Податкова система України

—державою і податковими органами, які відповідають і здійснюють стягнення податкових платежів. У нормативно-правових документах визначаються правовий статус цих органів, їх відповідальність за порушення чинного законодавства, відповідальність за незабезпеченість своєчасного збирання податкових платежів та наповнення бюджетів всіх рівнів, за здійснення ефективного контролю за цими процесами;

— органами податкової служби та платниками податкових платежів при визначенні механізму стягнення податків та контролю за дотриманням законів.

    Подальший розвиток податкової системи залежить від різних державних інститутів, які в більшості відіграють фіскальну роль та впливають на податкову систему країни. До них відносяться:

—Верховна Рада України та її комітети, в першу чергу, парламентський Комітет з питань фінансів та банківської діяльності. Він розглядає різні пропозиції та вносить на затвердження вищого законодавчого органу держави нові закони та доповнення до вже діючих, проводить аналіз чинних законодавчих документів та робить відповідні висновки з проблем податкового законодавства;

—Кабінет  Міністрів України, який готує пропозиції щодо проекту Державного бюджету  України, в якому найбільшу частішу займають податкові платежі, розробляє податкову політику держави, визначає недоліки існуючої податкової системи та вносить свої пропозиції до її покращання на засідання Верховної Ради України;

—митні органи, які здійснюють контроль за проходженням товарів через митні кордони України, проводить аналіз чинного законодавства, яке визначає правила та порядок справляння мита, існуючі ставки митних платежів, їх ефективність та можливі подальші зміни в них;

—державні позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, фонд соціального страхування, фонд зайнятості та ін.), які здійснюють контроль за порядком сплати коштів в ці фонди юридичними та фізичними особами;

—місцеві  органи самоврядування, які відіграють достатньо велику роль у визначенні розмірів місцевих податків і зборів для покриття витрат місцевих бюджетів.

    Таким чином, можна визначити, що податкова система являє собою складну систему взаємопов'язаних відносин між різними суб'єктами і включає крім всіх податкових платежів, які повинні сплачувати юридичні та фізичні особи, різні нормативно-правові акти, які забезпечують її законодавчу базу.

1.2 Закономірності  еволюції податкової системи 

    Вперше податки з'явилися ще в первісному суспільстві, коли кращий шматок здобичі діставався вождю роду або племені за виконання різних функцій. У подальшому податки мали вигляд військової здобичі, різних видів контрибуцій, сплати в натуральному вигляді частини свого врожаю (оброк), відпрацювання визначеного часу на пана (барщина). В сучасних умовах податки набули грошової форми. Така еволюція відбувалась завдяки загальноекономічним законам розвитку суспільства.

    Поступово здійснювався перехід від примітивної форми податкових платежів до найбільш оптимальних і від стягнення податків як тимчасового випадкового явища для покриття витрат керівництва структури до планування податкових платежів, як головного і найбільш стабільного джерела доходної частини бюджету держави. В більшості країн світу податкові платежі займають до 90—98 % дохідної частини бюджету.

    Податкова система повинна мати ту ж спрямованість та напрямок розвитку, який має соціально-економічна система країни. Податкова система є частиною фінансової та економічної системи, яка розвивається під впливом зовнішньоекономічних та різних внутрішніх чинників. Крім того податкова система являє собою частину загальної економічної системи, яка повинна бути у відповідності до інших систем і при цьому зберігати умови самозбереження в будь-яких випадках.

     Податкова система повинна носити державний характер, тобто всі кошти, які збираються у вигляді податкових платежів, повинні бути збалансованими з витратною частиною бюджету держави, а останні повинні відображати загальносуспільні витрати, необхідні для виконання нею своїх функцій. Тому загальний розмір податкових платежів повинен визначатись обсягом суспільно необхідних потреб та тих функцій, які виконує держава. При цьому слід зазначити, що суспільство делегує державі виконання цих функцій з головною метою — підвищення свого матеріального добробуту. Але необхідно також визначити і іншу протилежність, коли держава вилучає більше коштів з платників податкових платежів, ніж потрібно для покриття суспільних витрат. У цьому випадку постає важлива проблема визначення тих соціальних функцій, які потрібні для громадян країни, зростає протидія платників податків податково-бюджетній політиці держави, яка може набувати як легальних, так і нелегальних форм, тобто з'являється так званий опір зростанню податків.

