Непряме оподаткування в Україні. Акцизний податок

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВНЗ „ВІДКРИТИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ „УКРАЇНА” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: "Податкова система"

на  тему:” Непряме оподаткування в Україні. Акцизний податок.” 

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2011 рік 
 

  ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Теоретичні основи  виникнення та  розвитку непрямого  оподаткування

1. Історія розвитку прямого і непрямого оподаткування, їх співвідношення та зв'язок між ними……………………………………………….4
2. Економічна суть непрямих податків………………………………….8

 

2. Порядок нарахування та сплати акцизного податку згідно розділу  VІ  Податкового кодексу України від 24.12.2010………………..…………….….11

      2.1. Платники акцизного податку та об’єкти оподаткування…………….11

      2.2. Операції з підакцизними товарами, які звільняються

        від оподаткування…………………………………………………….…….13

      2.3. База оподаткування……………………………………………………..16

      2.4. Підакцизні товари та ставки  податку………………………………….17

      2.5. Дата виникнення податкових зобов’язань……………………………21

      2.6. Порядок обчислення податку з товарів, вироблених

        на митній території України………………………………………..……..22

      2.7. Порядок і строки сплати податку  з підакцизних товарів……….…..29

      2.8. Складення та подання декларації  з акцизного податку та 

      контроль  за сплатою податку…………………………………………….30 

3. Основні проблеми та шляхи удосконалення системи

непрямого оподаткування в  Україні…………………………………...…..…42

3.1 Непряме оподаткування як пріоритетний  напрям в адаптації податкового законодавства……………………………………….….42 

Висновки ………………………………………………………………………....46

Перелік використаної літератури та інших інформаційних джерел…….…...48

Додатки…………………………………………………………………….….51-60 

     ВСТУП

     Метою курсової роботи є вивчення системи  непрямого оподаткування в Україні, її складових. Ми будемо розглядати непрямі  податки, а саме акцизний податок, який займає важливе місце в загальній системі оподаткування в Україні. Спираючись на нормативні документи, дамо визначення поняттям: «непрямі податки», «податок на додану вартість», «акцизний податок», «мито» та ін. Будемо розглядати як формуються ставки непрямих податків за новим Податковим кодексом України, що є об’єктом оподаткування, якими нормативно-правовими документами регулюється система непрямого оподаткування в Україні. Проаналізуємо об’єктивні інтеграційні процеси і місце в них України та напрями подальшого удосконалення податкової системи, зокрема непрямого оподаткування, оскільки вона істотно впливає на розвиток зовнішньоекономічної діяльності й участі держави у міжнародному поділі праці.

     Стабільна та збалансована податкова система – ефективний інструмент економічної політики держави. Побудова раціональної податкової системи потребує розвитку теорії оподаткування, передусім досліджень окремих форм податків, їхнього взаємозв’язку із розвитком економічного і політичного життя.

     Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає змогу зробити висновок про недоліки, що їй притаманні. В даній роботі ми будемо розглядати ці недоліки на прикладі непрямого оподаткування і зазначимо можливі шляхи удосконалення даної проблеми.

 

      РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи виникнення та розвитку непрямого оподаткування

1. Історія розвитку прямого і непрямого оподаткування, їх співвідношення та зв'язок між ними

 

     На  сучасному етапі розвитку наша держава  знаходиться на шляху встановлення тісних зв’язків з іншими державами, щоб посісти гідне місце у світовому економічному просторі серед розвинених країн, знайти власний напрямок ефективної інтеграції, який би якнайкраще відповідав національним інтересам і враховував наявні ресурси, географічне положення, потенціальні можливості.

     Провідну  роль у мобілізації коштів у державний  бюджет відіграють податки. В основному  за їх рахунок створюється фінансова  база для виконання державою її функцій  і завдань.

     Теоретичне  обґрунтування податкових конвенцій  базується на принципах оптимуму Парето. Відповідно до критерію Парето оптимальною вважається будь-яка дія, що приносить користь хоча б одній особі, не погіршуючи становище чи добробут будь-кого іншого.[14. с.94].

     Джерелом  податків виступає нова вартість - національний дохід, який створюється у сфері матеріального виробництва, що включає вартість необхідного продукту (ціну робочої сили чи заробітну плату) та вартість додаткового продукту (прибуток, ренту, відсотки).

     Податки є індивідуальними безповоротними цільовими платежами юридичних та фізичних осіб в бюджет певного рівня в розмірах і терміни, встановлені законом.

     Фінансова наука, з огляду на певні ознаки, поділила податки на групи. Такий  поділ необхідний, бо окремі групи  податків потребують відповідних умов оподаткування і стягнення, відповідних адміністративно-фінансових заходів. Таким чином, структура, яка може охопити всі види податків, складається з прямих і непрямих податків. Найсуперечливішими у фіскальній науці є питання про сфери застосування непрямих податків та їх співвідношення з прямими. Саме тому в історії фінансової науки знання генезису сутності окремих форм податків, зокрема непрямих, дасть змогу осмислити світовий і вітчизняний досвід та побудувати в нашій державі збалансовану податкову систему.

     Поділ податків на прямі і непрямі уперше було застосовано в науковому обігу в ХVI столітті. Економічна сутність прямих і непрямих податків була сформована Джоном Локком , чим було започатковано в теорії оподаткування поділ податків на групи. В основу цього поділу було покладено критерій перекладності. Тобто, визначивши головне положення, що будь-який податок, з кого б він не справлявся, зрештою, ляже на землевласника, Д. Локк встановив, що замість податків, якими обкладається земля непрямо, варто віддати перевагу податку, який безпосередньо справляється з землевласника. Тому вважалося, що поземельний податок є прямий, решта податків – непрямі.

     Такої самої думки дотримувалися і  фізіократи, які, виходячи зі свого  головного положення, що лише земля  дає чистий дохід,, і лише він і може бути джерелом податків, вважали прямим податком тільки поземельний. Усі інші податки фізіократи називали непрямими, оскільки такі податки повинні, зрештою, “лягти на землю”. Так, Ф. Кене, голова фізіократів, говорячи про дію різних податків, вживає термін “прямий” та “непрямий” податок. Прямим податком він вважає лише той, який справляється безпосередньо з чистого земельного доходу, усі інші податки, в тому числі особисті, промислові і податки на доходи від грошових капіталів – непрямі. Послідовники поглядів фізіократів є Анн-Робер-Жак Тюрбо, який стверджував, що можливі лише три форми оподаткування: прямий податок на землю, прямий податок з осіб і непрямий податок або оподаткування споживання. Податок з осіб, на думку Тюрбо, суперечить здоровому глузду, оскільки є особи, які нічого не мають. Податки на споживання, вважав він, також несправедливі і обтяжливі.

     Пізніше економісти теж дотримувалися поділу податків на прямі й непрямі залежно  від різних поглядів на перекладність  окремих податків, але вчення фізіократів, що лише земля дає чистий дохід і тому вона повинна бути об’єктом оподаткування, викликали заперечення. Ось думка французького економіста А. Делатура з цього приводу: “Для декого з економістів прямі податки це ті, за допомогою яких законодавець прямо звертається до тих, кого він хоче обкласти податком, непрямі – ті, якими він намагається оподаткувати платників через посередників, розраховуючи на перекладність.” [16, с.14].

     Поділ податків, в основу якого покладено  принцип перекладності або неперекладності, протримався упродовж ХVII-XIX століть.

     Більшість фінансистів бачить різницю між  прямими і непрямими податками  у більшій або меншій їх перекладності, у способі їх справлення або з  осіб, яких передбачається оподатковувати, або з таких осіб, стосовно яких передбачається, що вони перекладуть із себе тягар податків на інших.

