Поняття податкового права, його предмет, метод та ознаки

 

Мита як різновид податків на споживання сьогодні встановлюються найчастіше не з метою поповнити  доходи бюджету (хоча іноді і це має місце), а захистити внутрішній ринок, національну промисловість і сільське господарство. Мита - це інструмент державної економічної політики в зовнішньоторговельних відносинах. Вони повинні сприяти раціоналізації товарної структури увезення товарів, підтримці відповідного співвідношення ввозу і вивозу товарів, валютних доходів і витрат, створенню умов для прогресивних змін у структурі виробництва і споживання товарів, захисту країни від несприятливих впливів зовнішнього ринку.

 

Розрізняють такі види мита:

 

- статистичні  - для обліку експорту й імпорту  товарів в умовах вільної торгівлі; вони відрізняються низькими  ставками;

 

- фіскальні  - для поповнення доходів бюджету;  вони мають високі ставки. В  сучасних умовах використання  фіскального мита обмежується, тому що воно перешкоджає розвитку міжнародної торгівлі;

 

- спеціальні (протекціоністські) - для захисту внутрішнього ринку  від конкуренції з боку деяких  іноземних товарів, аналоги яких  випускаються вітчизняними виробниками;

 

- преференційні  - встановлюються за згодою між торгуючими країнами при ввезенні товарів, для виробництва яких прямо чи опосередковано використовувалися субсидії, використовуються для врівноваження цін на іноземні і вітчизняні товари з метою уникнення конкуренції між ними;

 

- антидемпінгові - особливі види мита, що вводяться у випадку увезення товарів за цінами нижчими, ніж їхня нормальна ціна в країні вивозу, для захисту виробництва подібних вітчизняних товарів;

 

- сезонні дозволяють  оперативно реагувати на увезення  і вивезення сезонних товарів; встановлюються, зазвичай, на термін не більше шести місяців.

 

Ставки мита або встановлюються у відсотках  до митної вартості товарів, або нараховуються  у визначеному розмірі за одиницю  виміру оподатковуваного товару. Іноді  використовуються комбіновані ставки, що поєднує обидва підходи.

 

У доходах бюджетів економічно розвинених країн мита складають  незначну частку. Її зниженню сприяє розширення масштабів використання режиму вільної  торгівлі між країнами.

 

До основних прямих податків, що застосовуються в усіх країнах, належать податок із доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, майнові податки.

 

Індивідуальний (особистий) прибутковий податок - є  основним для податкових систем багатьох країн. Об'єкт оподаткування - сукупний особистий доход платників, що поєднує заробітну плату, дохід від індивідуальної підприємницької діяльності і цінних паперів, інші доходи. Для стягування податку зазвичай використовується прогресивна шкала оподатковування і враховується неоподатковуваний мінімум доходів. Кількість ставок прибуткового податку, рівень мінімальної, максимальний, проміжних ставок і неоподатковуваного мінімуму, склад податкових пільг визначається законодавством конкретної країни.

 

Податок на прибуток підприємств існує у всіх країнах. Для обчислення оподатковуваного прибутку з доходу підприємства зазвичай віднімаються ПДВ, акцизи, інші податки і витрати, які згідно з законом, можна відносити на валові витрати. Таким чином, податок на прибуток виявляється завершальним з точки зору послідовності нарахування податків з підприємств. Світова практика показує, що за цим податком використовується велика кількість пільг у різних формах, наприклад прискорена амортизація, пільга на інвестиції і науково-дослідні роботи, податкові знижки для підтримки окремих галузей, стимулювання розвитку нових технологій, використання альтернативних видів енергії (сонячної і вітряної енергії - в США). Зазвичай, основою для розрахунку податку є річний прибуток підприємства, що зазначається в декларації, яка подається до податкових органів. До закінчення річних розрахунків протягом року передбачаються авансові платежі.

