Роль податку на додану вартість в державний бюджет

Зміст 

Вступ 

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження податку на додану вартість 

1.1 Податковий  облік податку на додану вартість5 

1.2 Платники податку 

1.3 Об’єкти оподаткування  та операції, що не є об’єктом  оподаткування або звільнені  від оподаткування 

1.4 База оподаткування 

1.5 Ставка податку 

1.6 Порядок визначення  суми податку, що підлягає сплаті  або відшкодуванню з бюджету 

Розділ 2. Особливості  оподаткування деяких операцій 

2.1 Оподаткування  при реалізації товару за договором  комісії27 

2.2 Оподаткування при придбанні товару за договором доручення 

2.3 Оподаткування  при використанні зворотної тари 

2.4 Оподаткування  при застосуванні векселів в  якості оплати 

2.5 Оподаткування  при ліквідації основних засобів 

2.6 Оподаткування  туристичної діяльності 

2.7 Сплата податку  на додану вартість податковим  векселем при імпорті продукції 

Розділ 3. Роль податку  на додану вартість в державний бюджет 

3.1 Аналіз надходжень  податку на додану вартість  до зведеного бюджету України 

Висновок 

Література 

Додатки 
 

Вступ 

Податок на подану вартiсть є однiєю з форм унiверсальних акцизiв, що набула свого розвитку в  ХХ столiттi. На сьогоднi цей податок  становить вагому частку в доходах  бюджетiв багатих європейських країн. За своєю економiчною сугнiстю податок  на додану вартiсть є непрямим податком, де об’єктом оподаткування є не дохід чи прибуток, а розмір витрат для кожного конкретного споживача товару, роботи чи послуги. Тому цей податок у соцiальному розумiннi вважається найнесправедливiшим. 

Водночас при  значних темпах росту суспiльного добробуту в бiльшостi країн свiту ця його вада втрачає своє значення. Головними стають його фiскальнi переваги, тобто регулярнiсть надходження до бюджету, простота обрахування, неможливiсть зникнення обєкта оподаткування [5]. 

Запровадження податку на додану вартiсть передбачає необхiднiсть визначення поняття доданої вартості, її складових. Доданою вважається вартiсть, що додається в процесі виробництва товару до вартостi сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача. 

Величина доданої  вартості розраховується як різниця  між вартістю продукції, що реалізується, і вартістю сировини і матеріалів, використаних у процесі їх виробництва. Додана вартість може бути розрахована  також шляхом додавання складових елементів, що характеризують її структуру – заробітної плати з нарахуваннями на неї до фондів соціального забезпечення, прибутку, процентних платежів, амортизації. 

Введення ПДВ  потребує вибору методів його обчислення. У практиці обчислення ПДВ застосовується декілька методів, проте найпоширенішим є так званий кредитний. Він був прийнятий і в Україні. Суть цього методу полягає в тому, що сума податку, що пiдлягає сплатi до бюджету, визначається як різниця мiж сумою податку, отриманого вiд покупців, i сумою податку, сплаченого постачальникам матерiальних ресурсiв, спожитих в процесi виробництва. 

Такий метод  обчислення зобов’язань із податку  на додану вартість має певні вади. Основна з них полягає у  наявностi часового розриву між сплатою  податку в ціні придбаних матеріальних ресурсів і відшкодуванням цієї суми після реалiзації виробленої підприємством продукції, оскільки сплаті до бюджету пiдлягає різниця. Величина цього розриву залежить від тривалості виробничого циклу i в деяких галузях може бути досить значною. Тут має значення також швидкість реалiзації продукції. Якщо виробнича продукцiя з тих чи iнших причин не реалізується, то підприємство не може вiдшкодувати податок на додану вартість, сплачений в ціні придбаних матеріальних ресурсів та основних фондiв, що спричиняє вимивання оборотних коштів. 

В умовах недостатнього  сукупного попиту на товари, або  низької якості і конкурентноспроможності  багатьох видів продукцiї, що ускладнює  її реалізацію, ця вада податку досить суттєва i створює певні труднощі в його застосуванні. Проте переваги податку на додану вартість досить значнi. Він стимулює експорт, оскільки є внутрішнім податком, і обороти з експорту не оподатковуються. Він забезпечує стабільність податкових надходжень до бюджету, досить зручний у визначенні податкових зобов’язань. 

Все це зумовило постійне зростання обсягу податку  в доходах бюджетів багатьох країн [14]. 

Розмір ПДВ  і його питому вагу в ВВП й доходах  зведеного бюджету в Україні  характеризують дані таблицi 1(Додаток 1). 

Як свiдчать  дані таблиці, останніми роками частка ПДВ у ВВП і доходах зведеного бюджету дещо скоротилася, однак вона становить нинi бiльш як п’яту частину доходiв зведеного бюджету, що й зумовлює його значення для держави в цiлому [5]. 
 

