Заповедник «Батурин-гетманская столица"

Як зазначав Б. Е. Райков, "...новачки в екскурсійній роботі іноді ставляться до пояснень, як до чогось зовсім зайвого і непотрібного, чого вони зовсім і не чекали. Для них екскурсія – тільки видовище, по можливості цікаве видовище, і словесні коментарі їх якось обтяжують" [12, с. 127].

Розповідь – умовно прийнята в екскурсійній діяльності назва усного мовлення, тобто повідомлення і пояснення, які екскурсовод дає групі (наприклад: об'єкт – історичні події, з якими він пов'язаний; характеристика й аналіз об'єкта; діяльність конкретних історичних осіб тощо).

Розповідь екскурсовода виконує два завдання:

а) коментує, пояснює, доповнює побачене;

б) реконструює, відновлює  те, що не може в цей момент побачити екскурсант.

Вимоги до розповіді: тематичність, сюжетність, конкретність, зв'язність, логічність, стислість, переконливість, доступність викладу, завершеність суджень, зв'язок із показом, науковість.

За співвідношенням  названих елементів, екскурсії можна  поділити на три види:

1. Екскурсія, в якій  розповідь переважає показ, використовується  для того, щоб заповнити час  екскурсії на маршруті між основними об'єктами показу. Так, під час переїзду туристів в інше місто екскурсовод повідомляє їм шляхову екскурсійну інформацію. Розповідь при цьому підкріплюється показом окремих об'єктів – пам'яток історії і культури, місць, де відбулися історичні події. Розповідь за своїм значенням і виховним впливом на цьому етапі важливіша за показ. До таких екскурсій також можна віднести археологічні екскурсії прадавніми городищами, де збереглася мізерна кількість об'єктів показу.

2. Екскурсія, в якій  розповідь рівнозначна показу. Питома вага наочності, що супроводжує розповідь, збільшується. При цьому зрівнюються у своєму значенні і пізнавальному впливі на учасників обидва елементи – і розповідь, і показ. На цьому етапі відбувається розподіл об'єктів на основні і додаткові, екскурсанти виходять з автобуса для спостереження об'єктів. У розповіді виділяються підтеми. Починають використовуватися методичні прийоми показу об'єктів і розповіді екскурсовода. Підбираються логічні переходи як словесні містки між підтемами.

3. Екскурсія, в якій  показ важливіший за розповідь.  Обсяг показу збільшується і  займає основне місце. Розповідь  будується у відповідності до  об'єктів, що спостерігаються.  Розповідь ведеться у вигляді  коментаря, довідки, пояснення,  вступного слова перед показом об'єктів чи короткого пояснення після показу об'єкта, до того ж займає другорядне місце і цілком підлегла показу. Починається використання методичних прийомів показу і розповіді. У підтемах виділяються основні питання. Підбираються логічні переходи як словесно-зорові містки між підтемами. Вступне слово і висновок виступають як самостійні частини екскурсії. Відсутні зорові ланки заповнюються експонатами з "портфеля екскурсовода".

Варто мати на увазі –  перебільшення ролі розповіді, перевага словесного матеріалу розглядається як недолік. Як свідчить досвід, найпоширеніша помилка екскурсовода полягає в тому, що він не стільки показує екскурсійний матеріал, скільки розповідає про нього, тобто гасить самостійну роботу екскурсантів, перетворюючи екскурсію в лекцію з ілюстраціями.

Розповідь екскурсовода систематизує спостереження екскурсантів, збуджує їх інтерес до теми, націлює  увагу на різні сторони досліджуваного об'єкта, активізує їхнє мислення, допомагаючи скласти потрібні узагальнюючі висновки.

1.2.3 Наочність як елемент проведення екскурсії

 

Наочність – це один з  принципів пізнання й почуттєвого  сприйняття дійсності. Цей принцип ґрунтується на показі конкретних предметів і явищ та їх безпосереднього відображення у свідомості людей. Засоби наочності в екскурсійній практиці прийнято поділяти на два основних види:

предметні (справжні, натурні) – це всі ті реальні об'єкти, що є основою показу і слугують предметом  екскурсійного аналізу;

образотворчі засоби – це додатковий ілюстративний матеріал з відповідної теми, включений у "портфель екскурсовода".

