Деловой туризм

З розквітом великих імперій, таких як Єгипет, Персія, Греція та Рим, одночасно розвивались ділові подорожі з метою торгівлі. Наприклад, у Римській Імперії, яка була добре оснащена розвиненими дорогами по всій імперії, товари транспортувались в усі напрямки [17;14-15].

Проте, коли ці імперії занепали, почався період економічної та політичної нестабільності, що призвело до зменшення значення ділових подорожей.

У часи середньовіччя бізнес подорожі з метою торгівлі були добре влаштовані, а їх інфраструктура включала численні великі торгівельні ярмарки у стратегічних містах та селах. Вони могли тривати кілька тижнів, під час яких велике значення мали розміщення, харчування та розваги. Одна з найбільш відомих таких ярмарок була ярмарка у Бокері, що знаходиться на річці Роні у Південній Франції, яка приваблювала десятки тисяч відвідувачів.

У середні віки, мабуть найбільший діловий шлях усіх часів, Шовковий Шлях досяг свого піку [17;15]. Цей шлях був важливим з двох головних причин: по-перше, він стимулював ріст витончених допоміжних систем для подорожуючих, включаючи розміщення та ресторани (караван-сараї), транспортні послуги, такі як верблюди та гіди; по-друге, Шлях давав можливість науковим відкриттям та ідеям, так само як і товарам, рухатись з Азії до Європи та навпаки [17;15-16].

На протязі всієї історії існувало три важливі форми ділових подорожей: священики усіх релігій, які часто змушені були мандрувати зі своїми підопічними з метою паломництва до святинь; солдати, зазвичай наймані, подорожували, щоб взяти участь у битві або пересувались на нові окуповані території; працівники, що тимчасово мігрували у зв’язку з торгівлею [17;16].

Ділові подорожі у Європі почали різко зростати між 1750 р. та 1900 р. внаслідок трьох основних причин: по-перше, промислова революція, яка розпочалась у Великобританії, поступово поширилася на інші європейські країни. Цей рух збільшив масштаби випуску промислових товарів, які необхідно було збувати та транспортувати. Це стимулювало ріст ділових подорожей, частково з розвитком комерційних подорожей. По-друге, багато європейських країн розвивали імперії у Африці, Середньому сході та Азії, а ці колонії створювали потребу у ділових подорожах. Підприємці потребували сировини з цих колонії, в той час як вони так само створювали ринок збуту для готової продукції. Більше того, керування колоніями створювало потребу для ділових подорожей цілої армії керівників з рідної країни до колонії та в її межах. По-третє, у цей період відбувається покращення шляхів взагалі по всій Європі, що полегшило бізнес подорожі. Крім того, що є більш важливим, будуються залізничні шляхи. Вони були швидшими ніж дорожні, що дозволяло подорожуючим у справах здійснювати ділові подорожі до більш віддалених міст за помірною ціною та за короткий термін [17;17].

Саме завдяки цим факторам кінець ХІХ ст. зокрема став головним періодом росту ділового міжнародного туризму.

На початку ХХ ст. більшість розробок у діловому туризмі припадало на США. Зустрічі здійснювалися з незапам’ятних часів, але концепція конгресу виникла саме у цей час у США.

Торгівельні та наукові асоціації, разом з політичними партіями, почали організовувати великомасштабні зібрання ще наприкінці ХІХ ст. Такі заходи мали місце і у перші десятиліття ХХ ст. Невдовзі міста зрозуміли, що ведення таких подій приносить великий економічний дохід, тож почали з’являтися конгрес-бюро у містах, що мали велике значення. Перше було започатковане у Детройті у 1896 р., далі створюються у Клівленді у 1904 р., Атлантік Сіті у   1908 р., Денвері та Сент Луісі у 1909 р. і Лос Анджелісі у 1910 р. [17;17].

Розвиток приватних транспортних засобів у другій половині ХХ ст. у подальшому стимулював ріст внутрішніх ділових подорожей, перш за все в Європі та Північній Америці.

Оскільки достовірних даних дуже мало, зрозуміло, що діловий туризм стрімко розвивався по всьому світу з 1950-х рр. На це є дві основні причини: фактори, що призводять до зростання попиту та позитивні зміни у пропозиції, які сприяли зростанню ділових подорожей та туризму [17;17].

Як про самостійний і високодохідний вид туризму про діловий туризм заговорили в Європі і США у 1970-1980-х рр., а у 1990-х рр. ця сфера бізнесу набула особливо значного розмаху [24].

Звертає на себе увагу той факт, що на фоні скорочення в’їзного туризму у країни СНД на початку 1990-х рр. діловий туризм продовжував розвиватися, хоч і менш швидкими темпами. Тенденція розвитку туризму у цих країнах відповідала загальносвітовим тенденціям розвитку цього виду туризму. Так, з середини 1980-х рр. середньорічні темпи приросту ділового туризму в Європі становили 9 %, тоді як туризму в цілому – 4-5 % [8;242].

