Поряд з принципом етичного абсолютизму Іслам стверджує принцип морального догматизму, вимагаючи тим від прихильників релігії безумовного виконання ко-ранічних моральних норм як даних богом і тому не підлеглих розумному обгрунтуванню, незалежно від соціальних наслідків такої поведінки. Це означає, що людина мусить поводитися лише так, а не інакше не тому, що це розумно й доцільно, а в силу предписаного Аллахом. Послідовне запровадження цих принципів до свідомості індивіда, вимога обов'язкового дотримання їх призводить до утвердження серед адептів ісламу сліпої, некритичної прихильності цій моралі, войовничої нетерплячості до тих, хто інакше думає. 
 Такий релігійний фанатизм в історії неодноразово перетворювався на масове фізичне знищення ідейних суперників під прапором «боротьби з невірними», оскільки, підкреслює відомий французький сходознавець А. Массе, «розповсюдження ісламу із зброєю в руках було релігійним обов'язком», а війна «вважалася справедливою, коли її метою було навернення людей до істинної віри». Такий спосіб залучення до істинної вір'и неодноразово приводив до кровопролиття безвинних «невірних» та й правовірних теж. 
У переконаннях мусульман вся організація халіфату, його влада й закони походять від Аллаху, що висловлюй специфічну опозицію ісламської думки: протиставлена божественне людському, але одночасно з цим не існувало опозиції між релігійним та світським. ОскіЛькй соціальне життя людей, в тому числі й їхня мораль, підко'* рені божественному закону, то не можна говорити про існування світських законів, світської влади, яка б знаходилася в опозиції релігійній владі, джерелом якої є бог, тобто перед нами картина досить специфічної теократії'

     Таким чином, цивілізація ісламу організована навколо досить простих вихідних концепцій релігійних догматів та законів, що витікають з Корана та сунни, традиції, які залишив по собі з кісток та крові пророк Мухаммед. Загалом можна твердити, що іслам – це спосіб життя.  
 Внесок арабо-мусульманської культури до скарбниці світової культури досить значний. Про досягнення арабської культури, у світовому масштабі вже йшлося вище. Існуюче понад тисячу років від Іспанії до Індії, мистецтво ісламу відіграє важливу роль у мистецтві світу, особливо твори художнього ремесла й тканини. Захід використовував його як зразок, переймаючи мотиви з мусульманської культури. У XVII ст. на Заході виникла мода на культуру та прикраси мусульманського Сходу. Поезія поетів-життєлюбів – Нізамі Хафіза, Джамі, Омара Хайяма, Руми та багатьох інших надихала європейських та американських поетів на створення шедеврів світової поезії. Дієвість арабо-мусульманської культури виявляється і в феномені сильного протистояння у наш час світу ісламу вестернізації, що походить від західних культур. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

• Вступ
• Розділ I. Іслам - основа арабської цивілізації
• Розділ II. Життя та діяльність Мухаммеда
• 2.1 Мухаммед до сорокарічного віку
• 2.2 Початок пророчої місії
• Розділ III. Мекка - релігійний центр мусульман
• Розділ IV. Коран - священна книга мусульман
• Розділ V. Етичні та моральні цінності жителів арабських країн
• 5.1 Етика арабів
• 5.2 Роль жінки в арабському світі
• 5.3 Взаємодія арабської і української культур
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

В той час, як в Європі існувало християнство, уздовж південного, східного, а пізніше і західного берегів Середземного моря стала поширюватися нова релігія іслам, яка стала однією зі світових релігій і лягла в основу формування Ісламської цивілізації.

Родючі  землі тягнулися  переважно вздовж узбережжя Аравійського півострова. Найрозвиненішим землеробським районом був Йемен на південному заході півострова, де були родючі землі, багата тропічна рослинність, фініки, виноград, плодові дерева. Тут знаходилося колись квітуче царство Савськє, правителька якого, згідно із Старим Завітом, була гостею царя Соломона.

Це  був світ бедуїнів кочевників. Лише на західному березі і в середині плоскогір'я, де знаходилася велика частина колодязів, були селища, оранки і сади. Іншим був  спосіб життя населення  Хиджаза західної прибережної смуги уздовж Аравійської затоки. Тут розкинувся шлях з Йемену до Єгипту, Сирії і до Евфрату, що давало можливість для розвитку місцевої, зовнішньої та транзитної торгівлі. На території Хиджаза існувало декілька торгівельних міст Маріб, Сана, Неджран, Маїн. Серед них виділялася Мекка - центр транзитної торгівлі на караванному шляху з Йемену до Сирії. Вперше Мекка як Макораба згадується ще у Птолемея (II століття).

