Відповідальність за порушення норм і правил безпеки руху та експлуатації транспорту

1)уніфікувати законодавство  шляхом його нової редакції, необхідність          якої викликана якісними перетвореннями відносин у дорожньому русі,    потребою їх більш чіткої регламентації;

2)для вдосконалення відомчого  правового регулювання виробити нові принципи структурної організації змісту правових документів із конкретним змістом діяльності, конкретних завдань, функцій і повноважень правоохоронних органів; поліпшити якість нормативних розпоряджень.

Проведений аналіз свідчить, що найвагомішим недоліком системи нормативного регулювання суспільних відносин безпеки руху і експлуатації транспорту є їх регламентація численними актами, які недостатньо пов'язані між собою та не мають чіткого механізму реалізації. В окремих випадках ці акти суперечливі. Тому, з огляду на ситуацію, що склалася на сьогодні, нагальною є потреба у створенні єдиного кодифікованого документа (Автодорожнього кодексу), який би регулював відносини між суб'єктами забезпечення безпеки дорожнього руху, учасниками дорожнього процесу та визначав рівень їх відповідальності.

2.2. Державне управління  безпекою руху.

Забезпечення особистої  безпеки учасників дорожнього руху, як одне із завдань міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання здійснюється за допомогою комплексу заходів та у межах наданих їм повноважень.

Весь процес забезпечення безпеки дорожнього руху становить  комплекс заходів, спрямованих на попередження загрози нормальному руху транспортних засобів та пішоходів, дотримання правил перевезень пасажирів, вантажів, багажу, контролю за станом автомобільних шляхів та обладнання їх засобами регулювання, проведення невідкладних заходів на місці дорожньо-транспортних пригод, виявлення та усунення причин і умов, що їм сприяють, тощо. Одним з чинників забезпечення безпеки дорожнього руху є проведення державою в особі уповноважених органів та з використанням засобів масової інформації роботи серед населення щодо роз'яснення правил поведінки учасників дорожнього руху. До інституційних суб'єктів управління безпекою руху можна віднести насамперед Верховну Раду України, яка приймає закони, та Президента України, який видає укази й розпорядження, в тому числі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Загальне державне управління у сфері дорожнього руху здійснює Кабінет Міністрів України, який відповідно до ст. 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, основним суб'єктом державного управління у зазначеній сфері. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. Компетенція Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху визначена у ст. 4 Закону України "Про дорожній рух".

Кабінет Міністрів України, здійснюючи керівництво діяльністю державних органів управління у  сфері дорожнього руху, проводить політику збалансування інтересів і завдань цих органів для досягнення головної мети — підвищення безпеки руху.

Розробка та затвердження державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки — це одна з основних управлінських функцій Кабінету Міністрів України. Такі програми є довгостроковими і мають на меті визначення перспективних напрямів діяльності всіх органів державного управління у сфері забезпечення безпеки руху.

Контроль за виконанням законодавства  про дорожній рух полягає у  систематичній перевірці державних  органів управління у сфері дорожнього руху щодо виконання ними законів, постанов та указів компетентних органів, а також вжитті до порушників відповідних заходів. Кабінет Міністрів України здійснює функції контролю у сфері дорожнього руху та його безпеки за допомогою спеціально створюваних контрольно-наглядових органів. Таким органом є Департамент державної автомобільної інспекції МВС України, який має повноваження щодо здійснення згаданого контролю в повному обсязі аж до вжиття заходів адміністративного примусу до порушників законодавства про дорожній рух.

Визначення єдиного порядку  організації дорожнього руху та його безпеки з боку Кабінету Міністрів  України є необхідною передумовою  забезпечення законності у цій сфері. На практиці воно реалізується шляхом розробки, підготовки та видання загальнообов'язкових  нормативно-правових актів, що відповідають міжнародним стандартам у цій сфері.

