Історія розвитку нейрохірургії

Історія розвитку нейрохірургії

Сторіччя тому, як професор Володимир Михайлович Бехтерев вимовив провісні слова при відкритті  операційної для "мозкової хірургії": " . у цей час є безсумнівним, що цілий ряд черепних захворювань, деякі поразки спинного мозку  й периферичних нервів є приводом до хірургічного втручання. Установлення діагнозу поразки, що вимагає хірургічного втручання, визначення навіть способу цього втручання й по теперішній час перебуває здебільшого у веденні невропатологів - лише виконання операції належить хірургам. Очевидно, що це положення речей не може бути визнано нормальним, тому що не можна довго залишатися. В одній з оглядових статей (1947 р.) професор Исаак Савелійович Бабчин писав, що "в історії розвитку нейрохірургії в нашій країні варто розрізняти три основних періоди: - загальхірургічний, хірургічній невропатології й сучасній нейрохірургії". Очевидно, у певній мері навіть умовний поділ єдиного процесу дозволяє краще простежити джерела й шляхи формування нейрохірургії як спеціальності. Історія медицини йде в давню давнину і є предметом спеціальних досліджень. Ми ж обмежимося коротким повідомленням деяких відомостей про виникнення й розвиток головним чином викладання медицини в Росії й нейрохірургії зокрема. Везалий не тільки систематизував відомості про будову нервової системи, але багато хто з них перевірив на трупі. У працях Везалия наведені окремі відомості й припущення про функціональне значення того або іншого утворення нервової системи. Публікацію знаменитої книги А. Везалия "Про будову людського тіла" (1543 р.) варто вважати початком розвитку особливого напрямку, що характеризується використанням анатомічних даних для пояснення функціонального значення органів і тканин. У книзі є спеціальні розділи, присвячені будові головного мозку й нервів.Цікаво згадати, що ще в XVI столітті А. Везалий зробив трепанацію черепа онуку Карла Великого (Іспанського), що мав щасливий кінець. Становлення вищого медичного утворення в Росії пов'язане з ім'ям Миколи Ламбертовича Бидлоо. Уродженець Амстердама, він закінчив Лейденський університет, де вчився медицині в Г. Бурхааве. В 1702 р. Н. Бидлоо був запрошений у Росію й став лікарем Петра I, в 1707 р. він очолив першу в Росії госпітальну школу, відкриту в Москві з ініціативи государя при першому військовому сухопутному госпіталі (нині Головний військовий госпіталь ім. Н.Н. Бурденко). Н.Л. Бидлоо завідував госпіталем і школою майже 30 років. Московський госпіталь був великої для свого часу навчальною базою й давав багатий клінічний матеріал. При школі був анатомічний театр і ботанічний город. У програму навчання входили анатомія, хірургія, десмургія, внутрішні хвороби з патологоанатомічними розкриттями, аптекарська наука, латинь, малювання. Загальхірургічний період розвитку вітчизняної нейрохірургії включає в основному XIX століття й попередні йому роки, коли хірургічне лікування захворювань й ушкоджень нервової системи здійснювалося загальними хірургами на основі загальхірургічних принципів. За часом цей період збігається з відкриттям у Петербурзі Медико-хірургічної академії. В 1800 р. перший начальник кафедри хірургії Іван Федорович Буш одержав "клінічну хірургічну палату" у сухопутному військовому госпіталі. У першому навчальному році професор И.Ф. Буш був єдиним викладачем на кафедрі. За статутом 1799 р. обличчя, що закінчили курс Медико-хірургічної академії, одержували звання "кандидатів хірургії" і зобов'язані були відбути практику в госпіталях протягом року під керівництвом госпітальних лікарів, тільки після цього їм привласнювалося звання лікаря.

И. В. Буяльский у досконалості володів хірургічною технікою й безперечно був самим великим хірургом свого часу. Самим значним науковим добутком И.В. Буяльского є його знамениті "Анатомо-хірургічні таблиці", що представляють собою атлас оперативної хірургії й топографічної анатомії.

У Москві розвиток хірургії пов'язане з діяльністю Єфрема Осиповича  Мухіна, що будучи професором Московської  медико-хірургічної академії й медичного  факультету Московського університету, видав свої праці "Опис хірургічних  операцій" (1807) і "Курс анатомії" у восьми частинах (1818). Але вже до середини XIX століття хірургія нервової системи збагатилося найбільшими дослідженнями Н.И. Пирогова, що поклало початок оперативній хірургії й розвитку, зокрема, воєнно-польовій хірургії. В 1865-1866 р. Н.И. Пирогов у своїх "Початках загальної воєнно-польової хірургії ." ставив питання вивчення травматичних ушкоджень мозку й патологічних морфологічних і фізіологічних процесів, при них що проявляються.

Багато хто з  його положень не застаріли й тепер. Н.И. Пирогов провів близько 20 трепанацій черепа. Здавалося б, таке незначне (по сьогоднішніх поданнях) число операцій, навіть у настільки видатного хірурга як Н.И. Пирогов, лише підкреслює існуюче в той час подання про складності діагностики цих захворювань, недоцільності оперативних втручань, і невизначеності прогнозу. Однак це аж ніяк не зупиняло провідних хірургів і дослідників, переконаних у можливості хірургічного лікування нервових хвороб. Н. И. Пирогов проводив вивчення черепно-мозкової травми на високому рівні, чітко й просто описуючи різноманітні форми розладів свідомості, різні види порушення пульсу й подиху, ряд загальних й осередкових нервових симптомів, що супроводжують черепно-мозкову травму. Пирогов писав: "…сама головна й характерна риса поразки мозку є втрата свідомості" і вважав, що "безпам'ятство можна пояснити разбухлостью мозкової м'якоті від припливу крові". Книга-атлас Н.И. Пирогова "Ілюстрована топографічна анатомія розпилів, проведених у трьох напрямках через заморожене людське тіло" (1852-1859) з'явилася фундаментом топографічної анатомії й оперативної хірургії, у якій уперше були викладені принципи пошарової топографії анатомічних областей.

Для приклада - він  виявив, що "…ні в якій частині  тіла в нормальному стані ніколи не зустрічається порожнього простору . Мозок, так само як й інші органи, щільно прилягає до твердої оболонки, що вистилає внутрішню поверхню черепа .".

Н. И. Пирогов був  чотири рази визнаний гідним Демидовской  премії Петербурзької Академії наук - найвищої нагороди за наукові досягнення в Росії того часу.

Впровадження в  хірургію асептики становить найважливішу заслугу Н.В. Склифосовского. Асептичний метод завершив переворот у хірургії, що почалася із часу відкриття антисептики. Эрнст Бергман, випускник Дерптского університету, разом з К. Шиммельбушем уважається основоположником асептичного методу боротьби з раневой інфекцією (доповідь на Міжнародному конгресі в 1890 р.). Однак Н.В. Склифосовский почав застосовувати асептичний метод раніше Э. Бергмана, про що свідчать дані його звіту про роботу факультетської хірургічної клініки Московського університету за 1890-1893 р. Друга половина XIX століття в медицині ознаменувалася рядом досягнень, відкриттів, що зробили помітний вплив на формування хірургії нервової системи й сприятливих умов, що створили, для зародження й розвитку нейрохірургії.

Розвиток нейрохірургії  в Україні має свою історію.

