Организация пешеходного туризма

     Ремонтний майстер відповідає за технічно справний стан спорядження. Перед походом: підбирає ремонтний інструмент, а також запасні частини для групового й особистого спорядження. Разом із завідувачем спорядженням робить огляд і ремонт групового спорядження. Перевіряє справність особистого спорядження. У поході: стежить за станом наметів, майна для вогнища і суспільного посуду, у разі потреби робить ремонт. Допомагає учасникам походу в лагодженні спорядження особистого користування. Після походу: разом із завідувачем спорядженням організовує ремонт і упорядкування групового спорядження. Складає звіт про виконання ремонтних робіт у поході.

     Костровий повинен мати пилу, сокира, саперну  лопату та інші потрібні інструменти  для розпалу вогнища. Він вибирає  місце для вогнища, готує дрова та розпалює вогнище [12].

     Під час переходу в туристській групі  можуть призначатися так  звані направляючий і замикаючий. Це мають бути добре  фізично й технічно підготовлені й досвідчені туристи. Якщо під час  походу проводяться якість спостереження, між туристами розподіляються обов’язки  за видами спостережень.

       У походах вихідного дня, багатоденних  походах розбивкою бівуаків, заготівлею  дров, приготуванням їжі та іншими  господарськими справами, як правило  займаються по черзі всі члени  туристської групи – чергові.  В разі необхідності  в нічний час призначають чергових, які підтримують вогнище, своєчасно готують сніданок, будять групу. Крім того, можуть розподілятися й інші тимчасові обов’язки, наприклад призначають відповідальних за проведення туристського вечора, спортивних змагань, організацією екскурсій. Бажано, щоб учасники туристських груп добровільно брали на себе  ті обов’язки, котрі їм до вподоби [13].

     Залежно від складу групи, мети і завдань  походу визначають об’єкти для огляду: історичні місця, пам’ятники архітектури, музеї, новобудови тощо. Маршрут який обирається для майбутнього походу має бути цікавим для туристів.

     Крім  природних умов географічного району враховують бажання більшості учасників  виходячи з їхніх уподобань, інтересів, туристського досвіду, реальної фізичної і технічної підготовки, наявності  коштів, спорядження [14].

     При виборі маршруту треба пам’ятати  в яку пору року планується похід. Якщо це рання весна або пізня  осінь, бажано щоб маршрут проходив більш-менш сухими місцями. Жаркої літньої  погоди здебільшого рухаються лісом, берегом річки, де можна зупинитися для відпочинку. Взимку краще йти  обабіч доріг, стежками, долинами річок, через переплави, населені пункти, туристські бази. Тут легше влаштувати ночівлі  і днівки, відремонтувати спорядження, є де погрітися, переждати непогоду. Маршрути можуть бути кільцеві, лінійні  та радіальні. Можливе також поєднання  кільцевих і лінійних маршрутів  з радіальними (так звані лінійно-радіальні  або кільцево-радіальні). При кільцевому маршруті початок і кінець його знаходяться  в тому самому місці, при лінійному  – в різних. Радіальні виходи прокладають, як правило, від основного  маршруту для огляду цікавих туристсько - екскурсійних об’єктів, що лежать осторонь основного шляху.

     Вибраний  маршрут дуже ретельно опрацьовується, вивчаючи географічний район майбутнього  походу. Для цього використовують довідники, карти, туристські путівники, наукову та художню літературу, географічні дані, мете реологічні спостереження, звіти туристських груп і експедицій, що побували там. Важливі дані можна одержати через листування з місцевими організаціями, туристами, мисливцями, а також через консультації з членами місцевої маршрутно-кваліфікаційної комісії, учасниками походів.

     Туристська  група повинна мати уявлення про  специфічні особливості район походу: рельєф місцевості, температурні коливання, кількість опадів, прогноз погоди на період наміченого походу, тривалість світлого дня, наявність лісу в місцях ночівель і привалів, можливість виходу до населених пунктів тощо.

     При санітарно-епідеміологічній оцінці маршруту передусім звертають увагу на наявність у районі майбутнього  походу джерел питної води, безпечних  місць для купання. Крім цього  з’ясовують, чи можна придбати на місці  продукти харчування і деяке спорядження [15].

