Автор: Пользователь скрыл имя, 29 Марта 2013 в 21:35, курсовая работа
Метою курсової роботи є висвітлення найцікавіших аспектів в роботі заповідника «Батурин-гетьманська столиця, проаналізувати його атрактивність для туристів та показати, що і провінційні містечка дихають історією і є цікавими для приїжджих.
Перед автором поставлені наступні завдання:
Дати змістовну характеристику процесу організації нової екскурсії.
Привести детальний опис Батурина та його привабливості для туристів.
Скласти найоптимальніший маршрут екскурсії заповідником
Охарактеризувати основні пам’ятки міста та їх роль у заохочені туристичних потоків до Батурина.
Післяекскурсійна робота екскурсовода розпочинається на останній стадії проведення екскурсії. Вона містить у собі всі стадії закріплення екскурсійного матеріалу. Туристи одержують рекомендації для організації самоосвіти й додатково самостійного пізнання об'єктів екскурсійного показу. У заключному слові екскурсовод радить учасникам літературу, у якій можна почерпнути додаткову інформацію про об'єкти екскурсійного інтересу (насамперед ті видання, які можна придбати безпосередньо в музеї або ж у найближчій книгарні), рекомендує додаткові факультативні екскурсії, під час яких можна більше дізнатися про той чи інший об'єкт, історичну добу чи конкретний мистецький напрям тощо.
Після закінчення екскурсії рекомендується провести коротке обговорення її змісту та бліцопитування із символічними призами-сувенірами для найуважніших слухачів з метою закріплення екскурсійного матеріалу у пам'яті всіх учасників.
Остання репліка екскурсовода, згідно з нормами професійного етикету, повинна складатися з емоційно-"теплих" слів подяки екскурсантам за увагу й чемне поводження, кількох компліментів щодо інтелектуального рівня та високих естетичних смаків екскурсантів, зрештою, із побажання їм гарного, емоційно насиченого відпочинку та ще безлічі нових вражень.
Знання технології проведення екскурсій важко переоцінити. Ні захоплююча розповідь про екскурсійні об'єкти, ні методичні прийоми показу визначних місць не дадуть необхідного ефекту, якщо не будуть серйозно продумані всі аспекти їх проведення.
Оглядові екскурсії, як правило, розкривають декілька тем, тому їх ще називають багатоплановими. Використовується при цьому сучасний та історичний матеріал. Ґрунтується така екскурсія на показі різноманітних об'єктів (пам'яток історії і культури, будинків і споруд, природних об'єктів, місць відомих подій, промислових і сільськогосподарських підприємств тощо). Це дає загальне уявлення про місто, край, регіон, державу в цілому. Хронологічні рамки такої екскурсії – час існування міста/туристичного центру з першої згадки про нього до сьогодення і на майбутнє – перспективи розвитку.
Оглядові екскурсії мають свої особливості. На відміну від тематичних, формулювання теми в оглядових екскурсіях пов'язане із певною складністю. Незалежно від місця, де їх готують і проводять, оглядові екскурсії практично подібні між собою, насамперед за своєю структурою. У кожній із них висвітлюється декілька підтем (історія міста, стисла характеристика промисловості, науки, культури, освіти тощо). У той же час в оглядових екскурсій є свої відмінні риси, які пояснюються тими особливостями в історичному розвитку, що властиві визначеному місту, області, краю. Наприклад, військово-історична підтема є присутньою в оглядових екскурсіях тих міст і областей, на території яких відбувалися військові бої. Літературні підтеми включаються в оглядові екскурсії міст, пов'язаних із життям і діяльністю письменників, поетів та ін.
Перші письмові згадки про Батурин відносяться до 1625 року. У період Визвольної війни місто було центром козацької сотні. А вже у 1669 році, завдяки рішенню гетьмана Дем’яна Многогрішного, воно стало столицею Лівобережної України.
Найбільший внесок у
розбудову Батурина зробив гетьман Іван Мазепа.
За час його правління у столиці з’явилося
багато мурованих будинків. Місто обнесли
новими валами. Також було укріплено великий
замок, збудований ще за часів Многогрішного.
Замок стояв на пагорбі над долиною річки
Сейм. Він складався із високих дерев’яних
башт, з’єднаних високою дерев’яною стіною
та оточений ровом з валом. В замку розташовувалася
офіційна резиденція гетьмана. Але частіше
Мазепа жив у меншому замку, який він звів
у передмісті Батурина – Гончарівці. Тут
в оточенні високих валів стояв триповерховий
палац гетьмана.
Після так званої «зради» гетьманом Петра І квітучий Батурин було знищено повністю.