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження податку на додану вартість 

Одним із основних податків, які стягуються на території  України безперечно вважається податок  на додану вартість (Додаток 2) [6]. Цей  податок вважається непрямим податком. Вперше цей податок було введено  на території Франції. Цікавим є той факт, що він повинен був стримувати збільшення обсягів виробництва. На сьогодні ж в Україні цей податок вважається самим корумпованим податком. Найбільша кількість порушень, за статистикою Державної податкової служби, пов'язана саме з нарахуванням, сплатою, а особливо, відшкодуванням цього податку з бюджету. В державній податковій інспекції навіть створено спеціальний відділ по боротьбі з незаконним відшкодуванням податку на додану вартість. Всі ці аспекти роблять цей податок цікавим для аналізу та детального вивчення. 

Основою для  обліку податку є відповідний  закон України "Про податок  на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. з подальшими змінами та доповненнями. Цей Закон визначає платників  податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету [14]. 

1.1  Податковий облік податку на додану вартість 

Облік податку  на додану вартість здійснюють на підставі первинного документа — податкової накладної. 

Аналітичний облік  податку на додану вартість ведуть у Реєстрі виданих та отриманих  податкових накладних. Записи операцій у первинних документах та реєстрі здійснюють одночасно. Тому слід контролювати ідентичність даних як у первинних документах, так і аналітичних реєстрах, оскільки розбіжності свідчитимуть про помилки. Процеси нарахування, сплати та відображення у відповідних документах сум ПДВ доцільно здійснювати за алгоритмом, наведеним в додатку 3. 

Оскільки податковий кредит з ПДВ — це сума, на яку  платник має право зменшити податкове  зобов'язання з ПДВ, то ця обставина  викликає посилену увагу з боку контролерів. Основним документом, що засвідчує право на податковий кредит є Податкова накладна. Але є випадки, коли за відсутності податкової накладної платник має право на податковий кредит. У додатку 4 систематизовано перелік таких документів. 

У додатку 5 наведено особливості заповнення Реєстру без податкової накладної. 

Слід зазначити, що після 31 березня 2005 р. збільшилася  гранична сума розрахунків за товарними  чеками, платіжними та розрахунковими документами з 20 грн. до 10 000 грн. Ця норма  поширюється тільки на розрахунки готівкою. При безготівковому розрахунку сума податку, включена до складу податкового кредиту, завжди має підтверджуватися податковою накладною. 

Обмеження 200 грн. (без ПДВ) за день поширюється тільки: на касові чеки, в яких не зазначено  індивідуальний податковий номер продавця, але є фіскальний номер. На готельні рахунки, транспортні квитки, рахунки за послуги зв'язку, послуги за показаннями приладів обліку сумового обмеження немає. 

Змінами у законодавстві  передбачено, що платник ПДВ має  право на податковий кредит не лише у разі відмови постачальника надати податкову накладну, а й при порушенні ним порядку її заповнення [6]. 

1.2  Платники  податку 

Платник податку - особа, яка зобов'язана здійснювати  утримання та внесення до бюджету  податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. 

До них відноситься  будь-яка особа, яка: 

а) здійснює або  планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; 

б) підлягає обов'язковій  реєстрації як платник цього податку; 

в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті. 

Згідно до Закону особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останнім 12 календарних місяців сукупно перевищує 300 000 грн. (без урахування податку на додану вартість) незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством. Також до цієї категорії осіб відносяться: 

- особа, що  уповноважена вносити консолідований  податок з об'єктів оподаткування,  що виникають внаслідок поставки  послуг підприємствами залізничного  транспорту з їх основної діяльності  та підприємствами зв'язку, що  перебувають у підпорядкуванні платника податку, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 

- особа, яка  поставляє товари (послуги) на  митній території України з  використанням глобальної або  локальної комп'ютерних мереж,  при цьому особа-резидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України; 

- особа, що  здійснює операції з реалізації  конфіскованого майна, незалежно  від того, чи досягає вона загальної  суми операцій з поставки товарів  (послуг) в розмірі 300 000 грн. чи ні, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством; 

- будь-яка особа,  що імпортує (для фізичних осіб) - ввозить (пересилає) товари (супутні  послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами) та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та отримувачів таких поштових відправлень. 

Будь-які інші особи мають право зареєструватися  платником податку за своїм добровільним рішенням, за винятком фізичних осіб, які обрали сплату фіксованого чи єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності або здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством [14]. 

1.3 Об’єкти оподаткування  та операції, що не є об’єктом  оподаткування або звільнені  від оподаткування 

Об'єктом оподаткування  є операції платників податку  з: 

- поставки товарів  та послуг, місце видання яких  знаходиться на митній території України, втому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю). 

Поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацією незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.