- створення сприятливих умов для  збільшення туристичних потоків  шляхом спрощення, згідно з  міжнародною практикою, візових,  митних і прикордонних формальностей;

     - формування мережі туристичних  представництв України за кордоном;

     - проведення науково-практичних, методичних  конференцій, семінарів та інших  заходів для визначення науково  обгрунтованих напрямів розвитку  туризму;

     - підготовку кваліфікованих кадрів у сфері туризму.

1.3 Світовий ринок туристичних послуг

      Операції  по міжнародному туризму являють  собою вид діяльності, спрямованої на надання різного виду туристичних послуг і товарів туристичного попиту з метою сприяння задоволення широкого кола культурних і духовних потреб іноземного туриста.

      Міжнародний туризм включає в себе осіб, що виїжджають за кордон і не займаються там оплачуваною  діяльністю.

      В сучасних умовах туризм являє собою  одну з найбільш розвинених галузей  світового господарства, форм зовнішньоекономічної діяльності.

      Так, якщо в 1950 p. кількість туристів у  всьому світі складала 25 млн., а обіг туристичної індустрії – 2,1 млрд. дол., то в 2008 p., згідно даних Всесвітньої організації туризму, ці показники перевищили 400 млн. і 372,6 млрд. дол. США.

      В деяких зарубіжних країнах туризм є однією з пріоритетних галузей, внесок у валовий національний дохід яких складає 15-35%. До них відносяться Угорщина, Чехія, Австрія, Швейцарія, Італія, Франція, Іспанія, Португалія та ін.

      Міжнародний туризм є активним джерелом надходжень іноземної валюти. Наприклад, велика частина доходів від міжнародного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів і послуг складає: в Іспанії – 35%, Австралії і Греції – по 36%, Швейцарії – 12, Італії – 11, Португалії – 21 і на Кіпрі – 52%.

      В більшості країн, що розвиваються, на долю іноземного туризму припадає 10-15% доходів від експорту товарів і послуг. Проте в деяких країнах цей показник значно вищий, наприклад, в Колумбії він складає 20%, на Гаїті – 73%, в Панамі – 55%, на Ямайці – 30% [4].

     Серед країн, що розвиваються, найбільше позитивне  сальдо від туристичного бізнесу  має Таїланд – близько 3 млрд. дол. щороку.

     Після Європейського й Американського регіонів на третьому місці по розвитку туризму стоять Східна Азія і Тихоокеанський регіон. Деякі країни цього регіону  зовсім недавно почали розвивати  індустрію туризму. В основному  це нові індустріальні країни регіону  – експортери товарів: Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд, Індонезія  і Тайвань. У цих країнах експорт  товарів і експорт послуг взаємно  доповнюють один одного. Розвиток цих  секторів базується на стрімкому  підйомі телекомунікацій, міжнародного транспорту, зокрема повітряного  транспорту, і банківської сфери. Так, експорт товарів приводить  до збільшення ділових подорожей  у ці країни, що, у свою чергу, стимулює розвиток готельного бізнесу й індустрії  розваг, одним словом – в'їздного  туризму. Останній збільшує резерви  іноземної валюти і стимулює ріст економіки [12].

     У 2008 р. Східну Азію і Тихоокеанський регіон відвідало близько 100 млн. туристів і частка прибуттів склала 15,9% загальносвітового  рівня (табл. 1.3).

     Таблиця 1.3

Динаміка  числа туристів, що прибувають у  Східну Азію і Тихоокеанський регіон, і надходження від них у 1970-2008р.

     У 1970-1980 рр. число міжнародних туристських  приїздів у регіон збільшилося в 4 рази – з 5 до 21 млн. чоловік, а надходження  – у 8 разів – з 1 до 8,5 млрд. дол. У 1980-2008 рр. число виїздів зросло більш ніж у 4 рази – з 21 майже  до 100 млн. чоловік, а надходження  збільшилися в 11 разів – з 8,5 до 94 млрд. дол. Частка регіону в загальних  прибутках подвоїлася за обидва проміжки часу, а частка надходжень від туризму  в перший аналізований період збільшилася  на 33%, а в другий – подвоїлася. Таким чином, на відміну від інших  регіонів світу тут туристські приїзди  і надходження збільшувалися  регулярно, за винятком періоду 1989-2000р., коли ріст їх йшов повільніше (рис.1.1).

Рис. 1.1. Розвиток міжнародного туризму в  Східній Азії і Тихоокеанському  регіоні, 1998-2008 рр. 

     Далі  ідуть такі країни Східної Азії і  Тихоокеанського регіону, як Сінгапур – 9% Тайвань – 6,9%. З регіонів, що утворюють ринок, друге і третє  місця поділяють Європа й Америка, у якій лідирують США (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Діаграма прибуттів туристів у Східну Азію і Тихоокеанський регіон з інших регіонів у 2005 і 2008 рр. 

     Східна  Азія і Тихоокеанський регіон приваблюють  іноземних туристів насамперед своєю  унікальною природою, але і не тільки цим. Наприклад нові індустріальні  країни приваблюючі для ділових  подорожей.

     Розважальний  туризм добре розвинутий у Японії, Південній Кореї і Тайвані  причому японська індустрія розваг займає друге місце у світі  після США. Гонконг і Сінгапур пропонують відмінний шоппінг-туризм.

