Теоретично-правові засади становлення і розвитку демократичної держави і громадянського суспільства в Україні

Вже починаючи з доби Нового часу теорія правової держави  і громадянського суспільства була суттєво доповнена завдяки безпосередньому зверненню до ідеї прав людини. Зокрема, за Дж. Локком, держава та громадянське суспільство – рівнозначні явища [30, С. 78 – 79]. Подальший розвиток вчення про взаємозв’язок громадянського суспільства і правової держави пов'язаний з іменем Ж.-Ж. Руссо. Вчений пов’язував існування громадянського суспільства з ідеєю народного суверенітету та суспільного договору [30, С. 82].

Видатні мислителі XVII – XVIII століть сформулювали принцип поділу єдиної державної влади на три гілки – законодавчу, виконавчу та судову, кожна з яких повинна бути, по-перше, відносно самостійною, а по-друге врівноважувати інші. Реалізація принципу поділу державної влади, повноважень її різних органів врешті-решт має своїм результатом поєднання блага громадян та блага держави. Такий стан досягається завдяки обмеженням, накладеним на правову державу з боку громадянського суспільства [32].

Завершальним етапом у розвитку концепції взаємодії громадянського суспільства і правової держави, розробленої представниками німецької класичної філософії, була правова теорія Г. Гегеля. Суть її полягала в розмежуванні понять громадянського суспільства та держави. На його думку, громадянське суспільство – це деполітизована маса, де домінують економічні інтереси, а стихія його існування – це перманентний конфлікт інтересів. У концепції взаємодії громадянського суспільства та правової держави Гегеля домінує не громадянське суспільство, а конституційна держава [32, С. 301, 303].

Неабиякий інтерес становить  теорія співвідношення суспільства та держави А. Токвіля. В дослідженні американського суспільства і держави Токвіль дійшов висновку про існування двох сфер відносин – між державою і громадянами (політичне суспільство) та громадян між собою (громадянське суспільство). Головною умовою формування громадянського суспільства на думку А. Токвіля, є вільні індивіди, які об’єднуються для самозахисту в протистоянні з планами і намаганнями деспотичної влади щодо поширення свого впливу [29].

Розглянувши основні  концепції західної правової науки  щодо співвідношення громадянського суспільства  та правової соціальної держави, слід звернути увагу на вітчизняну правову традицію. Яскравим її представником був В. Липинський, на думку якого взаємовідносини громадянського суспільства і держави визначає закон, в основі якого лежить взаємне обмеження права сильніших правом слабших і права слабших правом сильніших [4, С. 85]. Серед інших представників української науки, які розробляли питання громадянського суспільства та правової держави, слід згадати таких видатних діячів, як М. Костомаров, В. Антонович, С. Подолинський, М. Павлик, І. Петрункевич та ін.

Найбільш повно проблема взаємодії громадянського суспільства та правової держави представлена в працях М. П. Драгоманова. Важливою складовою політико-правової концепції автора є проблеми соціальної держави в її взаємозв’язку з громадянським суспільством йдеться про обов’язок держави гарантувати економічні та соціальні права громадян, забезпечити їм гідний рівень життя [4, С. 87].

У XIX століття у політичній думці відбулося не просто розмежування понять «громадянське суспільство» та «держава», а й сформувалися різні підходи до проблеми їх взаємовідносин. В Європі намітився «державоцентричний» напрям, а в Північній Америці – «партнерський» [17]. У XX столітті дискурс громадянського суспільства зосереджувався навколо таких проблем: 1) виникнення феномена громадянського суспільства; 2) місце громадянського суспільства в сучасному світі; 3) взаємовідносини громадянського суспільства та держави[8; 30].

В Україні «використання» ідеї громадянського суспільства мало свої особливості, пов’язані зі здобуттям  державної незалежності, і пройшло  такі етапи: 1) 1989 – 1992 рр., коли ідею громадянського суспільства використовували для  боротьби проти комуністичної влади; 2) 1992 – 1996 рр. розбудова і зміцнення основних інститутів і утвердження атрибутів незалежної держави; 3) з 1996 року – усвідомлення того, що громадянське суспільство не просто красиве гасло, а потрібне для успіху демократичного проекту[30; 4, С. 98]. Різні аспекти формування в Україні громадянського суспільства розробляли такі вчені, як Є. Головаха, С. Кириченко, А. Колодій, В. Полохало, С. Рябов, О. Скрипнюк та інші.

