Организация пешеходного туризма

     Пакування рюкзака − дуже відповідальна та непроста справа. Перш за все треба пам’ятати, що всі речі повинні бути у рюкзаку. Руки повинні бути вільними, що забезпечує безпеку руху. Є різні підходи до того, як краще запакувати рюкзак. Головне дотримуватися принципу: скласти в рюкзак так, що він був плоским і високим, щоби притискувався до спини і не відтягував плечі назад. Одним словом, рюкзак повинен бути частиною тіла туриста і не викликати ніяких незручностей [26].

     Пакування рюкзака починається з розподілу  речей: м’які речі, важкі, об’ємні, незручної форми тощо. Заповнюючи рюкзак, треба запам’ятовувати, що де лежить. Речі, які можуть знадобитися незабаром, кладуть зверху. Для зручності пакування і розпаковування рюкзака, для швидкого знаходження потрібних предметів, роблять так: в один великий поліетиленовий пакет кладуть спальний мішок та всі спальні предмети, в другий − весь одяг, в третій − продукти харчування, дрібні речі кладуться окремо. Доцільно дотримуватися системи при пакуванні рюкзака і при його розпаковуванні: кожна річ як в рюкзаку, так і в наметі повинна мати своє певне місце.

     Пакування доцільно виконувати, розстеливши рюкзак на підлогу вверх кишенями. Вздовж спинки кладуть теплозахисний килимок, на який розстелюють спальний мішок. Важкі речі: запасне взуття, картопля, цукор, консерви (крім скляних), мішечки з крупами тощо укладають на дно рюкзака. Намет прив’язують знизу. Хліб, сухарі, печиво, упаковують зверху: вони менше зімнуться і покришаться. Аптечку, флягу з водою, туристичну сокиру, ніж, запасні шнурки тощо пакують у кишені рюкзака. Якщо є консерви в скляних банках, то їх доцільно пакувати в середину рюкзака поміж одягом, попередньо поклавши в декілька поліетиленових пакетів або в «чохли» − кружку, миску, котли. Під клапан рюкзака кладуть штормівку, легку курточку та накидку. Коли пакування завершено, треба перевірити форму рюкзака та довжину лямок. Не треба дуже сильно затягувати лямки: добре запакований і збалансований рюкзак сам буде добре прилягати до спини, а з затягнутими лямками йти буде важко [27].

     Туристські  походи проходять в умовах підвищених вимог до організму людини. Тому туристська група повинна мати обов’язково  медичну аптечку [28].

     Дуже  важливо правильно в комплектувати  медичну аптечку. Деякі групи  підходять до цієї справи формально, часто без урахування кількості  учасників, віку, тривалості запланованого  походу. При такому ставленні будь-яка  травма або захворювання туриста  ставить групу у безвихідне становище, що призводить до зриву подорожі в  цілому для коротко частих мандрівок  і походів вихідного дня по заселеній місцевості склад аптечки  невеликий: перев’язочні матеріали – бинт, вата, лейкопластир, стерильні салфетки, еластичний бинт; дезінфікуючі речовини і розчини – розчин йоду, брильянтового зеленого, перманганат калію в кристалах, перекисі водню 30%, настойку валеріани. Необхідно брати з собою й ампули з розчином аміаку, який дають вдихати в разі непритомності. Туристська група повинна мати в аптечці засоби, які запобігають сонячним опікам. На маршруті,  де зустрічаються змії, аптечку укомплектовують також проти отруйною сироваткою. Для знезараження питної води слід взяти в дорогу пантоцид (1−2 таблетки цього препарату протягом 40 хвилин дизенфікують 1 літр води). Якщо в групі є лікар або медичний працівник, який уміє робити ін’єкції, то до складу аптечки рекомендується додатково включити засоби для ін’єкції. Усі перераховані вище засоби складають у поліетиленовий мішок, загорнувши флакони у м’який папір або вату. Не рекомендується розпаковувати медикаменти раніше, ніж потрібно – у заводській упаковці вони краще зберігаються. В похідних умовах аптечку надійно захищають від води, снігу, дії сонячних променів, а також від ударів та трясіння. Як правило вона зберігається у санінструктора.

