Поняття податкового права, його предмет, метод та ознаки

 

в) забезпеченні їх виконання державним примусом;

 

г) обов'язковості  для всіх суб'єктів правовідносин. Об'єктом регулювання у податкових правовідносинах

 

виступають  матеріальні блага фізичних і  юридичних осіб, з яких в установленому  законом порядку стягуються податки, тобто грошові кошти платників, які надходять до бюджетів. У вужчому  розумінні - об'єктами податкових правовідносин є доходи (прибутки), вартість визначених товарів, окремі види діяльності платників податків, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних та фізичних осіб, передача майна, додана вартість продукції, робіт і послуг та інші об'єкти. Отже, об'єктом податкових правовідносин є все те, з приводу чого між суб'єктами податкових правовідносин формується певний правовий зв'язок.

 

Суб'єктом податкових правовідносин може бути будь-яка  особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб'єктивних прав та обов'язків. Суб'єкти повинні мати податкову правосуб'єктність, що передбачена нормами права.

 

Виділяють три  групи суб'єктів: державу (в особі  представницьких органів, що приймають нормативно-правові акти у сфері оподаткування), податкові органи та платників податків. Деякі вчені до суб'єктів податкових відносин включають також і кредитно-фінансові установи, через які здійснюються платежі з перерахування податків до бюджетів відповідних рівнів.

 

Відносини з  приводу оподаткування виникають:

 

- між державою  і платниками - стосовно визначення  основних елементів оподаткування,  порядку обчислення та справляння  податків;

 

- між державою  й органами місцевого самоврядування - щодо розмежування їх прав законодавчої компетенції і податковій сфері, законодавчого закріплення за бюджетами кожного рівня влади власної дохідної бази;

 

- між державою  та органами, що забезпечують  справляння податків, - з приводу  визначення правового статусу цих органів, порядку адміністрування податків, відповідальності за забезпечення своєчасного надходження податків до бюджетів;

 

- між органами  податкової служби і платниками - стосовно взаємних прав та  обов'язків і механізму їх реалізації.

 

Податкові органи розглядаються в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні  до їх складу входять Державна податкова  служба України та органи Державної  митної служби України, які забезпечують фінансовий контроль за справлянням  податків як безпосередньо, так і опосередковано під час здійснення основної діяльності (наприклад, при справлянні мита та непрямих податків під час здійснення експортно-імпортних операцій). У вузькому розумінні податкові органи обмежуються виключно податковими адміністраціями й інспекціями, а також відповідними підрозділами податкової міліції.

 

Основними особливостями  податкового права України на сучасному етапі економічного розвитку є:

 

а) пріоритетний напрямок податкових вилучень у юридичних  осіб;

 

б) існування  широкого переліку різноманітних пільг, встановлених чинним законодавством;

 

в) висока питома вага частки непрямих податків;

 

г) розгалужена  система органів державної податкової служби, безпосереднє підпорядкування  нижчестоящих структур, що входять  до неї, вищестоящим, головним завданням яких є забезпечення контролю за надходженням усіх податків, включаючи місцеві;

 

д) встановлення правових санкцій за різноманітні порушення  податкового законодавства, включаючи  заходи фінансової, адміністративної, кримінальної відповідальності.

 

е) обов'язковість  постановлення усіх суб'єктів підприємницької  і господарської діяльності на облік  у податкових органах із правом відкриття  поточних рахунків у банках тільки після реєстрації в податкових органах.

. Податкове  право. Податкові правовідносини: особливості та види

 Податкове  право є складним фінансово-правовим  інститутом, що регулює основи  формування доходної частини  бюджетної системи країни, тобто  регулює лише відносини, що  пов'язані з рухом грошових  коштів від платників податків та зборів до бюджетів відповідного рівня. Податкове право взаємодіє з усіма інститутами фінансового права. Його норми зумовлені публічністю державних фінансів та регулюють діяльність зі стягування податкових платежів для загальнодержавних та регіональних потреб. Отже, можна сказати, що податкове право-це один з основних інститутів фінансового права.

 Податкове  право як фінансово-правовий інститут  являє собою сукупність норм, що регулюють суспільні відносини  у сфері справляння податків  та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, встановлюючи при цьому права, обов'язки та відповідальність сторін.

 Інститут  податкового права є відокремленим  комплексом юридичних норм, що  забезпечують цільове регулювання  різновиду відносин, пов'язаних з  надходженням до бюджетів податків та зборів. Податкове право - відносно самостійний сектор фінансового права і займає автономне становище щодо інших інститутів цієї галузі.

 Предметом  податкового права є група  однорідних суспільних відносин, що визначають надходження грошових коштів від платників до бюджетів у формі податків та зборів. Характерною рисою податкових відносин є їх чітко виражений владно-майновий характер. Щодо методу правового регулювання, то він є характерним для фінансового права в цілому, тобто метод державно-владних приписів, Що підкріплюється можливістю застосувати санкції з боку держави.

 Водночас  зазначений метод має особливий  механізм регулювання, взаємозв'язок  норм, юридичний режим. Імперативний  метод регулювання чітко встановлює  межі поведінки підпорядкованих суб'єктів.

 Складна  природа податку, що об'єднує  економічні та правові його  характеристики, зумовлює юридичну  природу податкових норм, характер  їх взаємодії. Оскільки податкова  система держави за своєю сутністю  є системою розподільних та перерозподільних відносин у суспільстві, вона детермінує юридичну природу податково-правової норми. Подібно до інших правових норм, податково-правові норми містять правила поведінки, встановлені державою та забезпечені силою її примусу. З іншого боку, специфіка предмета податкового права визначає й специфіку юридичної природи податково-правових норм. Їх змістом є встановлення правил поведінки учасників особливого виду суспільних відносин-податкових відносин, тобто поведінки, яка завжди пов'язана з розподілом чи перерозподілом державою в її інтересах частини власності інших юридичних та фізичних осіб.

 Залежно  від змісту податково-правові  норми поділяються на матеріальні  і процесуальні. У свою чергу  залежно від характеру впливу  на поведінку суб'єктів податкових правовідносин усі матеріальні податково-правові норми поділяються на зобов'язуючі, забороняючі та уповноважуючі. На думку фахівців, об'єктивний поділ фінансово-правових норм на зазначені види зумовлюють такі фактори:

 а) функції  податкових норм; б) спеціалізація податкових норм; в) способи правового регулювання.

 Інститут  податкового права визначається  багатьма елементами, що зводяться  до ряду загальних принципів:

- наявність  комплексу рівних норм, що регулюють  однорідні відносини;

- різносторонній вплив податкових норм, що забезпечує єдиний підхід;

- об'єднання  всіх норм інституту податкового  права стійкими зв'язками.

 Принципи  податкового права охоплюють  керівні положення права, визначають  суть системи та інституту.  Можна виділити матеріальні (що охоплюють суть категорії), процесуальні (що регулюють сфери компетенції суб'єктів податкових правовідносин) та розрахункові (що регулюють функціонування конкретного податкового механізму) принципи.

 Податкові  правовідносини являють собою  відносини, що виникають на підставі податкових норм, які встановлюють, змінюють чи скасовують податкові платежі, та у зв'язку з юридичними фактами, учасники яких наділені суб'єктивними правами та несуть юридичні обов'язки, пов'язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і цільових фондів та поданням податкової звітності. Ці відносини існують лише після оформлення їх у відповідну правову форму.

 Податковим  правовідносинам властиві загальні  характерні риси, що притаманні  будь-яким іншим правовим відносинам. Водночас правовідносини кожної галузі права мають власну неповторну специфіку. Так, найголовніша особливість фінансових, у тому числі й податкових, правовідносин полягає у тому, що вони виникають у процесі фінансової діяльності держави. Важливою галузевою особливістю фінансових правовідносин, зокрема податкових, є також те, що однією зі сторін завжди виступає держава. Особливості податкових правовідносин найповніше характеризуються їх специфікою, яка проявляється насамперед у:

 а) цільовій  системності - система податкових правовідносин підпорядкована встановленню податків та зборів;

 б) формальній  визначеності - за допомогою норм  регулюють чітко визначені зв'язки, що встановлюються між суб'єктами  податкових правовідносин;

 в) забезпеченні державним  примусом.

 Об'єктом регулювання у податкових правовідносинах виступають грошові кошти платників, які надходять до бюджетів.

 Суб'єктом податкових  правовідносин може бути будь-яка  особа, поведінка якої регулюється  нормами податкового права і  яка може виступати учасником  податкових правовідносин, носієм суб'єктивних прав та обов'язків. Суб'єкти повинні мати податкову правосуб'єктність, що передбачена нормами права.

 Виділяють три групи  суб'єктів: державу (в особі  представницьких органів, що приймають  нормативно-правові акти у сфері оподаткування), податкові органи та платників податків. Деякі вчені до суб'єктів податкових відносин включають також і кредитно-фінансові установи, через які здійснюються платежі з перерахування податків до бюджетів відповідних рівнів.

 Відносини з приводу оподаткування набувають певної правової форми, внаслідок чого податкова система становить систему нормативно-правових актів, зокрема податкових законів, що регулюють відносини:

- між державою і платниками -стосовно визначення основних  елементів оподаткування, порядку обчислення і справляння податків;

- між державою і органами  місцевого самоврядування - щодо  розмежування їх прав законодавчої  компетенції у податковій сфері,  законодавчого закріплення за  бюджетами кожного рівня влади  власної доходної бази;

- між державою і органами, що забезпечують справляння податків - з приводу визначення правового  статусу цих органів, порядку  адміністрування податків, відповідальності  за забезпечення своєчасного  надходження податків до бюджетів;

- між органами податкової служби і платниками - стосовно взаємних прав та обов'язків і механізму їх реалізації.

 Податкові  органи розглядаються в широкому  та вузькому розумінні. У широкому  розумінні до їх складу входять  Державна податкова служба України,  у тому числі податкова міліція, органи Державного казначейства та Державної митної служби України, які забезпечують фінансовий контроль за справлянням податків як безпосередньо, так і опосередковано під час здійснення основної діяльності (наприклад, при справлянні мита та непрямих податків під час здійснення експортно-імпортних операцій). У вузькому розумінні податкові органи обмежуються виключно податковими адміністраціями й інспекціями, а також відповідними підрозділами податкової міліції. Їх повноваження визначені законами України "Про систему оподаткування", "Про державну податкову службу України", указами Президента України, чинними податковими законами, а також актами Державної податкової служби України. Платник податку - це фізична або юридична особа, яка несе юридичну відповідальність за сплату податку або безпосередньо його сплачує, при цьому не несе юридичної відповідальності. Податок сплачується за рахунок власних коштів суб'єкта оподаткування, тобто податок має скорочувати доходи платника податку. У деяких випадках між державою та платником перебуває уповноважена особа (податковий агент), яка відраховує податок, перераховує його до бюджету та несе за це відповідальність. Платник може реалізовувати свої обов'язки зі сплати податку безпосередньо або через представника. Представництво виступає в трьох формах - законне, уповноважене, офіційне представництво.

 Законними представниками є юридичні та фізичні особи, уповноважені представляти інтереси платника податків. Такими представниками виступають:

 а) для  підприємства - його керівник та  головний бухгалтер, які уповноважені  від імені підприємства підписуватися  фінансові документи;

 б) для  консолідованої групи платників  податків - законні представники  головного підприємства, що входить  до складу цієї групи;

 в) для  фізичної особи - батьки, усиновителі,  опікун або інші особи за  наявності у них документів, які  засвідчують їх родинні зв'язки чи відповідні повноваження.

 Уповноваженими  представниками є особи (юридичні  або фізичні), уповноважені платником  податків представляти його інтереси  в податкових органах на основі  угоди між платником податків  і представниками у формі нотаріально засвідченого договору чи довіреності. Офіційні представники призначаються за ініціативою податкового органу, суду у випадках, коли особа через об'єктивні причини не може бути законним представником або майно, що є предметом розгляду справи, є безхазяйним.