     Після того як буде вибрано район походу й вивчено його природні умови, визначають початковий і кінцевий пункти маршруту. Вони мають бути зв’язані надійним видом транспорту з місцем початку  мандрівки. Між початковим та кінцевим пунктами походу проводять маршрут  по найзручніших шляхах:польових дорогах, лісових стежках, долинах річок, через переправи, населені пункти і  різні туристські бази. Проміжні населені пункти та бази можуть служити опорними пунктами для учасників походу. В них можна запланувати ночівлі і закупити продукти харчування, відремонтувати спорядження, відвідати туристсько-екскурсійні об’єкти тощо [16].

     Маршрут викреслюють на карті або схемі, визначають ділянки з природними перешкодами й способи їхнього  подолання, зручні місця великих  привалів, ночівель, днівок, радіальні  виходи, підраховують загальний кілометраж. Після цього складають графік руху залежно від складності шляху, фізичної та технічної підготовки туристів, розташування населених пунктів, намічених  для огляду екскурсійних об’єктів, рельєфу місцевості тощо. Крім основного маршруту для зимових та інших багатоденних походів (на випадок погіршення погоди, стану снігового покриву, а також виникнення непередбачених ускладнень) опрацьовують полегшений запасний варіант маршруту або окремих його ділянок. Від правильного його вибору і опрацювання часто залежить безпека туристів, які опинилися в скрутній ситуації [17].

     У перші дні походу планується невеликі денні переходи, тому що організм учасників  ще не достатньо адаптувався до навантажень. Наприкінці маршруту кілометраж денних переходів теж зменшують, щоб  організм туристів поступово розслабився  після великих навантажень. Крім того потрібний буде деякий  запас  часу на випадок порушення графіку  походу через непередбачувані обставини.

     Розраховуючи  денні переходи для пішохідних походів  виходять з того, що в середньому турист – пішохід може проходити  по 15 – 25 км в день. Якщо рюкзак важкий (у перші дні мандрівки) або  маршрут полягає пересіченою  місцевістю з подоланням природних  перешкод, а також якщо в складі групи є слабо підготовлені початківці, денний перехід слід зменшити до 12 − 18 км. Навантаження слід збільшувати  поступово [18]. 

2. Оформлення  документів

     Будь-який педагогічний масовий захід передбачає певні витрати. Навіть для найпростішого туристичного походу − одноденного, треба передбачити кошти на такі витрати, як оплата проїзду та харчування. Звичайно, складається перелік витрат завчасно до походу, що планується, та визначаються шляхи надходження коштів. Документ, в якому фіксуються всі розрахунки, називається кошторисом походу. Цю роботу, як правило, виконує скарбник разом з керівником походу.

     Складання кошторису можна виконувати кількома варіантами: 
− кожен учасник походу виконує витрати, заплановані групою, записує їх і звітує перед скарбником. Останній проводить розрахунки по визначенню внеску кожного та всієї групи, визначає середню суму внеску, а потім розраховується з кожним, повертаючи чи стягуючи певні суми грошей; 
− частину витрат виконує кожний турист (придбання продуктів харчування), а на частину (проїзд, придбання групового спорядження) − здаються гроші.

     Кошторис походу складається з двох частин: витрати і внески. Всі витрати групи повинні бути рівними сумі внесків. Розрахунки кошторису повинні бути виконані до походу. Скарбник перед походом доповідає всій групі кошторис походу, підраховує суму внесків кожного і збирає гроші [19].

     Календарний план зіставляється на основі опрацьованого  маршруту і вказує, якого числа, на якій ділянці маршруту повинна знаходитися  група. Копія календарного план знаходиться  у головного, котрий відповідає за подорож. При необхідності вони завжди будуть знати, де шукати [20].

     Після опрацювання маршруту оформляють документи  на проведення туристичного походу. Для ступеневих походів документом, що дає право здійснювати подорож, є маршрутний лист, а для категорійних походів − маршрутна книжка. В разі використання коштів організації, що проводить подорож, керівнику після походу треба обов’язково заповнювати авансовий звіт.

  У маршрутному листі вказується організація, яка проводить похід; маршрут походу та його терміни; відомості про керівника групи та його заступника; список членів групи з наданням адреси мешкання кожного туриста, а для груп школярів − відомості про стан здоров’я. У маршрутній книжці додатково дається інформація про туристичний досвід керівника та учасників походу, малюється схема маршруту, наводяться відомості про наявність спеціального спорядження та вагові характеристики вантажу, що береться в похід.

