Хронологічна оповідна і смислова послідовність між  главами, а часто і аятами в  Корані відсутня. Спроби хронологічного розташування глав і аятів в Корані робилася з 15 століття, але великих  результатів не дали. В учбових  цілях і цілях публічного читання весь Коран поділений на три частини, які в свою чергу діляться на невеликі розділи майже однакової довжини. Коран починається першою сурою "Фатіха" (араб. "Відкриваюча"), що включає короткий зміст основних догматів ісламу, читається при здійсненні практично всіх мусульманських обрядів і широко використовується для написів на культових будинках. Вона носить характер молитви, в ній 6 аятів, як і в 114-й сурі.

Хоча сури розташовані  не в хронологічному порядку, відповідно до мусульманської традиції їх ділять на "мекканські" (610-622 рр., 90 сур) (до хіджри) і "мединські" (622-632 рр., 24 сури) (після хіджри) відповідно періодам перебування Мухаммеда в Мецці й Медині. Останні в своїй більшості довші Мекканських.

Мекканські сури - були послані Мухаммеду на початку його місії. Вони, як правило, мають невелике число віршів. В "мекканських" частинах Корана Мухаммед говорить про майбутнє воскресіння з мертвих, яскравими і сміливими образами в них затверджується існування єдиного Бога, необхідність віри, покарання для тих, хто зіб'ється з шляху істинного, засуджує язичеський обряд поховання заживо новонароджених дівчаток; спочатку провідною думкою Мухаммеда було не єдинобожжя, а те що наближається Страшний суд, коли всі справи і вірування людини оцінюватимуться по їх гідності. Сури "мекканских" одкровень діляться на три групи. У сурах першої групи містяться наставляння й заклики поміркувати про порятунок; ці одкровення відповідають початковим чотирьом рокам діяльності Мухаммеда й найдавнішою вважається 96-а сура. У другу групу входять сури п'ятого і шостого років діяльності Мухаммеда, пророкування про Страшний суд як би відступає на задній план перед проголошенням єдинобожжя. Утримуються й сказання про попередніх пророків. У третій групі одкровень (шостий рік до хіджри) таких сказань стає більше. Аллах згадується як Рахман (Милостивий), але в пізніших сурах це слово зникає.

Сури "мединського" періоду містять безліч культових, юридичних і етичних приписань, у них в подробицях розглядаються  конкретні правові, соціальні і політичні ситуації, натяки на деякі події, що відбувалися, заклики поважати пророка і його родину, вихваляння тих, хто вмирає "на шляху Божому", випади проти лицемірів, фарисеїв ісламу, і проти християнської Трійці; зустрічаються також випади проти євреїв. Діяльність Авраама (Ібрахима) Мухаммед став зв'язувати тільки з арабами й, відповідно до Корана, він зі своїм сином Ісмаилом створив не тільки мекканське святилище, але й чисту первісну релігію, ту саму, котру прагне відновити Мухаммед і яку спотворили євреї й християни. В "мединських" сурах немає якого-небудь спеціального кодексу законів, і мусульмани не ведуть судочинства по Корану, однак більше 500 віршів (сури 2, 4,5) містять приписання по релігійних, цивільних і кримінальних справах і ясно викладають обов'язки зразкового мусульманина (наприклад, 2: 172).

Часом їх правильне  розуміння доступно лише за умови  повного знання всіх тих обставин, що передували одкровенню.

Європейські вчені  запропонували ряд більш детальних  хронологій, які тим не менше залишаються умовними. Сури раннього періоду - це короткі звернення, переповнені поетичної краси і сили. Мухаммед передає в них потік ідей та образів, які з'являються в його свідомості під впливом ідеї всемогучого єдиного Бога - творця і страху перед Судним днем. Більш пізні перекази та повчальні притчі, як правило спокійні та сухі, з'являється зв'язаність розповідей, аргументація. Це пояснюється зміною ролі Мухаммеда і необхідністю регламентації життя общини мусульман.

Більшість сур складається з уривків різних "откровеній", часто не зв'язаних тематично і промовлених в різний час. Більша частина Корану - полеміка у формі діалогу між Аллахом, промовляючим, то в першій, то в третій особі, то через посередників ("дух", архангел Джебраїл), але завжди вустами Мухаммеда, й противниками пророка, чи звернення Аллаха з умовляннями й приписаннями до його прибічників.

Перші дванадцять років  після "покликання" Мухаммеда, проведені  їм у Мецці, виявилися для пророка  і його послідовників часом тяжких випробувань. Одкровення, які він тоді одержував, поміщені не на початку Корана, що відповідало б хронологічному принципу, але - здебільшого - наприкінці.

Шлях, пройдений ісламом, можна простежити також по сурам  Корана. Одкровення раннього, мекканського періоду здаються спонтанними виливами душі, враженої апокаліптичними баченнями Судного дня, що наближається. Майже всі ранні сури дуже короткі, стислі; Сури раннього періоду відрізняються поетичною наснагою. Відчувається, що вони складалися, "єдиним поривом", коли прагнення втілити свої бачення в слова опановувало пророком зі стихійною силою й відразу вихлюпувалося назовні, народжуючи стислі натхненні фрази.

Одна із самих коротких "апокаліпсичних" сур називається "Післяполуденна година". Як правило, назви для сур підбиралися по чисто випадкових, зовнішніх ознаках: у заголовок виносилося яке - те слово, що запам'ятовується, або рядок. Однак на початку кожної сури є позначка, що пояснює, де - у Мецці або в Медині - було виявлено пророкові те або інше одкровення. У Мецці звучання сур починає мінятися. Вони більше не нагадують вигуки, що зірвалися з вуст, скоріше - релігійні проповіді. У мекканский період Мухаммед не знаходить протиріч між власним розумінням Бога й тих звичних одкровень, що були виявлені іудеям і християнам.

У мединський період сури стають ще довші. Тепер вони більшою  частиною являють собою обов'язкові для віруючих приписання, підкріплені  авторитетом Аллаха й регулюючі - аж до дрібних подробиць - життя  ісламської громади. В них зафіксовані  основні писання для мусульман, які стосуються їх повсякденного життя (харчові заборони та ін.), сімейних відносин, успадкування майна, правил торгівлі, поділу військової здобичі, внесення податків і ін., були названі найбільш тяжкі гріхи - п'янство, азартні ігри та подружня невірність. У них також регламентується порядок ведення війни й поділу здобичі. Мухаммед, що покинув Мекку через гоніння, яким там піддавався, у Медині встав на чолі політичної й військової влади: із часу битви під Бадре він уже не сумнівався у своєму праві підкріплювати служіння Богові насильством.

Джебраїл відкриває  Коран Мухаммеду не відразу, одноразово, але - відповідно до задуму "божественної педагогіки" - частинами, протягом двадцяти двох років: "Невірні запитують: "Чому Коран не ниспослан йому за один раз?" Ми вирішили так і повеліли тобі читати Коран частинами, щоб зміцнити твоє серце у вірі" [2]; "Коран же Ми розділили на окремі частини, щоб ти читав його людям не поспішаючи. І Ми ниспослали його як одкровення" [22,25]; "У такий же спосіб Ми в одкровенні дали тобі по нашому велінню Коран. Ти не знав, що таке писання й віра, але Ми зробили Коран світлом, за допомогою якого виводимо прямим шляхом кого завгодно з наших рабів, і ти, воістину, ведеш на прямий шлях" [9,18].

Найперша коранічна  сура, що Джебраїл "продиктував" Мухаммеду в одну з ночей місяця рамадан на горі Хира, - 96-я. Вона відкривається характерним закликом: "Читай!" Слово "читати" означає тут "вимовляти вголос", "рецитувати" подібне "читання" показує істотну рису ісламського світорозуміння.

Величезна сила впливу ісламу зв'язана й зі строго регламентованою  молитовною практикою, що вимагає від  віруючого безкомпромісного підпорядкування  дисципліні, що уже саме по собі не може не викликати поваги. На світанку, опівдні, у другій половині дня, при заході сонця й на початку ночі - п'ять разів у день розкладає набожний мусульманин свій молитовний килимок. Спочатку, як можна простежити по Корану, обов'язкових молитов було три - ранкова, полуденна й вечірня. Аллах у Корані говорить: "Воістину, молитовний обряд для віруючих запропонований у строго певний час [21].

У сурах раннього мекканского  періоду нічній молитві надається  велике значення. У Медині ж життя "правовірних" стало набагато більше регламентованим, їм були дані строгі приписання про час здійснення молінь. У мединських сурах майже не залишається сліду від безтурботного ентузіазму перших років діяльності Пророка, коли він ще не побоювався відштовхнути своїх послідовників надмірними вимогами. Майже всі міркування про необхідність нічних молитов ставляться до періоду перебування в Мецці.

В ісламі молитва, заснована  на протяжному проголошенні вголос коранічних віршів, є форма преклоніння перед  величчю Аллаха, піднесення йому хвали. Щиросердечний лад побожного  преклоніння знаходить опору  в Корані, де Аллах з'являється як всемогутній володар світу, доброчинність влади якого з усією очевидністю розкривається в природних явищах.