Мекканські  купці кілька разів  у рік складали каравани, що ходили до Палестини і  Сирії. Вони везли шкіру, родзинки, фініки, золотий пісок і срібло в злитках, йеменські пахощі, з Африки слонову кість, рабів, з Сирії візантійські тканини, скляний посуд, зерно, рослинну олію. Мекка, проте, була не лише крупним торгівельним центром, вона була культовим центром багатьох арабських племен. Мекка і її околиці вважалися заповідними і священними. З часом паломництва збігався великий зимовий ярмарок.

Степові араби приганяли  худобу і обмінювали її на сирійські ремісничі  вироби. Щорік справлялося  урочисте свято весни. На 4 місяці припинялися військові зіткнення і набіги. Араби в більшості своїй були язичниками. У різних районах Аравії вірили в різних богів. Особливо почиталися бог Ранкової Зірки, бог Луни. Шанувалися жіночі астральні божества. І в той же час в багатьох язичницьких племенах існувало уявлення про когось верховного божества, якого називали Аллах. Так, плем'я Курейшитів, до якого належав і пророк Мухаммед, вірило, що їх верховне божество, Аллах, втілений в тому священному чорному камені, який вправлений в стіну храма Кааби.

Торгівельні стосунки арабів з  сусідніми країнами сприяли проникненню  до Аравії християнства і іудаїзму. Іудаїзм  принесли до Аравії євреї торговці, переселенці  з Палестини, що бігли  від утисків римлян. Християнство стало  відоме арабам від торговців, ченців, священиків з Візантії та Ефіопії. Таким чином складалися духовні передумови для появи нової релігії. Потреба в новій вірі придбала особливу гостроту у VI ст. В цей час падає значення торгівлі в економічному житті Аравії, оскільки торгівельні дороги переміщаються до Ірану.

Втрата  доходів від караванної торгівлі, в якій були зацікавлені  не лише жителі арабських  міст, але і сільське населення, що продає худобу, зажадало шукати нові джерела існування. Землеробство не могло  задовольнити існуючі потреби - придатних для цього земель в Аравії було недостатньо. Землі треба було завойовувати, що у свою чергу ставило питання про об'єднання арабських племен в єдину силу. Духовною і політичною основою такого об'єднання стала нова релігія іслам.

Розділ I. Іслам - основа арабської  цивілізації

Найпізнішою за часом виникнення світовою релігією вважається іслам, або мусульманство. Це одна за найрозповсюдженіших  релігій: її прихильників нараховується близько 900 мільйонів, переважно  в Північній Африці, Південно-Західній, Південній та Південно-Східній Азії. Арабомовні народи майже поголовно сповідують іслам, тюркомовні та іраномовні - в більшій кількості населення. Багато мусульман також серед північно-індійських народів. Населення Індонезії майже повністю дотримується ісламу.

В сучасному світі  більше 700 мільйонів  людей на питання "Хто  ти за вірою?" - відповідають арабським словом "муслім", тобто "людина, яка  сповідує іслам", мусульманин.

Зв`язок віри з традиційним  способом життя був  характерний для ісламу в усі часи, але особливо очевидним він стає сьогодні, коли ідеологи та політики, які виступають під лозунгом ісламу намагаються як найбільше людей назвати мусульманами тільки тому, що вони дотримуються багатьох традицій своїх предків.

Іслам - монотеїстична релігія, тобто прихильники її сповідують віру в єдиного Бога, Аллаха. Саме слово "іслам" означає "покірність", а "мусульманство" (від арабського "муслім") - відданий Аллаху. Це пояснюється тим, що по мусульманській традиції, засновником ісламу був пророк Божий Мухаммед, араб, який жив в Мецці, він нібито отримав від Бога ряд "откровень", які були записані в священній книзі Коран, і передав їх людям. Основне у Мухаммеда - сувора вимога шанувати тільки єдиного Аллаха і бути безмежно покірним його волі. [15,16]

В арабських країнах  загальні цілі і устремління  в багатьох сферах життя - економіці, політиці, соціальній сфері.

