Податкова система України

     Однією з особливостей місцевих податків і зборів в Україні є те, що надходження деяких із них у певних областях взагалі відсутні або становлять незначну суму. Так, у 2007 році відсутні надходження від збору з власників собак у м. Києві та 8 областях (Вінницька, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Хмельницька, Чернівецька), курортний збір відсутній у містах Київ і Севастополь та 13 областях (Волинська, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська), збір за право використання місцевої символіки повністю відсутній у 7 областях (Волинська, Закарпатська, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Хмельницька, Чернівецька), збір за проведення аукціонів не збирається в Автономній Республіці Крим, у м. Севастополі та 2 областях (Житомирська, Запорізька), а шість областей (Волинська, Дніпропетровська, Кіровоградська, Львівська, Рівненська, Чернігівська) зібрали за рік по 1000 гривень кожна.

     Пільги щодо місцевих податків і зборів незначні, слід відзначити лише Донецьку область, в якій сума пільг у 2007 році порівняно з попереднім роком збільшилась у 18 разів і становила 4,5 млн. грн., тобто 72,6% від загальної суми пільг щодо місцевих податків і зборів (табл. 4). 

Табл..4. Втрати бюджету внаслідок пільгового оподаткування по видах податків, зборів (обов’язкових платежів) за період 2005-2007, тис.грн.

     Аналіз справляння місцевих податків і зборів доводить, що деякі з них не повністю охоплюють всіх платників. Практика справляння місцевих податків і зборів вимагає удосконалення правової бази місцевого оподаткування, яка повинна бути спрямована на збільшення надходжень. Необхідно переглянути ставки податків і надати право органам місцевого самоврядування самим визначати види і ставки місцевих податків і зборів, які доцільна запровадити на їх території, не передбачених Декретом про місцеві податки і збори, якщо вони мають економічне обґрунтування і не порушують соціальні права громадян. Тому що певну кількість податків і зборів в тих чи інших областях неможливо запровадити через відсутність об'єктів оподаткування.

      Я погоджуємось з усіма науковцями, зокрема [47, 87], що в першу чергу при реформуванні податкової системи необхідно удосконалювати структуру податкових надходжень до Зведеного бюджету шляхом збільшення часток акцизних зборів, рентних і екологічних платежів.

3. ПРОБЛЕМИ  ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ  СИСТЕМИ             УКРАЇНИ 
 
 

3.1 Проблеми  реформування податкової системи  та шляхи їх вирішення 

    Основи української національної  податкової політики розроблялися  під тиском обставин без належного  наукового обґрунтування та аналізу  макро- і мікроекономічних наслідків запровадження різних податків і розміру їх ставок, без урахування світового та історичного досвіду формування й розвитку податкових систем.

    Чинна податкова система не  тільки не заохочує, а в ряді  випадків прямо перешкоджає зусиллям  підприємств щодо до розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави. Недоцільно вважати, що податки є лише джерелом для поповнення бюджету. Слід вести мову про розробку такої податкової системи, яка б забезпечувала або хоча б не стримувала розвиток економіки.

    Закони, що регламентували податкову  систему України, весь час змінювалися  з метою їх узгодження з  процесами, які мали місце у  житті суспільства, за відсутності  єдиної податкової політики. Вони приймалися відповідно до поточних потреб з фінансування доходної частини бюджету.

    Основними негативними рисами  податкової системи України є  відсутність регулюючої функції.  Основну увагу зосереджено на  фіскальній ролі податків.

    Слід приймати податкові закони, які б стимулювали розвиток кожної окремої ділянки виробництва відповідно до фінансових результатів своєї діяльності. Тому, на мій погляд, єдині податки, які змінюють декілька їх видів, повинні бути скасовані через те, що вони не відіграють регулюючої ролі.

    Розглядаючи сплату відрахувань  до позабюджетних фондів, слід  зазначити, що велика помилка  була допущена у розрахунках.  За основу взяли не фінансовий  результат, а витрати. Так, ці  відрахування поводились від  суми заробітної плати і включались до собівартості продукції. Таким чином, її розмір скоротився з 30-50%  у структурі собівартості до 7-12%. Життєвий рівень людей знизився. При цьому частка заробітної плати виплачували з тіньових джерел, що призвело до зменшення розміру нарахувань. Господарюючі суб’єкти переносять свої відносини між споживачем та виробником у тіньовий сектор економіки, частка якого, за підрахунками, сягає від 45 до 65 відсотків валового внутрішнього продукту.

    Вивчаючи податок на додану  вартість, слід вказати на те, що має місце подвійне оподаткування доданої вартості та отриманого прибутку. Крім того, податковий кредит нараховується тільки на придбаний товар. Ним є виробничі запаси та основні засоби з урахуванням амортизації. Послуги власного виробництва, заробітна плата робітників, відрахування у позабюджетні фонди підлягають нарахуванню податкового кредиту. Таким чином, ці суми не відшкодовуються державою. Суми оплати податку на додану вартість перевищують його реальні розміри. Для вирішення поставленої проблеми слід чітко визначитись, що треба розуміти в даному випадку під доданою вартістю.

    Слід зазначити ще одну проблему: наявність податкового та фінансового  обліку. На мій погляд, таке розділення  не витримує ніякої критики.  Так, наявність фінансового обліку як складової частини бухгалтерського обліку пояснюється потребую в складанні фінансової звітності, в тому числі, і перед податковими органами. Не можна одну і ту саму господарську операцію, яка відображає фінансові відносини, по-різному показувати в системі обліку. Таким чином, необхідно розробити систему податків, яка надасть можливість визначити розмір плати державі в залежності від розміру прибутку, статутного капіталу і пріоритету галузі чи видів виробництва. Максимально уникнути подвійного оподаткування.

