Правовой статус личности

      Право власності та інші права на житло  надійно гарантуються. Зокрема, в  Конституції зазначається, що ніхто  не може бути примусово позбавлений  житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. [1, ст. 47]

      У Конституції передбачається також:

• право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло; [1, ст. 48]
• право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;[1,ст.49]

      При цьому зазначається, що держава створює  умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування й що у державних і комунальних  закладах охорони здоров'я медична  допомога надається безоплатно, а  існуюча система таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності та дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

      У Основному Законі закріплюється  і гарантується й ряд інших  соціальних прав; щодо шлюбу і сім'ї, довкілля тощо.

      Так зазначається, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка та що кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. [1, ст. 50] Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народилися вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

      Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

      Разом з тим кожному гарантується право  вільного доступу до інформації про  стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути засекречена.

      Останнім  видом конституційних прав і свобод людини й громадянина в системі  прав і свобод, передбачених Основним Заковом України, є культурні (духовні) права і свободи. Ці права з  різних обставин найменш систематизовані, проте вони надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом, формами  і гарантіями.

      В найбільш загальному розумінні ці права  за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі держава з  урахуванням умов життя й діяльності громадян, суспільства і держави.

      За  своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини й громадянина  – це суб'єктивні права особи  в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони є межами можливого, дозволеного  для особи, її поведінки чи діяльності у цій сфері.

      Так, право на освіту охоплює практично  всі основні види освіти. Зокрема, в Конституції зазначається, що держава  забезпечує доступність і безоплатність  дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних  навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання. Гарантіями права на освіту є, зокрема, обов'язковість  загальної середньої освіти; надання  державних стипендій та пільг  учням і студентам; право громадян безоплатно здобувати вищу освіту в  державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

      Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право  на навчання рідною мовою, зокрема у  відповідних школах або класах, чи на вивчення рідної мови у державних  і комунальних навчальних закладах або через національні культурні  товариства. [1, ст. 53]

      Серцевиною  культурних (духовних) прав і свобод людини й громадянина є передбачені  Конституцією свобода літературної, художньої, наукової і технічної  творчості та право на результати своєї інтелектуальної, творчої  діяльності. Ці права і свободи  гарантуються. [1, ст. 54]

      Зокрема, свобода творчості гарантується захистом інтелектуальної власності  громадян, їх авторських прав, моральних  і матеріальних інтересів, що виникають  у зв'язку з різними видами інтелектуальної  діяльності; право на результати інтелектуальної, творчої діяльності гарантується, зокрема, тим, що заборонено використовувати  або поширювати без згоди авторів  результати їх інтелектуальної, творчої  діяльності, за винятками, встановленими  законом.

      Проте здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або  громадського порядку з метою запобігання злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. [1, ст. 34]

      Також до культурних (духовних) прав та свобод віднесено право на свободу світогляду і віросповідання. Це право за своїм змістом визначається як свобода сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

      Здійснення  права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова, хоча це не є запереченням права на існування національної релігії.

      Не  допускаються як обмеження прав з  релігійних мотивів, так і звільнення від обов'язків за цими мотивами. Ніхто не може бути увільнений від  своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання  законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового  обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. [1, ст. 35]

2. Обов'язки людини й громадянина

      Поряд з правами і свободами нова Конституція визначає й основні  обов'язки громадян України. Коло цих  обов'язків охоплює всі основні  сфери життя і діяльності особи, суспільства й держави: політичну, економічну, соціальну, культурну і  зовнішню.

      Першочерговими  обов'язками громадян України, за [1, ст. 65], є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Пріоритетність цього обов'язку зумовлена об'єктивною необхідністю всебічного утвердження внутрішнього і зовнішнього суверенітету й незалежності в політичній, економічній, культурній та інших сферах, забезпечення обороноздатності країни, а також потребою формування поваги до всіх інститутів держави, яка лише нещодавно стала дійсно суверенною.

      Виходячи  з необхідності духовного відродження  України, надійного збереження та розумного  використання її духовних цінностей  і природних ресурсів. Конституція  України покладає на своїх громадян обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки. [1, ст. 66]

      Також основним є обов'язок сплачувати податки і збори в порядку й розмірах, встановлених законом, та щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. [1, ст. 66]

      Конституція України, визнаючи людину – її життя  і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеку – найвищою соціальною цінністю, проголошуючи і гарантуючи систему її прав і свобод, покладає на неї обов'язок неухильно додержуватися  Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь  та гідність інших людей. [1, ст. 68]

      Держава повинна шанувати особу, надійно  гарантувати її права і свободи, а особа повинна шанувати державу, всі її інститути, Конституцію та закони України.