Аналізуючи вищевказані  праці з проблеми громадянського суспільства, слід зробити висновок, що єдиного розуміння поняття громадянського суспільства не сформульовано. Існують декілька ключових проблем. По-перше, це поняття громадянського суспільства. Одні дослідники мають на увазі сукупність взаємодій між індивідами, які склалися в процесі діяльності за відстоювання прав і свобод людини. Інші вчені включають до громадянського суспільства переважно форми таких взаємодій – об’єднання громадян, які створені та зареєстровані згідно з чинним законодавством. Друга ключова проблема стосується безпосередньо співвідношення понять громадянського суспільства та держави. Третьою невирішеною є проблема так званої «розвиненості» громадянського суспільства. На нашу думку, причиною суперечностей є зазначене вище не чітке тлумачення багатьма ученими громадянського суспільства.

2. Сучасний стан і перспективи формування громадянського суспільства в контексті трансформації державно правового впливу на суспільство

Становлення і розвиток громадянського суспільства пов’язані з новими політичними та економічними умовами життя сучасної незалежної держави Україна. Це залишається одним із актуальних питань упродовж усього пострадянського періоду історії України. Воно є не стільки метою реформ, що проводяться в нашій державі, скільки неодмінною умовою їх успішної реалізації.

Цьому питанню присвячені наукові праці багатьох вітчизняних  учених, зокрема таких, як М. О. Баймуратов, В. Ю. Барков, Ю. М. Оборотов, М. П. Орзіх, В. Ф. Погорілко,Т. В. Розова, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фрицький та ін. Згадані автори обговорюють процеси становлення і взаємодії громадянського суспільства і правової держави як демократичне середовище реалізації громадянських цінностей: свободи, справедливості, рівності тощо. Водночас, слід зазначити, що стан розбудови та розвитку громадянського суспільства в Україні в концептуальному аспекті досліджений недостатньо. У цьому підрозділі пропонується аналіз громадянського суспільства на сучасному етапі його становлення та розвитку, розгляд окремих проблем, що потребують першочергового розв’язання, а саме: взаємодія громадянського суспільства і демократичної правової держави, забезпечення та реалізація прав і свобод людини і громадянина.

Слід зауважити, що чинна Конституція України 1996 року [12] не містить поняття «громадянське суспільство», хоча у ст. 1 проголосила мету побудови правової демократичної держави, де громадянське суспільство виступає в якості обов’язкового елементу. Особливо важливою проблемою в розбудові громадянського суспільства в Україні, яка потребує вирішення та постійної уваги, є концептуальне обґрунтування та практична нормативна регламентація (законодавче встановлення) взаємодії громадянського суспільства з державою.

Громадянське суспільство  як суспільство громадян, що є рівними  в своїх правах, суспільство, яке  не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага, є базисом держави, а держава, в свою чергу, захищає демократичні принципи самоврядування всіх недержавних організацій, які безпосередньо формують громадянське суспільство [2]. Для цивілізованого розвитку цих феноменів необхідно створити надійний, ефективний та гармонійний механізм їх взаємодії та взаємопроникнення.

При розгляді питання  становлення в Україні громадянського суспільства і правової демократичної держави в аспекті забезпечення конституційних прав людини і громадянина, головним завданням держави є насамперед реалізація прав і свобод особи [11; 16]. Проте, звертаючись до аналізу цього аспекту в сучасній Україні, є всі підстави стверджувати, що права і свободи людини, незважаючи на їх закріплення та детальну регламентацію в Конституції України, і до сих пір не стали вищою соціальною цінністю для держави (ст. 3 Конституції України) [12]. По-перше, це зумовлено непростою історією нашої держави, яка упродовж тривалого часу була тоталітарною, а, по-друге, складними політичними та соціальними проблемами сьогодення.

В українському суспільстві  права людини є важливою демократичною цінністю. При цьому хоча вони й закріплені в Конституції України, але їх поки що важко втілити в життя, оскільки держава і суспільство не здатні напрацювати ефективні правові механізми їх визнання, реалізації, гарантування, охорони та захисту [22]. Це спричинено, передовсім, історичними традиціями українського суспільства, в якому права людини не займали гідного місця ні в суспільній свідомості, ні в практиці діяльності держави. Причиною такого явища в сучасній нестабільній ситуації перехідного періоду є неналежна правосвідомість громадян, їх правовий нігілізм та інфантилізм, відсутність можливостей покращення добробуту людей. До того ж, система державних органів поки що не достатньо зацікавлена в задоволенні прав людини. На сьогодні вони більшою мірою занепокоєні власними інтересами, а конституційні вимоги, згідно з якими дотримання і захист прав людини виступає головним обов’язком держави – залишаються декларацією.

