Податок на прибуток підприємств та їх роль у формуванні доходів бюджету

При ознайомленні з проектом Податкового  кодексу привертає до себе увагу те, що проблема вдосконалення оподаткування прибутку підприємств у документі не знаходить достатнього вирішення. У ньому зберігається в основному діючий на сьогодні порядок з оподаткування прибутку, а окремі нововведення викликають сумніви.

На перший погляд, це є начебто  раціональний підхід, який скорочує облік доходів і витрат на підприємстві, спрощує роботу органів контролю за справлянням податків і ніби сприяє правильному визначенню суми, що підлягає оподаткуванню. А насправді за цією удаваною простотою криється немало «підводних каменів».

Аж ніяк не можна погодитися з  тим. що до валових витрат включається вартість матеріально-виробничих ресурсів уже на стадії їх придбання з наступним коригуванням валових витрат на різницю залишку цих матеріалів на кінець звітного періоду порівняно із залишком на його початок.

Застосування пропонованої методики віднесення витрат матеріально-виробничих ресурсів на виробництво продукції та ігнорування контролю за дотриманням норм витрат матеріально виробничих ресурсів на виробництво продукції сприяють на рівні Закону випуску неврахованої готової продукції тобто приховуванню доходу, а значить, несплаті податку з цього доходу. Іншими словами, це є сприяння тіньовій економіці на рівні Закону.

Дослідження показують, що на переважній більшості підприємств не складають планових калькуляцій, які б не дозволяли випускати збиткову продукцію. Не складаються й калькуляції фактичної собівартості випущеної продукції (робіт, послуг). У результаті на цих підприємствах не можна провести системний аналіз причин; що призводять до збитків від реалізації продукції власного виробництва. А можливо, комусь і за краще одержувати прибутки за рахунок тіньової економіки.

Валові витрати коригуються  також залишками частки матеріальних витрат у незавершеному виробництві і часткою матеріальних витрат у готовій продукції. Незважаючи на те, що є окремі рекомендації щодо визначення цих часток, вони на практиці виконуються поверхово. Точне визначення цих часток досить складне, громіздке, забирає багато часу як у бухгалтерів підприємств, так і в податківців при перевірці достовірності даних.

Цей порядок віднесення матеріально-виробничих запасів на валові витрати може мати й інші небажані наслідки. Наприклад, придбані матеріальні цінності можуть бути використаю в подальшому на потреби  будівництва, реконструкції, модернізації ремонту та інше, пов'язане з поліпшенням .основних фондів, витрати на які. в тому числі й матеріальні не включаються до складу валових витрат. Зрозуміло, що це можна відрегулювати і в бухгалтерському, і в податковому обліку. Але це не збігатиметься в часі, — адже ми вже збільшили валові витрати, а значить зменшили прибуток і, відповідно, податок на цей прибуток. А врегулювання може здійснюватися із значним відривом.

Запропонована методика визначення суми оподатковуваних прибутків (доходів) спричинила новий вид обліку, так званий податковий облік, за допомогою якого акумулюються доходи й витрати. Як результат, визначається сума, яка підлягає оподаткуванню. Водночас на підприємствах необхідно паралельно вести і бухгалтерський облік згідно з раніше прийнятою методикою, головне місце в якій посідає облік і визначення витрат шляхом калькулювання собівартості продукції. А з прийняттям Верховною Радою України проекту Податкового кодексу передбачається окремо вести фінансовий облік і управлінський.

Закономірно виникає запитання: де ж тут спрощення для платника податків? Нема спрощення і для працівника податкової служби. Адже він повинен підняти всі первинні документи за операціями доходів і витрат, пересвідчитись у тому, що їх правильно й повністю відображено в податковому обліку, а вірніше, в додатках до декларації про прибуток підприємств, і водночас вишукувати облікову інформацію в бухгалтерському обліку.