     Суспільство складається з окремих осіб, індивідів, кожний з яких має свої потреби та інтереси. Разом з цим потрібно визначити, що в міру розвитку суспільства зростає матеріальний добробут населення і збільшуються його потреби. Тому постійно розширюються функції держави та їх зміст. Крім основних функцій, які пов'язані з охороною, обороною, соціальною, економічною, з'являються нові, такі як допомога безробітним, забезпечення розвитку фундаментальних наук, збереження навколишнього середовища, пам'яток історії та культури, підтримка слаборозвинутих регіонів, які об'єктивно не мають перспектив розвитку в цій країні, та ін. А це зумовлює збільшення витрат держави на виконання цих функцій і відповідно її видатків. Крім того потрібно визначити, що процеси глобалізації, які відбуваються в світі, вимушують кожну країну брати участь у розв'язуванні планетарних проблем, до яких можна віднести такі як екологічні, захист навколишнього природного середовища, медичні, політичні та ін. Зростає еластичність попиту на державні послуги, що обумовлюється збільшенням доходів населення, а також якість цих послуг. Крім того потрібно зазначити, що в більшості країн світу разом із збільшенням населення. Зростає і ціна послуг, які держава надає населенню. А це також потребує додаткових коштів і збільшення розмірів податкових платежів, які збираються з платників податків.

    В Україні існує два рівні бюджету: загальнодержавний та місцеві. Тому потрібно чітко визначити і розмежувати функції й повноваження органів центральної державної влади та місцевих органів самоврядування. У деяких державах відбувається перерозподіл функцій між державною та місцевою владою в бік передачі виконання деяких функцій останнім (наприклад в СІЛА передані функції охорони правопорядку, надання освітянських послуг, послуг з охорони здоров'я та інші до компетенції місцевих органів влади). Тому до місцевих органів влади, для виконання цих функцій, передається й частина державних податкових платежів. Але в більшості країн світу для виконання своїх функцій місцевим органам влади місцевих податкових платежів не вистачає і тому вони отримують дотації з державного бюджету.

    Податкова система у певному змісті є самостійною системою, яка знаходиться у взаємозв'язку з іншими системами. Визначаючи свою економічну та соціальну стратегію, держава повинна спиратися на ті розміри податкових платежів, які вона може зібрати. Виходячи з прогнозу податкових платежів, держава може визначитись з кількістю та якістю тих функцій, які вона може виконувати. У більшості країн світу розробка державного бюджету починається з визначення його витратної частини з подальшим збалансуванням її з доходною частиною, в першу чергу завдяки податковій системі. Це здійснюється за допомогою або збільшення податкових платежів через збільшення ставок оподаткування та відміни пільг по податках при дефіциті державного бюджету, або, навпаки, зменшення ставок оподаткування, надання пільг по податках або взагалі звільнення від сплати податкових платежів при перевищенні доходної частини бюджету над витратною. Якщо держава іде по шляху збільшення дефіциту державного бюджету, то це може призвести до збільшення коштів за рахунок державних внутрішніх чи зовнішніх позик або зростання інфляційних процесів.

    Податкові платежі знаходяться у взаємозв'язку з валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Як свідчать дослідження, зростання частки податкових платежів у загальному розмірі ВВП може бути нерівномірним, причому в окремі роки ця частка може зменшуватись. Це може бути наслідком нерівномірного зростання суспільного виробництва, навіть при стабільних ставках податкових платежів. Як правило, це відбувається, коли темпи зростання ВВП значно вищі, ніж темпи зростання отриманих податкових надходжень.

    Цей взаємозв'язок пов'язаний також з перерозподілом ВВП, який має об'єктивні межі. Верхня межа пов'язана з об'єктивною необхідністю визначення тих функцій, які держава виконує, і ефективністю та рівністю їх виконання. Такий розподіл в кожній країні світу має свої особливості, які визначаються напрямками економічного розвитку країни та історичною категорією. Крім того такі межі діють не досить тривалий час і є, за своєю суттю, специфічними закономірностями системи оподаткування. Особливості закономірностей межі оподаткування визначаються в кожній країні особливими чинниками, найбільш характерними з яких є:

—вибір  країнами своєї моделі економічного розвитку (ринкова, командно-адміністративна, змішана або інша);

—форми, методи та способи державного регулювання, які застосовуються в країні;

—рівень соціально-економічного розвитку країни, рівень добробуту громадян або життєвий рівень в цілому по країні;

—структура  соціального та економічного розвитку країни, напрямки головних перебудов  економіки в перспективі;

—рівномірність  розподілу податкового тягаря між  платниками податкових платежів (юридичними та фізичними особами);

—напрямки розподілу та використання державних  коштів в країні;

—національні  традиції країни, історичні форми  розвитку системи оподаткування тощо.

    Як свідчать проведені вітчизняними та зарубіжними вченими дослідження, найбільша питома вага податкових платежів у загальному розмірі ВВП характерна для країн, які йдуть по шляху командно-адміністративного розвитку економіки — це північні країни: Швеція, Фінляндія, Данія та ін. Для цих країн характерні найбільш високі масштаби перерозподілу ВВП через бюджет. Для країн з ринковим розвитком економіки характерна менша питома вага податкових платежів у ВВП і відповідно менші масштаби перерозподілу ВВП.

    Крім того, треба враховувати і такий чинник, як рівень багатства країни. В країнах, де ВВП на душу населення більший, перерозподіл його відбувається в більшому масштабі. Цей перерозподіл сприймається менш обтяжливо в таких країнах, ніж з меншим ВВП приходиться на душу населення.

    Однією з характерних загальних рис розвитку податкових систем є їх уніфікація. Особливо це характерно для високорозвинутих країн світу, які йдуть по шляху інтеграції економіки своїх країн до світового економічного суспільства та розвитку загальносвітових економічних та інших зв'язків. Це підтверджується тим, що практично у всіх цих країнах існує однакова кількість та структура податкових платежів, а також середні ставки оподаткування. У більшості країн Європи проведена поступова гармонізація непрямого оподаткування, введення як обов'язкової умови вступу до Європейського Співтовариства податку на додану вартість, узгодження та визначення єдиної податкової бази, об'єктів та суб'єктів оподаткування, визначення принципів надання пільг ті новоутворення спеціальних схем оподаткування для малих та знов утворених підприємств та ін. Це ж стосується і акцизного збору на алкогольні та тютюнові вироби, нафту (визначені товари, які підлягають оподаткуванню, одиниця вимірювання, податкові пільги, мінімальні ставки оподаткування і т. ін.).

    Поступово в країнах світу з розвитком економіки підвищується і ефективність податкової системи. Це проявляється в тому, що поступово зменшуються витрати на збирання податкових платежів, підвищується повнота їх сплати, з'являються нові джерела надходження з метою їх обкладання. Це зумовлюється такими чинниками, як:

—покращання та механізація діяльності податкових органів; —зростання удосконалення методик обкладання, розрахунку та способів стягнення податкових платежів;

—зростання законослухняності та культури платників податкових платежів; —оптимізація податкових платежів в цілому по країні;

—розширення кількості, якості та структури надання послуг з боку держави для платників податкових платежів та ін. 

1.3. Досвід побудови податкової системи в країнах світу 

    Податкові системи окремих країн Європи формувалися в абсолютно різних умовах. Лише в середині XX століття в розвитку систем оподаткування з'явилися спільні риси, пов'язані із післявоєнними економічними реформами. Високий рівень державних видатків на той час супроводжувався високими податками. Крім того, справедливо існує думка, що в деяких країнах дуже складні і багаторівневі системи оподаткування. Значення одних і тих самих податків в різних країнах неоднакове. Справа в тому, що в багатьох країнах застосовується система прогресивних ставок прибуткового податку з абсолютно несхожими характеристиками прогресії, з різними базовими максимальними ставками податку. Традиційно вважається, що прибутковий податок формує не дуже великий вплив, у порівнянні, наприклад, з податком на прибуток, на розміщення виробництва, заощадження тих чи інших інвестицій. Однак, коли в Європі формується єдиний ринок робочої сили і зняті майже всі перешкоди для переливу капіталу, зростає важливість відмінності в податкових системах, а особливо в максимальних ставках прибуткового податку з громадян.