Роль податку на додану вартість в державний бюджет

Дебет Кредит

1 2 3 4 5

1. Отримано товар від постачальника у квітні 28 632 500

2. Видано вексель на суму ПДВ (право на податковий кредит не виникає) 644 621 100

3. Відображено ПДВ у складі зобов'язань у травні 643 641 100

4. Відображаємо погашення векселя 621 643 100

5. Відображено податок у складі податкового кредиту за червень 641 644 100 
 

Платник податку  може самостійним рішенням достроково погасити вексель шляхом перерахування  коштів до бюджету або шляхом заліку суми бюджетного відшкодування, обов'язки з погашення податкового векселя не можуть передаватися іншим особам, податковий вексель не підлягає індосаменту; проценти або інші види плати за користування податковим векселем не нараховуються; 

Дія цього пункту не поширюється на операції з імпортування на митну територію України підакцизних товарів та товарів, що відносяться до товарних груп 1 -24 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, а також на операції з імпортування на митну територію України будь-яких товарів що здійснюється особами, що були зареєстровані як платники цього податку менш ніж дванадцять календарних місяців до місяця, у якому здійснюється таке імпортування, чи тих, які є суб'єктами оподаткування за правилами, встановленими законодавством з питань спрощених систем оподаткування [9]. 
 

  

Розділ 3. Роль податку  на додану вартість в державний бюджет 

  

3.1 Аналіз надходжень  податку на додану вартість  до зведеного бюджету України 

Україна переживає  економічну кризу. Одним з головних чинників є податкова система. З одного боку, вона не забезпечує державу достатніми і надійними доходами, що породжує фінансову кризу держави на макрорівні, а з другого — підриває фінансову базу підприємницьких структур, чим вимовлює кризу в мікроекономічному середовищі. 

З огляду на це, виникає потреба у глибокому  аналізі способів мобілізації доходів  держави, обґрунтування напрямків, форм і методів підвищення результативності її фінансової діяльності. 

У країнах із розвинутою ринковою економікою державні доходи становлять значну частину валового внутрішнього продукту і мають величезний вплив на його перерозподіл і розширене відтворення. 

У всіх постсоціалістичних економіках у період переходу до ринку  частка державних доходів у ВВП  стала зменшуватися. Також тенденція і спостерігалася в Україні. Питома вага доходів Зведеного бюджету у ВВП становила у 2004 році 43,5%, у 2005 році – 38,1%, у 2006 – 37,1%, у 2007 році – 29,4%, у 2008 році – 27,7%. 

Світовий досвід підтверджує, що існують різні фінансові  способи мобілізації доходів держави. У найзагальнішому вигляді їх поділяють на податкові й неподаткові. Однак на сучасному етапі найважливішу роль відіграє податкова діяльність. 

Основним джерелом доходів бюджетів базового рівня  є регулюючі доходи, перш за все — прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, з прямих податків, та ПДВ, з непрямих податків. 

Однак, як перелік  регулюючих доходів, так і нормативи  їх розподілу між державними і  місцевими бюджетами постійно переглядаються. 

Спочатку ПДВ був одним з основним регулюючих доходів місцевих бюджетів, а пізніше він став спрямовуватися до Державного бюджету України. 

Державний бюджет України — це централізований  фонд фінансових ресурсів держави, які  використовуються для виконання  покладених на неї функцій, передбачених Конституцією України. В організаційному аспекті бюджет — це план утворення і використання фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні держави. 

Сукупність всіх бюджетів є Зведеним бюджетом України, який використовується для аналізу визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку. 

Як вже відомо, основним джерелом формування доходів  Зведеного бюджету України виступають податки. 

В 2008 році податкові  надходження склали 76% доходів Зведеного  бюджету України. 

Із них податок  на додану вартість складає 25% Зведеного  бюджету України, податок на прибуток з підприємств 19%, прибутковий податок  з громадян 12%, акцизний збір – 4%. Найбільшу  частку займає ПДВ (1/4 частину Зведеного  бюджету України). 

Зупинимось детальніше на аналізі ПДВ в доходній частині Зведеного бюджету. В доходній частині бюджету України податок на додану вартість за період 2005 – 2008 років мав досить помітні коливання. З 2007 року надходження від податку на додану вартість зменшились, але залишається домінуючим. 

З точки зору формування надходжень у бюджет податок  на додану вартість серед непрямих податків займає перше місце. Це пов’язано  з більшим переліком товарів, та з меншою залежністю від циклу  економічної кон’юнктури. Більш  детальніше зміни надходжень від ПДВ можна прослідкувати по таблиці 3.1. 

Як видно з  даних таблиці 3.1. протягом 2005 – 2007 років  відбувалося постійне зростання  надходжень від податку на додану вартість: у місцеві бюджети у 2005 – 2006 роках надходження склали відповідно 3004,4 млн. грн. (66,3%) і 3480,9 млн. грн. (55,7%), що помітно перевищує надходження до Державного бюджету: у 2005 році на 32,6%, а у 2006 році на 11,0%. У 2007 – 2008 роках надходження до Зведеного бюджету відбувалося вже тільки з Державного бюджету України. Хоча воно і забезпечило стовідсоткове надходження, але в 2008 році відбулося помітне зниження – на 782,2 млн. грн., менше ніж у попередньому році. 