      Незнання  законів не звільняє нікого від юридичної  відповідальності.

     Висновки

      На  підставі викладеного теоретичного матеріалу можна зробити наступні висновки.

      Правовий  статус особи — це система закріплених  у нормативно-правових актах і  гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто  як такий, що має правосуб'єктність) координує своє поведінку в суспільстві.

      Набір правових статусів великий, але в  теоретичному плані найбільш істотне  значення мають перші три види.

      Загальний правовий статус – це статус особи  як громадянина держави, члена суспільства. Він визначається перш за все Конституцією і не залежить від різних поточних обставин (переміщень по службі, сімейного  стану, посади, виконуваних функцій), є єдиним і однаковим для всіх, характеризується відносною статичністю, узагальненістю.

      Спеціальний, або родовий статус відображає особливості  положення певних категорій громадян (наприклад, пенсіонерів, студентів, військовослужбовців, вузівських працівників, вчителів, робочих, селян, інвалідів, учасників війни  і т.д.).

      Індивідуальний  статус фіксує конкретику окремої особи (стать, вік, сімейний стан, виконувана робота, інші характеристики). Він є  сукупністю персоніфікованих прав і  обов'язків громадянина.

      У всіх підходах основними (базовими) елементами змісту правового статусу особи є права, свободи та обов’язки.

      Права суб’єкта суспільних відносин у структурі  правового статусу – це формально  визначені та юридично гарантовані  можливості користуватися соціальними  благами і реалізовувати суб’єктивні  інтереси.

      Свободи особи – нормативно закріплені можливості, що мають певні особливості у  порівнянні з правом. Надаючи свободи, держава робить акцент на значенні людини у певних сферах суспільної діяльності. Це виявляється у самостійному виборі суб’єктом способу життя, діяльності та поведінки в умовах що забезпечуються державою і суспільством. Свободи, у свою чергу, надають можливість встановити певну межу, що визначає способи вибору того варіанту поведінки, котрий найповніше забезпечує реалізацію суб’єктивних інтересів.

      Юридичний обов'язок є встановлена ​​законом  міра належної, суспільно необхідної поведінки, а також вид (лінія) поведінки. Це владна форма соціальної регуляції, яка спирається на «силовий» початок, тобто на можливість державного примусу. В обов'язках виражаються як особисті, так і загальнозначущі інтереси. Через обов'язок задовольняється інтерес уповноважених осіб в будь-яких правовідносинах.

      Дослідження поняття правового статусу особи в Україні дозволяє,  більш чітко передбачити у Конституції механізми реалізації прав, свобод та обов’язків. Адже визнання і закріплення в законах кожного права людини (або групи однойменних прав) повинно одночасно супроводжуватись встановленням усіх елементів юридичного механізму їх забезпечення: юридичних процедур реалізації, юридичних засобів охорони і захисту. 

      Література

1. Конституція України – http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg
2. Загальна декларація прав людини – http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/ main.cgi?nreg=995_015
3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права – http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_043
4. Алексеев С.С.Теория  государства  и  права : учебник [для вузов]. – М. : Издат.  группа НОРМА–ИНФРА-М, 2000. – 595 с. 
5. Витрук Н. В.. Общая теория правового положения личности. – Москва: Норма, 2008. – С. 25
6. Камя’нець Т.В. Загальнотеоретична характеристика правового статусу осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі. // Форум права – електронне наукове фахове видання. – 2010. –  №4. – с.432-438.
7. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права, свободи і обв’язки громадянина в Україні: Підручник.– Київ: Правова єдність, 2008. –465 с.
8. Матузов. Н. И. Правовая система и личность – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1987. – 294 с.
9. Матузов  Н.  И.,  Малько А.  В. Теория  государства  и  права – М. : Юрист, 1997. – 742 с.
10. Оніщенко Н. М., Зайчук О. В.. Теорія держави і права: Академічний курс: Підручник.– Київ: Юрінком Інтер, 2008. – 688 с.
11. Панчишин А.В. Поняття, ознаки та структура категорії «правовий статус» // Часопис Київського університету права. – 2010. – №2. – с. 95-97.
12. Рабінович  П.М.  Основи  загальної  теорії  права  та  держави:  Навч.  посібник.  Вид.  10-е, доповнене. – Львів: Край, 2008. – 224 с.
13. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2004. — 656 с.
14. Тарнавська А. Н. До питання про юридичний статус особи. // Адвокат. – 2009. - №3(102) – с.26-29.
15. http://www.lawbook.by.ru/theory/06.html