Акцизний збір як форма специфічних акцизів

     Міністерство  освіти та науки України

     Тернопільський  національний економічний університет

     Факультет фінансів 
 

Кафедра податків і 

фіскальної  політики 
 
 

     ІНДЗ  на тему:

     Акцизний  збір як форма специфічних акцизів 
 
 

Виконала:

студентка групи Фмо-23

Коженівська А.В.

Перевірила:

Заклекта  О.С. 
 
 
 

     Тернопіль – 2010

Зміст

Обґрунтування теми.......………………………………………………………...3

І. Теоретичні засади акцизного збору…………………………………………..5

1.1. Історія розвитку  акцизного збору в системі  непрямих податків…...........5

1.2. Суть та функції акцизного збору як специфічного акцизу…....................8

1.3. Нормативно-правове  підґрунтя справляння АЗ в Україні………............12

ІІ. Аналіз акцизного  збору в сучасних економічних  умовах………..............15

2.1. Елементи  АЗ та їх характеристика…………………………….................15

2.2. Оцінка соціально-економічного  ефекту від застосування акцизного  збору……………………………………………………………………….........17

2.3. Фіскальне значення АЗ………………………………………………........21

ІІІ. Шляхи вдосконалення  організації,обліку і сплати акцизного збору…....25

Висновки…………………………………………………………………..........27

Список використаної літератури………………………………………...........28 

 

Обґрунтування теми

     Актуальність  теми: В умовах ринкової економіки податки, окрім фіскальної функції, є важливим економічним інструментом регулювання ринкових відносин.

     Одним із видів непрямих податків є акцизи. У сучасних податкових законодавствам вони займають наступне місце після  ПДВ. Акцизами є непрямі податки  на певні товари, що включаються  в ціну товару і оплачувані покупцями. Вони встановлюються, як правило, на дефіцитну та високорентабельну продукцію і товари, призначені для населення та держави, що є монополією.

     Отже, акцизний збір є важливим податком для надходжень до державного бюджету, а тому потребує глибокого вивчення.

     Вивчення  акцизів висвітлені в роботах вітчизняних і зарубіжних вчених, таких як Федоров В.М., Василик О.Д., Крисоватий А.І., Завгородній В.П., Петровська І.О., Клиновий Д.В., Д. Міль, А. Маршаль, А. Пігу, М. Фрідмен, І. Фішер.

     Мета  дослідження: визначення ролі акцизного збору як форми специфічних акцизів.

     Завдання:

• дослідити історію розвитку акцизного збору у системі непрямих податків;
• визначити суть і функції акцизного збору як специфічного акцизу та нормативно-правове підґрунтя його справляння в Україні;
• проаналізувати елементи акцизного збору;
• оцінити соціально-економічний ефект від застосування акцизного збору та його фіскальне значення;
• розробити шляхи вдосконалення організації, обліку і оплати акцизного збору.

     Об’єктом дослідження є специфічні акцизи.

     Предмет дослідження – акцизний збір.

     Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних  джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизації, моделювання, спостереження.

     Теоретична  база дослідження: посібники, статті, в яких розглядаються питання акцизного збору.

     Фактологічну  базу роботи складають статистичні дані Державного комітету статистики України.

     Очікувані результати дослідження: вивчити теоретичні основи акцизного збору, проаналізувати сучасний стан, виявити проблеми збору цього податку і розробити шляхи вирішення цих проблем.

 

     І. Теоретичні засади акцизного  збору

     1.1. Історія розвитку  акцизного збору  в системі непрямих  податків

     Податки, як головне джерело державних доходів, мають багатовікову історію. Цілісна система оподаткування в кожній країні сформувалась внаслідок тривалого періоду становлення і розвитку держави. У культурних державах стародавнього світу існували досить складні системи податків. Так, у древній Індії справлялися поземельний, промисловий, торговий податок; їх розміри визначалися в певних долях доходів або вартості продуктів виробництва, предметів торгівлі (від 1/5 до 1/6). Цікаво, що сплата податків вважалася не світським обов'язком, як тепер, а обумовлювалася релігійними віруваннями. Дуже часто податки мали форму жертвоприношення. У древніх класичних державах податки стають вже суто світською повинністю в зв'язку із розвитком самої ідеї державності. У римській імперії існували надзвичайно різноманітні податки, крім того, проводилися досить складні розрахунки чисельності населення – для стягнення подушних податків, вартості майна – для справляння майнових і подоходних податків.

