). Галузь машинобудування хоча і додала в темпах розвитку протягом 1999–2007 рр., але її частка в структурі промисловості через кризу знизилася до 10,3%, що майже у 3—4 рази нижче за рівень розвинутих країн.

Неефективна структура  і висока енергоємність промислового виробництва в Україні, зростання цін на енергоносії спонукали підприємців шукати способи підвищення ефективності господарської діяльності. Не переймаючись пошуком резервів технологічної модернізації виробництва, у більшості галузей вдалися до підвищення цін. Починаючи з 1999 р. по серпень 2009 р. індекс цін виробників промислової продукції зріс у 4,2 разу.

Власне виробництво  забезпечує лише 2/3 товарних ресурсів країни з промислової продукції, решта завозиться з-за кордону 

Проте, якщо експортується переважно матеріально- і енергосировинна продукція низького рівня переробки, то імпорт, навпаки, складається з високотехнологічної продукції поглибленої переробки і товарів кінцевого споживання. Це зумовило неухильне зниження коефіцієнта покриття імпорту експортом в Україні з 1,126 у 2004 р. до 0,8 у 2008 р. Зростаючий при цьому дефіцит торговельного балансу вдавалося профінансувати за рахунок зовнішніх джерел, у результаті чого валовий зовнішній борг України, виражений як відсоток до експорту товарів і послуг, зріс з 74,2% у 2004 р. до 120,6% у 2008 р.

Наслідки кризи відчули  майже всі види промислової діяльності, але різною мірою найменше втратила харчова промисловість, де падіння виробництва за 8 місяців 2009 р. становило 6,8%. Найбільших втрат зазнали машинобудування (-52,2%), металургійне виробництво (-39,0%), виробництво іншої неметалевої продукції (-44,7%), хімічна та нафтохімічна промисловість (-31,9%). Падіння обсягів виробництва промисловості вплинуло на результати роботи підприємств транспорту, якими у січні—серпні 2009 р. перевезено вантажів на 30% менше, ніж за відповідний період попереднього року. Дефіцит ліквідності призвів до зменшення обсягів будівельних робіт у всіх регіонах та за всіма основними видами будівельної діяльності, що в січні—серпні 2009 р. загалом становило 53,6% до обсягів відповідного періоду попереднього року.

Зафіксоване у січні  поточного року перевищення вартісних  обсягів експорту товарів в Україні  над імпортом стало переламним моментом у стійкій тенденції зростаючого  дефіциту торговельного балансу що сформувалася починаючи з серпня 2005 р. і станом на 2008 р. вже досягла 7,2% ВВП. Станом на липень 2009 р. оцінки НБУ свідчать про формування дефіциту поточного рахунку (355 млн. дол. США) в першу чергу за рахунок збільшення дефіциту торговельного балансу на 550 млн. дол. США порівняно з 167 млн. дол. США від’ємного сальдо у червні.

Якщо в докризові  роки експорт за основними групами  машинобудівної продукції стабільно  збільшувався (на 52,7% у 2007 р. і на 28,5% у 2008 р.), то за січень—липень 2009 р. він зменшився на 45,4%.

Трансформаційна криза  останнього десятиліття минулого століття майже повністю зупинила інвестиційний  процес у сільському господарстві. 

Обсяги інвестицій в  основний капітал галузі у 2000 р. становили  лише 4,2% від рівня 1990 р. З 2001 р. аграрні інвестиції набули позитивних темпів зростання і за 8 років збільшилися майже у 8 (7,85) разів. Найуспішнішим був 2008 р., коли річне піднесення цього показника досягло 43,2% при скороченні інвестицій в цілому у національній економіці на 2,6%. Але у першому півріччі 2009 р. відбулося значне падіння обсягів інвестицій в основний капітал як у цілому по народному господарству (56,7% від рівня 2008 р.), так і в аграрному секторі (54,3%).

У 2008 р. прямі іноземні інвестиції зросли в сільському господарстві на 45%, у харчовій промисловості — на 5,8%. У першій половині 2009 р. харчова промисловість зберегла свою інвестиційну привабливість: прямі іноземні інвестиції тут збільшилися на 6,3%.

Разом з тим економіка  України ставала все більш інтегрованою в світову економіку і, відповідно, залежною від її динаміки. Розгортання світової фінансово-економічної кризи є наслідком накопичення глобальних суперечностей між розвитком реальної економіки та фінансової сфери.