Таблиця 3.1 

ПДВ у бюджетах України в 2005–2008 рокахПоказники 2005 2006 2007 2008

Зведений бюджет, млн. грн. в т. ч.: 4529,9 6246,2 8242,3 7460,1 

Державний бюджет всього 

у % до Зведеного  бюджету України 

1525,5 

33,7 

2765,3 

44,3 

8242,3 

100,0 

7460,1 

100,0 

Місцеві бюджети  всього 

у % до Зведеного  бюджету України 

3004,4 

66,3 

3480,9 

55,7 

— 

— 

— 

— 
 

Але, якщо враховувати  індекс інфляції, реальні надходження  як від податку на додану вартість, так і інших податків, постійно зменшуються. Такі дані свідчать насамперед про те, що в Україні зменшився обсяг виробництва, а також відбувається приховування податків, і не останнє місце займає той факт, що після прийняття нової редакції Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. було прийнято ще десятки законів про внесення в нього змін та доповнень. За таких умов значна кількість платників цього податку майже автоматично поповнює кількість потенційних порушників, а отже значні суми не надходять до бюджету, через неможливість своєчасно простежити усі зміни та застосувати їх на практиці [6]. 
 

  

Висновок 

Після розкриття  теми “Податок на додану вартість та його роль у формуванні бюджету” та підводячи  підсумки, можна зробити слідуючі висновки. 

Податок на додану вартість, як і будь-який інший податок, має свої недоліки і переваги. 

Основним недоліком  податку на додану вартість, як непрямого  податку, є те, що він закладається в ціну товарів і тим самим  підвищує її, що спричиняє недоступність деяких товарів, які оподатковуються податком на додану вартість малозабезпеченим верствам населення. Аналіз чинного законодавства з податку на додану вартість засвідчив ще один істотний недолік — подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість базу включається сума акцизного збору. Більше того, в Україні існує велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є собівартість – одна із складових бази для нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість. Очевидно, що в такий спосіб держава вирішує свої фіскальні інтереси, одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто додана вартість з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих податків і платежів. 

Широке застосування податку на додану вартість зумовлене  чисельними його перевагами, серед  яких найголовнішими є те, що оподаткуванню  підлягає переважно дохід, який спрямовується  на споживання; інша його частина значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано стимулює процес інвестування. 

Широка база оподаткування податком на додану вартість сприяє ваговому зростанню доходів  держави від податків на споживання. У загальній системі податків та обов’язкових платежів податок на додану вартість посідає особливе місце і є одним з основних джерел доходної частини Зведеного бюджету України. 

Вилучення податку  на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб’єктами підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни. В Україні на даний час встановлено дві ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є домінуючою, нею оподатковуються переважна кількість робіт, послуг, товарів. 

Встановлення  нульових ставок на експортні товари створює позитивні передумови для  збільшення його обсягу та підвищення конкурентноспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. Використання даної ставки означає повне відшкодування податку, сплаченого експортером за товари, послуги, матеріальні ресурси, що використовуються для здійснення експортних операцій. 

Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи просування товарів наближають податок на додану вартість до прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування. 

А широке коло платників  податку на додану вартість, які належать до різних галузей і форм господарювання, значною мірою визначає його універсальність. 

Розглядаючи більш  конкретно ставки податку на додану вартість, слід особливо звернути на два  моменти. Перший – пов’язаний з  розміром ставки. Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розмір перевищував усі допустимі межі. Тому рішення про доведення ставки податку на додану вартість до 20% є виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і такий розмір податкової ставки є завищеним. У період становлення ринкових відносин рівень оподаткування товарів народного споживання має бути поміркованішим. 

Другий момент – визначається кількістю ставок, що використовуються. Встановлення єдиної ставки податку значно спрощує систему  функціонування та обслуговування податку на додану вартість. 

Якщо податок  на додану вартість обчислюється за єдиною ставкою до всього споживання, то податок  пропорційний споживанню, але регресивний  стосовно річного доходу. Тому, щоб  послабити таку регресивність бажано було б встановити нижчу ставку на ті товари, які споживаються низькоприбутковими групами населення і в той же час підвищити ставки на групи товарів і послуг, що споживаються переважно високодохідними групами населення. В результаті така диференціація ставок податок втрачає свою нейтральність із зменшенням регресивності [4]. 

У перспективі  доцільно поступово переходити до диференційованої шкали ставок, керуючись принципами: товари першої необхідності – знижена  ставка, товари розкоші – підвищена  ставка, усі інші товари – стандартна ставка. Розмір ставок податку на додану вартість мають визначатися не лише бюджетними потребами, а й реальними доходами споживачів. Враховуючи скрутний фінансовий стан у державі, необхідно зазначити, що запровадження диференційованих ставок сьогодні буде малоефективним, оскільки зумовить зростання адміністративних витрат щодо обслуговування податку на додану вартість та значно ускладнить механізм його дії. 

Діючим податковим законодавством України передбачено  широку систему пільг з податку  на додану вартість. Вірогідно, що перелік пільг продиктовано намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару, роботи, послуги від податку на додану вартість передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку на додану вартість і його носії, оскільки у перших з’являється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від податку на додану вартість має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів, робіт, послуг.