Використання рельєфу та печер АРК в туристичній діяльності

     ВСТУП 

     Нині  туризм посідає значне місце в  житті світового суспільства. Перші  подорожі та мандрівки, спровоковані утилітарними господарськими, адміністративними, суспільними  потребами, одвічним тяжінням людини до нових знань і вражень, з плином часу самі перетворились на одну з найважливіших людських потреб, а в середині минулого століття викликали до життя цілу галузь економічної діяльності. Сучасний туризм – це потужна індустрія, яка має свої закони розвитку. Туризм давно став явищем, яке увійшло до життя багатьох мільйонів людей, поступово зайнявши перше місце серед провідних галузей світової економіки.

     Актуальність роботи полягає в дослідженні організації туризму в Україні, а саме в АРК, в дослідженні рельєфу та печер, їхнього використання в туристичній індустрії та пошуку нових перспектив, що сприятимуть підйому якості надання послуг туристичної бази національного туризму.

     АРК – півострів з розвиненою туристичною  інфраструктурою, що включає в себе велику кількість готелів з якісним обслуговуванням, густу мережу доріг тощо. Багато туристів обирають Крим для тривалого відпочинку: сюди приїздять у справах, у відрядження, не кажучи вже про довготривалий відпочинок на узбережжі моря.

     Крім  багатих природних ресурсів на території  Криму знаходяться міста, які мають унікальну історію та безліч культурних пам'яток.

     Зважаючи  на те, що Автономна Республіка Крим вважається класичним регіоном туризму, автор вважає, що дослідження туристичних ресурсів та рельєфу в регіоні необхідне для подальшого розвитку туризму в Україні. Тому автор вибрала тему курсової роботи: "Використання рельєфу та печер АРК в туристичній діяльності".

     Основною  метою курсової роботи є всебічне дослідження природно-рекреаційних ресурсів АРК, а конкретніше рельєфу. 

     Завдання  роботи:

• дослідити сутність поняття «туризм» та «природні ресурси»;
• дослідити законодавчу базу функціонування туризму;
• охарактеризувати фізико-географічне положення та природно-кліматичні особливості Криму;
• дослідити рельєф АРК;
• проаналізувати використання та зробити висновки.

     Предметом дослідження курсової роботи є вивчення природно-рекреаційних ресурсів Криму, сучасного стану туристичної галузі регіону.

     Географічні рамки курсової роботи охоплюють територію регіону АРК.

     Хронологічні  рамки роботи охоплюють період від палеоліту до сьогодення.

   Під час написання курсової роботи були використання наступні джерела: підручники, джерела інтернет, путівники, але, в основному, автор працювала з інтернет-джерелами, оскільки в підручниках лише загальний опис регіону, тому автор використовувала інтернет-джерела для кращого та глибшого аналізу регіону. Всього використано близько 35 джерел.

   Курсова робота складається з вступу, трьох  основних розділів, висновку та списку використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Теоретичні  аспекти дослідження  природних туристичних ресурсів 

1. Сутність поняття «туризм»

     Складний  і різноманітний характер туризму  як соціального явища обумовлює  той інтерес, що він викликає серед  представників багатьох наук – природничих, суспільних, технічних. Туризм є об’єктом дослідження географії та економіки, медицини, психології та соціології, права та політології, інженерно-технічних наук й архітектури, історії та культурології. Але жодна наука не в змозі вичерпно відповісти на всі питання, пов’язані з розвитком туризму.

       Сучасний туризм являє собою широку суспільноекономічну систему з багатьма елементами, що знаходяться у динамічній взаємодії між собою та з іншими системами. Тому комплексне вивчення туризму нині є завданням інтердисциплінарним, що в майбутньому може виділитися в окрему наукову галузь.

      З точки зору різних наук і практичної оцінки туризму в різних галузях  суспільного життя йому даються  й різні визначення.

     Дуже  часто туризм розглядається як різновид рекреації, активний відпочинок, "...під  час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними, спортивними та культурно-розважальними цілями" [3]. Організація Об’єднаних Націй теж визначає туризм як "активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров’я, фізичний розвиток людини, пов’язаний з її пересуванням за межами постійного місця проживання" [2].

      У більшості визначень знаходить  місце також і соціокультурна функція туризму. "Туризм – це система та форма використання вільного часу за допомогою сфери послуг у  подорожах, що поєднує відпочинок зі зміцненням здоров'я людини, підвищенням її загальної культури й освіти і справляє на неї виховний вплив", "... ефективний засіб пізнання, підвищення ... культурного рівня трудящих" [4].

      Ряд учених розглядає туризм передусім  як форму міграції населення. "Під  туризмом прийнято розуміти одну з форм міграції населення, що характеризується тимчасовим його переміщенням з одного району країни до іншого, або з однієї країни до іншої ... ". Учені-правознавці додають сюди також правовий аспект, визначаючи туризм, зокрема міжнародний, як "систему подорожей, що здійснюється на підставі міжнародних угод з урахуванням діючих міжнародних звичаїв" [2].

      Учені-економісти розглядають туризм як галузь економіки  нематеріальної сфери, як "суспільно-організовану економічну діяльність, спрямовану на виробництво товарів і послуг для задоволення потреб людей, що знаходяться за межами постійного місця проживання"(Герасименко). До таких визначень належать і ті, що характеризують туризм як "вид споживання" (А. Піатьє, Швейцарія), вид "зовнішньої торгівлі" (Я. Гезгала, Польща), "експорт інформації та вражень" (Касаткін В. Ф., Росія). Найбільш загальним у ряді економічних характеристик туризму є визначення російського вченого В. І. Азара, який визначає туризм як "велику економічну систему з різноманітними зв'язками між окремими елементами в рамках як народного господарства окремої країни, так і зв'язками національної економіки зі світовим господарством у цілому" [1].

      У Тлумачному словнику туристичних термінів, виданому АТ "ЦРТЕ-Інтур" та Російським міжнародним інститутом туризму в 1994 р. (автори І. В. Зорін, В. О. Квартальнов) подаються сім визначень туризму, в тому числі: особлива форма переміщення людей, вид мандрівки; перебування за межами постійного місця проживання; форма розумового та фізичного виховання; популярна форма організації відпочинку; галузь господарства; сегмент ринку [3].

      Найбільш  універсальне, уніфіковане визначення туризму використовується у його статистиці. Згідно цього визначення, туризм є загальним поняттям для  всіх форм тимчасового виїзду людей з місця постійного проживання з оздоровчою метою і (або) з метою задоволення пізнавальних інтересів у вільний час або з професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

      Це  визначення, прийняте Всесвітньою туристичною організацією, використовується в усіх країнах-членах ВТО, у тому числі й в Україні. У Законі України "Про внесення змін до Закону України   "Про туризм" (далі – Закон України "Про туризм") читаємо: "Туризм – тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування".

      Отже, слово «туризм» не має одного визначення, оскільки містить в собі багато елементів, що знаходяться у динамічній взаємодії між собою та з іншими системами. 

2. Сутність  поняття «природні туристичні ресурси»

     Під природними ресурсами розуміють  природні тіла, явища і процеси, які  людина використовує в своїй діяльності.

     Природні  ресурси дуже різноманітні, як і можливості їх застосування в господарстві і побуті, вони є складовою частиною матеріально-технічної бази суспільного виробництва.

     Співвідношення  між природними ресурсами і природними умовами може бути представлено за аналогією до співвідношення між  засобами праці і матеріальними умовами трудового процесу. Природні ресурси не можуть існувати і використовуватись поза природними умовами, які є їх природно-історичною базою. Причому для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови. Природні ресурси мають соціальну значущість і корисність і є складною сукупністю матеріальних елементів і процесів, що постійно розвиваються в часі та в просторі як точка дотику людського суспільства і природи, сфера прикладення розуму і сил [12].

     Оскільки  звичайно під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища та процеси, що експлуатуються для задоволення потреб окремих людей і суспільства загалом, їх можна віднести до категорії речей. Однак таке розуміння поняття в сучасних умовах є надто вузьким. Адже з розширенням потреб суспільства все частіше в ролі природних ресурсів виступають не лише природні об'єкти, які є джерелами сировини і палива, а й властивості природи, які не мають речового змісту. Наприклад, цінним ресурсом стають чиста вода і повітря; набувають статусу ресурсу естетичні властивості ландшафту [14].

     До  основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне  положення, кліматичні умови, особливості  рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

       Важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та ін. Тому комерційна робота в галузі туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

     Туристичні  ресурси можна розподілити на три групи:

• рекреаційні (природні) ресурси - унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості;
• об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, - музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти;
• об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті.

     Рекреаційні (природні) ресурси — природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей. Рекреація - розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних) або діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил людини [47].

     Під природними туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні. Зокрема, варто звернути увагу на значимість рельєфу як природного туристичного ресурсу, що має велике значення у розвитку туризму по всій країні.

     Різноманітність утворень рельєфу дає різні можливості його використання. У туристичній сфері це відіграє велику роль, тому що чим сильніше різниться за своєю формою рельєф, тим більша можливість заохочення туристів у регіон. Взагалі рельєф України дозволяє розширювати туристичну діяльність, оскільки на території країни завдяки рельєфу можна розвивати туризм. Це і відвідування печер, і  водоспадів, скелелазіння, пішохідні походи і т.д.