  Заповнені маршрутний лист та маршрутна книжка завіряються керівником організації, що проводить похід (підпис та печатка), та не менше ніж за 10 діб подаються до маршрутно-кваліфікаційної комісії. Голова та члени маршрутно-кваліфікаційної комісії розглядають маршрутні документи, призначають (або ні) перевірку групи на місцевості, де визначають ступінь сформованості вмінь та навичок побутового характеру, подолання перешкод, організації першої медичної допомоги та проведення рятувальних робіт. Після цього дається позитивний висновок щодо випуску групи на маршрут [21].

  Перед виходом на маршрут керівник групи повинен поставити групу на облік у контрольно-рятувальній службі (КРС). Для цього треба з’явитися в КРС, заповнити реєстраційну книгу, заплатити за реєстрацію і отримати печатку та підпис у маршрутні документи. Таким чином, правильно заповнений маршрутний лист або маршрутна книжка повинні мати три підписи відповідальних осіб та бути завірені трьома печатками [22]. 

3. Підготовка  спорядження

     Туристське  спорядження поділяється на групове  – речі, необхідні для всієї  групи, і особисте, що потрібне кожному  учасникові походу. На вибір спорядження  впливає не тільки сезон, у який здійснюється мандрівка, а й географічні та кліматичні умови району, тривалість, склад учасників, ступінь їхньої тренованості, технічні труднощі маршруту тощо.  Спорядження для пішохідних походів має бути міцне, легке, зручне, водонепроникне; пристосоване до пересування  у важко приступних місцях похідного  життя в малонаселеній місцевості.

     Усе спорядження (і особисте, і групове) умовно можна розділити на загальне і спеціальне. Спеціальним називають  ту частину спорядження, що використовується тільки в цьому конкретному поході, але як правило, не буде використовуватися  в інших походах або в походах інших видів туризму.

     Вирушаючи в дорогу,  не треба брати з  собою зайвих, речей. І обов’язково  не забути взяти з  собою все  необхідне [23].

     Групове спорядження (для 6-8 чоловік): намет – 2 штуки (в двомісній палатці сплять приблизно по чотири людини. Краще ходити з шатровою палаткою як «Зима». Вага її близько 5,5 кг, вага тенту до неї 2,5 кг. ); сокира велика і сокирка туристична; пила дворучна; лопата саперна; тент для вогнища; туристичні котли або відра (з білої жесті) – 3 шт.; кухонні ножі – 2 шт. (з округленими кінцями); розливна ложка; мотузка довжиною 10 − 15 метрів; сірники – 5шт. (в непромокальній упаковці); свіча стеаринова – 3 − 4 шт.; мило господарське – 1 шт.; тара для продуктів – комплект; карта; ліхтар кишеньковий – 3 шт.; запасна лампочка і комплект батарейок; карабін альпійський – 2 − 3 шт.; медична аптечка; ремонтній набір; прилади для спостереження – комплект (термометр, гігрометр, анемометр, барометр, снігомір); бінокль; транспортир, курвіметр, крокомір, візирна лінійка, циркуль – комплект [24].

     Усе спорядження повинно бути підготовленим до походу: перевірено на справність, відремонтовано, запаковано у відповідну тару, після чого розподіляється між учасниками і пакується до рюкзаків.

     Особисте  спорядження (загальне і спеціальне): рюкзак, спальний мішок, пеноуретановий килимок, взуття основне, кросівки, костюм вітрозахисний, куртка (синтепон або  пухова), плащ накидка (поліетиленова), светр вовняний, штани, шорти, нижня  білизна – 2 шт., шкарпетки – 2 − 3 пари, рушник, шапка легка, плавки, рукавиці брезентові, хустки носові – 2 штуки, комплект (миска, кружка, ложка, ніж), мішечки (для  посуду, білизни, дріб’язків) – 3 − 4 шт., комплект (блокнот, ручка, олівець), компас, годинник із секундною стрілкою, комплект (речі туалету), індивідуальний медичний пакет, мішечок із пластику для документів, сірники ( в непромокальній упаковці), моток кіперної стрічки, карабін  альпійський, устілки запасні, трубка для пиття води, накомарник (сітка  Павловського).

     Незважаючи  на обсяг списку, загальна вага особистого спорядження в рюкзаку  (тобто  крім черевиків, ходового одягу й  самого рюкзака) не повинна перевищувати  7 – 9 кг, а також залишати достатній обсяг для розміщення всього виділеного продовольства та групового спорядження [25].