Історичні етапи розвитку та сучасний стан екскурсійної діяльності

gn="justify">      Реформаторські  нововведення відчутно вплинули на розвиток екскурсійної справи як у політичному, так і в організаційному плані. Екскурсійна робота визначалася однією з основних у мережі політичної освіти та вихованні трудящих мас і займала важливе місце в культурному будівництві країни. Утвердження її на державному рівні вимагало впровадження централізованого керівництва екскурсійними установами з метою їх організаційного та фінансового зміцнення. Отже, виникла об’єктивна потреба їх об’єднання в єдиному культурно-господарському комплексі. Щоб система могла нормально функціонувати, потрібно було закріпити її основну ланку, тобто створити мережу екскурсійних пунктів, екскурсійних баз, екскурсійних станцій, екскурсійних бюро. Вони повинні були забезпечувати екскурсійно-організаційне обслуговування туристів та екскурсантів, надавати послуги проживання і харчування; випускати методичну літературу, організовувати прокат туристського і екскурсійного спорядження, готувати керівників екскурсій, створювати цікаві екскурсійні маршрути тощо.

      Процес  створення екскурсійної системи відбувався поетапно, із впровадженням різних форм керівництва та підпорядкуванням вищим органам управління.

      Створення та розвиток системи екскурсійних закладів у 20-х-30-х роках в Україні відбувалися у складний період політичних і соціальних перетворень. Уряд створював централізовану мережу управління для всіх галузей народного господарства і до неї було включено систему екскурсійних закладів. У 20-ті роки розвиток екскурсійної справи відбувався під загальним керівництвом Народного Комісаріату освіти, а безпосередньо практично здійснювали і організовували екскурсійну роботу такі керівні органи: Екскурсійно-виставочно-музейний відділ Наркомосу УСРР (ЕВМ, 1920-1928 рр.), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, Українське екскурсійне товариство, 1928-1930 рр.), Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій (Укртуре, 1930-1936 рр.), Туристсько-екскурсійне управління (ТЕУ) при Всеукраїнській Раді профспілок. Система екскурсійних закладів включала екскурс-пункти, екскурсбази, екскурсстанції, екскурскомуни, екскурсійні бюро районного, обласного та всеукраїнського значення. Система будувалася на основі вертикальної схеми керівництва. Перші екскурсійні заклади почали діяти під керівництвом ЕВМ. їх діяльність активізувалася після створення УМПЕТу і увільнення його від республіканських і місцевих податків. Це сприяло будівництву і відкриттю нових екскурсійних закладів, зокрема екскурсійних баз. І не тільки в Україні, але й на терені Союзу. Для утримання екскурсійної системи вирішувалося багато фінансових, господарських питань. Але наприкінці 20-х- на початку 30-х років кардинально змінилася структурна організація системи, вона почала працювати на задоволення ідеологічних вимог партійного керівництва. Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій спрямувало свою діяльність на агітаційно-пропагандистську роботу.

      Діяльність  системи екскурсійних закладів в  Україні в 20-30-х роках здійснювалася  відповідно до завдань культурного  будівництва, до рішень з’їздів і  нарад, до кодексів законів і законодавчих актів, спрямованих на утвердження нового соціалістичного устрою. Одним з основних документів, який визначав напрямок діяльності екскурсійних закладів, був Кодекс законів про народну освіту УСРР, затверджений постановою ВУЦВК від 22 листопада 1922 року.

      Таким чином, активна екскурсійна діяльність профспілок сумісно з екскурсійними  закладами сприяла загальному розвитку екскурсійної справи в Україні в 20-30-х роках.

      Екскурсійна справа в 20-30-ті роки займала важливе місце в системі освіти України. Незважаючи на ідеологічну спрямованість, екскурсії та туристські подорожі підносили загальний культурний рівень студентсько-учнівської молоді. Екскурсійно-туристська діяльність у середніх і вищих навчальних закладах стала важливою складовою туристсько-екскурсійного руху в Україні у 20-30-х рр. XX ст.

      У 20-ті – на початку 30-х років у  надзвичайно складних політичних, економічних, соціальних умовах відбувалося національно-культурне  відродження українського народу.

