Податкова система України: проблеми становлення та розвитку

Процес трансформації  податкової системи України навряд чи можна розглядати як податкові  реформи. Реформа, фактично, відбулася  ще в часи перебудови під час переходу на податкові основи взаємовідносин державних підприємств із бюджетом. У цілому ідеологія тієї реформи  була ринковою, що й підтвердилося  з часом. Проблеми ж у сфері  оподаткування були пов’язані з  труднощами перехідного періоду, що мали (і мають) об’єктивний характер. Водночас вони посилювалися суб’єктивними  і досить часто непрофесійними діями  влади. Не завжди ці проблеми вирішувалися своєчасно і правильно, але послідовність  розвитку податкової системи України  і ринкової спрямованості перетворень  очевидні.

На закінчення кілька слів про склад податкової системи  України. Західна фінансова наука  і статистика включають у податкову  систему, крім податків, що надходять  у бюджет, податки (відрахування) на соціальне страхування. У Податковому кодексі усі внески в цільові фонди, у тому числі соціального страхування, виключені зі складу податкової системи. З одного боку, певне логічне пояснення цьому є, оскільки вони віднесені до сфери законодавства з обов’язкового державного соціального страхування. Але, з іншого боку, це штучно звужує межі податкової системи і не відбиває реального рівня оподаткування. Адже якщо стосовно найманого працівника у разі направлення його внесків на персональні рахунки справді можна говорити про превалювання відносин страхування над оподаткуванням, то для підприємств-роботодавців це очевидні податки. Тому і внески підприємств у різні фонди обов’язкового соціального страхування слід включати до складу податкової системи. Те ж саме стосується і внесків окремих найманих працівників за відсутності персональних рахунків і за солідарної системи відповідальності, оскільки при цьому внески стають безоплатними, нецільовими, безповоротними платежами, тобто, власне, податками.

Крім того, слід зі складу податкової системи виключити платежі  за ресурси. Хоча вони мають деякі  ознаки податкових платежів — обов’язковість і регулярність, усе ж це взаємовідносини  купівлі-продажу. Надходження цих  доходів у бюджет обумовлене тією обставиною, що продавцем ресурсів є держава. Така ситуація, у свою чергу, пов’язана з тим, що в даний  момент один з основних ресурсів —  земля, а відповідно, і ресурси, які  знаходяться на ній і в її надрах, не включені повністю в систему ринкових відносин, а процеси приватизації землі тільки набувають розвитку. [1,с.55]

Подібна ситуація не може бути тривалою, оскільки у ринку свої закони і їх не можна ігнорувати. Рано чи пізно приватна власність  на землю буде повноцінною, а земля  стане предметом купівлі-продажу  і застави. Тоді і плата за відповідні ресурси перейде від держави  до їх власника. Сьогодні ж платежі  за ресурси за бюджетною класифікацією  слід включити до складу неподаткових доходів і вилучити їх із податкового  законодавства. Тоді справді можна  буде стверджувати, що склад податкової системи України в основному  адекватний ринковій економіці.

1.2. Основні елементи та принципи  побудови податкової системи

Податкова система – це сукупність загальнодержавних і  місцевих податків та зборів до бюджетів усіх рівнів, а також форм, методів  установлення, зміни, обчислення, сплати, стягнення, також податкова служба, яка займається податковим контролем.

Для того, щоб найбільш повно  і досконало зрозуміти поняття  і суть податків треба розібратися  в основних елементах податків в Україні.

Суб'єкт оподаткування - це фізична чи юридична особа, яка безпосередньо  сплачує податки. Однак, суб'єкт є  тільки безпосередньою, транзитною ланкою надходження доходів. Реальним платником, або носієм кожного податку є  споживач.

Об'єкт оподаткування  - доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподатковування.

Платники податків — юридичні і фізичні особи, на які згідно з законами України покладений обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). Залежно від постійного місцезнаходження платники податків поділяються  на:

- резидентів — осіб, що мають постійне місце проживання або місце перебування в Україні кількістю 183 і більше календарних днів у році, підлягають оподатковуванню з усіх джерел і несуть повну податкову відповідальність;

-  нерезидентів — осіб, що не мають постійного місця перебування в Україні і підлягають оподатковуванню тільки за доходами, отриманими на тери торії України, і несуть обмежену податкову відповідальність.