    З 1 січня 1999 року указом Президентом  України «Про спрощену систему  оподаткування, обліку та звітності  суб’єктів малого підприємства»  було запроваджено сплату єдиного  податку для суб’єктів малого  підприємства. Зазначеним Указом  було передбачено сплату єдиного податку замість шістнадцяти видів податків і зборів, визначених податковою системою України, а також спрощення бухгалтерського, податкового обліку та звітності, зниження податкового навантаження, спрощення механізму адміністрування та сплати податків – це спроба подолання тіньової економіки, створення нових робочих місць, що дало б змогу багатьом українцям відчути перспективу економічної незалежності та досягнути самозабезпечення. Набутий досвід дозволяє проаналізувати плюси та мінуси  зазначеної системи оподаткування, її вплив на українську економіку.

    Одним з проектів Податкового  кодексу України передбачається  виключення із складу єдиного  податку ПДВ та відрахувань  до цільових фондів. Затвердження  Податкового кодексу в такій  редакції фактично зруйнує мотивацію щодо використання спрощеної системи оподаткування, адже призведе до необхідності вести облік та складати звітність. Це значно погіршить умови здійснення підприємницької діяльності для тих суб’єктів, що зараз використовують спрощені методи оподаткування, та зведе нанівець увесь принцип спрощеної системи оподаткування загалом. Самі підприємці кажуть про те, що їм неприємно чути, ніби кошти в бюджет збираються завдяки зусиллям податківців. А правильним варто вважати інше твердження: ці кошти сплачують підприємці, а Податкова адміністрація лише контролює дотримання законодавства з питань сплати податків. Податковий кодекс повинен зробити партнерами державу і підприємця.

   Отже, з метою істотного зниження  податкового тиску необхідно зосередити увагу на регулюючій функції податків, що дасть можливість зіставити їх розмір з результатами роботи підприємства.

    Сплата єдиного податку суб’єктами  підприємницької діяльності сприяє  легалізації тіньової економіки  та створення нових робочих місць.

    Слід також в податковому кодексі  передбачити прогресивні напрямки  розвитку податкової системи  в Україні. 

3.2 Напрямки  вдосконалення податкової системи  України 

    Численні концепції реформування податкової системи України суттєво ускладнили вибір найприйнятнішої з них. Цей вибір можливий лише в разі визначення критерію, відповідно до якого він має здійснюватись. Таким критерієм може бути забезпечення адекватності податкової системи моделі правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою.

  Реформування податкової системи України передбачає розв'язання двох груп проблем: вдосконалення інституціональних умов оподаткування і вдосконалення власне податкової системи: її складу, структури та окремих елементів.

    Побудова в Україні правової держави не можлива без створення системи достатніх інституціональних обмежень фіскальної політики держави. Метою її створення є стримування зростання державних видатків за межі суспільно необхідних функцій держави і, відповідно, податкового тягаря — за оптимальні межі.

    Обмеження, передбачені в Законі "Про систему оподаткування", по-перше, не є достатніми, а по-друге, часто порушуються. Конституція України (ст. 92) регламентує лише встановлення системи оподаткування, податків і зборів виключно законами України. Деякі процедурні фіскальні обмеження передбачено Бюджетним кодексом України та проектом Податкового кодексу України.

    Проект Податкового кодексу України  містить певні кількісні та  якісні фіскальні обмеження у  вигляді переліку загальнодержавних та місцевих податків і зборів, граничного рівня їхніх ставок тощо.

    Зазначені заходи, є важливими, але недостатніми.

    У проекті Податкового кодексу України варто чітко визначити статус нормативно-правових актів органів виконавчої влади з метою обмеження їхньої компетенції у податково-бюджетній сфері. По-перше, необхідно вилучити з проекту положення про можливість визначення податкових ставок Кабінетом Міністрів України; по-друге, слід передбачити, що нормативно-правові акти з питань оподаткування, прийняті органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування, не можуть змінювати або доповнювати законодавство з питань оподаткування. Що ж до наказів, інструкцій, положень ДПА, то варто записати, що вони приймаються лише з метою забезпечення однозначного розуміння та однакового застосування податковими органами законів з питань оподаткування і є обов'язковими лише для виконання податковими органами. Крім того,  враховуючи те, якого поширення набула практика видання нормативно-правових актів, що суперечать нормам законів, доцільно в окремій статті проекту Кодексу визначити типові ознаки невідповідності нормативно-правових актів з питань оподаткування Кодексу_.

    У Податковому кодексі обов'язково мають набути відображення наукові принципи оподаткування. Невизначеність їх у проекті Кодексу є абсолютно невиправданою, адже податкова система, яка формується без урахування правил, що пройшли природний відбір у процесі багатовікової еволюції оподаткування й урівноважують інтереси держави і суспільства, буде формуватися за правилами, що відповідають інтересам окремих груп.

     Відправною точкою реформування податкової системи України є визнання того факту, що в основному вона вже склалася і попри всі свої недоліки не повинна розглядатись як така, що має підлягати докорінному реформуванню. Це означає перш за все необхідність відображення на законодавчому рівні вимоги забезпечення незмінності складу її ядра, що включає податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян (податок на доходи фізичних осіб), акцизний збір (акцизний податок), мито. Це дало б можливість припинити численні дискусії про необхідність спрощення оподаткування шляхом скасування низки основних податків (ПДВ, податку на прибуток) і переключити увагу на пошуки шляхів удосконалення чинної податкової системи.