Займаючи перше місце у світі по кількість прибуттів та витратам на діловий туризм, Європа тим не менш поступово втрачає лідируючі позиції. Основним «постачальником» ділових туристів тут є Німеччина. Також серед європейських держав, що приймають потоки ділових людей, виділяють Великобританію, Францію, Нідерланди, Італію, Швецію, Швейцарію. Особливе місце займає Бельгія з головним містом Брюсселем. У Франції та Бельгії кожне десяте прибуття здійснюється з діловою метою, у Великобританії – кожне третє [2;63-64].

Помітну роль на ринку бізнес-туризму відіграють країни Центральної та Східної Європи. З початком перебудови у суспільному та економічному житті вони стали цікавими для ділових кругів Заходу. У першій половині 1990-х рр. на постсоціалістичному просторі цей сегмент ринку розвивався особливо динамічно. Якщо загальна кількість туристичних прибуттів в країни Центральної та Східної Європи збільшилось з 1992 до 1995 р. на третину, то зі службовими цілями – на 60%. В результаті доля бізнес подорожей у турпотоці до регіону була найвищою у світі – близько 30% у 1995 р. Виключенням були лише Румунія та Болгарія. У другій половині 1990-х рр. у деяких країнах Східної Європи темпи росту бізнес-подорожей уповільнились. Незважаючи на це, ВТО прогнозує посилення привабливості Центральної та Східної Європи як ринку ділового туризму у перших десятиліттях ХХІ ст.

Стрімко розвивається діловий туризм на американському континенті. Кожна восьма подорож у Новому Світі здійснюється зі службовою метою. Основні потоки ділових людей направляються у США, Канаду та Мексику, які лідирують на всіх сегментах туристичного ринку у Західній півкулі [2;64].

Потік ділових туристів набирає силу у Латинській Америці. З підйомом в економіці, розширенням та укріпленням торгівельних зв’язків багато країн цього регіону зміцнили свої позиції на ринку ділового туризму. Збільшується число прибуттів за службовою метою до Парагваю, Гватемали, Коста-Ріки. У Перу у першій половині 1990-х рр. число прибуттів зростало особливо швидко, але з дуже низького стартового рівня, тому це число все ще залишається незначним [2;65].

У Південно-Східній Азії перша половина 1990-х рр. характеризувалась зростанням кількості службових поїздок. У 1995 р. кожна п’ята поїздка у регіоні була діловою. Третина прибуттів припадала на Сянган (Гонконг), Сінгапур та Тайвань [2;65].

Справжній бум ділового туризму у середині 1990-х рр. стався в Індонезії. Нова індустріальна країна другої хвилі, вона показувала найвищі темпи росту прибуттів ділових людей у регіоні та до 1995 р. по кількості бізнес-подорожей обігнала Тайвань та Сінгапур. Кінець «індонезійському диву» поклала фінансова криза, що розвинулася у Південно-Східній Азії [2;65].

У Африці та на Близькому Сході діловий туризм розвивається нерівномірно. Підйоми та спади в динаміці прибуттів залежать в першу чергу від політичної ситуації в регіоні. Початок 1990-х рр. був відносно спокійним як на африканському континенті, так і на Близькому Сході, де набирав силу рух за мир. В міру стабілізації положення розгорталась ділова активність. Останні кілька років політичний стан на Близькому Сході розпалився до межі. Таким чином, це спричинило спад і ділового туризму.

У Африці високі темпи росту ділового туризму показує Республіка Конго, Зімбабве та Ефіопія. За прибуттями в абсолютному значенні лідирували Єгипет, Південно-Африканська Республіка та Марокко. На Близькому Сході основні потоки ділових туристів спрямовувалися у нафтодобувні країни (Саудівська Аравія та ін.), а також до Ізраїлю та Йорданії [2;66].

Отже, проблеми при написанні історії та розвитку ділового туризму пов’язані з тим, що він не є предметом, який приваблює науковців. Проте цей вид туризму має давнє походження, оскільки першими діловими подорожуючими були ремісники та торгівці. В ході свого розвитку діловий туризм поширився і став невід’ємною частиною усіх країн світу.

1.3. Світовий досвід організації ділових подорожей

Організація подорожей за кордон – послуга дуже специфічна та практично ексклюзивна, оскільки тут немає і не може бути шаблонів, стандартних заготівок, універсальної програми. Для кожного клієнта розробляється індивідуальна програма з планом відвідування тих чи інших місць, з урахуванням специфіки бізнесу, потреб, вимог та можливостей сторони, що приймає. У цьому полягає професіоналізм в організації ділового туризму та подорожей за кордон [19].

На сьогодні багато туристичних компаній успішно працюють в області організації і обслуговування конференцій, конгресів і корпоративних заходів. Вони швидко і ефективно організовують поїздки різної тематики і мети (від організації конференцій до відвідин виставки чи конкретного підприємства) як для великих груп (100 і більше осіб), так і для індивідуальних клієнтів.

Організація бізнес-турів має свою специфіку. Як правило, бізнесмени планують свої поїздки за декілька місяців, що особливо актуально для «високого сезону» у виставковому бізнесі, який припадає на лютий-травень і вересень-листопад. При організації ділових поїздок як правило необхідно знайти найкоротшу стиковку авіарейсів, найближчий до виставки готель, найзручніший трансфер та ін.