      Науковці  широко впроваджували екскурсійний метод із метою вивчення проблем історії України, краєзнавства, природознавства, рідної мови, охорони пам’яток. Це великою мірою сприяло розбудові української культури, формуванню національної свідомості народу. Прикладом такого підходу може бути праця видатного краєзнавця, одного з фундаторів екскурсійної справи в Україні, професора ВУАН В.І.Щербини – “Історичний начерк. Минувшина Києва та його пам’ятники”. Цей нарис було визнано “дуже корисним для екскурсій по Києву”. Між Всеукраїнським видавництвом і В.І. Щербиною було укладено договір про видання брошури накладом 20 тисяч примірників, що для того часу було немалим тиражем. У брошурі В.І. Щербини читачів приваблював детальний опис історичних місць Києва, визначних подій. Тому не дивно, що вона стала основою для проведення багатьох екскурсій по місту.

      Початок 20-х років був періодом бурхливого розвитку науки. Майже всі наукові установи широко застосовували екскурсії. Особливо активно екскурсійно-дослідну роботу проводили наукові комісії, комітети, товариства Всеукраїнської Академії Наук, які займалися краєзнавчими дослідженнями.

      Особливо  багато зробила для розвитку екскурсійної справи в Україні Комісія краєзнавства ВУАН. На краєзнавчих конференціях розглядались питання методики проведення екскурсій. Готувався науковий матеріал з історико-екскурсійного у краєзнавства, який було покладено в основу просвітницьких історичних екскурсій.

      У плані організації екскурсійної роботи особливо відзначалася Всеукраїнська  Наукова Асоціація Сходознавства. Вона виряджала наукові екскурсії з метою всебічного вивчення та дослідження радянського і закордонного Сходу. Вся екскурсійна робота погоджувалась з Укрнаукою. В Асоціації працювало екскурсійне бюро, яке організовувало екскурсії до Туркестану, Кавказу, Криму, Поволжжя, Сибіру.

      Цікаво, що ВУНАС фактично стала на шлях поєднання в екскурсіях двох завдань: з одного боку, поширення знань  і приємного розважального відпочинку у подорожі – з другого. Таку форму  проведення екскурсій вона вважала  “дуже своєчасною, життєво цікавою” і висунула пропозицію щодо заснування в Україні загального Екскурсбюро.

      Таким чином, є всі підстави твердити, що 20-ті – початок 30-х років були періодом активного розвитку екскурсійної справи в Україні. Екскурсії стали  невід’ємним компонентом краєзнавчого руху, провідниками якого виступали видатні українські вчені-краєзнавці М.С.Грушевський, В.І.Щербина, О.Ю.Гермайзе, М.В.Шарлемань та багато інших. їх діяльність була спрямована на вивчення історії народу, його культури, творчості, пам’яток історії. У наукових установах і закладах екскурсійний метод також використовувався з метою поглибленого вивчення природних ресурсів України, її корисних копалин, сировини, потрібних для економічного піднесення молодої республіки.

      Проте науковим екскурсіям, як і краєзнавчому руху, в умовах міцніючої більшовицької держави не судилося довгого життя. Основна маса провідних вчених-краєзнавців, а також ентузіасти краєзнавчого руху в областях були звинувачені в націоналізмі, проти них було сфабриковано ряд політичних справ, вжито репресій.

2.4. Екскурсійна робота в радянський час після Другої світової війни

      У радянський період керівництво екскурсійною діяльністю поступово зосереджується в руках більшовицької держави  під невсипним партійним контролем. Першою радянською екскурсійною організацією було Бюро шкільних екскурсій Народного Комісаріату освіти РРФСР, створене у 1918 році.

      До  розробки проблем екскурсійної діяльності були залучені провідні вчені, педагоги, спеціалісти в галузі музейної справи, позашкільної та культурно-освітньої роботи. Екскурсія починає набувати нової пізнавально-виховної функції, стає однією з форм ідейно-політичного виховання радянських людей.

      12 квітня 1918 року В.І.Ленін підписав  декрет Раднаркому РРФСР “Про  зняття пам’ятників, споруджених  на честь царів та їх слуг, і створення проектів пам’ятників  Російській Соціалістичній Революції”. У містах почали з’являтися  нові пам’ятники, які ставали об’єктами екскурсій по пам’ятних історико-революційних місцях.

      У1924 році з’явилися перші екскурсії, присвячені життю і діяльності вождя  революції В.І.Леніна

      Радянський  уряд високо оцінював значення екскурсій  на промислові та сільськогосподарські підприємства в системі навчання і виховання школярів.