Одиниця оподаткування - це фізичний чи грошовий вимір оподатковуваного об'єкту. Грошовий вимір має бути безпосереднім при оцінці доходіи і опосередкованим - при оцінці тієї ж, наприклад, земельної ділянки чи майна. Джерело сплати податку - це доход платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язаним з об'єктом оподаткування, а може й не мати ніякого відношення до нього. Але правомірним є пов'язування джерела сплати податку із об'єктом оподаткування. Таке оподаткування є справедливішим, оскільки тільки доход є джерелом сплати податків.

Ставка податку — величина податку з одиниці об'єкта оподатковування. Ставка податку може бути встановлена  як у твердій сумі (при цьому  розмір податку визначається на кожну  одиницю обкладання в конкретній фінансовій величині), так і у  відсотках (розмір податку встановлюється у відповідному відношенні до одиниці  оподатковування). Наприклад, ставка податку  на прибуток підприємств — 30% до оподатковуваного прибутку. Ставки податків та інших  обов'язкових платежів установлюються Верховною Радою України і  не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Існують два підходи до встановлення ставок - універсальний і диференційований. При уніварсальному для всіх платників встановлюється єдина ставка. Диференціація ставок може проводитись при розмежуванні ставок між окремими платниками, або у розрізі оцінки об'єкта оподаткування. [2;3]

Саме встановлення податкових ставок може базуватися на окремих  методах: емпіричному та економіко-математичному. Емпіричний метод встановлення ставок податків має своєю основною ціллю  виконувати фіскальну функцію податків, він базується на існуючому досвіді  в сфері оподаткування. Метод  економіко-математичного моделювання  робить акцент на виконанні регулюючої функції податків і здійснюється шляхом розробки математичної моделі, яка враховує як інтереси платника, так і фактори, що діють у сфері стягнення податків.

Крім цих традиційних  методів встановлення податкових ставок існує інтуїтивний підхід. Він  базується на побажаннях і передбаченнях тих, хто ці ставки розробляє.                                                                                                                                 

Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними  податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведуться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності.

Науковий підхід до створення  податкової системи передбачає, по-перше, системність, по-друге, встановлення визначальної бази цієї системи і, по-третє, формування правової основи і вихідних принципів. Звичайно, можливий і варіант, що визначається як метод «спроб і помилок», який, до речі, використовується в Україні в даний час. Але це довгий шлях. Крім того, експериментувати можна тільки тоді, коли економічна ситуація більш-менш стабільна. Якщо ж економіка і суспільство охоплені кризою, то права на це ні уряд, ні законодавча влада не мають.

Принцип системності полягає  в тому, що всі податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись функції податків. З позицій фіскальної функції, податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З позицій регулюючої функції, – забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.  
         Податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості. Система доходів бюджету має включати насамперед такі, які б забезпечували сталу фінансову базу держави. Найкращими для виконання цього завдання є непрямі податки, а також податки на майно, землю, прибутковий податок з населення. Таких податків у системі доходів бюджету рекомендується мати в середньому до п'яти видів на випадок зриву у виконанні плану мобілізації одного з них.