Дані археологічних  розкопок епохи Київської Русі (IX— XII ст.) вказують на проведення в той  час прижиттєвої трепанації черепа з приводу черепно-мозкової травми. Під час розкопок на Княжій горі в районі села Городище в 1891 р. було знайдено череп із слідами трепанаційного отвору в правій тім'яній ділянці. Вважають, що череп належав воїнові, пораненому в XIII ст. Дефект, на думку ОЛ.Арутюнова (1957), свідчить про наявність спеціальних навичок у виконавця трепанації. Розкопки в районі Трипілля свідчать про те, що ще раніше, в період трипільської культури, на території України виконували трепанацію черепа. Вагомий внесок у розвиток нейрохірургії зробили українські хірурги кінця XIX ст. Професор Ю. К. Шима-новський у 1865—1866 рр. опублікував працю, присвячену водянці мозку, невротомії, нервовому шву і техніці операцій на органах нервової системи. Ю. К. Шимановсь-кий у монографії «Операції в середині людського тіла» (1868) обгрунтував показання до хірургічного лікування хворих з внутрішньочерепними травматичними гематомами. У 1883—1884 рр. лікар А. Л. Фава запропонував методику зшивання нервів м'язів-антагоністів. А. М. Ігнатовський (1892) провів дослідження переломів черепа. ЛІкар Рустицький (1889) описав основні симптоми черепно-мозкових ушкоджень і фази перебігу захворювання. У 1895 р. професор Н. М. Волкович виконав операцію окісно-кісткового закриття дефекту черепа. У 1897 р. лікар К. М. Сапєжко успішно прооперував хворого із субдуральною гематомою, а П. С. Козловський (м. Сміла) у 1897—1898 рр. видалив менінгіому головного мозку у двох хворих. Важливу роль у розвитку нейрохірургії відіфав професор П. С. Бабицький. У 1911 р. він успішно видалив пухлину головного мозку. Вперше в Україні у 1924 р. почав читати приват-доцентський курс лекцій з нейрохірургії. У 1928 р. в Києві професор П. С. Бабицький опублікував монографію «Клініка пухлин головного мозку», а в 1930 р. — «Клініка пухлин спинного мозку». П.С.Бабиицький займався популяризацією нейрохірургії, багато оперував, демонстрував прооперованих хворих на засіданнях наукових товариств. Він вважав за потрібне створити комплексний заклад, де б можна було поєднувати досвід різних фахівців і насамперед — невропатологів, хірургів, нейроофтальмологів, оториноларингологів та ін. У 1937 р. П.С.Бабицький організував і очолив нейрохірургічне відділення на 40 ліжок на базі Київської міської психоневрологічної лікарні. З.Й.Гейманович 1922 р. створив при Харківському психоневрологічному інституті першу в Україні лабораторію експериментальної нейрохірургії, де проводили нейрохірургічні операції. 1932 р. він заснував і очолив нейрохірургічну клініку Українського психоневрологічного інституту (Харків) на 75 ліжок. За 10 років у цій клініці було виконано понад 1500 нейрохірургічних операцій. У 1935 р. у Харкові професор В. М. Шамов (1882-1962) відкрив нейрохірургічне відділення на базі керованої ним хірургічної клініки Харківського медичного інституту. Після переїзду до Ленінграда в 1939 р. він створив нейрохірургічне відділення при хірургічній клініці Військово-медичної академії, яка згодом стала базою для формування самостійної нейрохірургічної кафедри.

У Києві активним організатором нейрохірургічної служби був Л. А. Корейша. У 1937 р. на базі Київського психоневрологічного інституту ним організовано нейрохірургічне відділення на 120 ліжок.

У 1940 р. урядом України  було прийнято постанову про реорганізацію  Київського психоневрологічного інституту в Інститут нейрохірургії, проте ця постанова не набула чинності у зв'язку з початком Другої світової війни. У 1945—1964 рр. нейрохірургічну службу в Україні очолював професор О. 1. Арутюнов. У 1950 р. він організував Український науково-дослідний інститут нейрохірургії на базі реорганізованого Київського психоневрологічного інституту. О. І. Арутюнов — талановитий нейрохірург і засновник української школи нейрохірургів. Під його керівництвом виконано 8 докторських та 48 кандидатських дисертацій. Учні професора О, І. Арутюнова (А. П. Ромоданов, Ю. П. Зозуля, П. Г. Тананайко, Я. І. Файнзільбер, І. Д. Вірозуб, Г.П. Педаченко, Б. А. Пельц, П.О.Пронзелєв, В.С.Ми-хайловський, Т. М. Сергієнко та ін.) зробили великий внесок у розвиток української нейрохірургії. Інститут нейрохірурги працював як комплексний заклад, у якому поряд із нейрохірургічними операціями провадилися наукові дослідження.

У 1945—1960 рр. академік О. І. Арутюнов також очолював кафедру нейрохірургії Київського інституту вдосконалення лікарів. У 1964—1975 рр. був директором Інституту нейрохірургії ім. М. Н. Бурденка.

Київський науково-дослідний  інститут нейрохірургії протягом майже  ЗО років (1964— 1993) очолював академік НАН  та АМН України А.П.Ромоданов (1920-1993) -нейрохірург і вчений світового рівня. Створений ним Інститут нейрохірургії на сьогодні є однією з найпотужніших нейрохірургічних науково-практичних установ світу.

З ініціативи і під  керівництвом А. П. Ромоданова розвивалися і далі розвиваються такі пріоритетні напрямки української нейрохірургії, як ендоваскулярна, функціональна та стереотаксична, відновна нейрохірургія, пологова черепно-мозкова травма, легка черепно-мозкова травма, хіміотерапія пухлин.

