Технологии хранения и переработке зерновых

Технологічний та економічний ефект сушіння зерна залежить не тільки від типу зерносушарок, а й від правильності монтажу та експлуатації їх.   Правильно проведене на зерносушарках теплове сушіння зернових мас не тільки переводить їх у сухий стан і забезпечує ксероанабіоз, а й часто поліпшує посівні і технологічні якості партії зерна. Видалення надлишку вологи сприяє післязбиральному достиганню насіння. Зрозуміло, що такий ефект можливий тільки в зерні з високою життєздатністю, яке не зазнавало активної дії мікроорганізмів.

Теплове сушіння стерилізуюче слабо діє на зернову масу. Зниження чисельності мікрофлори після сушіння (особливо плісеневих грибів) звичайно є наслідком виносу їх спор з потоком агента сушіння. Найважливішим показником правильності технологічного процесу сушіння-є температура нагріву зерна або насіння. Цей показник при роботі зерносушарок систематично перевіряють. Для визначення температури нагріву насіння відбирають проби. У барабанних сушарках їх відбирають через люк у приймальній камері охолоджувального барабана. У шахтних сушарках пробу беруть з нижнього ряду відвідних і підвідних коробів сушильної камери (одну на початку, а другу в кінці коробу) при включеному вентиляторі.

Проби беруть спеціальним  лотковим пробовідбірником і поміщають у дерев’яні ящики розміром 10X 10X 15 см з кришками. Через отвір у кришці в зернову масу вводять на 6—8 хв максимальний термометр, поступово пересуваючи його вглиб насипу для встановлення максимальної температури. При цьому ртутна кулька не повинна стикатися з дном або стінками ящика. Встановлена таким способом максимальна температура має бути нижчою за найвищу допустиму температуру нагріву для даної партії. При вимірюванні температури зернової маси з нижнього ряду відвідних коробів температура нагріву повинна бути на 3—5° нижчою проти найвищої допустимої. Так само перевіряють і ефективність роботи охолоджувальної камери (або барабана). Залежно від знайдених результатів регулюють роботу сушарки.  Налагоджуючи роботу сушарок, температуру нагріву перевіряють щогодини, а при сталому режимі — через кожні дві години. Слід також контролювати і температуру агента сушіння, відхилення якої від встановленої допускається не більше як на ±3. Потрібну температуру підтримують регулюванням режиму роботи топки і надходженням повітря в змішувальну камеру. Другим найважливішим показником роботи сушарок є процент випаровування вологи. Тому перевіряють вологість зерна і насіння до і після сушіння. Проби відбирають після охолоджувальної камери через кожні дві години, а в період встановлення режиму сушіння — щогодини. Таким чином, правильне ведення процесу сушіння потребує лабораторного обладнання для визначення вологості зерна. Дані спостережень записують до журналу обліку роботи зерносушарки і, якщо температурні режими в процесі сушіння мають відхилення від рекомендованих, вживають потрібних заходів.

Продуктивність сушарок  характеризують різними показниками: кількістю випаровуваної вологи в кілограмах за годину, тонна-процентами зниження вологості та ін. Оскільки продуктивність сушарок залежить від початкової і кінцевої вологості та цільового призначення і роду зерна та насіння, встановлено єдиний показник. Як такий показник прийнята планова тонна, або, інакше, планова одиниця сушіння, що характеризує зниження вологості

1т продовольчої пшениці  на 6% (з 20 до 14% вологості). Продуктивність сушарок у технічному паспорті, посібниках і рекомендаціях щодо сушіння дають у планових тоннах.

[2] Таблиця 2. Режими сушіння   насіння жита. 

 

 

  

 

Призначення зерна	Початкова вологість.	Тип сушарки
		шахтна		барабанна
		Температура, С°		Температура, С°
		Агента сушіння	Зерна (насіння)	Агента сушіння	Зерна (насіння)
Продовольче Продовольче Фуражне	Незалежно від вологи До 18 18-22 Понад22	150	60	200 200 200	65 62 60
Насіння	До 18% 21% 27% 27%			200 200 200 200	48 48 45 42

 

 

Розрахунок виробітку  при сушінні продовольчого зерна  

 

 

  

 

 

 

2.4.2. Спостереження за зерном  і насінням під час зберігання.

Для збереження якості насіння  треба систематично спостерігати за його температурою, вологістю, кольором, запахом, зараженістю і схожістю. Спостереження ведуть за кожною партією, штабелем. Поверхню насипу великих партій умовно розбивають на секції по 50 м2 і за кожною з них ведуть спостереження.[4]

Температура насіння —  найважливіший показник нормальних умов зберігання. Підвищення її, не пов’язане  з підвищенням температури навколишнього середовища, свідчить про серйозні порушення режиму зберігання і можливості швидкого псування насіння. Температуру насіння визначають за допомогою термоштанг та електротермометрів у різних ділянках (по площі й висоті) насипу насіння. При висоті насипу понад 1,5 м температуру насіння визначають у трьох шарах: на глибині 30 – 50 см від поверхні, всередині насипу і біля підлоги. Після кожного замірювання температури термоштанги переставляють у межах засіки або секції на 2 м, щоб поступово обстежити всю зернову масу. При зберіганні насінного зерна частота визначення температури залежить від його стану і періоду зберігання

Навесні насамперед звертають  увагу на характер підвищення температури, особливо у верхньому шарі, який прилягає до південного боку насипу. Якщо температура насіння підвищується швидко і це не пов’язано з підвищенням температури повітря навколишнього середовища, треба вжити термінових заходів щодо його охолодження. Стан такого насіння контролюють щодня.

