Референдум і його соціальна функція

Згідно з Конституцією та чинним законодавством, право законодавчої ініціативи в межах своїх повноважень  можуть здійснювати Президент України, народні депутати України та Кабінет Міністрів України. Конкретні зміни до Конституції у випадках, передбачених ст. 156 Конституції, можуть лише затверджуватись всеукраїнським референдумом після прийняття відповідного Закону парламентом України. До початку розгляду Верховною Радою України питання щодо внесення змін до Конституції, Конституційний Суд України, відповідно до статті 159 Основного Закону України, має дати свій висновок щодо проекту Закону про внесення змін до Конституції на предмет конституційності змін, що вносяться. 

Внаслідок того, що ця процедура  не дотримується, а деякі запитання  сформульовані у вигляді вже  прийнятого закону, можна стверджувати, що дії ініціаторів референдуму  та посадових осіб держави, які підтримують  організацію та проведення цього  референдуму, протирічать чинній Конституції.

Як бачимо, інститут референдуму  використовується в Україні в  ситуаціях жорсткого політично-владного протистояння та в моменти правового  хаосу. Це створює передумови для  маніпулювання його результатами в  інтересах зацікавлених сил і груп впливу та досягнення прихованої мети, що може призвести до деструктивних наслідків. Тим паче для того,щоб рішення референдуму було виконано необхідно було змінити низку положень Конституції України, Законів України, було можливим оголошення та проведення ще двох всеукраїнських референдумів та як наслідок — проведення щонайменше одних дострокових парламентських та президентських виборів.

Існувала ще низка  протиріч, які доводили нечесність референдуму. На етапі ініціювання  процедури референдуму та збору підписів більшість ЗМІ назвали цю акцію «референдумом за ініціативою олігархів». Лідери фінансово-політичних угруповань також не приховували своєї участі. Після завершення збору підписів лідери Демсоюзу заявили, що саме вони організаційно та фінансово забезпечували цей етап. Після підписання указу Президента розпочалася дискусія про політико-правові наслідки референдуму. Стало очевидним, що суспільство висловить недовіру нинішній Верховній Раді, а, отже, автоматично поставить на порядок денний дострокові парламентські вибори. За таких обставин донедавні ініціатори референдуму — Демсоюз та СДПУ(о) почали все критичніше та стриманіше ставитися до власної ж ідеї. Їх ініціативу — звернення парламентської більшості до Президента з проханням зняти щонайменше перше запитання референдуму (про недовіру Верховній Раді) — не було підтримано іншими депутатськими групами та фракціями. Після рішення Конституційного Суду фінансово-політичні угруповання фактично самоусунулися від організаційної та інформаційної навколореферендумної роботи.

Щодо офіційного роз’яснення, то Ухвалою Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України “Про внесення змін до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму за народною ініціативою ” вимогам статей 157 і 158 Конституції України, ухвалено : Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України “Про внесення змін до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму за народною ініціативою” вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.

Отже,підсумовуючи, можна  сказати, що не дивлячись на те,що згідно з Конституцією України влада  здійснюється виключно народом,який може здійснювати  владу безпосередньо  та через органи державної влади, чомусь думку народу представники державної влади враховують тільки з тих питань, з яких вважають потрібним. Для того, щоб в Україні відбувся референдум з ініціативи народу потрібно прикласти чимало зусиль, але ще важчим є втілення рішення референдуму в дію, адже щоб визначити рішення референдуму не дійсним, владі не потрібно багато аргументів. Потрібно задуматися над першою статтею Конституції України,про те,що Україна є демократичною та правовою державою,адже чи дійсно це так, коли воля народу так ігнорується. Адже через багато років після проведення референдуму бажання громадян України зняти з депутатів недоторканість та зменшити їх кількість не зникло. Тож,треба ще багато чого змінити,щоб Україна була дійсно демократичною державою.

                                         Висновок

Сьогодні Україна проголошена  суверенною,незалежною, демократичною та правовою державою згідно з Конституцією України. Відповідно до положень основного закону народ є єдиним джерелом влади, який здійснює свою політику безпосередньо та через органи державної влади. З метою виконання цих положень, тобто здійснення народовладдя, й існує референдум.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Всеукраїнські  та місцеві референдуми» референдум - це   спосіб прийняття    громадянами   України    шляхом  голосування  законів України, інших рішень  з важливих  питань  загальнодержавного    і місцевого значення.