     В епоху феодалізму спостерігалося послаблення  урядової влади, що зменшило роль податків. Більшість населення було закріпачено або знаходилося залежно від своїх поміщиків і не сплачувало податків центральному уряду, та і самі податки здебільшого мали добровільний характер або справлялися у формі внесків при особливих обставинах (викуп короля з полону, посвята синів короля у рицарство, видача дочок заміж та ін.). Серед міського населення основними платниками податків були представники промислових та торгових верств, незалежні від поміщиків і лицарів. Найважливішими державними доходами в цей період були домени (доходи від державного майна) та регалії (казенні державні промисли, в яких держава має перевагу перед підданими).

     У кінці XV – на початку XVI ст. відбулося  значне зміцнення урядової влади, формувалася  постійна армія, розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля, натуральне господарство поступово витіснялося грошовим. Все це стало поштовхом для розвитку і вдосконалення податків. Найбільшого поширення набули податки у вигляді мита, тобто плати за послуги, які держава надавала окремим громадянам (судове мито, мито за переміщення людей і товарів, мито як винагорода за безпеку на дорогах, за устрій доріг, мостів, портів тощо).

     Цікаво, що суцільне оподаткування власних  підданих вважалося образливим, тому що воно нагадувало данину, якою обкладалися підкорені народи. Але поступово, під тиском дедалі зростаючих потреб держави оподаткування запроваджується і всередині країни, спочатку у вигляді непрямих податків, тому що вони були не такі помітні та відчутні. Але збільшення розмірів непрямих податків має певні межі і дуже часто наштовхувалося на опір у вигляді відкритих повстань. І тому уряди були змушені шукати інші джерела поповнення державної скарбниці, передусім, за допомогою прямих податків.

     В історії оподаткування (у глобальному масштабі) зазвичай виділяють три етапи. Перший етап – від древнього світу і до початку середньовіччя – це зародження інституту податків, які мали випадковий і тимчасовий характер, справлялися у примітивних формах, дуже часто у натуральному вигляді. Другий етап охоплює XVI-XVIII ст., характеризується становленням феодальних держав, грошових господарств країн, бурхливим розвитком податків, які практично стягувалися за все, що можна: вікна, двері, майно, бороди, спадщину, землю, будинки, товари, прибутки, з холостяків, євреїв, проституток, покійників і т.п.

     Лише  в кінці XVIII ст. настає більш цивілізований  третій етап розвитку податків. Саме в  цей час набувають поширення  ідеї про законність і природність  обкладання для задоволення державних  потреб, обґрунтовуються найважливіші засади оподаткування, такі як рівномірність, визначеність, зручність, дешевизна справляння податків (А. Сміт). Кількість податків зменшується, вони стають більш одноманітними, держава відмовляється від дріб'язкових зборів, а віддає перевагу тим, які можуть істотно поповнити скарбницю. Відпрацьовуються технічні прийоми збирання податків. Свого найвищого розквіту і вдосконалення податки набувають в умовах ринкового господарства.

     Податкам, як специфічним платежам на користь  держави, притаманні особливі риси: по-перше, обов'язковість сплати. Податки – це примусові платежі постійного характеру, які центральний уряд або органи місцевого самоврядування стягують на свою користь з населення, підприємств, організацій.