Вологість — це показник, який характеризує стан насіння. Контроль за вологістю насіння, що зберігається насипом, здійснюють не рідше двох разів на місяць, а також після кожного його переміщення та обробки. Особливо

ретельно спостерігають  за вологістю некласного насіння. Вологість  визначають у зразках, які відбирають з кожної засіки або секції, в силосах — у верхньому шарі насипу на глибині до 3 м

Насіння в насипу перевіряють  на зараженість шкідниками хлібних запасів залежно від його температури та вологості в певні строки. У разі виявлення шкідників вживають негайних заходів щодо ліквідації зараженості ними насіння.

Заходи боротьби із шкідниками  в зерновій масі є : своєчасне знезараження токів,  знищення минулорічних органічних решток, дезінфекція зерносховищ, тари, мішків, транспортних засобів перед збиранням нового врожаю.

Після закінчення строку дії  посвідчення про кондиційність  насіння або при закладанні його на тривале зберігання у вигляді  страхового або перехідного фонду відбирають зразки для визначення схожості або проведення повного сільськогосподарського аналізу в Державній насіннєвій інспекції. Згідно із стандартом строк дії посвідчення про кондиційність насіння зернових і олійних культур за схожістю становить 4 міс. Схожість насіння, яке зберігається, перевіряють не рідше одного разу на 2 міс. Показники якості насіння у штабелях, засіках і секціях записують у журнал спостережень та в штабельні ярлики встановленої форми № 91.

Під час зберігання насіння  зазнає різних змін, які призводять до зниження його схожості. У процесі  інтенсивного дихання насіння з  підвищеною вологістю в насипу накопичується  вуглекислий газ, а в клітинах зерна відбувається інтенсивне анаеробне  дихання. Продукти дихання, які при цьому виділяються, насамперед етиловий спирт, згубно діють на клітини зародка, тому насіння швидко втрачає схожість. Інтенсивність дихання сухого насіння незначна, і воно може зберігатися тривалий час навіть у високому насипі. Основним фактором зниження схожості насіння є активний розвиток у зерновій масі мікроорганізмів, кліщів та комах. Часто на перших стадіях активного розвитку плісеневих грибів лабораторна схожість насіння ще буває високою, а польова знижується досить різко. Партії насіння, заражені кліщами, переводять у третій клас, оскільки розвиток у зерновій масі цих шкідників завжди супроводжується зниженням як лабораторної, так і польової схожості насіння. Самозігрівання, навіть на початку його, також істотно знижує схожість зерна. Проростання насіння у зерносховищах — явище неприпустиме при зберіганні насінних фондів. Посівні якості насіння з підвищеною вологістю під час зберігання погіршуються або втрачаються внаслідок дії низьких температур. Чим більший вміст у насінні вільної вологи, тим помітніший вплив температури нижче 0 °С. Якщо насіння всіх культур вологістю нижче критичної витримує при зберіганні протягом тривалого часу температуру мінус 20 – 25 °С, то з підвищенням вологості його стійкість різко зменшується. Багато зернин, маючи вологість 20 – 22 %, втрачає схожість при температурі мінус 5 – 10 °С протягом короткого часу зберігання.

Із продовженням строку зберігання схожість зерна поступово знижується. Так, при тривалому зберіганні схожість насіння різних культур зберігалася  неоднаково: пшениці ярої, ячменю, вівса, гречки 1,5-3,5 року; озимої пшениці і жита — 1-3 роки; рису, проса, люпину — 1,5 – 2,5 року; соняшнику — до 1,5 року за умови закладання насіння вологістю, на 2 % нижчою за критичну. [9] 

 

 

  

 

 

  

 

2.4.3. Активне вентилювання зернових  мас.

Активне вентилювання зернової маси полягає у примусовому її продуванні атмосферним повітрям. Його проводять для збереження якості сирого і вологого зерна, запобігання розвиткові плісені та шкідників хлібних запасів. В окремих випадках його застосовують для прискорення процесу післязбирального дозрівання, вирівнювання температури і вологості зернової маси. Під впливом активного вентилювання змінюється повітря в міжзернових проміжках насипу. За інтенсивністю та характером руху повітря в насипу розрізняють вентилювання пасивне й активне, безперервне й переривчасте. Активне, або примусове, вентилювання зерна характеризується інтенсивним повітрообміном у насипу. Його проводять за допомогою установок, обладнаних вентиляторами. Буває безперервним і переривчастим. За переривчастого вентилювання період активного продування насипу чергується з періодом зберіганням зерна без продування. Це вентилювання є технологічно перспективним для економії електроенергії та витрат на обробку зерна. Для активного вентилювання зерна використовують вентиляційне обладнання різних конструкцій. Кожна установка складається з одного або кількох вентиляторів з електродвигунами, системи підвідних і розподільних повітропроводів та каналів. Використовують установки: стаціонарні із влаштуванням постійних каналів у підлозі складу або майданчика; підлогові переносні, що мають систему переносних повітророзподільних решіток, які кладуть у певному місці на підлогу складу чи майданчика; бункери і силоси; трубні пересувні.