Найчастіше референдум ототожнюють з опитуванням громадської думки. Іноді референдумом називають будь-яке голосування виборців незалежно від його наслідків. Справді, за своєю суттю референдум, як і інші форми народовладдя — вибори, народне обговорення і опитування, є правом реальної суверенної і верховної волі народу.

Можна стверджувати, що референдум – це одна з найважливіших ознак демократії, яка свідчить про те, що джерелом влади в державі є народ, і його рішення враховуються і виконуються. Той факт, що референдум може ініціюватися не лише Президентом України та Верховною Радою України ,а й самим народом доводить, що громадяни України при бажанні можуть змінити законодавство так, як вони вважають за потрібне.

Але за всіх переваг, безпосереднє народовладдя має і свої “слабкі  місця”, а саме: низька ефективність і безконтрольність політичних рішень унаслідок прийняття їх широким загалом; небезпека властивої масам схильності до ущемлення свободи в ім'я рівності; складність і дорожнеча практичного здійснення прямого народовладдя; неможливість залучити більшість громадян до систематичної участі в управлінні без примусу, внаслідок небажання значної частини населення займатися політикою і багато іншого. До того ж, у багатьох випадках для прийняття важливих державно-правових рішень необхідна наявність спеціальних професійних знань та досвіду,але оскільки більшість громадян його не мають то не завжди рішення,прийняті на референдумі є виваженими та юридично правильними.

На референдум(особливо всеукраїнський) можуть виноситися лише важливі питання загальнодержавного рівня,адже, якщо питання будуть дріб’язковими  чи не важливими для нормального функціонування і розвитку держави, то і саме значення референдуму зведеться нанівець. Адже на прикладі практики інших держав можна спостерігати поступове зменшення значення референдуму, кількості учасників та збільшення байдужості громадян. За порушення положень законодавство про референдум Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність,що доводить всю серйозність референдарного процесу. Інституту референдуму в Україні бракує відповідного конституційно-правового процесуально-процедурного регулювання. Необхідний новий закон про референдуми, який чітко визначив би термінологію, процедури проведення референдумів та – що, мабуть, найбільш важливо – механізм втілення його результатів у державно-правове життя. Референдуми по своїй суті не є кінцевим етапом, вони – важливий крок на шляху демократичного розвитку. У виборчому процесі реалізується більшість елементів, притаманних демократії: право брати участь в управлінні державними справами, свободи слова та об'єднань. Референдум – це прояв основних принципів демократії за умов участі громадян на всіх його  етапах.

Підсумовуючи, можна сказати, що не дивлячись на те, що згідно з  Конституцією України влада здійснюється виключно народом,який може здійснювати  владу безпосередньо та через  органи державної влади, чомусь думку народу представники державної влади враховують тільки з тих питань, з яких вважають потрібним,беручи до уваги референдум 1 грудня 1991 року та 16 квітня 2000 року. Для того, щоб в Україні відбувся референдум з ініціативи народу потрібно прикласти чимало зусиль, але ще важчим є втілення рішення референдуму в дію, адже щоб визначити рішення референдуму не дійсним, владі не потрібно багато аргументів. Потрібно задуматися над першою статтею Конституції України, про те, що Україна є демократичною та правовою державою,адже чи дійсно це так, коли воля народу так ігнорується. Адже через багато років після проведення референдуму бажання громадян України зняти з депутатів недоторканість та зменшити їх кількість не зникло. То чому ж за ці 11 років суспільство так і не змогло відстояти свою волю? Можливо все залежить не лише від влади, а більшою мірою від бажання громадян діяти,точніше від небажання?

Тож, для початку треба усвідомити, що народ може і має право впливати на життя в державі. Доведеться ще багато чого змінити, щоб Україна була дійсно демократичною державою, і це є головним завданням сьогоднішнього суспільства задля забезпечення кращого життя в майбутньому.