Основа ділової поїздки – програма зустрічей і заходів, спланованих і насичених. Туристичним компаніям без копіткої роботи з клієнтом, розуміння специфіки його професійної діяльності і чіткого бачення саме ділової мети його поїздки не обійтися [24]. При організації закордонних подорожей не можна обійтись без культурної програми, в яку обов’язково включають офіційні прийоми, обіди та вечері з партнерами, ділові фуршети та відвідування визначних пам’яток міста чи країни [19]. У стандартну програму входить мешкання, сніданки, трансфери, оформлення візи. Додатково надаються такі послуги як: акредитація на виставку або вхідні квитки, послуги гідів, перекладачів, додаткові переїзди або оренда автомобіля і багато іншого, що може бути необхідним на тому чи іншому заході. Клієнтам пропонуються спеціальні тарифи на перельоти в бізнес класі, організація VIP-обслуговування в аеропортах тощо [24].

Культура організації ділових подорожей на Заході, яка розвивалась десятиліттями, дійсно вражає. Достатньо перелічити, що мають готелі, які регулярно приймають бізнесменів. Головне для яких завжди тримати руку на пульсі свого бізнесу. А це означає, що у номері такий постоялець повинен мати свого роду міні-офіс: просторий стіл з достатнім освітленням, розетки для підключення комп’ютера та виходу в Інтернет, багатофункціональний телефон прямого зв’язку. За бажанням гостя у номері можуть встановити факс з індивідуальним номером.

Неможна ігнорувати і побутову сторону. Зайнята людина повинна повноцінно відпочивати, добре виглядати та не відволікатися на дрібні турботи, наприклад, пошуку прасувальної кімнати. Тому в обладнання номерів включаються праски, гладильні дошки, електрочайники, кавоварки. Однак, у готелях високого класу прасуванням сорочок та приготуванням чаю займається обслуговуючий персонал. Оскільки близько половини подорожуючих становлять жінки, то у ванній кімнаті можна знайти фен для укладання   волосся [27].

Американські експерти склали рейтинг ста кращих готелів світу 2007 р. за підсумками опитування бізнесменів у 39 країнах Європи, Азії та США. Очолили список кращих готелів міланський Four Seasons, шанхайський Grand Hyatt та паризький Park Hyatt Paris-Vendome. На думку постояльців, що розуміються на сервісі, обслуговування у цих готелях здійснюється на найвищому рівні [21].

Усього у рейтингу відмічені 31 готель Європи, 30 готелів Азії, 35 готелів США, 3 готелі Латинської Америки та 1 готель Канади [21].

Відповідати потребам ділових туристів намагаються не лише готелі, а й авіакомпанії. Покращення розкладів авіарейсів допомагає оптимальним чином збудувати свій графік, скориставшись, наприклад, нічним перельотом [27].

Усе більшою популярністю користується купівля-продаж туристичних послуг через Інтернет. Не доводиться витрачати час на телефонні розмови з тур агентствами, більша вірогідність того, що за даною системою бронювання та продажу авіаквитків, резервування готелів, оренди автомобілів клієнт отримає дешевші та зручніші варіанти.

Діловий туризм – це те, на розвиток чого не в змозі вплинути навіть політичні та природні явища. Навпаки, саме у неспокійних точках ведуться переговори, діють гуманітарні місії та ін. У зв’язку з цим необхідно дуже відповідальне відношення до страхування. Страхові компанії багатьох країн розробили спеціальні поліси для учасників конференцій та виставок. Досить актуальним є страхування на випадок відміни заходу, що може бути спричинено чим завгодно – епідемією, погодними умовами, припинення енергопостачання, державним переворотом, забастовкою персоналу та ін [27].

Особливу роль в організації ділового туризму грають конвеншн-бюро – спеціалізовані маркетингові компанії, які представляють та просувають туристичну територію на ринку подорожей. Ці МІСЕ-посередники мають повну інформацію про інфраструктуру ділового туризму, індустрію гостинності, компанії, що спеціалізуються на обслуговуванні ділових туристів, та всі заходи, що проходять у цьому місці. Спектр їх діяльності дуже широкий: консалтинг, навчання персоналу, просування та реклама продуктів, маркетинг, виставкова та конгресна діяльність, а також залучення інвестицій. Конвеншн-бюро, як правило, є некомерційними організаціями. Наприклад, у Сінгапурі воно є підрозділом Департаменту з туризму. Фінансування таких бюро, в основному, здійснюється з муніципальних та федеральних бюджетів, а також коштів торгівельно-промислових палат (близько 75% річного бюджету). Приблизно 10-15% доходів формується з членських внесків. Конвеншн-бюро працюють на різних рівнях: міському (70% усіх бюро), регіональному (17%) та національному (13%). Найбільш активні на світовому ринку конвеншн-бюро США, Данії, Австрії, Бельгії, Німеччини, Японії, Нідерландів, Сінгапура, Сянгана (Гонконгу) та Філіпін [23].