Щодо встановлення єдиної ставки оподаткування прибутку підприємства в розмірі 19 відсотків. Ця «зрівнялівка» порушує принцип справедливості при оподаткуванні платників податків. Тут не можна не погодитися з думкою Голови ДПА України Миколи Азарова, висловленою у статті «Податкова політика в Україні: принципи і реалії, що рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платників податків, тобто рівня його доходів. Ці можливості мають полягати, на нашу думку, не лише в тому, щоб одержати максимальний зиск, а і в тому, щоб задовольнити насущні потреби суспільства. Такий виробник наперед знає, що він випускає продукцію низької рентабельності, реалізуючи її за доступними цінами. Наприклад, в Ужгородському районі Закарпатської області ще не так давно вдосталь випускалося харчових продуктів, зокрема молочних. Але в останні роки через низьку рентабельність і навіть збитковість при 19-відсотковій ставці оподаткування прибутку    населення району залишилася без цих продуктів.

Подібне спостерігається також  з виробництвом інших видів украй необхідної продукції, а також з наданням послуг, робіт тощо.

Якщо чинний Закон «Про оподаткування  прибутку підприємств» складається з 22 статей, то в проекті Податкового кодексу цьому питанню відведено. вже 12 глав, 123 статті. Зрозуміло, що без використання комп'ютера тут не обійтись. Але нам відомо, що в Закарпатті, наприклад, комп'ютери є на двох відсотках підприємств платників податків. Навряд чи краще становище і в інших областях України. А бухгалтерам запам'ятати й використати всю інформацію, яку закладено до проекту, при надходженні великої кількості іншої інформації буде не під силу.

На думку податківців удосконалення  законодавства з оподаткування прибутку (доходу) підприємств має бути спрямованим не лише на окремі, фрагментарні питання, а на весь спектр, який становить систему оподаткування. До того ж, це удосконалення має привести до кардинальних змін визначення об'єктів оподаткування, порядку визначення податкових ставок, умов надання та використання податкових пільг, порядку визначення прибутку (доходу) й нарахування на нього податку.

Потребує кардинального перегляду  і діюча система контролю за нарахуванням і сплатою податку на прибуток підприємства.

Пропозиції щодо вдосконалення  оподаткування прибутку (доходу) підприємств зводяться до такого.

По-перше, необхідно встановити такі об'єкти оподаткування:

а) прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) власного основного, допоміжних і обслуговуючих виробництв; 

б) прибуток від реалізації зайвих основних фондів. товарно-матеріальних цінностей, товарів;  

в) доходи від операцій з цінними паперами, валютними цінностями, борговими зобов'язаннями та всіх інших, перелічених грядках 2—9 чинної «Декларації про прибуток підприємств».

Встановлення об'єктом оподаткування  прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) власного виробництва сприятиме насамперед унеможливленню випуску неврахованої продукції, тобто прихованого доходу, що підлягає оподаткуванню, а отже, сприятиме росту надходжень до бюджету.

Запровадження як об'єкта оподаткування  прибутку від основної діяльності підприємства вимагатиме повернення до обліку та контролю за формуванням собівартості продукції, а також необхідності калькулювання як усієї, так і окремих видів продукції (робіт, послуг) за плановою і фактичною собівартістю. Введення такого обліку і контролю взагалі, і для податкової практики зокрема, не викликає жодних труднощів, оскільки з цього питання напрацьовано достатню кількість нормативних документів.

По-друге, щодо ставок оподаткування  прибутку (доходу) підприємств  вважається за доцільне встановити:

а) з прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) основної допоміжної і обслуговуючої виробничої діяльності — диференційовані ставки залежно від рівня прибутковості підприємства;

б) з прибутку від реалізації зайвих основних фондів, товарно-матеріальних цінностей і всіх видів доходів — єдину ставку.

Ці ставки оподаткування підприємств  не можуть бути довгостроковими (як це рекомендують окремі науковці). Вони залежно  від різних обставин можуть або зростати, або зменшуватися, але протягом податкового року мають бути незмінними. Податкова ставка може змінюватися від 0 до 45 відсотків. Для цього можна використати методику, яка застосовується в США і яку запроваджено в Україні при нарахуванні прибуткового податку з доходів фізичних осіб.

По-третє, вважається за доцільне пільги з оподаткування надавати лише за прибутком з основної діяльності шляхом зменшення податкової ставки. Надання пільг за численними ознаками, може призвести до неправильного їх застосування і спричинити труднощі в їх нарахуванні.