Відбитий в Корані світогляд не залишає місця для  перевтілень померлого: "Коли ж  перед кимось з них стане смерть, він заблагає: "Господи! Поверни мене в цей світ: бути може, я зроблю праведну справу в тім, чим я зневажив". Так ні! Те, що він говорить, усього лише порожні слова. Для тих, хто йде з світу, буде перешкода до того, як їх воскресять" [27,30]. Поряд з темою Страшного Суду в сурах раннього періоду важливу роль грає сповідання послідовно - монотеїстичного шанування Аллаха як єдиного і єдиного трансцендентного Бога, чиї всемогутність і доброта постійно проявляються в створеному Їм світі, а також нагадування про те, що віруючі повинні бити вдячні й безмежно віддані Аллахові. У Корані є доктрина про створення небес і землі зі спочатку єдиної першосубстанції: "Невже ж невірні не знають, що небеса й земля були єдиним цілим і що ми розділили їх і створили все живе з води?" [13,14-17].

Розділ V. Етичні та моральні цінності жителів  арабських країн

5.1 Етика арабів

Етика іслама досить елементарна. Вимагається бути справедливим, віддячувати  за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним та ін. Нездійсненних  моральних вимог в ісламі, на відміну від християнства, немає.

У родинній моралі та в поглядах ісламу на статеві відносини  відобразилися поняття  патріархально-родового устрою. Жінка-підневільна  істота, яку створив  Аллах для втіхи  чоловіка. Водночас, у Корані визнаються людські й громадянські права жінки: засуджується надмірна жорстокість чоловіка щодо жінки, застерігаються майнові права жінки-право на посаг, на спадок. Коран певною мірою полегшив становище жінки порівняно з патріархальним звичаєвим правом арабів.

Характерною особливістю мусульманської релігії є те, що вона енергійно втручається в усі аспекти людського життя. І особисте, і сімейне, і суспільне життя мусульман, політика, правові відносини, суд, культурний уклад - усе це має цілковито підлягати релігійним законам. У попередні епохи в мусульманських країнах спостерігалося повне зрощення державної та церковної влади: глава держави (халіф, падишах) вважався спадкоємцем пророка, вище духовенство складало штат його радників, суд перебував повністю в руках духовних осіб. І кримінальне, і цивільне право ґрунтувалися на релігійному законі - шаріаті. Слідкували за виконанням норм шаріату і тлумачили їх мусульманські богослови.

Тому  й мусульманське  духовенство виконувало й виконує скоріше  світські, ніж суто релігійні функції. Мулла, що перебуває при мечеті,-це, власне, учитель у церковній школі. Каді-суддя, знавець шаріату. Муфтій - вищий духовний чин - головний авторитет у питаннях шаріату. Улем-учений богослов, викладач вищої релігійної школи; рада улемів подає свої висновки з питань релігії та права. На чолі мусульманського духовенства в окремих країнах стояв шейх-уль-іслам - визначний богослов, він же радник володаря. Роз'яснення, що їх давав шейх-уль-Іслам із тих або тих спірних питань догматики, політики чи права, вважалися незаперечним законом.

Навчання  молоді в мусульманських країнах раніше було теж виключно релігійним. Нижчі школи - мектеби  існували при мечетях. Вищі школи - медресе  являли собою своєрідні  духовні академії. У них студенти вивчали Коран  та іншу релігійну літературу, богословські питання. Мова викладання, мова церковної літератури була арабською. До речі, арабська система письма була прийнята і в тюркських, і в іранських мовах, хоча вона для них і мало пристосована.

5.2 Роль жінки в  арабському світі

Впродовж  історії ісламу жінки  були двадцять разів  правительками і  тринадцять разів  регентшами. Першою жінкою-мусульманкою правителькою Делійського  султанату (1206-1526 рр.) була Разійя-Хатум. Другою жінкою-правителькою стала дружина  султана Єгипту по імені - Маліка Саліха Шаджар, або Шаджарат Ад-Дурр (Перлове дерево).

Безумовно, зведення на престол  держави жінок  перечило священній  книзі мусульман - Корану, але". в  Корані признаються  людські і цивільні права жінок: засуджується зайва жорстокість  мужа по відношенню до дружини, обмовляються майнові права жінки, право на придане, на спадок" [16].

Про це свідчить той факт, що в далекий від  нас час, в X столітті в ісламі". уже  були жінки-божества, лекції яких старанно слухали, і проповідники. Знаходились також юристи, що оголошували, що жінка сповна здатна відправляти суддівську посаду" [7].

У Корані про рівноправ'я  жінок говориться наступне: "І відповів їм Господь їх: "Я  не погублю діянь  жодного з ваших  діячів - ні чоловіка, ні жінки. Одні ви від  інших".

Про жінок, про відношення до них ми знаходимо безліч згадок по всьому Корану. Жінкам, наприклад, присвячена ціла глава Корана, так і названа "Жінки" і що складається з 175 аятов. У ній говориться: "Про люди! Ви боїтеся, що не будете справедливі з сиротами, то одружуєтеся на тих, що приємніше вам, жінках - і двох, і трьох, чотирьох".