Великого значення надавав академік А. П. Ромоданов  розвитку фундаментальних досліджень: пато- і саногене-зу черепно-мозкової травми, вивченню імунних процесів при нейрохірургічній патології, впливу малих доз радіації на головний мозок, механізмам дії ембріональної мозкової тканини тощо.

А. П. Ромоданов є  одним із основоположників нейрохірургії, засновником нейрохірургічної школи в Україні. Під його керівництвом виконано 30 докторських і 52 кандидатські дисертації. Нині учні академіка А. П. Ромоданова продовжують розвивати ті напрямки, які він започаткував за життя.

Після смерті А. П. Ромоданова його ім'я було присвоєне Українському науково-дослідному інститутові нейрохірургії. Сьогодні це Інститут нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова АМН України.

З 1993 р. його очолює академік АМН України, член-кореспондент НАН, заслужений діяч науки України, лауреат Державної премії України, віце-президент АМН України професор Ю. П. Зозуля.

Наприкінці 1993 р. у  Києві відбувся Перший установчий з'їзд нейрохірургів України, на якому було прийнято програму розвитку нейрохірургії в Україні. На з'їзді створено Українську асоціацію нейрохірургів (президент — академік АМН України Ю. П. Зозуля; віце-президент — член-кор. АМН України В. І. Цимбалюк; секретар — канд.мед. наук М. А. Сапон), яка влилася в Європейську та Всесвітню асоціації нейрохірургів.

Викладання нейрохірургії  як дисципліни в Україні проводиться  в трьох напрямах: підготовка студентів  на кафедрах і курсах нейрохірургії  вищих медичних навчальних закладів України; підготовка та перепідготовка фахівців-нейрохірургів (інтернатура, первинна спеціалізація, курси удосконалення) на базі кафедр нейрохірургії Академії післядипломної освіти (Київ, Харків); підготовка клінічних ординаторів, аспірантів, магістрів з нейрохірургії (передусім на базі Інституту нейрохірургії АМН України, а також провідних кафедр нейрохірургії). З 1994 р. уперше відкрито магістратуру з нейрохірургії на кафедрі нейрохірургії Українського державного медичного університету. Одним із засновників викладання нейрохірургії є професор П. С. Бабицький, який уперше в Україні в 1927 р. почав читати приват-доцентський курс лекцій з нейрохірургії у Київському медичному інституті і Київському інституті удосконалення лікарів. У Харківському медичному інституті окремі факультативні лекції з нейрохірургії читав професор В. Н. Шамов з 1935 р. Систематичний курс лекцій з нейрохірургії почав читати з 1936 р. професор Я. М. Павлонський — завідувач кафедри нейрохірургії Харківського інституту удосконалення лікарів.

Кафедру нейрохірургії  в Київському інституті удосконалення лікарів організовано 1945 р. професором О. І. Ару-тюновим. Кафедра зробила значний внесок у підготовку нейрохірургів як для України, так і для колишнього Радянського Союзу. У 1969 р. на базі Інституту нейрохірургії створено кафедру реабілітації Київського інституту удосконалення лікарів, яка в 1980 р, отримала статус Всесоюзного центру реабілітації хворих нейрохірургічного та неврологічного профілю.

Викладання нейрохірургії  в медичних інститутах України було стихійним, без єдиного плану, кількість годин для підготовки визначали ректори вищих медичних навчальних закладів. Першу кафедру нейрохірургії для підготовки студентів в Україні було організовано професором В. Л. Лєсніцькою 1960 р. у Кримському медичному інституті, яку вона очолювала до 1973 р. У Донецькому медичному інституті курс нейрохірургії започатковано 1962 р. професором В. І. Кондратенком. У 1965 р. він реорганізовує курс у кафедру нейрохірургії. У 1989 р. організовано курс нейрохірургії факультету удосконалення лікарів Донецького медичного інституту. Курс нейрохірургії в Івано-Франківському медичному інституті організовано 1963 р. (проф. М. М. Мосійчук), у Вінницькому і Луганському — 1963 р., Запорізькому — 1964 р., Одеському — 1965 р., Чернівецькому — 1968 р. Якісно нове ставлення до викладання нейрохірургії почалося з 1971 р., після Першого всесоюзного з'їзду нейрохірургів (вересень 1971 р.), на якому прийнято рішення про введення нейрохірургії у навчальні плани медичних інститутів.