Кілька, зауважень і пропозицій щодо порядку визначення оподатковуваного прибутку (доходу) підприємств. Якщо Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв до 1 січня 2012 року, приділяв цим питанням достатньо уваги, то цього не можна сказати відносно чинного Закону, який перенесено до проекту Кодексу.

Порядок обчислення оподатковуваного прибутку в системному вигляді у  проекті Кодексу, по суті. відсутній. Він розпорошений по всіх статтях проекту, а це викликає немало запитань і непорозумінь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

 

На протязі всієї історії  розвитку людства жодна держава  не змогла існувати без податків. Не зможе і Україна, особливо без  такого податку, як податок на прибуток підприємств. Але, на жаль, регулюючій функції цього податку як інструменту регулювання розвитку виробництва надається другорядне значення. Для нашої держави податок на прибуток підприємств – це насамперед важливе джерело наповнення бюджету. І справді, податок на прибуток впевнено тримає друге місце за сумами зборів після податку на додану вартість. Але Уряд не стоїть на місці і хоче збільшити надходження від цього податку насамперед за рахунок збільшення бази оподаткування.

Але треба пам’ятати паралельно йде збільшення кількості збиткових підприємств. При цьому про зменьшення податкового тиску на виробників вже майже не згадується. А податковий опит підказує головний принцип оподаткування : “Неможна різати курку, яка несе золоті яйця”, тобто якою б великою не була необхідність держави в фінансових коштах на покриття мислимих і немислимих витрат, податки не повинні підривати зацікавленість платників в господарській діяльності.

На мою думку, одним з елементів  вдосконалення податкової системи  України є те, що необхідно приймати нові закони, які б були призначені для нормального користування, а не для заплутування користувачів цих законів. Читаючи Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” 2012 року та відгуки про нього складається враження, що він був прийнятий не для нормального користування, а для всебічної критики, і єдина подяка на яку заслужили автори цього Закону така: “Спасибі, що не написали більше.”

Ким потрібно бути та скільки потрібно часу, щоб зрозуміти формуліровку пункту 5.5.2 Закону (зараз над нею  мучаються платники): “віднесення  витрат  на  виплату  або   нарахування процентів  за  борговими  зобов'язаннями  у будь-якому податковому періоді дозволяється у сумі,  що не перевищує суми доходів  такого платника  податку  протягом звітного періоду,  отриманих у вигляді процентів,  збільшеної  на  суму,   що   дорівнює   50   відсоткам оподатковуваного  прибутку  звітного періоду,  без урахування суми отриманих процентів.” А тепер уявіть собі, що дану норму треба перекласти на англійську, німецьку або іншу іноземну мову та дати прочитати Вашим іноземним партнерам. Але  ж пункт 5.5.2. адресований саме підприємствам з іноземними інвестиціями.

На фоні цього можна згадати, що у авторів Закону дивіденди  – це платежі, а не частка прибутку (п 1.9 Закону) і так далі.

Великі надії покладаються на новий  Податковий Кодекс. Але з огляду на думки спеціалістів непорозумінь і недосконалостей в його проекті не поменьшало, а пунктів значно побільшало.

Але попре всі недоліки законодавства, основні його моменти потрібно знати  і вміти їми правильно користуватися. Це насамперед необхідно для ефективного господарювання. Треба чітко розуміти і вміти розраховувати базу оподаткування податком на прибуток, яка розраховується зменьшенням суми скоригованого доходу звітного періоду на валові витрати платника і суму амортизаційних відрахувань. А для цього потрібно чітко знати, що включати до складу валового доходу та валових витрат, а що ні, та вміти вірно розраховувати суми амортизаційних відрахувань. Тому треба постійно слідкувати за змінами в податковому законодавстві України.

Не можу не відмітити, що часті зміни податкового законодавства дуже часто ставить наших бізнесменів в тупік. Вони ніколи не знають, що чекає їх завтра. Тому говорити про будь-яку постійність в роботі, а тим більше про планування та оптимізацію податків не приходиться.