Наочність передбачає кілька видів сприйняття, кожен з них  орієнтується на один з органів чуття  людини (зір, нюх, дотик, смак). Здебільшого  під час екскурсій наочність  розрахована на зоровий вид сприйняття. Інші види сприйняття використовуються рідко (скажімо, нюх та смак – під час екскурсії-дегустації винними підвалами закарпатської агрофірми "Леанка"). Найбільша наочність досягається у вечірніх екскурсіях, таких, як "Нічна Ялта", "Львів запалює вогні", де активно беруть участь всі органи чуття екскурсантів. Тут у сферу наочності залучені звуки і шарудіння, світлоколірна гама, чуттєвий ефект ілюмінації і гра напівтіней, емоційне сприйняття вечірньої прохолоди і безлюдної величі вишикуваних у вулиці будівель тощо.

Важливу роль під час  екскурсії відіграють образотворчі засоби наочності – допоміжні  наочні приладдя з "портфеля екскурсовода". Вимоги методики їх використання (демонстрації) полягають у тому, щоб ці ілюстативні  матеріали не перевантажували екскурсію, не відвертали увагу від споглядання справжніх об'єктів, а лише доповнювали показ.

1.2.4  Підготовка екскурсовода до екскурсії

 

Під підготовкою до проведення екскурсії мається на увазі робота екскурсовода перед черговою екскурсією. Екскурсовод повинен враховувати склад групи, емоційно налаштуватися на контакт з цією аудиторією, відновити в пам'яті зміст теми, методичні прийоми показу і розповіді, впорядкувати наочні матеріали в "портфелі", уточнити час проведення і місце своєї зустрічі з групою.

До того ж диференційований підхід до обслуговування різних груп – це установка, відповідно до якої програма обслуговування, тематика екскурсії та ін. мають бути зорієнтовані на визначений сегмент ринку, категорію споживача.

Екскурсоводові необхідно  враховувати мету, інтереси, мотивацію, установки та преференції екскурсантів. При цьому важливим чинником у якісному обслуговуванні є цілісність. Наприклад, якщо екскурсія подається в рамках фольклорного туру Гуцульщиною, то необхідно основну увагу акцентувати на національних особливостях регіону, типових зразках одягу, виробах декоративно-ужиткового мистецтва тощо. Не зайвим буде і відповідний музичний супровід екскурсії, наприклад, прослуховування фрагментів автентичної музики (троїстих музик), танцювальних та обрядових мелодій і народних пісень, характерних для цього регіону, тощо.

Суть та принципи диференційного підходу до побудови екскурсії ґрунтуються, перш за все, на національних, соціально-демографічних  та соціально-професійних характеристиках  аудиторії. Для успішного проведення екскурсії необхідно враховувати стать, освіту, вік, національність, професійну діяльність екскурсантів. Дуже часто вирішальну роль для успішного проведення екскурсії відіграє врахування таких соціально-психологічних факторів, як інтереси, національні та релігійні традиції і переконання, звички екскурсантів.

Формування різних груп екскурсантів є не менш важливим чинником для успішного екскурсійного  обслуговування. На жаль, у повній мірі використати його музейним екскурсоводам  не вдається, оскільки вони, як правило, працюють з уже заздалегідь сформованими групами. Доцільним є формування вікових груп при одночасному проведенні двох або трьох екскурсій: при можливості їх можна переформувати за віковим критерієм, принаймні запропонувати створення дитячої групи, з якою окремо буде проведено спеціальну екскурсію. Переваги такого підходу очевидні: дорослі зможуть повністю зосередитися на сприйнятті екскурсійного матеріалу, у той час як дітям також не доведеться нудьгувати.

Різнобічним також повинен  бути виклад екскурсійного матеріалу для місцевого населення, гостей з інших регіонів країни та для іноземних туристів. Екскурсії для індивідуальних учасників необхідно проводити, приділяючи значно більше уваги самим екскурсантам: наприклад, запитувати про їхні пріоритети в отриманні тієї чи іншої інформації тощо.

При наявності такої  можливості, з метою кращої підготовки групи до засвоєння нової теми, екскурсоводові доцільно проводити  попередню бесіду про майбутню екскурсію. Головна мета такого попереднього інформування – зацікавити туриста й мотивувати його затратити частину свого вільного часу не на релакс-дозвілля, а саме на запропоновану на завтра пізнавальну екскурсію.

1.3 Хронологічні особливості проведення екскурсії

1.3.1 Паузи в екскурсії

 

У методичній розробці екскурсії вказується точний час (у хвилинах), відведений на розкриття кожної підтеми. Тут передбачено все: показ об'єктів, розповідь екскурсовода, пересування на маршруті до об'єкта і розташування біля нього групи

Іноді екскурсія із незалежних від екскурсовода причин виявляється значно коротшою, ніж це передбачалося. Причиною цього можуть бути тривалі збирання групи докупи, невчасно поданий туристам сніданок, запізнення автобуса та ін. В результаті екскурсія починається із запізненням. У екскурсовода залишається один вихід – скорочувати час, відведений на розкриття теми. Робити це треба, зберігаючи все головне у змісті екскурсії і забираючи все другорядне. Тому варто заздалегідь підготуватися до можливого скорочення матеріалу екскурсії.