Після руйнації Батурин тривалий час стояв майже безлюдним. З 1740 року він перебував у власності казенної палати. Але поступово життя у місті почало відновлюватись. Особливо коли Батурин став власністю останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Тоді сюди повернулась гетьманська резиденція, але всі адміністративні установи залишились у колишній гетьманській столиці – Глухові. У Батурині їх просто не було де розмістити.
Кирило Розумовський за рахунок Малоросійської військової казни збудував у Батурині великий палац та церкву. У місті налагодилось спочатку мануфактурне, а потім промислове виробництво. У перші десятиліття ХІХ століттія за часів гетьманського сина, Андрія Розумовського Батурин перетворився на один із головних промислових центрів Лівобережжя. Але вже у 30 роки ХІХ століття розпочався занепад Батурина.
Місто розташоване на території Бахмацького району (Чернігівська область, України) на лівому березі річки Сейм (ліва притока Десни). Зруйнований у листопаді 1708 р. каральним загоном російського війська, Батурин, неначе казковий птах Фенікс, відродився і вдруге й востаннє став столицею козацької держави за гетьмана Кирила Розумовського, але назавжди залишився символом національної державності.
Понад два століття минуло відтоді, перш ніж у небі над Батурином замайорів прапор незалежної України. Одним з перших кроків на шляху відновлення історичної справедливості стало утворення в 1994 р. на базі місцевого краєзнавчого музею історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця", у складі якого перебувають 39 об'єктів - унікальних пам'яток історії, архітектури та природи.
Заповідник "Гетьманська столиця" розташований на унікальному місці. Колись тут була резиденція гетьманів України Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи та Кирила Розумовського. Започаткований 1993 року на абсолютних руїнах, на разі чудовий туристичний комплекс, до якого входить 39 об'єктів історичного значення. Найстарішою вважають Цитадель, де археологи віднайшли земляні укріплення яким 900 років.Та все ж найбільше пам'яток відноситься до ХVІІ-ХVІІІ ст., коли тут перебувало козацьке керівництво. В колекціях заповідника міститься близько 15 тис. експонатів. Розташування Батурина сприяє проведенню турів вихідними.
Будинок Генерального судді В.Кочубея ( Додаток 2 ), який чудово зберігся до нашого часу і являє велику історичну та культурну цінність, розташований серед прекрасного парку. Він є свідком становлення, розвитку та знищення Батурина - резиденції українських керманичів доби Гетьманщини.
Зведення Будинку генерального суду приписують першому батуринському гетьману Д.Многогрішному. Це приміщення має унікальну захоплюючу історію, єдине на території Батурина, яке дійшло до нас із часів гетьманування Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича та Івана Мазепи, яке вистояло при жорстокому нищенні Батурина російськими військами під керівництвом Олександра Меншикова в листопаді 1708 року
Легенда пов’язує Будинок в кінці ХVІІ ст. з роботою найвищого судового органу Лівобережної України - Генерального військового суду. Становлення козацької судової системи відбувалося одночасно з формуванням козацтва як стану. Генеральний військовий суд був судом вищої інстанції в особливо важливих справах, справах генеральної старшини. Він розглядав апеляції на рішення судів нижчих інстанцій. У двокамерному підвалі, з якого, за переказами старожилів підземний хід вів аж до Батуринської фортеці, було розміщено кімнату слідства й камеру ув’язнення.
В 1700 році генеральним суддею обрали Василя Кочубея, саме з цим пов’язують зміну функціонального призначення Будинку - він переходить в особисту власність Василя Кочубея і сюди переїздить його чисельна родина. Поряд з будинком зводять домову дерев’яну церкву – Введення Богородиці. Відомо, що іконостас в церкві був дубовий, різний, з позолотою. На базі природної діброви облаштовують парк площею близько 130 десятин, окрасою якого був мальовничий став, створений В. Кочубеєм у руслі колись повноводної Чорної річки.
В роки гетьманування К. Розумовський викупляє у нащадків Кочубея парк з будівлями. Як свідчить у своїй монографії В. Васильчиков „Сімейство Розумовських”, Кирило Григорович з задоволенням відпочиває серед краси парку: „... в самом Батурине в саду, называющий Кочубеивщина, существовал ещё дубовый пень, на котором, по преданию, любил садится Разумовский”. В 1787 році К. Розумовський переносить церкву Введення Богородиці з Кочубеївського парку в сусіднє село Матіївку, де її переосвятили в ім’я Іоана Богослова.
По смерті К. Розумовського Будинок з парком повертається у власність Кочубеїв.
