Теоретично-правові засади становлення і розвитку демократичної держави і громадянського суспільства в Україні

 

Теоретично-правові  засади становлення і розвитку демократичної держави і громадянського суспільства

в Україні

зміст

Вступ………………………………………………………………………………..4

Розділ 1

КОНЦЕПТУАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ СПІВВІДНОШЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ І  ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ……………………………………….7

1. Поняття демократії та її сутнісні характеристики: порівняльний та конкретно-історичний підходи…………………………………………………………...7
2. Демократія і державне управління: проблеми становлення демократичної держави в Україні………………………………………………………………………..12

 

Розділ 2

Громадянське суспільство І ДЕМОКРАТИЧНА ДЕРЖАВА В уКРАЇНІ: ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ……..........................16

1. Політико-правові концепції виникнення і розвитку громадянського суспільства: український і зарубіжний досвід…………………………………………16
2. Сучасний стан і перспективи формування громадянського суспільства в контексті трансформації державно правового впливу на суспільство……………….20

Висновки………………………………………………………………………...24

список  використаних джерел…………………………………….........26

 

 

 

 

 

 

 

 

прізвище, ім’я, по батькові автора;

назва територіального  відділення МАН;

назва базового позашкільного навчального закладу;

навчальний  заклад; клас; населений пункт;

прізвище, ім’я, по батькові, посада (науковий ступінь) наукового керівника

Ступінь розвитку демократії поступово і невпинно стає умовою ефективного управління, яке є гарантією стабільності і демократичного політичного режиму суспільства, розширення і поглиблення демократичних основ в організації і діяльності всіх органів державної влади та місцевого самоврядування. Лише органічне поєднання демократії й ефективного управління може дати позитивні соціальні результати і справити вагомий вплив на формування спроможного громадянського суспільства в Україні.

Метою цієї роботи є формування цілісного уявлення щодо значимості демократії через встановлення її взаємозв’язку із державним управлінням і громадянським суспільством за допомогою з’ясування природи і сутності поняття демократії, її змістовного наповнення, визначення співвідношення демократії і громадянського суспільства як складових демократичного суспільства, а також виявлення факторів формування дієвого інституту громадянського суспільства в Україні.

На основі детального аналізу наукових поглядів на ґенезу демократії, громадянського суспільства, державного управління, а також їх співіснування в різні історичні періоди можна дійти таких висновків: 1)для взаємодії демократії та державного управління важливим є механізм формування цілей державного управління, джерелом яких повинен бути народ; 2) вагоме значення набувають також методи і засоби досягнення поставлених цілей, які повинні бути науково обґрунтовані, законодавчо закріплені і направлені на забезпечення реалізації прав і свобод людини; 3) необхідною умовою подальшої демократизації суспільства, в тому числі, є його саморозвиток і активна участь у суспільно-політичних справах, – тобто існування громадянського суспільства. В Україні демократичне державне управління і громадянське суспільство перебувають на етапі становлення.

ВСТУП

 

Актуальність  теми дослідження. Сучасна трансформація України в демократичну і соціально-правову державу потребує відповідного концептуально-методологічного забезпечення. Для вирішення цього завдання принципово важливим стає осмислення таких понять як природа і сутність демократії, які є ключовими моментами все більше поширюваної у світі концепції відкритого суспільства – поєднання існування та ефективного функціонування правової демократичної держави із розвинутим громадянським суспільством на паритетних засадах.

Сьогодні актуальні питання демократії та пов’язані з ними проблеми широко досліджуються в працях вітчизняних, зокрема, В. Бабкіна, А. Зайця, М. Козюбри, А. Колодія, Г. Мурашина, Ю. Оборотова, П. Рабіновича, О. Скрипнюка, М. Цвіка, а також зарубіжних вчених – С. Алексєєва, Ш. Бермана, Ф. Ейдліна, В. Нерсесянца, Р. Путмана, Дж. Сарторі, Дж. Сороса, Л. Фуллера, Л. Фрідмана та ін. Однак демократія залишається предметом зростаючого інтересу вчених, політиків, громадян і в третьому тисячолітті.

Мета  і завдання дослідження. Мета роботи полягає у формуванні цілісного уявлення щодо значимості демократії за допомогою встановлення її взаємозв’язку із державним управлінням і громадянським суспільством.

Для досягнення визначеної мети в дисертації поставлені такі завдання:

• з’ясувати природу і сутність демократії на основі аналізу основних концепцій демократії;
• встановити зміст поняття «демократичне державне управління»;
• визначити співвідношення демократії і громадянського суспільства як складових демократичного суспільства;
• виявити фактори формування спроможного громадянського суспільства в Україні.

Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що виникають в процесі демократичного державного управління.

Предметом дослідження є теоретичні та нормативно-правові основи здійснення демократичного державного управління.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Зокрема, використовувався діалектичний підхід, що передбачає з’ясування сутності та змісту демократії як явища реальної дійсності в її динаміці, постійному розвитку та взаємозв’язку з іншими політико-правовими явищами, зокрема громадянським суспільством. Системно-структурний метод дозволив визначити роль і місце демократії в механізмі державного управління, з’ясувати її сутнісні ознаки. Порівняльний та історичний методи застосовувалися для того, щоб дослідити зміст демократичного управління і громадянського суспільства в працях вітчизняних і зарубіжних дослідників. Прогностичний метод сприяв окресленню перспектив розвитку демократії і громадянського суспільства в Україні. У роботі широко використовувалися такі логічні прийоми, як аналіз та синтез, визначення й класифікація.

Наукова новизна  одержаних результатів полягає в тому, що в ньому вперше здійснено комплексний аналіз сучасного стану та перспектив розвитку демократичного державного управління і громадянського суспільства. Результати проведеного дослідження знайшли своє відображення у таких нових положеннях, що виносяться на захист:

• вперше обґрунтовано положення про те, що дефініція «демократичне державне управління» може розглядатися в інституціональному, функціональному і організаційному аспектах;
• доведено, що інституціональний аспект зумовлює визначення демократичного державного управління як сукупність розвинених та активних інститутів політичної системи суспільства, за участі яких відбувається реалізація завдань і функцій державного управління з метою забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина;
• в рамках функціонального підходу встановлено, що демократичне державне управління головним чином передбачає застосування таких форм і методів його здійснення, які відповідають основним цінностям, правилам та ідеалам демократії;
• наведені аргументи про те, що організаційний аспект дослідження зумовлює визначення демократичного державного управління як правове закріплення та використання демократичних способів, принципів та засобів формування органів державної влади і місцевого самоврядування;
• подальшого розвитку дістало вивчення та виокремлення позитивних й негативних аспектів становлення й розвитку демократії і громадянського суспільства в Україні.

Теоретичне  та практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дослідження можуть бути використані у науково-дослідній сфері – в процесі подальших наукових досліджень проблемних питань демократичного державного управління і громадянського суспільства.

Структурно робота складається  зі вступу, 2 розділів, які загалом  містять 4 підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження – 28 сторінок, із них основного тексту – 25 сторінок. Кількість використаних джерел – 40.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

КОНЦЕПТУАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СПІВВІДНОШЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ І ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

1. Поняття демократії та її сутнісні характеристики: порівняльний та конкретно-історичний підходи

 

 

 

Поняття «демократія», її предметна сфера займають одне з ключових місць у політичній семантиці і використовується як прибічниками, так і противниками демократії. При цьому воно належить до найбільш диференційованих і невизначених у сучасній політичній теорії. Слушно з цього приводу зазначає відомий американський політолог Роберт Даль «…після стількох століть роздумів про політику теорія демократії продовжує залишатися досить непереконливою незалежно від того, розглядати її як етичну теорію чи як спробу описати реальний світ» [3, С. 102].

Етимологія слова «демократія», тобто основне значення, походження й тлумачення, широко відома – народовладдя, коли джерелом влади визнається народ, якому вона повинна належати. Народовладдя в державі засноване на певній системі цінностей, свободі, рівності, суверенітеті народу, правах людини тощо.

