Використання рельєфу та печер АРК в туристичній діяльності

      Особливістю складу населення Автономної Республіки Крим є його національність. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., на території АРК проживали представники понад 125 національностей і народностей (росіяни — 58 %, українці — 24 %, кримські татари — 12 %).

     Отже, АРК є регіоном зі сприятливими умовами розвитку. Крим має гарне фізико-географічне розташування, гарний клімат та багату флору та фауну

2.2. Характеристика рельєфу Крим 

     Рельєф Кримського півострова являє собою три нерівних частини: рівнинний Крим, Керченський півострів і гірський Крим, що складається з Головної гряди Кримських гір з Південним берегом Криму, а також Внутрішньої і Зовнішньої передгірних гряд. Кримський півострів омивається Чорним та Азовським морями [29].

      Кримські  гори — гірська система на півдні Кримського півострова.   Гори простягаються на 180 км з південного заходу на північний схід, від мису Фіолент, поблизу Севастополя, до мису Іллі біля м. Феодосії. Ширина гірської смуги до 60 км. У рельєфі чітко виділяються три майже паралельні пасма з крутими південними і пологими північними схилами: Головне, Внутрішнє і Зовнішнє. Внутрішнє і Зовнішнє - це класичні куести. Кримські гори — складчасто-брилова система, що входить до Середземноморського рухливого поясу. З них добувають флюсові вапняки, мармуровидні та мохуваткові вапняки, габро-діабази та граніт-порфіри. Вони тягнуться з заходу на схід на 180 км від миса Айя в околицях Балаклави на заході до Феодосії на сході.

       Головне пасмо має висоти 1200-1500 м, Внутрішнє з висотами до 550—750 м (найвища веришна — г. Агармиш, 750 м) і Зовнішнє з висотами 250—350 м. Головне пасмо — найвище в Кримських горах. Воно представляє собою ланцюг пласких безлісих масивів, які називають яйлами. На Бабуган-яйлі знаходиться найвища точка Кримських гір — гора Роман-Кош (1545 м) [33]. Прибережні схили Головного пасма закінчуються Південним берегом Криму.

     Автор хотів би звернути увагу на такі яйли, як Демерджі та Ай-Петрі.

     Демерджі. Вершина Демерджі піднята на 1240 м над рівнем моря. Рівний майданчик покритий густою високою травою, що розташовує до відпочинку. Довкруги вражаюча безмовність, далеко осторонь залишилися галасливі дороги. На заході видна Ведмідь-гора, ще далі в голубуватому серпанку - зубчаста корона Ай-Петрі. На сході розрізняється плоский і довгий мис Меганом, перед ним схожа на цукрову голову конічна скеля Сокіл, під Судаком.

     Великий науковий інтерес викликає галька і валуни тутешніх конгломератів. Це прадавні породи, вік яких визначається в 800 млн. – 1,1 млрд. р. Вони зустрічаються лише тут – загадки геологічної історії і передісторії Криму. Урочище Демерджі незмінно залучає своєю первозданною красою і учених, і туристів, і кінознімальні групи [35].

     Ай-Петрі. Гора Ай-Петрі – один з символів Криму. Її висота 1234 м. Силует гори завершує красиву лінію амфітеатру від мису Ай-Тодор з Ласточкіним гніздом  до знаменитих білих зубців. Зубці Ай-Петрі утворюють чотири великих (заввишки 12-15 м-кодів) і ряд дрібних прямовисних піків, що утворилися при вивітрюванні неоднорідних рифових вапняків.

     На  Ай-Петрі проведена канатна дорога - Місхор - Сосновий Бор - Ай-Петрі з найдовшим безопорним прольотом в Європі. З гори відкривається прекрасна панорама на берег. На плато розташовано село Мисливське. На автомобілі сюди можна попасти по трасі Ялта-Бахчисарай, яка, підіймаючись на яйлу, проходіть мимо вершини. Пішки – від водопаду Учан-су по стежці Таракташ до виходу на яйлу і далі по грунтовій дорозі до траси Ялта-Бахчисарай.

     Також автор хотів би звернути увагу на печери Криму.

      Печера — природна порожнина у верхній товщі земної кори, що сполучається з поверхнею землі одним або декількома вихідними отворами, прохідними для людини. Найбільш крупні печери — складні системи проходів і залів, часто сумарною протяжністю до декількох десятків кілометрів. Печери — об'єкт вивчення спелеології. Чималий вклад у вивчення печер роблять спелеотуристи [36].

     Можна розділити печери по їх походженню на п'ять груп. Це тектонічні печери, ерозійні печери, льодові печери, вулканічні печери, і найбільша група – карстові печери.