     Одна  з важливих умов успішного проведення походу – забезпечення нормального  харчування. При цьому треба пам’ятати, що розрахунки, купівля та пакування продуктів харчування – все це повинно бути зробленим заздалегідь, задовго до початку походу [29].

     Харчовий  раціон визначається перш за все тривалістю та складністю походу. Так, харчування в поході вихідного дня може бути без приготування гарячих страв. Харчування у походах більш подовжених може організовуватись за різними схемами.

     Різноманітні  форми фізичної діяльності, їх інтенсивність  і тривалість суттєво впливають  на витрати енергії. Проте ці витрати в залежності від умов і волі людини можуть значно збільшуватися або зменшуватися.

     Енергетичні витрати залежать також від підготовленості  організму до виконання цієї роботи, від його тренованості, тобто чим  вища тренованість організму, тим менше  витрат енергії  [30].

           При розробці меню походу складається добовий раціон. З  урахуванням вказаних вимог складати меню зручніше на три − чотири дні (кратно кількості дням походу) і  надалі повторювати його. Як правило, для пішохідних походів встановлюється дворазове гаряче харчування в день − сніданок і вечеря, на обід планується «сухий пайок». Для готування перших страв в основному використовуються сублімовані (збезводнені) концентрати супів у пакетах чи брикетах. Для розмаїтості один раз у три − чотири дні готують молочні супи. Другі страви − це каші з різних круп: рисової, гречаної, пшеничної, манної; а також страви з різних макаронних виробів: ріжки, черепашки, макарони, вермішель. Не обов’язково другі страви планувати з м’ясом, тим більше що тушковане м’ясо має низьку калорійність, а велику вагу. Добре зарекомендували себе в походах такі страви, як рис із сухофруктами; рисова каша зі згущеним молоком; пшенична чи гречана каша з засмаженим салом; манка з родзинками і, якщо є − з полуницями; макарони з голландським чи іншим твердим сиром, «туристичні» вареники тощо.

     Треті страви – це традиційний туристичний  чай, компот із сухофруктів, какао на молоці, киселі фруктові, молоко і т.д. Для готування молочних страв  використовують згущене і сухе молоко або молочні суміші для дитячого харчування, що мають досить високу калорійність і містять велику кількість різних вітамінів [31].

           На обіди, як відзначалося вище, може плануватися «сухий пайок» − сало, копчені чи напів копчені  ковбаси, сир голландський, російський і т.п.; для розмаїтості додають  небагато рибних чи овочевих консервів. Часто використовують халву, овочеві і фруктові концентровані соки [32]. 
 Складання меню і проведення розрахунків необхідної кількості продуктів проводиться наступним чином. Після аналізу маршруту: визначення приблизного часу, який планується, витрат на подолання шляху кожного дня, наявності складних ділянок і способів їх подолання, підбираються страви. Раціон харчування бажано зробити калорійним, з правильним співвідношенням поживних речовин, він повинен мати невелику вагу, а також бути різноманітним. Бажано обговорити меню на зборах всієї групи, перед тим, як проводити розрахунки. Проведення розрахунків виконується наступним чином: треба записати страви для даного дня, скласти таблицю  в якій розділити страву на окремі продукти і підрахувати їх калорійність та кількість білків, жирів та вуглеводів на одну особу. Якщо калорійність та співвідношення поживних речовин є недостатнім, треба замінити продукти харчування на калорійніші або додати їх кількість [33].

     В залежності від кількості учасників  походу визначається кількість тих  чи інших продуктів на всю групу. Для визначення повної кількості  кожного продукту харчування треба  визначити суму всіх запланованих його застосувань. Це дуже кропітка і відповідальна  робота, тому її бажано виконувати не одній  особі [34].

