Закон: поняття, ознаки, види та заходи з підвищення його ролі. Конституція (Основний Закон) України

Ухвалююча частина закону повинна включати правові приписи  лише нормативного характеру. Неприпустимо включати в неї правові приписи  ненормативного характеру. В законотворчій  практиці бувають винятки з цього  правила, але не відносно закону, а  тільки відносно підзаконних нормативно-правових актів. Вимоги стабільності закону виключають можливість включення в його ухвалюючу  частину ненормативних правових приписів, оскільки останні діють  однократно і після їх реалізації стають непотрібними. В результаті ж включення ненормативних приписів структура закону порушується, втрачається  логічна стрункість у викладі  його нормативно-правового змісту.

5. Наслідки недотримання  закону.

Недотримання нормативно-правового  змісту закону тягне за собою різні  наслідки залежно від характеру  порушень. Вони можуть мати цивільно-правовий, адміністративно-правовий або кримінально-правовий характер.

Якщо закон забороняє  здійснення певних дій, то в нього  включається спеціальна вказівка, що передбачає застосування відповідної  санкції. Проте найчастіше санкції містяться в інших законах або інших правових актах.

6. Відміна законом  інших нормативно-правових приписів.

Новий закон звичайно містить  вказівку про відміну, якщо не передбачено  інше, всіх інших діючих законів  і підзаконних актів, які йому суперечать. Така загальна вимога законотворчої техніки. Проте у багатьох випадках ця вимога потребує деталізації. Вимагається визначити, які саме закони і підзаконні акти (або їхні окремі статті, пункти або частини) відміняються у зв'язку з прийняттям нового закону. На визначення законів і підзаконних актів, що підлягають скасуванню, затрачається звичайно багато часу, особливо тоді, коли раніше видані закони і підзаконні акти були прийняті в різні історичні періоди і у великій кількості.

Для спрощення цієї роботи законодавець часто вдавався до загальної  вказівки: "Раніше прийняті з даного питання акти вважати такими, що втратили силу". Проте таке спрощення  в законодавстві неприпустиме, бо питання про дію того або іншого закону або підзаконного акту залишається  на розсуд окремих посадових осіб і органів, не говорячи вже про  те, що в них можуть виникнути  сумніви про дію або бездіяльність  того або іншого закону і підзаконного акту. Все це може призвести до серйозних  помилок в правозастосовчій практиці. Тому необхідно при прийнятті  нового закону своєчасно давати вичерпний  перелік раніше діючих законів і  підзаконних актів (їх статей, пунктів  і частин), які відміняються у  зв'язку з ухваленням нового закону.

7. Опублікування  закону і вступ його до сили.

Закон обов'язково публікується в офіційних видання а також  може бути опублікований і в інших  органах друку, обнародуваний по телебаченню, радіо, переданий по лініях зв'язку відповідним державним органам  і громадським організаціям.

Що стосується вступу закону до сили, то це визначається самим законом  або з моменту його офіційного опублікування.

8. Підпис відповідного  посадовця.

Структура закону завершується підписом відповідної посадової  особи, що надає йому офіційного значення. Як правило, такою особою є глава  держави або голова парламенту, що зазначається конституцією тої або  іншої країни. Общая теория государства  и права. Академический курс в 2-х  томах. Под ред. Проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало, 1998. – 640 с. – С. 178 – 182

Такі основні структурні частини закону, при формуванні кожної з яких потрібно чітко дотримуватись  правил і прийомів законодавчої техніки. Тільки при цій умові закон  отримає досконалу форму.

 

1.2. Класифікація  законів

 

З метою ефективного використання виникаючої безлічі законів, що виникають, необхідно однозначне розуміння  їх видів і загальних і специфічних  ознак, співвідношення між собою. Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів:

1. Конституційний, коли в конституціях закріплюється перелік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Конституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН — розділ VII «Законодавство федерації», у Конституції Російської Федерації — низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), у Конституції України — частини статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XV та ін.).

2. Видання спеціального закону про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик, зазначенням способів забезпечення з метою правильного співвідношення між собою. Наприклад, в Італії діють «Загальні положення про Закон» (1942 р.), у яких перелічено джерела права: закон, регламент, корпоративна норма, норма-звичай, а також встановлено межі регулювання кожним актом. У Болгарії діє Закон «Про нормативні акти» (1973 p.). Цікаво, що в Росії раніше федерального був ухвалений закон про нормативно-правові акти в Якутії (Саха). В Україні підготовлено проекти законів «Про нормативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяльність», які регулюватимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготовки, експертизи, узгодження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів. За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:

- конституції

- конституційні закони

- звичайні (поточні) закони

- забезпечуючі (оперативні) закони

1. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.