Серед найбільш відомих та найчастіше застосовуваних актів державного управління, що встановлюють єдиний порядок організації дорожнього руху в Україні, є Правила дорожнього руху, складені на основі та на виконання Закону України "Про дорожній рух".

До центральних органів  влади, які здійснюють державне управління безпекою дорожнього руху в Україні, належать: Міністерство інфраструктури України (Державний департамент автомобільного транспорту, Державна служба автомобільних доріг, Головна державна інспекція на автомобільному транспорті), Міністерство внутрішніх справ України (Департамент Державної автомобільної інспекції), Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство оборони України (Головна військова інспекція безпеки дорожнього руху), Державна митна служба України, служби безпеки дорожнього руху при інших міністерствах та центральних органах виконавчої влади.

На місцевому рівні  управління у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюють місцеві державні адміністрації  та органи місцевого самоврядування (виконавчі органи сільських, селищних та міських рад).

Роль місцевих державних  адміністрацій у сфері державного управління громадян дорожнім рухом обумовлюється їх завданнями захищати права і законні інтереси — учасників дорожнього руху; забезпечувати безпечні умови руху на вулично-шляховій мережі міст, селищ, сіл; вдосконалювати організацію пасажирських перевезень тощо. Місцеві державні адміністрації мають у своїй структурі управління та відділи, які здійснюють функції галузевого управління у зазначеній сфері.

Безпосереднє виконання  завдань щодо забезпечення безпеки  дорожнього руху покладене на Державну автомобільну інспекцію, яка є складовою міліції і входить до системи МВС України. Повноваження цього органу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху визначені Положенням про Державну автомобільну інспекцію МВС України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 341.

Крім того, урядовим органом  державного управління на автомобільному транспорті, що діє у складі Міністерства інфраструктури і йому підпорядковується, є Головна державна інспекція на автомобільному транспорті.

До її основних завдань  належать:

• участь у формуванні та реалізації державної політики

у сфері автомобільного транспорту загального користування;

 - виконання відповідно до законодавства дозвільно-реєстраційних і     контрольно-наглядових функцій;

-  узагальнення практики застосування законодавства про автомобільний       транспорт, розроблення пропозицій щодо його удосконалення і подання їх на розгляд міністра інфраструктури.

Отже, аналіз нормативно-правових актів з питань державного управління безпекою руху та експлуатацією транспорту дозволяє виділити наступні властивості державного управління безпекою дорожнього:

• здійснюється на основі закону;
• суб'єкти державного управління безпекою дорожнього руху беруть участь (у межах компетенції) у розробленні проектів законів та інших нормативних актів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;
• має активний, цілеспрямований, загальнодержавний характер;
• має виконавчо-розпорядчий, організуючий характер;
• має власний об'єкт управління;
• реалізує вимоги закону шляхом виконання правозастосовної діяльності;
• реалізується у формі управлінських рішень;
• контролює дотримання власниками (володільцями) транспортних засобів, а також громадянами, посадовими особами вимог чинного законодавства.

 

 

Розділ 3. Відповідальність за порушення норм і правил безпеки руху та експлуатації транспорту.

В процесі реалізації відносин у сфері забезпечення безпеки  руху і експлуатації транспорту досить часто мають місце певні негативні  явища і процеси із досить несприятливими наслідками – як з матеріальними  збитками, так і з спричиненням каліцтва і смерті людині.

Прагнучи запобігти загибелі людей, захистити їх від травм  і каліцтва, держава, використовуючи комплекс заходів, намагається обмежити шкідливу дію транспортних засобів на людей. Це, передусім, упровадження технічних новинок, що використовуються для захисту життя і здоров'я людей (подушки безпеки, травмобезпечні конструкції транспортних засобів, безпечні матеріали і т. ін.). Разом з тим головне в забезпеченні безпеки людей під час їх пересування по вулицях і дорогах — це їх особиста поведінка. Забезпечуючи необхідність дотримання людьми встановлених правил і норм пересування, держава змушена застосовувати примусові заходи щодо осіб, які не дотримуються цих правил. При цьому пропорційно до скоєних порушень диференційовано застосовуються і заходи юридичної відповідальності.

Згідно із Законом України "Про дорожній рух" (ст. 53) передбачена  відповідальність за порушення законодавства про дорожній рух. Так, юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно із законодавством України.

Важливе значення для профілактики аварійності на транспорті та покарання винних мають юридична відповідальність та її складові — адміністративна, дисциплінарна, кримінальна та цивільно-правова відповідальність.

Визначення адміністративної відповідальності можна розглядати як специфічну форму негативного реагування держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних дій або бездіяльності (насамперед адміністративних проступків за порушення правил, норм, стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху), за вчинення яких особи, що скоїли ці правопорушення повинні відповісти перед повноважними державними органами і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку. Перелік санкцій за порушення норм і правил безпеки руху і експлуатації транспорту передбачений главою 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення (статті 121-140).

Дисциплінарна відповідальність за порушення правил безпеки руху передбачена у ст.15 Кодексу про  адміністративні правопорушення –  для військовослужбовців за дисциплінарними  статутами. Що стосується транспортних підприємств і організацій, то на них прийняті і діють правила  внутрішнього трудового розпорядку, якими передбачені різні види стягнень – догана, звільнення.

Кримінальна відповідальність за порушення законодавства в  сфері безпеки руху і експлуатації транспорту настає відповідно до Кримінального  кодексу України (статті 277-291).

Цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства в сфері безпеки руху регулюється Цивільним кодексом України. Зокрема, слід виділити наступні підстави відповідальності:

Стаття 1187. Відшкодування  шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (до яких відносяться наземні транспортні  засоби).

Стаття 1188. Відшкодування  шкоди, завданої внаслідок взаємодії  кількох джерел підвищеної небезпеки.

Найбільш оперативним  і часто застосовуваним заходом  відповідальності за порушення правил і норм безпеки руху і експлуатації транспорту є накладення штрафу, зазвичай, за порушення встановлених Правил дорожнього руху. Як показує аналіз судової  практики, більшість стягнень (накладення яких згодом оскаржується у суді) накладається за наступні порушення правил безпеки  руху та експлуатації транспорту:

керування автомобілем, незареєстрованим у встановлений строк в ДАІ;

порушення правил користування ременем безпеки;

керування автомобілем, який своєчасно не пройшов державний  технічний огляд;

керування автомобілем на задній вісі якого були встановлені  шини з різним малюнком протектору;

керування автомобілем, на якому  був вiдсутнiй талон про проходження  технічного огляду;

керування транспортним засобом  з технічними несправностями;

керування транспортним засобом  з несправними зовнішніми світловими приладами;

керування транспортним засобом  з непрацюючою стоянковою гальмовою  системою;

перевезення пасажирів більше, ніж передбачено технічною характеристикою  транспортного засобу та ін..

Велике різноманіття правопорушень  і їх значна динаміка змушують законодавця  шукати нові шляхи для боротьби із негативними наслідками, що вони завдають – як матеріальних збитків, так і  спричинення шкоди здоров’ю людини чи заподіяння їй смерті.

На жаль, доводиться констатувати, що на сьогодні і правова культура громадян не знаходиться на належному  рівні. Не можна сміливо сказати  про повну ознайомленість певних громадян з елементарними етичними нормами. І тут не має значення який за розмірами населений пункт, яка завантаженість його вулиць. Слід задумуватись, напевно, при прийнятті  законів про боротьбу із аварійністю  і порушення норм технічної експлуатації транспорту не про те, як запобігти  всьому, підвищивши розміри штрафів  в черговий раз, а спробувати підлаштуватись під свідомість водія – особи, що є первинним елементом у системі відносин в сфері безпеки руху, і від якої залежить її подальше спрямування.