     Важливим  етапом підготовки харчування є правильне  їх пакування і транспортування. Якщо концентрати супів, консерви, молочні  суміші не вимагають додаткового  упакування, то крупи і макаронні  вироби необхідно зберігати в  поході в матер’яних мішечках і  додатково в поліетиленових пакетах  − на випадок дощу. Сало, зазвичай, упаковують у білий папір і, також як і крупи, в поліетиленові пакети. Сир голландський, російський і т.п. упаковують аналогічно салу − у папір і поліетиленовий пакет. Сіль і цукор вимагають обов’язкового герметичного упакування, тому що вони мають високу гігроскопічність. Сіль зручно зберігати в поході в бляшаних банках з під кави. У цих же банках можна зберігати зажарювання для супів, приготовлене до походу. Цукор у похід доцільно брати рафінований пресований, додатково упакувавши коробки в поліетиленові пакети. Якщо береться цукор-пісок, то зручно його пакувати у поліетиленові банки з герметичною кришкою, бо пакети, як правило, дуже швидко рвуться. Масло вершкове перед походом необхідно перетопити або ретельно «промити» холодною водою. Хліб, як правило, береться на перші три дні походу, тому що при більш тривалому збереженні він сильно черствіє і кришиться. Якщо за маршрутом немає можливості докупити хліб, то готують сухарі. Для додання кращих смакових якостей перед сушінням сухарі солять чи злегка збризкують соняшниковою олією. Готові сухарі комплектують на блоки разового користування, щільно упаковують у папір і скріплюють липкою стрічкою. При вільному упакуванні сухарі швидко перетворяться в крихти [35].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 2. ПРОВЕДЕННЯ ТУРИСТИЧНОГО ПОХОДУ 

     2.1.   Режим пішохідного походу 

     Поході  серйозну увагу приділяють режимові руху і відпочинку туристів, вибору найдоцільніших прийомів і способів організації похідного життя, подолання  різноманітних природних перешкод. Складність і тривалість походу має  насамперед відповідати загально фізичній і спеціальній підготовці туристів. Якщо цієї умови не дотримуються, учасники перевтомлюються, а це може сприяти  до нещасних випадків та різних захворювань. Організація режиму руху в поході передбачає не тільки порядок шикування  групи туристів в умовах різної місцевості, а й в різну пору дня та при  подоланні природних перешкод в  різних метеорологічних умовах, а  й швидкість і темп пересування, виконання нормативів переходів  і час виходу групи на маршрут [36].

     У пішохідних походах, вихід групи  на маршрут призначають на рані години.  Це дає змогу використати при  необхідності весь світловий день для  руху, а також мати достатньо часу для обіднього привалу. На незнайомій місцевості достатній запас світлового часу дозволить вибрати зручне місце  для ночівлі та добре організувати її.

     Режим похідного дня повинен забезпечувати  необхідну ритмічність в  чередувані навантажень й відпочинку. Режим  переходів зазвичай складається  з 40 − 50 хвилин відпочинку на малих  привалах [37].

     Режим  руху залежить від району похода, сезону і інших факторів, на першу половину дня зазвичай проходити до двох третій денного переходу, на що витрачається від 3 до 5 ходових годин. Рекомендується раніше виходить на маршрут і раніше зупинятися на ночівлю. В середині дня  туристам необхідний тривалий відпочинок  і  гарячий обід. В холодну або  дождьову погоду обідній привал можна замінити коротким перекусом, але з гарячим чаєм з термоса.

     Нормальною  середньою швидкістю на рівнинній  місцевості з незначними підвищеннями й зниженнями для середньо підготовленої  групи туристів вважають 3,5 – 4,5 км на 1 годину. В групі починаючих туристів рух регулюється керівником, він  повинен задавати темп по найслабшому  учаснику. Якщо група неоднорідна  по составу, треба  урівнювати сили туристів різноманітними навантаженнями рюкзаків, а також більш підготовлених  туристів ставити вперед, для визначення привала [38].