Кількість податків, на які  покладається здебільшого регулююча функція, теж має бути досить значною. Це пояснюється тим, що не можливо за допомогою одного чи двох податків впливати на всі сторони господарської діяльності підприємств, на всі сфери суспільно-економічного життя.  
Але платників цікавить не так кількість податків, котрі вони сплачують, як загальна сума податків і їх частка в одержаному доході.  
Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Податки з позиції організації фінансової діяльності держави вторинні відносно видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до тяжких наслідків - високого рівня оподаткування. Йдеться про інфляцію, яка, по суті справи, теж є своєрідною прихованою формою оподаткування населення. Відмінність полягає в тому, що це відкладені на завтра податки, однак завтра доводиться платити набагато більше, ніж сьогодні. Причиною інфляції, тобто знецінення грошей, є випуск в обіг зайвої їх кількості, не забезпеченої товарною масою. Це, у свою чергу, визначається бюджетним дефіцитом, тобто перевищенням видатків бюджету над доходами. Тож при створенні нової податкової системи слід пам'ятати, що бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов'язково балансом доходів і видатків, і нехтувати цим вкрай небезпечно.                                                                                                                                                                        Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності.  
По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності - державної чи приватної. При державній власності не тільки майно підприємств, але й створювані на них доходи належать державі, і вона може вилучати усі «зайві» кошти у вигляді вільного лишку прибутку. Відносно у приватних підприємств держава може отримати тільки певну частку їх доходів. Отже, якщо для державних підприємств податкова політика майже не має відчутного значення, то для приватних - це одне з головних питань.  
По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, особливості ж формування доходів повинні враховуватися при встановленні об'єкта оподаткування. Тому об'єктом оподаткування визначено кінцевий результат роботи підприємства – прибуток.  
Принципи оподаткування, які вперше були сформульовані основоположником теорії оподаткування шотландським економістом і філософом А. Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» ще у XVIII от., не втратили значення і до нашого часу. Вони зводяться до чотирьох понять: справедливість, визначеність, зручність, економія (раціональність).  
         Ці загальні принципи оподаткування поступово розширювались, трансформувалися під впливом соціально-економічних і політичних перетворень, які відбувались у світі. В даний час вони в основному зводяться до наступного:  
1. Рівень податкової ставки повинен встановлюватись з врахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів. Доход, який залишиться після сплати податків, повинен забезпечувати йому нормальний розвиток.  
2. Необхідно прикласти всі зусилля, щоб оподаткування доходів носило одноразовий характер. Багаторазове обкладання доходів чи капіталу неприпустиме.  
3. Податки повинні бути обов'язковими. Податкова система не повинна залишати у платника податків сумнівів в уникненні платежу.  
4. Процедури розрахунку і сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і економічними для установ, які збирають податки. Слід прагнути до мінімізації витрат на стягнення податків.  
5. Податкова система повинна забезпечувати раціональний перерозподіл частини створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державної економічної політики.

6. Податки можуть використовуватись  як фінансові регулятори з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами роботодавців і найманих працівників, між коштами, які направляються на споживання і нагромадження.  
7. Необхідно забезпечувати стабільність оподаткування; ставки податків не повинні змінюватись упродовж досить тривалого періоду. Разом з тим, податкова система повинна бути адекватною конкретним етапам економічного розвитку країни; це досягається здійсненням податкових реформ, які забезпечують еволюцію податкової системи.                                                                                      8. Не можна допускати індивідуального підходу до конкретних платників податків при встановленні податкових ставок і застосуванні податкових пільг. Оподаткування має бути досить універсальним, забезпечувати однакові вимоги і однаковий підхід до платників, з одного боку, і розумну диференціацію ставок та використання податкових пільг - з іншого.  
Багатовікова історія формування і застосування як загальнотеоретичних, так і конкретних практичних принципів оподаткування, що відповідають певному рівню розвитку соціально-економічного життя конкретної країни, дала змогу відібрати найдієвіші і найефективніші серед них. В умовах становлення ринкової економіки в Україні постійно ведуть роботу з удосконалення податкової системи, але, на жаль, вона й досі не відповідає світовим стандартам. [3;5]

РОЗДІЛ 2

ПОДАТКОВІ ПЛАТЕЖІ У СКЛАДІ ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ ЗА 2010 – 2012 РОКИ

2.1. Аналіз динаміки і структури податкових надходжень до бюджету

Своєчасне наповнення дохідної частини Державного бюджету України  є базою розбудови економіки  держави та гарантією соціального  забезпечення населення. Важливу роль у цьому процесі відведено  податковим надходженням як вагомому джерелу поповнення бюджету. Податки  є регулятором перерозподілу  валового внутрішнього продукту (ВВП), вони відчутно впливають на економічні процеси в державі.

Загальна сума доходів  Державного бюджету України за січень-грудень 2010 р. (із урахуванням власних надходжень бюджетних установ, субвенцій з  місцевого бюджету та бюджетного відшкодування податку на додану вартість облігаціями внутрішньої  державної позики) становила 240 млрд 398 млн грн, що на 30 млрд 697,7 млн грн, або на 14,6 % більше, ніж за відповідний період 2009 р. Про це повідомляє прес-служба Держказначейства.

До загального фонду Державного бюджету України у січні-грудні 2010 р. надійшло 207 905 815,1 млрд грн, що на 50 млрд 918,4 млн грн, або на 32,5% більше за відповідний показник 2009 р.