     Однією  з важливих туристських країн  у регіоні став Таїланд особливо після того, як почав освоювати  нові пляжі на південному узбережжі  країни й організовувати культурно-пізнавальні  поїздки на північ країни [15].

     У Тихоокеанському регіоні туризм особливо розвивається в Австралії  і Новій Зеландії, що приймають 6% гостей регіону, і в країнах Малайзії (Фіджі, Нова Каледонія, Вануату, Соломонові острови й ін.), Мікронезії (Гуам, Маршаллові острови, Маріанські острови  й ін.) і Полінезії (острови Кука, Французька Полінезія й ін.), на частку яких приходяться 4% гостей. Острови  в Тихому океані виграють від відносної  близькості австралійського і новозеландського ринків і, що більш важливо, мають відмінний імідж у світі, зокрема в Європі.

     В останні роки надходження від  міжнародного туризму в Східній  Азії і Тихоокеанському регіоні  зростали швидше, ніж число туристів, що прибувають у регіон. Це відбувалося  тому, що багато країн у регіоні  переорієнтувалися на багатих туристів. У цьому регіоні середні витрати  одного туриста складають 764 дол. США  і перевищують середньосвітовий рівень – 659 дол. США. Тут також лідирує  Японія, де середні витрати одного туриста дуже великі – 1706 дол. США, за нею ідуть Сінгапур – 955 дол. США  і Гонконг – 864 дол. США. Однак  є і такі країни, де витрати на одного туриста дуже малі в порівнянні із середньосвітовим рівнем, наприклад, у Китаї вони складають 239 дол. США.

     Всупереч успіхам розвитку туристської індустрії і великих надходжень у країнах Східної Азії і Тихоокеанського регіону внесок туризму в економіку регіону менший, ніж в інших регіонах світу. Він складає лише 5% надходжень від експорту на відміну від середньосвітового – 8,3%, тому що країни цього регіону, особливо нові індустріальні країни, акцент роблять на експорт товарів, а не послуг [7].

      Туризм  росте в два рази швидше, ніж  світовий сукупний національний продукт. З усіх світових витрат на туризм 31% приходиться на Європейське Співтовариство і 30% – на Північноамериканський континент. 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ  ПОТЕНЦІАЛУ ПОСЛУГ ТУРИСТИЧНИХ ФІРМ

     2.1 Орагнізаційно-економічна характеристика  туристичних фірм

     Рік за роком туристичний ринок України  росте та стає все більш цивілізованим  й інформаційно-інтегрованим. Створюються  нові принципи взаємостосунків між  учасниками ринку: туроператорами (виробниками  туристичного продукту),  агентами (продавцями) і клієнтами (покупцями).

     Разом з більш високими вимогами споживача, ростуть і стають більш якісними: асортимент пропонованих турів, стандарти  обслуговування, прозорість інформаційного наповнення.

     Організаційна структура органів управління туристичних фірм є лінійно-функціональною структурою управління (рис. 2.1). Принцип розподілення повноважень і відповідальності за функціями та прийнятті рішень по вертикалі значно підвищує ефективність прийняття рішень. Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій. Також, із схеми організаційної структури випливає, що функціональні керівники мають право безпосередньо впливати на виконавців. 

 

Рис. 2.1. Організаційна структура управління туристичних фірм 

     При цьому аби усунути можливість отримання виконавцями суперечливих вказівок:

     1) або вводиться пріоритет вказівок  лінійного керівника;

     2) або функціональному керівнику  передається лише певна частина  повноважень;

     3) або функціональному керівнику  передається тільки право рекомендацій.

      Отже, виходячи з цього розподілу функцій  можна зробити висновок, що основні  повноваження щодо затвердження стратегічних рішень належать Загальними зборам засновників туристичних фірм. При цьому розробкою, організацією та реалізацією цих рішень займаються керівники вищого рівня.

      Генеральний директор визначає, здійснює та координує  всі види діяльності підприємства під  наглядом Загальних зборів засновників  Приватного підприємства. Також, генеральний  директор керує всіма структурними підрозділами підприємства, організовує  їх роботу, здійснює контроль за своєчасним та якісним виконанням посадових  обов’язків працівників. Крім того, саме генеральний директор здійснює кадрову політику та контроль за наймом співробітників, забезпечує їх навчання.

      Генеральний директор виконує роль представника компанії перед державними органами, орендодавцями та постачальниками. Основна задача генерального директора  – забезпечити безперебійну роботу підприємства таким чином, щоб діяльність підприємства приносила прибутки.

      Керівники функціональних відділів здійснюють керівництво  відповідними відділами, організовують  їх роботу, контролюють виконання  завдань своїми підлеглими.

     З метою оцінки системи управління розвитком потенціалу послуг туристичних фірм спочатку потрібно провести аналіз конкурентоспроможності підприємств та їх послуг.

     Для поліпшення своїх конкурентних позицій необхідно:

     - звернути увагу на проблему  маркетингу (доцільна організація  в рамках підприємства системи  моніторингу суспільної думки  (реальних і потенційних споживачів) або використання незалежної  консультаційної підтримки в  інтересах одержання інформації, необхідної для прогнозування  попиту, планування розвитку, збуту;