Найпоширенішими серед стаціонарних вентиляційних установок є СВУ-1 і СВУ-2. Установку СВУ-2, яка складається  з магістральних каналів, накритих дерев’яними щитами, в типовому зерновому складі розмішують на його підлозі. Магістральні канали по всій довжині мають ширину 40 см, а глибина  їх для забезпечення рівномірного розподілу повітряного потоку поступово зменшується від 50 до 7 см. Відстань між осями сусідніх каналів 3,1-3,2 м. Кожні два канали з одного боку попарно поєднані та приєднані до вентиляторів. Кожна пара поєднаних каналів називається секцією.

Стінки каналів викладені  цеглою або зроблені з бетону. У  верхній частині каналів по боках влаштовано виступи, на які кладуть щити. Між боковими кінцями щитів і вертикальними стінами каналів утворюються щілини завширшки 4,5 см, крізь які повітря, що подається вентиляторами в магістральні канали, надходить у зернову масу, пронизує її і вентилює зерно.

Підлогові переносні установки  використовують для активного вентилювання зерна на складах, під навісами або на відкритих токах. Установки можна швидко змонтувати в будь-якому місці, пристосувати для роботи у приміщеннях і на майданчиках будь-якої конфігурації та розмірів, з вентиляторами різної продуктивності. Основним конструкційним елементом установок є повітророзподільна решітка.

Найпоширеніша установка  цього типу — підлогова переносна  «Промзернопроект». Кожна її типова секція  складається з вентилятора, дифузора , семи щитів , що утворюють магістральний повітропідвідний канал, і 24 повітророзподільних решіток, з яких викладають вісім повітророзпо-дільних каналів по чотири з кожного боку від магістрального каналу. Магістральний канал, у свою чергу, складається з глухих і прохідних щитів, причому в прохідних у бічних стінах є вирізи.

Бункерні установки. Бункер активного вентилювання БВ-25 призначений  для активного вентилювання насіння  зернових культур і є стаціонарною установкою циліндричної форми (0 3080 мм) з конусоподібним дном . Стінки бункера виготовлено із штампованої перфорованої сталі. Всередині циліндра по центру вмонтовано циліндричний повітророзподільник діаметром 750 мм, в якому є поршень, що переміщується у вертикальному напрямку за допомогою лебідки, системи тросів і блоків у міру завантаження бункера. При повному завантаженні бункера зерном поршень перебуває у верхньому положенні. Рівень зерна в бункері фіксується важелем і прапорцем. При потребі повітря підігрівається в електрокалорифері, який монтується біля отвору вентилятора, що подає повітря в бункер. Бункер обладнаний двома пробовідбірниками, перетворювачем для контролю рівня зерна в бункері і трьома регуляторами вологості ВЦК. Регулятор вологості, який вмонтований у нижню або середню частину зовнішньої стінки бункера, вимикає вентилятор при зниженні вологості зерна нижче заданої. Два інших регулятори вологості вмикають або вимикають електрокалорифер.

З чотирьох бункерів складається  установка ОБВ-100. Групу бункерів для вентилювання комплектують двома  норіями, зернопроводами і чотирма пультами керування. Є також інші конструкції бункерів для активного вентилювання . Бункери використовують для вентилювання насіння більшості зернових культур. Процеси завантажування і розвантажування бункерів повністю механізовані, процес вентилювання автоматизований. Техніко-економічні показники застосування бункерів досить високі.

Пересувні однотрубні установки  ПВУ-1 виготовляють комплектами, до складу яких входять 21 вентилятор, 21 збірна труба, 2 вібромолоти, 3 панелі керування, трансформатор, набори шлангових проводів, ключів і запасних частин. У зернову масу залежно від її об’єму вставляють одну або кілька 
труб. Кожна труба складається з трьох частин: нижньої і верхньої частин та перехідної муфти, що їх з’єднує. Нижня частина труби завдовжки 2,15 м з одного кінця має конус, який полегшує заглиблення в насип зерна та виходу повітря при вентилюванні, другий її кінець закінчується муфтою для з’єднання з верхньою частиною неперфорованої труби, яка має таку саму муфту. Довжина верхньої частини труби — 1,5 м. Труби тонкостінні завтовшки 11,5-20 мм, зовнішній діаметр їх 102 мм. Труби заглиблюють у насип зерна, а потім витягують з нього за допомогою вібромолота.