Впродовж історії розвитку людства до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і рівності, зверталися такі визначні учені, як: Перикл (Давня Греція), Б. Спіноза (Нідерланди, XVII ст.), Ж.-Ж. Руссо (Франція, XVIII ст.), Т. Джефферсон, А. Лінкольн (США, XVIII ст.), I. Франко (Україна, кінець XIX – початок XX ст.), В. Гавел (Чехія, XX ст.), А. Сахаров (Росія, XX ст.) та ін. [8].

Починаючи з часів Давньої Греції «демократія» зводилася до вчення про форми правління. Аристотель першим у своїй типології трьох «правильних» форм правління – монархія, аристократія і політія, поряд із кількісним критерієм розподілу (суб’єкт правління), вказує також на якісні критерії (засоби правління). Аристотель вважав, що найбільш успішна демократія у народів, що живуть найбільш простим життям, близьким до природи [32, С. 61]. Протягом наступних двох тисячоліть «демократія» виявилася в числі мало досліджуваних понять. Незважаючи на це демократія як соціальна реальність здобувала нову оцінку.

Слово (термін) «демократія» вживається в різних значеннях: як форма  держави; як політичний режим; як принцип  організації та діяльності державних органів і громадських організацій і т. ін. Більшість дослідників політичних режимів виділяють такі основні історичні різновиди демократії: грецьку (класичну) і сучасну[26; 27]. Виходячи з класичного розуміння демократії можна дати таке визначення цього соціального явища. Демократія – відкрита соціальна система з високим рівнем політичної культури, тобто така форма суспільного буття, яка створює найбільш сприятливі умови для життєдіяльності суспільства, в умовах соціального розшарування (поділу на класи тощо) [40].

Демократія набула найбільшого розвитку в епоху буржуазно-демократичних революцій, ідеалом яких були проголошені свобода, рівність і братерство[5; 33]. Водночас теорія і практика демократії значно різнилися. Відтак демократичні порядки, що встановилися, піддавалися критиці як ідеологами буржуазії, так і її противниками. Відомо, що найбільш послідовними критиками буржуазної демократії були й залишаються марксисти. Останні стверджували, що демократія є суспільно-класовим явищем [30]. Варто звернути увагу на те, що інститути влади, встановлені після соціалістичної революції не можна назвати демократичними, адже внаслідок цього запанував тоталітарний партійно-диктаторський суспільний лад.

Поступово демократія стала феноменом суспільного розвитку, перетворилася на політичний символ (у вигляді гасел, закликів тощо), самодостатню ідеологічну цінність й уособлювала прогресивний розвиток суспільства, найбільш ефективну й адекватну форму державного управління. Цікаво, що до завершення XX століття демократія поширилася на більшість держав сучасного світу, охопивши також й держави Східної Азії та Африки.

Серед великої кількості видатних учених і діячів суспільно-політичного розвитку можна навести такі приклади прихильного ставлення до теорії демократії. Зокрема, професор політичних наук, відомий американський політолог Хуан Лінц стверджував: «Демократія – це законне право формулювати і відстоювати політичні альтернативи, яким відповідає право на свободу об’єднань, свободу слова й інші головні політичні права особистості; вільне і ненасильницьке змагання лідерів суспільства з періодичною оцінкою їх претензій щодо керування суспільством; включення в демократичний процес всіх ефективних політичних інститутів, забезпечення умов політичної активності для всіх членів політичної спільноти незалежно від їхніх політичних уподобань ... Демократія не вимагає обов’язкової зміни правлячих партій, але така можливість повинна існувати, оскільки сам факт таких змін є основним свідченням демократичного характеру режиму» [14]. Видатний американський суспільствознавець Адам Пшеворський на підтримку значимості теорії демократії зазначав: «Демократія являє собою таку організацію політичної влади ... яка визначає здатність різних груп реалізовувати їх специфічні інтереси» [21, С. 102].