Вони бувають двох видів:

кодифіковані — становлять єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не. можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула Конституції 1946 p.;*

некодифіковані — складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права — основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. У Канаді — це конституційні акти 1867-1987 pp.: Конституційний акт 1982 p.; Хартія про права і Білль про права, ухвалені у ряді провінцій; Акт про Верховний суд, Антидискримінаційний акт та ін. Основний конституційний документ Канади говорить: «Ми хочемо мати конституцію, у принципі схожу на конституцію Великої Британії». А у Великої Британії немає єдиної писаної конституції, а є група конституційних законів (статутів)1 —Акт про парламент 1911 р., Акт про міністрів Корони 1937 р., Акт про місцеве врядування 1972 р. та ін., які діють разом із судовими прецедентами і конституційними звичаями, іменованими конституційними угодами. Тому англійську конституцію називають конституцією змішаного типу.

2. Конституційні закони — закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т. ін.);*

закони, якими вносяться  зміни, доповнення до чинної конституції (див., наприклад, розділ XIII Конституції  України).Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції.

На жаль, у Конституції  України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється  конституційним законом. З аналізу  Конституції України можна дійти  висновку, що конституційним законом  слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну  України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку  імпічменту (ст. 111) і низку інших.

У Конституції Росії чітко визначений блок федеральних конституційних законів. До них віднесені закони, що регламентують надзвичайний стан (ст. 56), зміну статусу суб'єкта Федерації (ст. 66), опис і порядок використання Державного прапора, герба і гімну Росії (ст. 70), референдум (ст. 87), введення на території Російської Федерації або в окремих її місцевостях надзвичайного стану (ст. 88), порядок діяльності уряду Російської Федерації (ст. 114), встановлення судової системи Росії (ст. 118) та ін. (усього 15).

Конституційний закон  відрізняється від інших законів  такими ознаками:

а) юридичною чинністю;

б) предметом регулювання  — особлива сфера;

в) порядком ухвалення —  особлива процедура.

Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікованою більшістю голосів (в Україні  — 2/3, у Росії — 3/4).

3. Звичайні закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповішими за обсягом  регулювання є такі види звичайних  законів:

а) загальні закони — закони, що регламентують певну сферу  суспільних відносин і поширюються  на всіх.

Загальні закони можуть бути: — кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.); — поточні (наприклад, Закон про вибори);

б) спеціальні закони — закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються  на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію  та ін.).

4. Забезпечуючі (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться вдію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Харків. „КОНСУМ”. 2001р. 655с. – С. 317 – 324 Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик.

Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в  дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

Види законів  за строком дії:

1) постійні — закони, що  діють без обмеження строку;

2) тимчасові — закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2001 рік»);

3) надзвичайні (як різновид  тимчасових законів) — ухвалюються  у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період  надзвичайного стану (наприклад,  проголошення окремих місцевостей  зонами надзвичайної екологічної  небезпеки, оголошення війни), їх  особливість полягає в тому, що  вони припиняють дію інших  законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.

Види законів  за суб'єктами законотворчості:— ухвалені громадянським суспільством (народом) у результаті референдуму;— ухвалені законодавчим органом держави. Види законів за межами дії:— закони України;— закони Автономної Республіки Крим. Види законів за структурною формою:— кодифіковані;— некодифіковані.

До останніх примикають Зібрання законодавства, Зводи законів, які  є актами такого виду систематизації законодавства, як консолідація.

Види законів  за галузевою ознакою:— конституційно-правові;— цивільно-правові;— адміністративно-правові тощо.

Є ще й міжгалузеві (комплексні) — про охорону здоров'я, освіту та ін.

Види законів  за сферами суспільного життя:— закони в галузі регулювання економіки;— закони в галузі регулювання політики;— закони в галузі регулювання соціальної сфери;— закони в галузі регулювання військової сфери та ін. (див. Закон України «Про закони і законодавчу діяльність» — після його ухвалення).

Серед основних напрямків  розвитку законодавства України  можна виділити такі:

• розроблення нових законів, необхідність яких випливає з Конституції України;
• приведення поточних законів у відповідність до Основного Закону;
• адаптація поточних законів до норм європейського і міжнародного права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Закон в системі нормативно-правових актів

 

2.1 Дія нормативно-правового акта  в часі, просторі і за колом  осіб.

Закон, як і будь-який нормативно-правовий акт, має межі своєї дії в трьох  «вимірах»: 1) у часі, тобто обмежений  періодом дії, коли закон має юридичну чинність; 2) у просторі, на який поширюється  дія закону; 3) за колом осіб, які  підпадають під вплив закону: на основі закону у них виникають  юридичні права і обов'язки.