Релігія іслам створила такі умови для арабів, що вони вперше в  світі змогли створити державу - Арабський  халіфат, при порівнянні з яким Ассірія, Вавілонія, Іран, Візантія, Рим, Імперія Олександра Македонського здаються мізерними. Якщо поглянути на сучасну карту світу, то побачимо, що Арабський халіфат, заснований за підтримки ісламської релігії, яка була авангардом всіх арабських завоювань, виглядає безкрайнім: від Іспанії, через всю Північну Африку, Близький і Середній Схід, до Північної Індії, до Центральної Азії і аж до Китаю. Це дало привід історикові І. Гаурі написати, що "араби першої епохи ісламу мали в своєму розпорядженні засоби, які навряд чи були в руках правлячих класів за часів Римської імперії. У владі їх опинилися скарби трьох частин світу. Іслам закликав до життя великі міста-осереддя, в яких містилися всі блага світу: багато країн, до того чужі один одному по мові, релігії, звичаям і політиці, він об'єднав під одним загальним дахом". [4,28]

Успіхам ісламу та арабів сприяли  ряд чинників:

1. Політика "розділяй  і володарюй".

2. Роз'єднаність і  слабкість противників  арабів.

3. Об'єднання сил  арабів в один  кулак.

4. Єдина і наступальна ідеологія арабів - іслам.

5. Релігійний фанатизм  арабів і нових  прозелітів.

6. Національна єдність  арабів.

7. Раціональне і  чітке керівництво  арабськими військами,  спочатку з Медіни, а потім з Дамаску  і Багдада.

8. Допомога народів  колишніх імперій - Візантії і Ірану, що пригноблювали їх. Араби, на їх думку, несли з собою свободу і рівність.

9. Народи цих імперій  повністю вірили  в те, що арабам  не потрібні їх  країни і вони, розгромивши Візантію  і Іран, повернуться  до себе у Аравії.

10. Народи Візантії, Ірану і інших  країн повірили, що  легкість перемог  арабів пов'язана  з істинністю мусульманської релігії, їй слід швидше підкорятися і прийняти.

Що  важливе і привабливо в ісламі для пригноблюваних і гнаних народів? Іслам заперечує  націоналізм, расову нетерпимість, шовінізм, занепад західної цивілізації, порнографію, сексуальну збоченість, наркоманію, родинний розлад, зраду подружжя. Всі ці і інші негативні явища мають місце по всьому світу, окрім ісламського світу. Іслам вважає, що". всі мусульмани - брати по релігії, незалежно від відмінностей в расі, мові або способу життя.

Ісламська традиція братства людського може виявитися привабливішим ідеалом, ніж західна традиція суверенітетів для десятків окремих національностей, і це сталося після Другої світової війни, коли Захід розділився на безліч суверенних, незалежних національних держав, і це загрожує розвалити загальний дім" [1]. Ось чому іслам приходив до народу не лише в результаті завоювань; його прийняли добровільно в Індонезії, в країнах Тропічної Африки, уйгури казахи, татари, башкири та інші.

Розділ II. Життя та діяльність Мухаммеда

2.1 Мухаммед до сорокарічного віку

Засновником ісламу - релігії  мусульман є Пророк Мухаммед, повне ім'я  якого Мухаммед Ібн  Абдаллах. Він народився  в 570 році в місті  Мецці - найбільшому  центрі арабів до ісламу - за два місяці до смерті свого батька Абдаллаха під  час однієї торгівельної поїздки.

Після смерті батька Пророка  Мухаммеда і його мати Аміну узяв під  опіку дід Абдаль Муталліб, а після  його смерті їх прихистив  дядько Пророка Абу  Таліб. Коли Пророк був  ще маленьким хлопчиком, його віддали годувальниці в бедуїнське плем'я Бану Саад, що мешкало недалеко від оазису Таїф - в 90 км. на південний схід від міста Мекка.

Коли  Пророку Мухаммеду  виповнилося 12 років, Абу Таліб узяв його з собою супроводжувати торгівельний караван  до Сирії. І хоча Мекка  була центром торгівлі в Аравії і свого роду". Римом, але менших розмірів. Всі дороги вели до неї і з нєї" [24,27-28], все одно арабські купці виїжджали в далекі країни, і у тому числі до Сирії. Там, в місті Буєрі, Пророк Мухаммед познайомився з ченцем Багиром, який передбачив йому велике майбутнє.

До 24 років Пророк Мухаммед служив в господарстві свого дядька, пас  худобу, був погоничем  верблюдів. У 594 році главі торгового  дому Хадідже Бинт Ху-вайлід (Хадіджа  дочка Хувайліда) знадобився супроводжуючий торгівельного каравану, що йде до Сирії. На той час Хадіджа двічі овдовіла в 40 років.