      У країні створювались нові навчальні  заклади з перепідготовки вчителів та підготовки кадрів екскурсійних працівників. Проводився пошук важелів державного управління екскурсійною діяльністю.

      У 1920 році вся культурно-просвітницька  робота, у тому числі і екскурсійна, була передана Головному політико-освітньому комітету (Головполітосвіті) Наркомосу, який очолювала Н.К.Крупська. В комітеті був створений екскурсійно-виставочний відділ.

      Для концентрації всієї роботи у 1929 році було створено Товариство пролетарського туризму РРФСР, згодом – Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму і екскурсій. Екскурсійну роботу очолило Державне екскурсійне акціонерне товариство “Радянський турист”, яке організувало роботу в 23 містах і курортних місцевостях країни, спрямувало роботу з розширення екскурсійної тематики.

      У 30-х рр. туристсько-екскурсійна діяльність стає одним з найважливіших напрямків  в діяльності радянських профспілкових  організацій.

      Екскурсійне обслуговування почало розглядатися як одна з форм комуністичного виховання  трудящих.

      У роки Великої Вітчизняної війни  вся діяльність туристсько-екскурсійних закладів була підпорядкована завданням  військового часу, справі воєнно-патріотичного виховання воїнів Червоної армії і молоді.

      У повоєнний період в екскурсійній програмі значне місце відводилось  воєнно-історичній тематиці.

      У цілому за змістом екскурсії на той  час класифікувались за 14-ма напрямами: по місцях життя і революційної діяльності вождів революції, історико-революційної тематики, воєнно-історичної, історико-архівної, науково-природничої, із соціальної реконструкції міст, мистецтвознавчі (літературознавство, театрознавство, образотворче мистецтво); географічні, геологічні, археологічні, біологічні, агротехнічні; виробничо-побутові, із соціалістичної перебудови села (до колгоспів).

      При ВЦРПС був створений новий  керівний орган Центральна рада з  туризму (з 1969 року – Центральна рада з туризму та екскурсій (ЦРТЕ). Відповідно в Україні була створена Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях.

      Події суспільно-політичного життя надавали відчутних імпульсів активізації  туристсько-екскурсійної діяльності. Так, новому піднесенню екскурсійної роботи сприяло святкування 30і річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні. Зросла чисельність екскурсій на воєнно-патріотичні теми, з’являлись нові тематичні екскурсії. Наприклад, Київське бюро подорожей та екскурсій розробило екскурсію “Місцями оборони Києва у Великій Вітчизняній війні”.

      У зв’язку з прийняттям нової Конституції СРСР були створені екскурсії, присвячені цій важливій події в житті країни: “Конституція в дії”, “Наші депутати”, “Бережіть мир” та ін.

      Активна робота в екскурсійних установах  була розгорнута у зв’язку з підготовкою  та проведенням 110-ої річниці від дня народження В.І.Леніна. Екскурсійні установи розробили спеціальні залізничні, теплохідні, автобусні і авіаційні маршрути по ленінських місцях.

      Київська  міська рада по туризму та екскурсіях розробила окремий план заходів з ідейно-політичної роботи серед радянських та іноземних туристів у період Олімпіади-80. До Олімпіади-80 були розроблені нові екскурсії “Київ-Олімпійський”, “Старти Олімпійських перемог”, “Олімпіада-80 – свято миру і дружби”.

      Втілюючи  в життя рішення з’їздів КПРС, постанов ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ, туристсько-екскурсійні заклади розробляли нові цикли екскурсій, присвячених визначним подіям, що відбувались у країні, вдосконалювали форми і методи диференційованого підходу до екскурсійного обслуговування.

      Помітних  успіхів набули зрушення в теорії та методиці екскурсійної справи. Вдосконалювались форми і рівень підготовки екскурсоводів. Питання теорії та методики екскурсійної справи постійно обговорювались на Всесоюзних та республіканських методичних конференціях.

      Щорічно при бюро подорожей та екскурсій  працювали курси з підготовки нових екскурсоводів. Перевага віддавалась  людям з вищою історичною або  філологічною освітою.

      Екскурсовод – це пропагандист ідей партії. Він  покликаний яскраво і переконливо розповідати радянським людям про досягнення соціалістичного суспільства, розривати радянський спосіб життя, надихати їх на активну творчу працю в ім’я комунізму.