Поняття податкового права, його предмет, метод та ознаки

 Офіційними  та уповноваженими представниками  не можуть бути судді, слідчі  або прокурори, посадові особи  податкових органів. Правовідносини  платника податку і держави  визначаються за принципом резидентства, згідно з яким платників податків - фізичних осіб поділяють на таких, що:

- мають постійне  місце проживання або місцеперебування  в даній державі (183 дні в  календарному році сумарно) -резиденти;

- не мають  постійного місця проживання  або місцеперебування на даній  державній території -нерезиденти.

 Для юридичних  осіб визначальними факторами,  що встановлюють їх резидентство, є: місце державної реєстрації; місце розташування апарату управління (офісний центр); місце здійснення  основної діяльності.

 Платниками  податків, зборів та інших обов'язкових платежів є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з чинним законодавством в Україні покладено обов'язки сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

 Обов'язки  платників податків і зборів (обов'язкових  платежів) законодавчо визначені.

1. Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані:

1) вести бухгалтерський  облік, складати звітність про  фінансово-господарську діяльність  і забезпечувати її зберігання  у терміни, встановлені законами; 2) подавати до державних податкових  органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); 3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни; 4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

2. Керівники  й уповноважені посадові особи  юридичних осіб та фізичні  особи під час перевірки, що  проводиться державними податковими  органами, зобов'язані давати пояснення  з питань оподаткування у випадках, передбачених законом.

3. Обов'язок  щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється  зі сплатою податку, збору (обов'язкового  платежу) або його скасуванням.

 Права платників  податків і зборів (обов'язкових  платежів) передбачені ст. 10 Закону України "Про систему оподаткування". Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право: 1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України; 2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами; 3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.

33333

Класифікація  й основні види податків

 

Податки можна класифікувати за різними ознаками.

 

Здавна за методом  встановлення податків їх почали поділяти на прямі і непрямі. Критерієм  такого розподілу була теоретична можливість перекладання податків на споживача  товарів. Припускається, що кінцевим платником прямих податків стає той, хто одержує дохід, володіє майном, а кінцевим платником непрямих податків - споживач товару, на який податок перекладається шляхом надбавки до ціни. Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника податків, а непрямі - вводять до ціни товарів (робіт, послуг). Непрямі податки називають податками на споживання.

 

Критерій перекладання податку на споживача для визнання його прямим чи непрямим згодом був  визнаний неточним, оскільки за певних умов прямі податки також можуть бути перекладеними на споживачів продукції чи послуг через механізм зростання цін, а тягар непрямих податків, навпаки, не завжди повністю перекладається на споживача, якщо попит на реалізовані товари виявляється досить еластичним, і обсяг реалізації зменшується при підвищенні ціни. Тому для поділу податків на прямі і непрямі перестали використовувати критерій перекладання.

 

Сьогодні усі  прибуткові і майнові податки (у  тому числі на дарування, спадщину, купівлю-продаж цінних паперів і  т. ін.) належать до прямих, а всі податки на споживання - до непрямих.

 

Прямі податки  встановлюються безпосередньо для  платників; їхній розмір залежить від  масштабів об' єкта оподатковування. Прямі податки сприяють такому розподілу  податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, що мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливішим. Водночас, форма прямого оподатковування вимагає досить складного механізму стягування податків; виникають проблеми обліку об' єктів оподатковування і ухилення від сплати. Тому, незважаючи на справедливість прямих податків, податкова система не може обмежитися тільки ними.

 

Оскільки непрямі  податки вводять до ціни товарів  і послуг, їхній розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Їх основний недолік, через який вони постійно зазнають критики, - їхній регресивний характер або обернено пропорційна залежність від платоспроможності споживачів. Внаслідок цієї властивості непряме обкладання товарів масового споживання важким тягарем лягає на населення з низькими доходами, оскільки велика частина його доходів витрачається на придбання продуктів харчування та інших товарів першої необхідності.

 

Зважаючи на те, що структура споживання різних верств населення значно відрізняється, принцип справедливого оподатковування може бути реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі товари, роботи чи послуги. Але в цьому випадку також існують певні обмеження. Встановлення більш високих податків тільки на товари не першої необхідності і розкоші звужує сферу непрямого оподатковування і скорочує надходження доходів до бюджету. І, навпаки, навіть невисокий рівень непрямого оподатковування товарів повсякденного користування забезпечує державі стабільні і значні доходи.

 

Незважаючи  на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки досить широко використовуються в усьому світі. Це відбувається через  те, що при відносно простому механізмі  стягування (від них важко ухилиться) вони забезпечують стійкі надходження до бюджету поза прямою залежністю від динаміки доходів. Крім того, психологічно вони легше сприймаються, ніж прямі, тому що платяться непомітно для споживачів, немає безпосереднього зв' язку між сплатою податку й усвідомленням цього.

 

Використання прямих і непрямих податків - характерна риса податкових систем сучасних держав. Їх оптимальна структура може значною мірою сприяти розв' язанню глибоких протиріч, притаманних цільовим установкам податкової системи. Відмінність полягає у їхньому співвідношенні.

 

Згідно з  дослідженнями спеціалістів, у останні  два десятиріччя загальна картина  прямого і непрямого оподаткування  в розвинених країнах мала такий  вигляд:

 

- прямі податки  переважають в Нідерландах, Данії,  Люксембурзі, Канаді, Новій Зеландії, Швейцарії, Австрії, США, Японії; підвищилася їхня роль у Великобританії, Німеччині, Фінляндії, Канаді;

 

- непрямі податки  переважають у Франції, Австралії,  Ірландії, Греції, Іспанії; зросла  їх роль у Швеції;

 

- дещо врівноваженою  структурою прямих і непрямих податків характеризуються Норвегія, Італія, Швеція.