На даному етапі суспільно-політичного  розвитку в Україні існує достатньо розвинене і соціально розшароване індустріальне суспільство. Водночас проблема становлення дієвого громадянського суспільства збігається в часі з процесом розбудови демократичної, правової, соціальної держави [28]. Необхідно вказати на те, що соціокультурним підґрунтям для цих процесів є «залишки» радянського світогляду. Відтак, на нашу думку, інструментом побудови нового відкритого освіченого суспільства може бути лише держава, а точніше – демократичний механізм здійснення державного управління, який уявляється центром або концептом організації та трансформації соціуму у громадянське суспільство (тут слід наголосити на тому, що у більшості громадян України і досі існує впевненість у тому, що саме держава повинна вирішувати суспільно-політичні справи, а вони поки що мало заінтересовані і недостатньо задіяні у цьому процесі).

Ще одним важливим завданням є ефективна, так би мовити, «творча» взаємодії всіх демократичних елементів організації суспільства в цілому – і держави, і місцевого самоврядування, і громадянського суспільства. Однак в Україні незважаючи на проголошений курс на інноваційний розвиток (як економічний, так і інтелектуальний) на даний момент відсутні як ринковий соціалізм, так і соціально зорієнтована економіка. В таких непростих умовах реалізація соціально функції держави враховуючи її економічну неспроможність (зовнішній борг держави настільки великий за обсягом, що складно уявити ефективний розподіл коштів державного бюджету для виконання внутрішніх функцій держави, які є визначальними) зберігає домінуючу роль держави в забезпеченні соціальних гарантій, які до того ж, все ще мають характер, властивий для колишньої соціалістичної держави. Зазначені обставини ведуть до обмеження абсолютних прав власника (варто нагадати про події у місті Харкові на «Кінному ринку» – знесення капітальних будівель без згоди власника і без попередньої виплати вартості цих об’єктів), посилюють втручання держави в життя людини, громадянського суспільства та його інститутів.

Відтак, можна стверджувати, що конституційна характеристика України як демократичної, правової, соціальної держави сьогодні має дещо випереджальний та перспективний характер (мета, яка повинна бути реалізована у майбутньому). Аналогічно можна оцінювати й вітчизняний варіант сучасного місцевого самоврядування [20], яке повинно виступати неодмінним та важливим інститутом громадянського суспільства. Адже гармонійна взаємодія існуючих у єдиному соціумі держави, місцевого самоврядування та громадянського суспільства вкрай необхідна для зміцнення загально-гуманістичних ідеалів, відродження в індивідів та їх об’єднань «віри в справедливість» державних інститутів [15; 35; 38].

Слід зазначити, що в  певних колах українського суспільства поступово зростає розуміння того, що становлення інститутів громадянського суспільства має вирішальне значення не лише для позитивних наслідків політичної модернізації в Україні, а й для перетворень в економічній сфері, а головне – для створення умов функціонування соціальної, а відтак і правової демократичної держави.

Сьогодні в Україні є всі підстави для формування спроможного громадянського суспільства, оскільки держава поставила та вирішує завдання трансформування економіки на основі визнання приватної власності і підприємництва, впровадження в суспільно-політичний лад елементів демократії, зміцнення правового положення людини і громадянина. Водночас Конституція України 1996 року закріпила розмаїття форм власності, багатопартійність, політичний плюралізм, широкі економічні, політичні й особисті права і свободи людини і громадянина, а також законодавчо передбачила можливість формування громадянського суспільства на основі приватної ініціативи, підприємництва і ринкових відносин. Усе це виступає необхідними передумовами формування дієвого громадянського суспільства.

Таким чином, формування громадянського суспільства є однією з найважливіших умов просування України шляхом проведення економічних, політичних і правових реформ, які, передусім, спрямовуватимуться на демократизацію громадського життя, реформування економічної сфери, захист прав і свобод людини і громадянина, становлення правової демократичної держави.

Подальшого наукового  вивчення потребує суспільне призначення громадянського суспільства як цілісного соціально-філософського та політико-правового феномену.

Висновки

У дослідженні  проведено наукове узагальнення і нове вирішення завдання, яке полягає в з’ясуванні сутності, природи і значення демократії, формуванні цілісного уявлення щодо механізму демократичного державного управління і його співвідношення та взаємодії із громадянським суспільством в Україні. Головними науковими результатами роботи є такі висновки: