Перспективи розвитку туристичного бізнесу в Україні

       Заохочуючи  іноземців до відвідання, Україна  на початку XXI ст. спрощувала візові формальності. Натомість західні сусідні держави — Болгарія, Чехія, Словаччина, Польща та деякі інші, — які є для громадян України не тільки туристичними, а й транзитними, поступово запровадили візові режими в'їзду для українських туристів. Наслідком цього став і продовжуватиметься в найближчому майбутньому перерозподіл напрямків туристичних потоків.

       Зокрема, традиційно популярні в наших  співвітчизників болгарські курорти  подорожчали в 2003-2004 рр. на 20 % внаслідок  інтеграції Болгарії до ЄС, приходу на цей ринок німецьких операторів, і тому стали менш привабливими для українців. У Болгарії на початку біжучого століття невпинно зменшувалася кількість 2-зіркових готелів (багато з них перебудовувалися у 4- та 5-зіркові, що призводить до збільшення вартості турпакетів. Введення Румунією в 2004 р. транзитних віз зробило Болгарію ще менш привабливою країною для відпочинку громадян України.

       Похмурою  сторінкою участі України в міжнародному туризмі стало масове використання статусу туриста громадянами нашої країни з метою пошуку роботи (переважно нелегальної) за кордоном. Чимало українських та іноземних турфірм навіть спеціалізувалися на такому «туризмі». Кількість «туристів», які незаконно залишилися у країнах, до яких вирушили, складала, за станом на 2004 р., навіть не сотні тисяч, а мільйони українських громадян. Разом із трудовими мігрантами, які загострили конкуренцію на ринку праці багатьох держав, за кордон виїхало також чимало злочинців, утворивши в низці країн Європи, Америки та Близького Сходу так звану «російську мафію». Трудова міграція та міжнародна злочинність підштовхнули уряди країн Заходу до запровадження жорстких заходів у візовій політиці. На початку XXI ст. українські тур-фірми та туристи дедалі частіше стали стикатися з великими труднощами в отриманні віз до країн ЄС, США, Ізраїлю та деяких інших держав. Безапеляційні відмови консульств призвели до зриву тисяч потенційних туристичних поїздок; і кількість таких відмов, на жаль, стає дедалі більшою, утворюючи нову «залізну завісу» між Європою та Україною. 
 

3. Державне  управління та правове забезпечення туристичної діяльності в Україні.

 

       Відсутність у 1989-1993 рр. структур і важелів державного регулювання туризму в Україні  призвела до руйнування важливих складових  частин інфраструктури галузі, розпаду  соціально-орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки й використання досвідчених кадрів. В середині 80-х рр. Україну щорічно відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, натомість у 1992 р. — лише близько 120 тисяч. Внаслідок цього, в 1989-1992 рр. держава втратила майже 80 % валютних прибутків від іноземного туризму.

       З метою реалізації державної політики в галузі туризму постановою Кабінету Міністрів України № 616 від 10 листопада 1992 р. було створено Державний комітет України по туризму. До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загальнодержавної власності. Це збільшило можливості виведення вітчизняного туризму з глибокої кризи.

       Важливим  кроком у створенні правових засад  туристичної діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України  Закону України «Про туризм» (першого  такого закону на теренах колишнього СРСР), який визначив стратегію і  конкретні завдання розвитку туристичної  сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив.

       Цей закон визначив загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону було створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян. Забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їхніх обов'язків та відповідальності.

       Дія цього Закону поширювалася на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, на фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

       Держава проголосила туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і декларувала необхідність створення сприятливих умови для туристичної діяльності.

       Державна  політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України.

       Основними напрямами державної політики в  галузі туризму було проголошено  такі:

       - залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

       - забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

       -  створення і вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

       -  захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

       - створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

       - створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні;

       - запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

       - заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії;

       - встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;

       - запровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

       - визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

       - створення однакових можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання в цій галузі антимонопольного законодавства;

       - гарантування безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

       - підтримання розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії;

       - організація і розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

       - розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму;

       - розроблення та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх угод у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

       Законом «Про туризм» визначено органи державної  виконавчої влади в галузі туризму, права та обов'язки туристів, правові  засади організації та надання туристичних  послуг, передбачено кадрове і  наукове забезпечення галузі туризму.

       Відповідно  до ст. 7 Закону України «Про туризм»  Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 13 березня 1996 р. № 322 «Про Національну раду по туризму» і затвердив положення про неї.

       На  Національну раду по туризму були покладені такі основні завдання:

       - координація діяльності міністерств і відомств, Уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, пов'язаної з реалізацією державної політики в галузі туризму, як одного з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки;

       - розгляд пропозицій щодо перспектив і напрямів розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, розроблення і запровадження системи управління галуззю туризму;

       -  розроблення заходів щодо захисту інтересів держави в галузі туризму.

       Позначилися на розвиткові вітчизняного туризму  також Укази Президента України: від 28 вересня 1996 р. «Про Фонд «Намисто Славутича»; від 21 вересня 1998 р. «Про День туризму», який відзначається в Україні  на державному рівні щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р.»; від 14 грудня 2001 р. «Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму», а також постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 728 «Про заходи подальшого розвитку туризму».

       Постановою  Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. було затверджено Програму розвитку туризму в Україні до 2005 р.

       Згідно  з Указом Президента України «Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму» від 31 травня 2000 р. № 740/2000, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України  став правонаступником трьох державних  комітетів, у тому числі Державного комітету України по туризму.

       Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму (Держкоммолодьспорттуризм) поділявся на три департаменти. Серед  них був і Державний департамент  туризму і курортів, до складу якого входили Управління організації туризму й Управління розвитку туристичної індустрії та інвестицій.

       22 листопада 2000 р. Указом Президента  України Держкоммолодьспорттуризм, до складу якого входив Державний департамент туризму і курортів, було реорганізовано. 14 грудня 2001 р. Указом Президента України створено Державну туристичну адміністрацію України.

       29 квітня 2002 р. було прийнято постанову  Кабінету Міністрів України «Про  затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр.». Основною метою Програми проголошено створення конкурентоспроможного міжнародного ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

       Основні завдання Програми:

       - забезпечення сталого розвитку туристичної галузі та підвищення її частки в макроекономічних показниках;

       - підвищення рівня життя громадян і створення додаткових робочих місць;

       - збільшення частки очікуваних доходів від туристичної галузі у державному бюджеті;

       - підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.

       Програмою визначено такі напрями розвитку:

       -  удосконалення нормативно-правової бази туристичної діяльності;

       - розширення міжнародної співпраці в туристичній галузі;

       - підвищення якості та розширення асортименту туристичних послуг;

       - поліпшення транспортного обслуговування;

       - підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об'єктів культурної спадщини;

       - поліпшення інформаційного та рекламного забезпечення;

       - впровадження ефективної інноваційної діяльності та створення наукової бази туризму;

       - поліпшення кадрового забезпечення.

Глава 2. Аналіз розвитку туризму  в Україні. 

       2.1 Види і форми туризму в Україні. 

       Для територіальної організації та планування туристського господарства важливе  значення мають класифікації туризму, сутність яких полягає у виокремленні класів, форм і видів туризму за найрізноманітнішими напрямами.

       Досі  немає чіткої загальноприйнятої  класифікації туризму. Це пояснюється  насамперед тим, що практично неможливо  виокремити чисті форми і види сучасного туризму.