     Обов'язковість  сплати податків обумовлена наявністю держави, якій для виконання покладених на неї функцій необхідні грошові засоби. У демократичних державах з розвитком свідомості населення сплата податків стає почесним обов'язком кожного громадянина, а ухилення від сплати податків вважається одним із найважчих злочинів проти суспільства; по-друге, податки відображають односторонній рух коштів від населення, підприємств до держави, який не супроводжується одночасно наданням певних благ, матеріальних цінностей, як це характерно для товарного обміну. Вносячи податки, громадяни і суб'єкти підприємництва тим самим "оплачують" послуги, які їм надає держава: охорону, безпеку, суд, освіту, медичну допомогу тощо. Виняток становлять деякі збори (обов'язкові платежі), що безпосередньо асоціюються з платою за певні види державних послуг, вони мають цільове спрямування, яке в момент надання або у віддаленій перспективі повертається до платника визначеними благами. Це збори на пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, ринковий збір, за паркування автотранспорту та ін.; по-третє, податки стягуються на основі чинних законодавчих актів, тобто законно, легальним шляхом. Закони про податки приймає верховна влада. Наприклад, перелік податків у нашій державі визначає Закон України "Про систему оподаткування"; з прийняттям Податкового кодексу основні моменти оподаткування будуть регламентуватися цим законодавчим актом.

     Розвиток  непрямого оподаткування призвів  до появи податку з обігу (своєрідного  універсального акцизу), який у деяких країнах трансформувався в податок з продаж або податок на додану вартість. Відповідно до світової практики непрямі податки, що звичайно називаються податками на споживання, включають три основні види: податок з обігу, податок з продаж, які використовувались у практиці розвинених країн до 1950 р., а потім і податок на додану вартість (ПДВ), що замінив у багатьох країнах перші два види [10, c.3].

     За  останні тридцять років питома вага індивідуальних та універсальних акцизів  в цих країнах скорочується (в Канаді з 35,3 до 26 %, в Італії з 40,8 до 23 %, у Франції з 37,6 до 28 %, в Японії  з 33 до 12 %). Це пояснюється насамперед зростанням частки податків на соціальне страхування. Найнижча питома вага акцизів в Японії (12 %) та США (16 %), оскільки в цих країнах переважає пряме оподаткування; найвища - в Греції, Португалії (до 40 %) та Ірландії (42 %). У структурі акцизів в країнах ЄС дещо підвищуються універсальні і знижуються індивідуальні акцизи. Водночас частка акцизів в доходах державного бюджету в розвинутих країнах Заходу знижується. В Японії у 1989 скасовано 30 % акцизів на дорогі товари (автомобілі, холодильники тощо) і запроваджений 30 % універсальний акциз у формі податку на додану вартість. Для бюджетів штатів та місцевих органів влади значну роль у США та Японії відіграє універсальний акциз - податок на продаж зі ставкою від 3 до 7,5% роздрібної ціни. У США він забезпечує до 30% надходжень. Індивідуальних акцизів в Німеччині налічується майже 20, а в Японії - понад 600.  

     1.2. Суть та функції  акцизного збору як специфічного акцизу

     Акцизи  і ПДВ є найголовнішими з непрямих податків. Акцизом називають різновид непрямих податків на товари і послуги  підприємств, що включаються безпосередньо  у вигляді надбавки в ціну чи тариф. Акцизи зараховують в ціну продукції, яка йде на продаж, і послуг, тому їх кінцевими платниками виступають споживачі. Діапазон дії акцизів невеликий. Акцизом обкладаються такі товари, як тютюн, спиртні напої, ювелірні вироби, делікатеси, легкові автомобілі, бензин, хутряні вироби, високоякісні вироби з порцеляни і кришталю, килими. З 1999 р. перелік підакцизних товарів скорочено з 36 груп до 15 груп. Подібні товари називають підакцизними. Ставки акцизів диференційовані за товарними групами і видами товарів у широкому діапазоні, від 10 % до 90 %, і можуть періодично переглядатися [3, c.158-159]

     Акцизи  поділяються на специфічні та універсальні. Специфічні акцизи включаються в  ціни окремих товарів. Здебільшого, це товари, рівень, споживання яких є  мало еластичним щодо рівня цін, а  також специфічні товари.