     Печери, при входовій частині, при відповідній морфології (горизонтальний просторий вхід) і розташуванні (близько до води) використовувалися древніми людьми як зручне місце для житла.  

     Печери  Криму — підземні порожнини, що виробила вода у легкорозчинних гірських породах на території півострова.

     Крим - класична карстова область, надзвичайно сприятлива для утворення печер. Зазвичай прийнято класифікувати карстові печери на три основні групи: спортивні, загальнодоступні та обладнані. Спортивні печери рясніють природними перешкодами і вимагають для дослідження не лише спеціального спорядження, але і глибоких знань, особливих навиків і умінь [28]. Загальнодоступними печерами є неглибокі колодязі або похило-горизонтальні печери, для відвідин яких не потрібна тривала спортивна підготовка і спеціальне спорядження. Обладнані печери спеціально пристосовані до масових екскурсій, захищаючи людей від підступності печер і охороняючи печери від людського варвара.

     На  Кримському півострові знайдено і зафіксовано  близько 900 печер. Виділяють 4 спелеологічних райони: Ялтинське і Центральне карстове плато, Плато Чатирдага, Довгоруківська яйла, Карабі-яйла.

     Ялтинське і Центральне карстове плато. На ялтинській яйлі і Центральному карстовому плато налічується декілька сот карстових порожнин, лише на Ай-Петрівській яйлі налічується 285 печер, шахт і колодязів, наприклад, печери Висяча, Медова, Каскадна (Додаток 1), Геофизична, шахта Кристальна і так далі. Невелика печера Іограф рясніє сталактитами і ваннами, в яких свого часу були знайдені печерні перлини. У цій карстовій порожнині в VII-IX ст. розташовувалася печерна церква [33].

     Плато Чатирдага.  На Чатирдагу виявлено 135 підземних порожнин. Найглибша – шахта Котяча, завглибшки 247 метрів. У шахті Обвальна виявлені залишки фауни льодовикового періоду. У печері Еміне-Баїр і шахті Гугерджін є натічні утворення, тут знайдені чисельні залишки древньої фауни. Якщо спортивні печери залишаються долею підготовлених спортсменів, то звичайні туристи із задоволенням відвідують загальнодоступні порожнини: Суук-Коба («Холодна») і Бінбаш-Коба («Тисячоголова»).

       Єдиний на території України екскурсійний печерний комплекс знаходиться на гірському масиві Чатирдаг. Обладнані для масових екскурсій печери Мармурова і Еміне-Баїр-Хосар роблять світ доступним навіть дітям [34].

     Печера  Мармурова. Це найвідоміша з печер Чатир-Дагу, в неї вже довгі роки організують екскурсії. Вхід до неї знаходиться на висоті 920 м над рівнем моря. Закладена вона в блоці верхньоюрських вапняків і складається з трьох частин: Головної галереї, Нижньої і бічного «Тигрового ходу»(Додаток 2). Величезних розмірів галереї натіканнями поділяються на окремі зали. Протяжність розвіданих ходів - 2050 м, глибина - 60 м. Довжина обладнаних екскурсійних маршрутів більше 1 км. Заслуга у відкритті, збереженні і обладнанні Мармурової печери належить сімферопольським спелеологам. Унікальність Мармурової печери принесла їй світову популярність. За оцінкою відомих спелеологів, вона належить до п'ятірки найкрасивіших обладнаних печер планети. Одну з самих відвідуваних печер Європи, Мармурову, в 1992 році було прийнято до Міжнародної асоціації обладнаних печер (м. Генга, Італія) [48].

      Печера  Еміне-Баїр-Хосар. Ця печера була відкрита в XIX столітті, але перша спелеологічний експедицію сюди відправили тільки за радянських часів, у 1927 році. У 1960-ті роки почалося серйозне дослідження печери.

     У печері можна виділити три поверхи - верхній, середній і нижній, загальна довжина печери - 2 кілометра, глибина - 125 метрів.

      У печері були знайдені останки тварин льодовикового періоду, і було вирішено обладнати тут невеликий музей  палеонтологічний і геологічних  знахідок, виявлених у різних печерах  Криму [29]. 

      Довгоруківська  яйла. Долгоруковськая яйла знаходиться у верхів'ях межиріччя Салгира і Бурульчи. На сході від сусіднього гірського масиву Карабі-яйлі вона відокремлена глибокою ущелиною Бурульчи, на заході - скельними обривами і крутими кам'янистими схилами долини Салгира. На півдні вузькою перемичкою хребта Тирке Долгоруковськоє плоскогір'я пов'язане з яйлою Північна Демерджі, на півночі, поступово знижуючись, вона зливається з долиною між Головною і Внутрішньою гірськими грядами. Середня висота плоскогір'я близько 1000 м над рівнем моря. Долгоруковський масив, що складається в основному з мармурововидного вапняка, розбитий на балки тектонічними порушеннями. У південній частині яйли розміщується водозбір невеликої гірської річки Суботхан. Загальна протяжність долини від витоків до впадання в Малу Бурульчу близько 8 км [31].