Нащадки Василя Леонтійовича постійно не проживали в Батурині, але систематично навідували свою господу, тримали її в доброму стані. До революції вони утримували сторожа Дяченка Дмитра Косьмича, який опікувався будинком. Відомо, що у 1917 році Кочубеї полишили Україну - виїхали за кордон. Будинок на деякий час залишився без господаря. Подальша його доля тісно пов’язана з розвитком музейної справи в Батурині.
В 1921 році в Батурині було організовано товариство бджолярів ім. П.І. Прокоповича, очолив яке великий ентузіаст та патріот Василь Іванович Дубрава. Члени Товариства поставили собі за мету популяризувати справу та увічнити пам’ять видатного бджоляра, створити музей його імені. Після наполегливої роботи Товариство отримало від держави в оренду будинок В. Кочубея, частину прилеглої до будинку землі та зайнялись ремонтом приміщення. І в 1925 р. будинок Кочубея відкрив свої двері для відвідувачів як музей ім. П.І. Прокоповича, який розкривав сторінки життя та діяльності Петра Івановича. Але в 1932 році музей закрили, експонати передали в Конотопський краєзнавчий музей, де вони знаходяться і на сьогоднішній день. А в будинку розмістився райвійськомат.
В роки Другої Світової війни будинок був сильно пошкоджений - вціліли лише стіни та підвальні кімнати. Приміщення перебувало в запустінні - довгі роки лише вітер гуляв його кімнатами. Великими зусиллями місцевих активістів „крига скресла” і в 1973 р. розпочалась реставрація унікальної пам’ятки історії та архітектури. Роботи завершилися в 1975 р. і в приміщенні відкрився краєзнавчий музей, перша експозиція якого була присвячена П.І.Прокоповичу з нагоди 200-ліття від дня його народження. Постановою Ради Міністрів УРСР № 442 від 6 вересня 1979 року Будинок Генерального судді В.Кочубея було взято на державний облік, як пам’ятку архітектури національного значення під охоронним №1770. На виконання Постанови Кабінету Міністрів України №445 від 14 червня 1993 року на базі краєзнавчого музею в 1994 році було створено Батуринський державний історико – культурний заповідник ”Гетьманська столиця”.
Масштабна реставрація об’єкту проведена в 2003 - 2005р. В 2006 р. великими зусиллями колективу „Гетьманської столиці” створена постійна експозиції, що розмістилась в чотирьох залах та двох підвальних кімнатах. Музей знайомить з історією єдиного будинку на території Батурина, що став свідком всіх етапів розвитку гетьманської столиці - її злетів та падінь. Експозицію відкриває зала, що характеризує епоху Гетьманщини. Тема історії будівництва і перебудов розкрита оригінальними предметами з будинку: прикраси від люстри, замки та ключі з будинку, чудові зразки кахлів, яким була обкладена піч в будинку. Особливо глибоко розкривається історія родини Кочубеїв завдяки родовому дереву Кочубеїв, що склали науковці заповідника, родинним портретам. Окрема вітрина присвячена С.Величку. Кохання Мотрі та Мазепи, донос Кочубея., доля його родини - цій темі присвячений окремий розділ, цетральне місце в якому займають листи гетьмана І.Мазепи до Мотрони. Окрасою залу є ікона „Богоматір” подарована в 1704 р. гетьманом Іваном Мазепою церкві м. Жовква. Ікону передав Батурину колеціонер зі Львова Тарас Лозинський. Великим акцентом в експозиції є погляд нащадків на ті хвилюючі події - гравюри Василя Лопати, Сергія Якутовича, Федора Константинова, скульптури Андрія Гончара та Віктора Авули, поетичні, прозові та документальні твори українських та іноземних класиків всебічно трактують ці події. Представлена в музеї колекція старанно, по- крихтах, великими зусиллями зібрана колективом „Гетьманської столиці”.
В підвальних приміщеннях розгорнулась експозиція, що розкриває таку складову роботи Генерального суду як слідство та ув’язнення - відтворено інтер'єр камери слідства та камери ув’язнення, де розміщені фігури в’язня та військового писаря, виконанні з воску.
В 2007 році біля Будинку створено виставку просто неба - пасіку ім П.Прокоповича, де прослідковується розвиток бджільництва від примітивного вулика-дуплянки до втулкового, зконструйованого вдосконаленого П.Прокоповичем.
Батуринська фортеця ХVІІ-ХVІІІ століть, разом з дитинцем стародавнього Батурина — Цитаделлю, є визначною пам'яткою українського національного містобудування, наочним свідченням прийомів оборонного будівництва ХІ — Х\/ІІІ ст., а також історико-меморіальною пам'яткою національного значення як гетьманська резиденція Д.Многогрішного, І.Самойловича та І.Мазепи, місто, що не скорилося волі Петра І і було по-варварськи знищене разом із жителями (Додаток3).