 

До майнових податків належать податки на рухоме і нерухоме майно підприємств  і громадян. Об' єктами оподатковування  можуть бути земля, будинку, гаражі, транспортні засоби, цінні папери, інше майно. Майнові податки стягуються в різних формах: як певна плата від ринкової (інвентаризаційної) вартості майна, як податок на приріст капіталу (прибуток, одержаний від продажу майна в результаті збільшення його ринкової вартості), як плата за перехід права власності на майно (податок на спадщину, на дарування, купівлю-продаж цінних паперів).

 

Майнові податки  називають податками на багатство. З метою перенесення ваги їхньої сплати на забезпечені верстви населення  по них зазвичай (також як по прибутковому податку із громадян) встановлюється досить високий неоподатковуваний мінімум, тому платниками є, переважно, великі приватні власники і підприємства. У тому чи іншому вигляді майнові податки використовуються в усіх країнах з ринковою економікою, хоча здавна вони критикуються багатьма вченими, дуже непопулярні серед населення, болісно сприймаються власниками.

 

Відрахування  на соціальне страхування належить до групи спеціальних надходжень до державної фінансової системи  для цільового фінансування різних видів обов' язкового державного соціального страхування, у тому числі пенсійного.

 

У більшості  країн з ринковою економікою спостерігається  зростання частки відрахувань на соціальне страхування в загальній  сумі податкових доходів держави. Зазвичай, ці відрахування стягуються і з роботодавців, і з заробітної плати найманих робітників. Пропорції між внесками роботодавців і найманих робітників різні; зазвичай, вище частка платежів найманих робітників, хоча спостерігається тенденція зростання питомої ваги відрахувань на соціальне страхування з роботодавців. Наприклад, у Швеції і Фінляндії - усю суму платять роботодавці, у Нідерландах, Греції і Швейцарії порівну платять наймані робітники і роботодавці.

 

Для роботодавців відрахування на соціальне страхування мають характер непрямих податків, тому що розраховуються залежно від фонду заробітної плати або від кількості найманих робітників і вводяться до витрат виробництва. Для найманих робітників - ці відрахування утримуються з їхньої заробітної плати, тому, як і прибутковий податок, належать до прямих податків.

 

Місцеві податки  поєднують податки і збори, встановлення і стягування яких є прерогативою місцевих органів влади. Вони є джерелом доходів місцевих бюджетів, тобто  виконують, насамперед, фіскальну функцію. Але можуть бути також інструментом проведення місцевою владою певної політики і регулюють ті чи інші господарські процеси в регіоні. Більшість країн має розгалужену мережу місцевих податків. Особливо багато їх в країнах, де встановлення місцевих податків не регламентується на державному рівні і місцеві органи влади мають право вводити будь-як податки на підвідомчій їм території.

 

Місцеві податки  додають гнучкості податковій системі, тому що дають можливість органам  місцевого самоврядування оперативно мобілізо-вувати кошти на фінансування суспільних потреб конкретного регіону. Водночас, велика кількість місцевих податків може занадто ускладнити податкову систему, викликати додаткові витрати на облік і контроль за їх нарахуванням, не забезпечуючи істотного поповнення бюджету. Тому в ряді країн усі податки (у тому числі місцеві) встановлюються на державному рівні, а місцеві органи самоврядування не можуть вводити додаткові податки без внесення змін до загальнодержавного законодавства. Такий порядок нині діє в Україні.

 

Можна зазначити, що податки як ефективний інструмент державного регулювання ринкової економіки  застосовуються в усіх розвинених країнах  світу протягом багатьох десятиріч. Здійснюючи податкове регулювання  економіки, держава шляхом зміни обсягу податкових надходжень, ставок податків, форм і методів оподаткування, застосування податкових пільг може суттєво впливати на процеси розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між окремими секторами економіки, регіонами та верствами населення.

 

Діюча в Україні  система оподаткування має суттєві  недоліки, серед яких нестабільність податкового законодавства, часті  зміни об' єктів оподаткування  і правил розрахунку податків, велика кількість податкових пільг і  винятків, що порушують принципи рівності і справедливості цього процесу. Для підвищення дієвості податкової системи України необхідно посилити наукове обґрунтування податкової політики держави, що обумовлює необхідність підготовки фахівців відповідного профілю.