     Такого  погляду свого часу дотримувався і німецький економіст А. Вагнер. Він називав “прямими податками такі, платниками яких, за наміром законодавця, повинні бути і особи, які їх остаточно сплачують; при непрямих податках, навпаки, особи, що сплачують їх безпосередньо, не повинні бути їх остаточними платниками, а повинні перекласти їх на інших”. Цю ж точку зору поділяв і англійський вчений Дж. Стюарт Мілль. Поряд із критерієм перекладності він ставив критерій наміру законодавця. Але Вагнер вважав за необхідне, відповідно до потреб практики, встановити і друге “адміністративно-технічне” поняття прямих і непрямих податків, причому в основу поділу поклав спосіб встановлення податків. З цієї точки зору прямі податки призначаються і справляються на основі постійних даних, які заздалегідь визначаються, тобто за кадастрами, хоча й не лише за ними; непрямі податки – навпаки справляються на основі окремих, радше випадкових даних, а значить заздалегідь не визначаються. Так само визначав різницю між прямими і непрямими податками дореволюційний російський учений-фінансист Д. Львов.

     Варто зазначити, що, на думку А. Вагнера, податкова  система лише тоді може упоратися  зі своїми завданнями, коли вона відшукує і оподатковує народний дохід і народне майно – справжні податкові джерела – в окремих, одиничних доходах і майні. Для досягнення цієї мети він передбачає три шляхи оподаткування доходів і майна відповідної особи: 1) у момент їх придбання;

2) під  час володіння ними; 3) під час  їх споживання. Відповідно до  цих трьох способів оподаткування  маємо три основні види податків: податки на придбання, податки на володіння та податки на споживання. Кожна з названих груп податків, у свою чергу, об’єднується в особливу систему. Переважну частину перших двох груп становлять оцінні податки, а останньої – податки на споживання. Отож, А. Вагнер не поділяє податки на прямі й непрямі, проте неодноразово привертає увагу саме до такого поділу при обговоренні різних податків.

     Дехто з економістів, наприклад К.Г. Рау, стверджував, що суть непрямих податків полягає в тому, що вони радше  “падають” на яку-небудь дію, факт ніж на особу. Таке саме визначення непрямих податків було і в німецького економіста К. Гофмана у його праці “ Вчення про податки”. Але І.І. Янжул вказував на штучність такого визначення, під яке не підпадають усі податки, наприклад, квартирний, “ який падає водночас і на володіння і на дію, або ж мито (володіння товаром і дія – перевезення його через кордон)”. І.І. Янжул писав, що коли звернути увагу на дії держави при оподаткуванні, які спрямовані на те, щоб привести у відповідність податковий тягар з платоспроможністю платника, то виявляється, що “існує категорія податків, до яких держава не вважає за потрібне застосовувати кадастру, бо, на її думку, самі дії платника дають можливість зробити висновки щодо його платоспроможності. Держава передбачає, що споживання платником певного предмета є ознакою існування в його доході податковоспроможних частин, і ставить податок у залежність від його споживання. Такі податки можуть бути названі податками на предмети споживання; вони відповідають податкам непрямим.

     Визнаючи  суть непрямих податків, варто прислухатись до думки професора В. Лебедєва: “Таким чином, різниця, яка існує між прямими і непрямими податками, полягає в ознаках податкової спроможності і податкового обов’язку” У першому випадку “особа має такий-то дохід; відповідно може заплатити стільки-то”, у другому випадку “особа має такий-то предмет, значить у неї є кошти для купівлі, і відповідно можна передбачувати деяку податкову спроможність”. Отже, при опосередкованому встановленні платоспроможності стягуються непрямі податки. 

2. Економічна  суть непрямих податків

 

     Відомо, що одним із найдієвіших важелів стимулювання розвитку економіки є податки й оподаткування. Податки регулюють основні макроекономічні процеси та пропорції. Завдяки податкам відбувається розподіл і перерозподіл у просторі і часі значної частини виробленої вартості. Вони також безпосередньо впливають на результати економічної діяльності платників, а відтак податкова політика може або зацікавити (стимулювати) платників працювати у певних галузях і на певних територіях, або – ні. Тому не випадково , що потенціал податкової системи як “вбудованого регулятора” активно використовують усі країни, зокрема з метою забезпечення сталого економічного розвитку. У цьому сенсі не є винятком й Україна, де пошук і застосування ефективних податкових інструментів розглядається як невід’ємна передумова і потужний засіб реформування національної економіки.