      Яйла  складається як би з двох уступів. Верхній, порівняно невеликий уступ  в південній частині масиву - це частина Тирке (1000-1300 м над рівнем моря). Майже весь північний схил Тирке покритий густим буковим лісом. Окрім Суботхана тут беруть початок річки Бурульча, Мала Бурульча і Суат.

      Нижній  уступ яйли (560-1025 м над рівнем моря) займає велику частину Долгоруківського масиву. Це відкрите вітрам кам'янисте плоскогір'я. Рельєф його порізаний численними карровими полями, воронками, улоговинами або невеликими долинами [32].

      Тут же, на нижньому уступі, розміщується основна  маса карстових шахт-понорів і печер. Всього на Долгоруковській яйлі, на площі близько 119 км², відомо близько тридцяти карстових порожнин. З них 60% відноситься до нівально-корозійного класу, тобто до шахтообразних або колодцеобразних порожнин, що не мають бічних ходів на дні.

      Автор хотів би звернути увагу, що найкрупнішою карстовою порожниною цього масиву є Червоні печери, наприклад, печера Кизил-Коба та Аверкієва.

      Кизил-Коба. Це цілий лабіринт з багаторівневих вапнякових печер, довжиною більше 13 кілометрів і глибиною 135. Найкрасивіші - Індійський і Китайський зали з дивовижними натічних утвореннями, Академічний зал заввишки близько 8 метрів і т.д. Найближча частина печери обладнана і освітлена, і зручна для екскурсантів будь-якого віку. Але найбільш цікаві свої скарби Кизил-Коба охороняє потужної підземною рікою (Додаток 3). Самим сміливим пропонується за допомогою аквалангу нирнути з сифонами і побувати в інших залах – висотою 30-40 метрів, прикрашених сталактитами і сталагмітами [34].

     Ще  Кизил-Коба становить інтерес і  як археологічний пам'ятник. Поселення, що жили в залізному столітті в урочищі Кизил-Коба (так звана кизил-кобінська культура), в подальшому заселили весь степовий Крим і Північне Причорномор'я.

     Аверкієва шахта – названа на честь першовідкривача і учасника першого проходження шахти - спелеолога К. В. Аверкієва. Глибина - 180 м. Базовий табір знаходиться на глибині 100 м. Печера складається з декількох рівнів, в середньому заввишки близько 8 м. Найвищий рівень 15 м. Найнижча 4 м. Проходження печери займає близько добу. У сезон дощів з'являється декілька сифонів. Також є декілька шкурників. У печері живе колонія рідких кажанів вампірів.

     Карабі-яйла — гірський масив (яйла) у складі Головної гряди Кримських гір, найсхідніша з великих яйл Криму [37]. Середня висота масиву близько 1000 м над рівнем моря, найвища точка – гора Тай-Коба має висоту 1262 м. Площа Карабі-яйли близько 120 км², це найобширніша з кримських яйл. Від сусідніх гірських масивів Карабі-яйлу із заходу відокремлюють долини річок Суват і Бурульча, зі сходу — річки Тана-Су і Біюк-Карасу. Карабі-яйла складається з двох частин: більшого за площею нижнього плато і розташованого на південному заході верхнього плато, відомого також під назвою Кара-Тав (Кара-Тау).

     Карабі-яйла відрізняється великою кількістю всіляких карстових порожнин — печер, колодязів, шахт, воронок. Завдяки цьому вона дуже популярна серед спелеологів. Багато печер доступні звичайним туристам, їх можна відвідувати без спеціального устаткування. Розташовані на Карабі шахти Солдатська (глибина 515 і) і Нахімовська (близько 400 м-коду) займає перше і третє місце на Україні [35].

     Отже, автор дійшов висновку, що більша частина печер доступні лише професійним спелелогам за допомогою спеціального спорядження - зокрема, «Хід конем» (4-а категорія складності, глибина 225 метрів) і шахта «бездонной колодязь» (глибиною в 195 метрів).

      Інші  печери, навпаки, легко доступні для  неорганізованих туристів і, на жаль, являють собою приклад людського варварства - у них можна знайти сліди людської життєдіяльності, сміття, написи.

     Інша  справа - печери Чатирдага, спеціально обладнані для туристичних груп. Протягом усього сезону автобуси привозять відвідувачів з усього Криму у дві печери Чатир-Дага - Еміне-Баїр-Хосар і Мармуровим. Кожна з них цікава по-своєму, і безсумнівно заслуговує на відвідування.