 

Загальні тенденції  у оподаткуванні реалізуються у  такому напрямку: з підвищенням рівня  податкових надходжень частка непрямих податків знижується, оскільки основний фактор, який визначає співвідношення між прямими і непрямими податками, - це рівень життя основної маси населення. Низький рівень об' єктивно обмежує масштаби прямих податків з доходів юридичних і фізичних осіб. Водночас, існує й інший фактор - національні особливості окремих країн, які обумовлюють наявність різних стереотипів щодо тих чи інших податків. Так, в групі розвинених країн чітко виокремлюють такі, де частка непрямих податків у загальних податкових надходженнях перебуває в межах 28-35% (Японія, США, Канада), і ті, де ці величини досягають 45-55% Італія, Франція).

 

Класифікація  податків здійснюється і за іншими ознаками. Так, за мірою урахування фінансового становища платника податків розрізняють податки особисті і реальні. Механізм нарахування  і сплати особистих податків враховує платоспроможність і сімейний стан фізичної особи, тому що сплачуються залежно від розміру доходу (прибутку), отриманого платником. Прикладом особистого податку є податок із доходів фізичних осіб. Реальними податками (на будівлі, торгово-промислові будинки, землю та ін.) обкладається майно як фізичних, так і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових обставин платника податків. Наприклад, податок на нерухоме майно громадян може складати деяку суму, обумовлену його вартістю, незалежно від того, які доходи одержує його власник.

 

Залежно від  способів встановлення податкових ставок податки поділяються на пропорційні, прогресивні і рівні. До пропорційних належать податки, що передбачають сплату однакової суми з кожної одиниці  обкладання.

 

Ставки прогресивних податків зростають зі збільшенням одиниці обкладання. Рівний податок береться рівною сумою з усіх платників. Єдина його перевага - простота стягнення. На сьогодні застосовуються, переважно, пропорційні і прогресивні форми оподатковування; рівні податки (наприклад, подушний) широко застосовувалися в середні віки, зараз вважаються застарілою формою.

 

Залежно від  того, якому рівню державної влади  надане право встановлення, стягування і розподілу податків, вони поділяються  на загальнодержавні (у федеративній державі - федеральні), регіональні і місцеві.

 

Залежно від  встановленого порядку використання податки поділяються також на загальні і спеціальні. Загальні податки  не мають особливого призначення  і можуть бути використані для  покриття будь-яких видів витрат державного і місцевого бюджетів. Спеціальні податки стягують для цільового фінансування деяких заздалегідь визначених витрат.

 

За економічним  змістом об' єкта оподаткування розрізняють  п' ять груп податків: на майно; на використання різних ресурсів (землі, води, корисних копалин і т.п.); на дохід чи прибуток; на різні дії - юридичні і господарські акти, фінансові операції, реалізацію продукції і т.п.; інші (наприклад, на споживання: ПДВ, акцизний збір, мито; місцеві: на рекламу, курортний збір та ін.)

 

За суб' єктами оподатковування податки розрізняють:

 

а) з юридичних  осіб;

 

б) з фізичних осіб;

 

в) змішані (і  з юридичних, і з фізичних осіб).

 

Непрямі податки (податки на споживання) в сучасних податкових системах представлені універсальними, індивідуальними (специфічними) акцизами і митом.

 

Універсальними  акцизами називають податки з  обороту, якими обкладається будь-який оборот товарів (продаж, постачання, купівлі), а також податок на додану вартість (ПДВ). Об'єктом оподатковування з  обороту є валовий оборот торгового чи промислового підприємства. При обкладанні валового обороту на всіх етапах руху товару виникає кумулятивний ефект. У оподатковуваний товарообіг попадають суми податків, сплачені при купівлі товарів виробничого призначення. Таким чином, податок стягується не тільки з обороту товарів, але і з податків, раніше сплачених по рахунках-фактурах.

 

Податок на додану вартість також стягується на всіх етапах руху товарів, але, завдяки тому, що об' єктом оподатковування є  додана вартість (тобто новостворена певним господарюючим суб' єктом вартість), кумулятивний ефект у такому випадку відсутній.

 

Показник доданої  вартості можна легко розрахувати  як різницю між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) і матеріальними  витратами на її виробництво, тобто необхідно від вартості продажу відняти вартість закупівель. Можна розрахувати додану вартість і як суму її складових: заробітної плати, прибутку, амортизаційних відрахувань, відсотків за кредит, плати за землю й інших податків, що належать до витрат на виробництво. Але метод стягування ПДВ, що використовується в практиці оподатковування, дозволяє розраховувати податок без попереднього розрахунку доданої вартості:

 

Виручка х Ставка ПДВ - Витрати х Ставка ПДВ.

 

ПДВ використовують більш ніж у 40 країнах; особливо він розповсюджений у Європі. Цей податок стягується на кожному етапі виробництва і обігу товару на основі новоствореної вартості. Цілком сума ПДВ сплачується кінцевим споживачем.

 

ПДВ може стягуватися  або за єдиною ставкою, або за декількома: зниженою - для товарів і послуг першої необхідності; стандартною - для більшості товарів і підвищеною - для предметів розкошу, тютюнових і алкогольних виробів.

 

У різних країнах  використовується різна диференціація  ставок ПДВ. Від ПДВ звільняються послуги освіти, медицини, суспільна і благодійна діяльність.

 

ПДВ доповнюється рядом специфічних (індивідуальних) акцизів, що використовуються для обкладання, зазвичай, високорентабельних, монопольних  товарів, окремих предметів тривалого  користування, предметів розкоші. Іноді до списків підакцизних товарів входять товари повсякденного попиту (цукор, сірники, пиво, мінеральна вода і т. п.).