Екскурсоводу не треба говорити безупинно. Між окремими частинами розповіді повинні бути невеликі перерви.

Паузи під час екскурсій  виконують такі функції:

1) змістовну, коли час  паузи використовується екскурантами  для обмірковування того, що вони  почули від екскурсовода і побачили, а також для закріплення фактичного матеріалу в пам'яті і формування своїх висновків. Важливо, щоб туристи мали біля кожного об'єкта час для самостійного огляду, вільний від інформації екскурсовода;

2) відпочинкову – час,  призначений для відпочинку екскурсантів від потоку інформації. Це особливо важливо для тих, хто ще не звик до такої активної форми культурно-інформаційної роботи, як екскурсія.

Паузи в заміських  екскурсіях поєднуються з відпочинком, що, відповідно до існуючого порядку, дається екскурсоводові: 15 хвилин після закінчення кожної академічної години роботи. Цей відпочинок можна використати й наприкінці екскурсії. В екскурсіях може бути також вільний час, який використають для придбання сувенірів, друкованої продукції, фізіологічних потреб екскурсантів під час тривалих екскурсій.

1.3.2 Відповіді екскурсовода на запитання екскурсантів

 

В екскурсійній діяльності склалася визначена класифікація запитань. Вони поділяються на чотири групи:

1) запитання екскурсовода, на які відповідають екскурсанти;

2) запитання екскурсантів, поставлені в ході розповіді,  на які відповідає екскурсовод;

3) риторичні запитання, які ставляться  для активізації уваги екскурсантів;

4) запитання, що задаються учасниками  екскурсій на відповідну тему.

Перші три групи запитань пов'язані з методикою проведення екскурсій, і лише четверта група запитань має стосунок до техніки проведення екскурсій. Зміст запитань різноманітний: іноді вони пов'язані з об'єктами, іноді – з життям видатних діячів, а нерідко – з подіями, що не мають стосунку до теми екскурсії. Головне правило роботи з такими запитаннями: не варто переривати розповідь і давати термінову відповідь на них, не потрібно також відповідати на запитання після завершення кожної із підтем. Це розсіює увагу й відволікає аудиторію від сприйняття змісту теми, оскільки не всіх членів групи хвилюють саме ці запитання. Тому екскурсоводові варто відповідати на запитання не в ході екскурсії, а після її закінчення.

Зміст відповідей не повинен  бути дискусійним, тобто викликати  в екскурсантів бажання посперечатися, продовжити тему, порушену в запитанні. Роблячи вступ до теми екскурсії, екскурсовод повідомляє екскурсантам про саме такий порядок відповідей на їх запитання.

Як уже зазначалося  вище, "портфель екскурсовода" – це комплекс інформаційних документів і наочностей, що використовуються екскурсоводом у ході екскурсії. На практиці це найчастіше папка/портфель з фотографіями, схемами, картами, кресленнями, малюнками, репродукціями, копіями документів, зразками продукції підприємств, іншими наочними матеріалами.

Зміст "портфеля екскурсовода", його значення і роль у використанні методичних прийомів показу стосуються до методики підготовки і проведення екскурсії. Кожен експонат: фотографія, малюнок, репродукція картини чи портрета, креслення, копія документа – має свій порядковий номер. Це визначає послідовність демонстрації цього експоната екскурсантам.

Експонат може бути показаний  екскурсоводом із його робочого місця  чи переданий у руки екскурсантів рядами для більш детального ознайомлення.

Іноді, відповідно до методичного опрацювання, екскурсовод організовує програвання магнітофонних і відеозаписів.

Важливо заздалегідь  перевірити справність апаратури, наявність  необхідних записів, забезпечити чутність для всіх учасників екскурси. Екскурсоводові треба вміти користуватися цією апаратурою.

Під час проведення екскурсій  використовуються елементи ритуалу (церемоніалу, виробленого народними звичаями). Екскурсанти у місцях поховань і  меморіалів вшановують пам'ять загиблих хвилиною мовчання, присутні при зміні почесної варти. Екскурсоводові необхідно знати порядок покладання вінків, квітів, порядок проходження екскурсантів місцями розташування братніх могил і обелісків, порядок участі у почесній варті, під час хвилини мовчання, правила поводження біля Вічного вогню і на місцях поховання героїв. Перед початком екскурсії екскурсовод про це повідомляє, підкреслюючи значення дотримання ритуалу в таких випадках.