Список використаних  джерел :

1. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” // ВВР УРСР. – 1991. - №33. - Ст.443; 1992. - №35.;
2. Всеукраїнський референдум - 2000: передумови проведення та ймовірні наслідки//Політичний календар - №1 - 2000 р. - С.9-40.
3. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1996, № 49, ст. 272.
4. Збірник мат. міжн. науково-практичної конференції «Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення, Київ, 13-15 листопада 2002 р. (доповіді, виступи, конференції) – К.: Норма Друк, 2003-504 ст. / ст. 82-86, 250-257, 422-447.
5. Зеркало недели – К. №16 від 22.04.2000.
6. Коментар до Конституції України. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – 412 с.;
7. Конституційне право України: Підручник / За ред. проф. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 2002. – 732 с.
8. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії та практики. – К.: Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, 2001 р. – 356 ст./ ст.. 5-29, 87-124, 328-329.
9. Конституція України (із змінами і доп.). – К.: Атіка, 2006. – 64 с.
10. Конституція України: Науково-практичний коментар /В.Б.Авер`янов, О.В.Батанов, Ю.В.Баулін та ін..; Ред. кол. В.Я.Тацій, Ю.П.Битяк, Ю.М.Грошевой  та ін.. – Харків: Видавництво «Право» К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.-808 с.
11. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 479 с.;
12. Ле Дюк Лоуренс «Учасницька демократія: референдуми у теорії та на практиці (переклад з англ. Р. Ткачук, гол. редактор і автор передмови Дж. Перлін; науковий редактор З. Гриценко – Харків: Центр освітніх ініціатив, 2002 р., 160 ст.
13. Мурашин О. Референдуми в Україні – сьогоднішній погляд у майбутнє // Віче. – 2000. - №8. – С.155.
14. Повідомлення Центральної виборчої комісії від 25.04 2000 року vd20000425
15. Погорілко В. Основні засади теорії безпосередньої демократії // Право України. – 2001. - №8. – С.26.
16. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність: Монографія. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2000. – 248 с.
17. Погорілко В.Ф., Федоренко В.П./ Референдуми в Україні: історія та сучасність – К.:2000 – ст. 40
18. Погорілко В.Ф.:  Проблеми реалізації конституції України: теорія і практика, Монографія – К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України: А.С. К. 2003 – 652 ст. ( нормативні документи та коментарі). ст. 133-142.
19. Рішення Конституційний Суд, від 27.03.2000, № 3-рп/2000 "У справі за конституційними поданнями 103 і 108 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою) //  Офіційний вісник України, 2000, № 30 (11.08.2000), ст. 1285.
20. Рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2008 року N 6-рп/2008
21. Рішення, Конституційний Суд, від 05.10.2005, № 6-рп/2005 "У справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України в контексті положень її статей 5, 156 та за конституційним зверненням громадян Галайчука Вадима Сергійовича, Подгорної Вікторії Валентинівни, Кислої Тетяни Володимирівни про офіційне тлумачення положень частин другої,  третьої, четвертої статті 5 Конституції України (справа про здійснення влади народом) // Офіційний вісник України, 2005, № 41 (26.10.2005), ст. 2605.
22. Рішення, Конституційний Суд, від 15.10.2008, № 23-рп/2008 "У справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо  офіційного  тлумачення положення пункту 6 частини першої статті 106 Конституції України (справа про проголошення Президентом України всеукраїнського референдуму за народною ініціативою) // Офіційний вісник України, 2008, № 80 (31.10.2008), ст. 2701.
23. Рішення, Конституційний Суд, від 16.04.2008, № 6-рп/2008 "У справі за конституційними поданнями Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі  // Офіційний вісник України, 2008, № 32 (08.05.2008), ст. 1056.
24. Рябець М.М. (голова)/ та інші Вибори і референдум в Україні: проблеми теорії та практики: збірник/ редколегія:– К.:Центральна виборча комісія, 2001 р. – 306 ст.
25. Указ Президента України “Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою” від 15 січня 2000 року № 65/2000 // Офіційний вісник України, 2000, № 3 (04.02.2000), ст. 68.
26. Ухвала, Конституційний Суд України. від 13 липня 2000 року № 54-у/2000
27. Чистоколяний Я.В. «Поняття і принципи форм безпосередньої демократії в Україні»/ збірник наукових праць «Держава і право», випуск 35/Юридичні і політичні науки. – ст. 194-200.
28. Чуб О.О. Конституційне право громадян України на участь в управлінні державними справами .- К.2004р.
29. Шведа Ю. «Референдум як політичний інститут в умовах сучасної демократії»// - Політичний менеджмент №4(25)/2007 р., ст. 112-124.
30. Юридична енциклопедія т. 4 // - ст. 574-575; т. 5 // - ст. 301-302.
31. Янчук А.Питання референдумів у рішеннях Конституційного суду України. за ред. професора Баймурова М.О.