Туристично-рекреаційний комплекс України: регіональні та екологічні особливості функціонування

Туризм впливає і на населення  країни, яка приймає: при відсутності  цілеспрямованої туристичної політики ряду країн може бути нанесений серйозний збиток традиціям і способу життя місцевого населення у зв'язку з насадженням їм звичаїв, властивих промислове розвинутим капіталістичним країнам - основним постачальникам туристів.

Для того, щоб індустріалізація та урбанізація не завдавали збитків навколишньому середовищу, необхідно при плануванні на регіональному рівні брати до уваги, який вплив на стан навколишнього середовища матимуть темпи росту того або іншого виду діяльності, у тому числі і туризму. План розвитку туризму повинен гармонійно вписуватися в план регіонального розвитку в цілому. За таких умов туризм не тільки не буде погіршувати стан навколишнього середовища, а перетвориться на його захисника.

Для досягнення цієї мети розвиток туризму  в країні повинен стати державною політикою, спрямованою на те, щоб зробити оцінку існуючих природних туристичних ресурсів, не будувати поблизу них промислових об'єктів; проводити очищення водойм і благоустрій пляжів; створювати заповідники з метою зберігання незайманої природи, що є одним з основних туристичних ресурсів; розвивати національні ремесла; сприяти створенню фольклорних ансамблів; проводити фестивалі мистецтв, розраховані на притягнення іноземних туристів; здійснювати реставрацію пам'яток історії, мистецтва й архітектури, музеїв; створювати нові туристичні центри, освоюючи при цьому райони, які раніше вважалися непридатними для туризму і відпочинку.

Вважають, що проблеми захисту навколишнього  середовища повинні вирішуватись після  економічних. Насправді збереження цілісності оточуючого середовища є важливою передумовою розвитку туризму, оскільки тільки первинна природа приваблює туристів і сприяє їх повноцінному відпочинку. Руйнування оточуючого середовища рано чи пізно приводить до зникнення в регіоні туризму як галузі економіки.

На індивідуальному рівні необхідність збереження оточуючого середовища повинна  усвідомлюватись кожним відпочиваючим  і відповідно буде змінене ставлення  до цього середовища.

На державному рівні повинен  отримати розвиток м'який туризм. Це туризм, який намагається зберегти рівновагу між оточуючим середовищем, відпочинком і економічним відновленням, або між екологією, суспільством і економікою.

Процес нового мислення повинен  торкнутися також і осіб, відповідальних за туристичну діяльність, адже, щоб туризм зберігся, завдання цілеспрямованого захисту оточуючого середовища повинні стати важливішими, ніж короткочасні інтереси отримання прибутку.

Політика повинна сприяти збереженню оточуючого середовища.

Таким чином, екологічний стан сильно впливає на систему туризму, оскільки туристична галузь сильніше, ніж всі інші галузі економіки, залежить від цілісності оточуючого середовища. А туризм як масове явище сильно руйнує оточуюче середовище.

5. Напрями розвитку туристично-рекреаційного комплексу України за умов глобалізації

Досить вагомою проблемою  розвитку рекреаційно-туристичного комплексу  України є екологічна проблема.  Для покращення якості рекреаційного  потенціалу України доцільно здійснювати  наступні групи заходів:

Промислово-технологічні заходи включають попередження забруднень шляхом зменшення викидів в атмосферу, .очищення їх від газу та пилу; попередження забруднення водойм шляхом очищення стічних вод, створення замкнутих циклів використання води тощо. Шкідливі забруднення, пов'язані з негативним промисловим впливом чи недосконалою технологією, можна знешкоджувати за допомогою хімічних заходів (дезактивація), захоронення відходів, постійного санітарного, радіоекологічного, хімічного контролю стану навколишнього природного середовища. В промислових, гірничодобувних районах проводиться рекультивація (відновлення) порушених земель.

Важливе природоохоронне  значення мають агромеліоративні та агротехнічні заходи, пов'язані з  сільськогосподарським використанням  ландшафтів, збереженням їх стійкості та високої продуктивності. Вони передбачають регулювання водного режиму на меліорованих землях, боротьбу з водною і вітровою ерозією, запобігання вторинного засолення земель, їх підтоплення і заболочування, біологічні засоби боротьби із шкідниками сільськогосподарських рослин.

Водогосподарські заходи спрямовані на захист річкових і морських берегів від руйнування, а заплавних  земель — від затоплення, запобігання  «цвітінню» води, регулювання стоку, заліснення водозборів, створення водоохоронних  зон уздовж річок, навколо озер, водойм, біля морських берегів та ін.

Природоохоронними лісогосподарськими заходам передбачається боротьба з  природною і антропогенною ерозією  селями, розвіюванням пісків, потоками, буреломами.

Урбаністичні природоохоронні  заходи включають вибір району і місце забудови, її регламентацію за площею оцінкою впливу на ландшафти. Сучасні урбанізовані ландшафти мають бути зручними для проживання людей, екологічно чистими і естетично привабливими.

Рекреаційні природоохоронні  заходи передбачають раціональне використання лікувальних ресурсів клімату, водних, грязьових, мінерально-водних, ландшафтно-естетичних ресурсів, збереження, догляд і збагачення ландшафтних ресурсів та ін.

Окрему групу становлять природоохоронні засоби запобігання  негативному впливу і ліквідації забруднення повітря, вод, ґрунтів автомобільним та іншими видами транспорту.

Дійовим засобом охорони  природи є екологічна обов'язкова експертиза проектів використання території  і господарюванні її метою є попередження негативного впливу під час забудові прокладання шляхів, розселення, оцінка екологічної ситуації в регіонах з різними природно-господарськими умовами.

Розвиток курортів   здійснюється   згідно  з  довгостроковими  комплексними і цільовими державними та місцевими програмами.

Програми розвитку  курортів  розробляються  на  основі  даних  кадастрів  природних лікувальних  ресурсів,  об'єктивних показників ефективності  лікування,  медичної  реабілітації  та  профілактики захворювань,   результатів   спеціальних   наукових  досліджень  і проектних  робіт,  фінансово-економічних   показників   діяльності курортів.  При  цьому визначаються параметри та режим використання природних  лікувальних  ресурсів  з  урахуванням  екологічних   та санітарно-гігієнічних обмежень тощо.

Необхідно удосконалити наступні напрямки державної політики в сфері регулювання санаторно-курортної діяльності:

• ведення Державного  кадастру  природних  лікувальних ресурсів України, здійснення їх економічної оцінки;
• розробку та  здійснення  програм   збереження   та   розвитку курортної галузі України та забезпечення її державної підтримки;
• податкові, митні,  кредитні  пільги,  що надаються у порядку, встановленому законом,  і спрямовані  на  сприяння  збереженню  та розвитку курортів.

Висновки

Україна володіє багатими природно-кліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які відносяться до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з приваблюючими туристичними пропозиціями.

Поступово туристичні можливості використовуються політиками, бізнесменами, вченими, спортсменами, артистами, просто рядовими громадянами з усіх країн  світу, які приїздять в Україну з метою вивчення та обміну передовим досвідом в авіабудуванні, металургії, медицині, участі в спортивних змаганнях, проведенні концертних заходів та ін. В Україні вже стало регулярним проведення міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів, які з кожним роком залучають все більше і більше іноземних гостей.

Отже, маючи такий ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

Проблема інфраструктурного  облаштування території України  може бути вирішена лише завдяки інвестуванню в її розбудову великих коштів, в тому числі з боку центральної та місцевих влад, її розв'язання можливе лише в контексті практичних дій по економічному піднесенню країни.

Рекреаційно-туристичний  комплекс – це складова соціальної сфери господарського комплексу  країни, функцією якої є надання  санаторно-курортних послуг в обсязі і межах, не заборонених діючим законодавством України. Рекреаційно-туристичний комплекс виконує рекреаційні функції, які мають глибокий соціально-економічний зміст, сильний регенеративний вплив на суспільство.

Соціальне значення рекреаційно-туристичного комплексу полягає у забезпеченні відновлення життєвих сил людини, раціонального використовування вільного часу. Рекреаційно-туристичний комплекс має велике значення і для економіки країни в цілому і для кожної людини індивідуально, тому його внесок в життя України важко переоцінити. Санаторно – курортна галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки та соціальної сфери України.

До основних передумов  розвитку і розміщення рекреаційно-туристичного комплексу можна віднести наступні: історичні передумови – впливають на фактичне розміщення вже існуючих закладів комплексу або ж їх ліквідацію; природні передумови – визначають можливість і доцільність розміщення та розвитку окремих закладів рекреаційно-туристичного комплексу в певних регіонах, містах та місцевостях, виходячи з їх екологічних та лікувально-оздоровчих властивостей; соціальні-економічні передумови – визначають рівень споживчого попиту населення та динаміку рівня цін на послуги сфери. Необхідно відмітити – що попит на послуги сфери – це основний фактор діяльності підприємств рекреаційно-туристичного комплексу; демографічні передумови – визначають кількісні параметри можливого попиту в залежності від чисельності та структури населення.

Незважаючи на досить розгалужений рівень спеціалізації санаторно-курортних закладів, більшість з них є поліпрофільними, тобто мають одночасно різні рівні спеціалізації.

Стимулом для такого значного розвитку курортної сфери було збільшення рівня її комерціалізації. Так, якщо санаторна галузь має в основному бюджетний характер, то сфера надання курортних послуг за своїм характером наближається до торгівлі. Основним критерієм різниці між санаторним і курортним господарствами є характер структури та фінансування асортименту послуг.

Найбільше санаторно-курортних закладів у Криму, Карпатах, на узбережжі Чорного і Азовського морів. Однак, санаторно-курортні заклади розміщені в усіх регіонах України. Рівень забезпеченості того чи іншого регіону рекреаційними ресурсами, рівень концентрації населення та ряд інших факторів, які були розглянуті в другому питанні, впливають і на рівень концентрації санаторно-курортних закладів на території України.

Досить вагомою проблемою  розвитку рекреаційно-туристичного комплексу  України є екологічна проблема.  Для покращення якості рекреаційного потенціалу України доцільно здійснювати ряд природозахисних заходів. Необхідно удосконалити наступні напрямки державної політики в сфері регулювання санаторно-курортної діяльності: ведення Державного  кадастру  природних  лікувальних ресурсів України, здійснення їх економічної оцінки; розробку та  здійснення  програм   збереження   та   розвитку курортної галузі України та забезпечення її державної підтримки; податкові, митні,  кредитні  пільги,  що надаються у порядку, встановленому законом,  і спрямовані  на  сприяння  збереженню  та розвитку курортів; застосування спеціальних  платежів та зборів,  забезпечення в установленому законодавством порядку компенсації збитків, завданих внаслідок порушення законодавства про курорти;  матеріальне та фінансове забезпечення курортної галузі.

Екологічний стан сильно впливає на систему туризму, оскільки туристична галузь сильніше, ніж всі інші галузі економіки, залежить від цілісності оточуючого середовища. А туризм як масове явище сильно руйнує оточуюче середовище.

Говорячи про перспективи  розвитку туристичної індустрії  в Україні на наступні десять років, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки  і життєдіяльності суспільства  в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму, як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

 Список використаної літератури

1. Бейдик О. О., Падун М. М. Географія: посібник для вступників до вищих навчальних закладів. – 2-е вид. – К.: Либідь, 2004. – 304 с.
2. Виноградська А. Зростання авторитету  України туристичної.//
3. Виноградська А. Туризм   та його етичні принципи.// Український і промисловець. – 2007р. - №4. – ст.16-19.
4. Воронин А.О. Современное состояние и перспективы развития рекреационной сферы Украины // Актуальные проблемы экономики. – 2009. - №7, стр. 46-54.
5. Горленко І.А. Проблеми комплексного розвитку території. – К.,2005
6. Единая  система показателей  функционирования  туристической сферы  в  странах  содружества независимых  государств.//Вопросы статистики. – 2009г. - №4. – ст.27-32.
7. Жук М.В., Круль В.П. РПС і економіка регіонів України. – К.,  2007
8. Закон України “Про курорти”  № 2026-III вiд 05.10.2004
9. Заставний Ф. Д. Географія України: У 2-х книгах. – Львів: Світ, 2004. – 465 с.: іл.
10. Іларіонов Б.Ю. Проблеми розвитку підприємств соціальної інфраструктури // вісник податкової служби України. – 2009, №5. – с. 38-40
11. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). – К.: Українсько-Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – 88 с.
12. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил. – К.,2005
13. Масляк П. О., Олійник Я.Б., Степаненко А. В., Шищенко П. Г. Географія: Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів. Програма і відповіді на всі запитання. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 829 с.  
14. Мацола В. І. Рекреаційно – туристичний  комплекс  України: Монографія  Ін-т регіональних  досліджень  НАН  України; Редкол.: Долішній М. І. ( відп. Ред. ). – Львів, 2007. – 259с.
15. Менеджмент   туризма: Экономика  ткризма: Учебник.- М 50 М.: Финансы  и  статистика, 2005.-320с.
16. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник.- К.: Знання, 1998. – с.378-392
17. Перспективи створення нових робочих місць // Україна: аспекти праці, №2, 2009, с.51-54
18. Розвиток  рекреаційної сфери в Україні. Проблеми  і  перспективи: Збірник  наукових  статей. – К.: ІВЦ “Слов”янський  діалог”, 2005 р..
19. Розміщення продуктивних сил України: Навч. – метод. посібник для самост. вивч. дисц. / С.І.Дорогунцов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б.Олійник та ін. – К.: КНЕУ, 2004. – с.181-198
20. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є.П.Качана. – К.: Вища школа, 2007. – с. 139-149
21. Сапрунова В. Б. Туризм: эволюция, структура, маркетинг. – М.: ”Ось-95”, 2008. – 160с.
22. Стан  та  перспективи  розвитку  туристичного  бізнесу.//Финансовая консультация. – 2009. - №17. – ст. 4-11.
23. Український  і  промисловець. – 2009р. - №4. –ст.26-30.
24. Цибух В. Туризм  в  Україні: Проблеми  та  перспективи.//Економіст. – 2009р.- №6. – ст.34-35.
25. Шаблій Г.О. Соціально-економічна географія України. – К.,2004
26. www. minfin.gov.ua / Дані міністерства фінансів
27. www.moz.gov.ua / Дані Міністерства охорони здоров’я України:
28. www.ukrstat.gov.ua / Україна в цифрах і фактах у 2009 році. – К.: Статистика, 2010