     Ритмічність руху – одне із головних засобів  збереження сил туристів і збільшення їх працьовитості. Наявність природних  перешкод і несприятливі мете реологічні погодні умови можуть значно знизити  швидкість, так само як і рух в  умовах недостатньої видимості. На крутих підйомах темп зменшують на 1,5 – 2 кілометрів на годину і частіше роблять зупинки  для відпочинку.

     Змінювати ритм треба поступово придаючи скорості на початку руху і знижуючи її за 3 − 5 хвилин до кінця. При непередбачених зупинках бажано хвилину − дві  походити на одному місці в установленому  темпі, щоб поступово зняти навантаження з серця й дихальних органів [39]. 

2. Подолання природних перешкод

     На  шляху  походу можне трапитися  багато різноманітних природних  перешкод. Керівник який веде туристів повинен добре знати як подолати ті або інші перешкоди. Природних  перешкод дуже багато і вони різноманітні. Тому при виборі маршруту наприклад  І категорії складності, треба  обмежуватися складними перешкодами, вони повинні бути не значними. А  з наступними категоріями складності, перешкоди ускладнюються. Треба  дуже ретельно вивчити місцевість, і знати які перешкоди можуть трапитися и підготуватися до них.

     Є такі перешкоди наприклад як рух  через болото або водяні перешкоди.

     Рух через болото. Болото являється одним  з основних перешкод на туристичному маршруті. Вони розділяються на прохідні,  важко прохідні і непрохідні. На прохідних болотах росте густа трава  упереміш з осокою. Вони не представляють небезпеку, через них легко пройти, а в сухий час навіть проїхати [40].

     Важко прохідні болота вкриті мохом, серед  яких зустрічається вода, росте трава  пушиця, береза, вільха. Пересуватися по них приходиться по одинці по пухнастим  полосам і грядам, порослим невеликими кущами. Необхідно йти з інтервалом в 4 − 5 метрів, слід в слід, ногу ставити  м’яко, без ривків і різких рухів. Шлях безпечно прокладати по купинам, біля кущів і стволів дерев. При  ходьбі по купинам ногу треба ставити  на середину, всією ступнею, упиратися  на жердину для рівноваги. Важче  йти по високим купинам. В цьому  випадку для страховки й опори  жердину виставляють трохи в  перед, на нього впирається йдучи  і плавно переносить важкість тіла з однієї ноги на іншу.

     Непрохідні  болота вкриті очеретом або плаваючою  травою. Проходити їх треба обов’язково  з розвідкою. Для туриста без  рюкзаків вибирають найбільш безпечний  шлях. Всім учасникам треба мати жердину, які тримають в горизонтальному  положенні. Поясний ремінь рюкзаків повинен бути розстебнутим. Ведучий  проводить групу від одного орієнтира  к іншому [41].

     Небезпечніше  всього на болоті твань – заростаючи водойми, покриті ярко-зеленою травою. Такі місця треба обходити стороною. Потрапивши в трясовину турист потрібен швидко підтягнути до себе жердину  і лягти на нього груддю. В цьому  положенні не можна допускати  різких рухів. Допомогу треба давати без паніки і в той же час  обережно. Спочатку треба замостити  близьке від людини місце жердинами  й гіллям. Потім обережно підібратися  до нього,  допомогти зняти рюкзак і допомогти вилізти.

     При русі по болоту треба постійно слідкувати за напрямом, відмічати орієнтири, ставити  вішки, прив’язувати до них невеликі шматочки матеріалу або бинта. Розмітка шляху може знадобитися, якщо не можна пересуватися в перед то приходиться розвертатися назад.

     Подолання водних перешкод. Водяні перешкоди  часто зустрічаються на пішохідних маршрутах. Подолати їх можна в брід або збудувавши простіші переправи [42].

     Важко вибрати місце для переправи. Ознаки місця для броду: розширення річки на прямій її ділянці, брижі на поверхні води, перекати, острівки, тропи і дороги що спускається до ріки. Виключення мають рівнині річки, де при виборі броду необхідно встановити відсутність вирів,  ям, тині, коряг, затоплених дерев.