Правовой статус личности

ЗМІСТ 

Вступ 3

1. Поняття, ознаки, види правового статусу особи 4

1.1. Правовий статус особи: поняття та ознаки 4

1.2. Види правового статусу 7

2. Зміст правового статусу особи 9

3. Правовий  статус особи згідно із законодавством України 13

3.1. Права і свободи людини й громадянина 13

3.2. Обов'язки людини й громадянина 24

Висновки

Література

 

Вступ

     У загальносвітовій практиці одним з основних чинників юриспруденції завжди була особа.  Особа з певним колом її нагальних проблем, що розв’язуються в суспільстві, перебуває в центрі уваги всіх галузей права.  У Конституції України чітко визначено,  що український народ будує державу, де головним буде захист прав та інтересів кожної особи.

     Не  отримавши чіткого уявлення про  міру своїх прав, свобод і обов'язків, жодна людина не може відчути себе повноправним членом громадянського, демократичного суспільства, а відповідно, і жити за правилами цього суспільства.

     Різноманітні  зв'язки права і особи найбільш повно можуть бути охарактеризовані через поняття правового статусу, в якому відображаються всі основні сторони юридичного буття індивіда: його інтереси, потреби, взаємовідносини з державою, трудова та громадська діяльність тощо.

     Проблема правового статусу особи завжди була і залишається до цього дня найбільш актуальною, так як правовий статус є юридично закріпленим положенням особи в суспільстві.

     До  відомих науковців, які в своїх  працях розглядали поняття правового  статусу особи, його зміст, природу  та відображення у Конституції України, інших нормативно-правових актах можна віднести Алексєєва С.С., Колодія А.М., Малько А.В., Матузова  Н.І., Олійника А.Ю., Оніщенко Н. М., Рабіновича  П.М., Скакуна О.Ф. та інших. 

     Метою даної роботи є розкриття поняття  правового статусу особи в  Україні. Для досягнення поставленої  мети слід розглянути питання, що розкривають зміст правового статусу особи; основні принципи правового статусу людини і громадянина, їх закріплення в Конституції; та особливості правового захисту людини, відносно її правового статусу тощо.

     Предметом дослідження є правовий статус особи, як сукупність прав, свобод та обов'язків особи, визнаних і гарантованих державою.

1. Поняття, ознаки, види та структура  правового статусу  особи

1. Правовий  статус особи: поняття  та ознаки

 

      У юридичній літературі існує різноманіття думок на рахунок визначення поняття правового статусу особи. Наведемо деякі з них.

      Правовий  статус особи — це комплекс її суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. [12, с.100]

      Правовий  статус особи — це система закріплених  у нормативно-правових актах і  гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто  як такий, що має правосуб'єктність) координує своє поведінку в суспільстві. [13, с.421]

      Правовий  статус особи – це правове положення  людини, що відображає його фактичний  стан у відносинах з суспільством та державою. [4, с.432]

      Правовий  статус особи – це комплексна інтеграційна категорія, що відображає взаємовідносини  суб’єктів суспільних відносин, особи  і суспільства, громадянина і  держави, індивіда та колективу, а також соціальні зв’язки. [9, c.195]

      Також немає єдиної позиції щодо рівнозначності понять «правовий статус» та «правове положення». Законодавство, юридична практика, преса, міжнародні акти про права людини не проводять між ними якої-небудь відмінності, вживають в одному і тому ж значенні та вважають їх цілком взаємозамінними.

      Слово статус в перекладі з латинської означає положення, стан кого-небудь або чого-небудь. В даному випадку йдеться про статус особи, людини, громадянина. Етимологічно вказані терміни співпадають, це слова-синоніми. Проте в літературі були виказані пропозиції  щодо розмежування понять правового статусу і правового положення індивіда, оскільки, на думку деяких авторів, перше виступає частиною (ядром) другого.

      По  суті, в такому розділенні немає особливої необхідності, оскільки полісемантичність, смислове подвоєння терміну не сприяє чіткому сприйняттю й аналізу однієї з ключових категорій права. Відмінність слід проводити не між правовим статусом і правовим положенням однієї і тієї ж особи, а між правовим статусом (положенням) різних осіб або організацій.

      Взагалі ж, питання це не концептуальне. Йдеться  про те, як логічно і термінологічно точніше, повніше виразити суть одного і того ж явища. Саме по собі це ніколи не вело до принципових розбіжностей серед учених-юристів, що займаються даною проблемою. Подібно тому, наприклад, як «норма» і «правило» визначаються звичайно один через одного, «статус» і «положення» також взаємозамінні.

      Серцевину, основу правового статусу особи  складають її права, свободи і  обов'язки, закріплені в Конституції  та інших найважливіших законодавчих актах, проголошені в Декларації прав людини і громадянина. Це головним чином і визначає правове положення  особи в суспільстві, її роль, можливості, участь в державних справах. Зрозуміло, це положення залежить і від ряду інших чинників.

      Правовий  статус об'єктивно відображає як переваги, так і недоліки реально діючої політико-юридичної системи, принципів демократії, державних основ даного суспільства. Тому його не можна правильно зрозуміти і розкрити, не звертаючись до сутності того соціального устрою, в умовах якого він складається і функціонує. Правовий статус – частина, елемент суспільства.

      В різні історичні епохи правовий статус громадян був неоднаковий. Достатньо  порівняти, скажімо, рабовласництво, феодалізм, буржуазний період, щоб переконатися в цьому. Суттєво залежить він  і від типу політичного режиму в рамках однієї і тієї ж формації. Причинна зумовленість його складна  і різноманітна.

      Правовий  статус являє собою комплексну, інтеграційну категорію, що відображає взаємовідносини особи і суспільства, громадянина і держави, індивіда і колективу, інші соціальні зв'язки. Тому важливо, щоб людина правильно представляла своє положення, свої права і обов'язки, місце в тій або іншій структурі, бо, як справедливо наголошується в літературі, «в житті нерідко зустрічаються приклади статусу, помилково зрозумілого або привласненого. Якщо цей статус розуміється невірно, то людина орієнтується на чужі зразки поведінки» [5, c.198].

      Треба зазначити, що правовий статус особи  характеризується наступними ознаками:

• правовий статус має універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб’єктів;
• відображає особливості особи та держави як учасників суспільних відносин та ступінь і характер їх взаємодії;
• права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізовуватись без інших його компонентів – обов’язків та відповідальності;
• ця категорія забезпечує системність прав, свобод та обов’язків;
• елементи структури правового статусу є взаємозалежними та взаємодіючими;
• правовий статус характеризується відносною стабільністю. Саме ця ознака в поєднанні з динамічністю та мінливістю суспільного життя надає можливість йому відігравати надзвичайно важливу роль в суспільному житті, а саме, коли в суспільстві проходять негативні, регресивні процеси. Правовий статус, залишаючись незмінним і відображаючи певний рівень суспільного розвитку, може перешкоджати розвитку негативних тенденцій у соціальному положенні людей, оскільки права, свободи та обов’язки, як невід’ємні елементи правового статусу, повинні бути забезпечені державою не залежно від специфіки періоду, в який вона вступила. [10, c.366]  

      Правовий  статус особи відображає юридичне закріплення  досягнутого суспільством об'єму  свободи особи. Він базується  на сучасному вченні про свободу, в основі якого лежать ідеї:

      1. Всі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати  їх природні права. Забезпечення  і охорона цих прав є головним  обов'язком держави.

      2. Свобода особи полягає в можливості  робити все, що не шкодить  іншої особи.

      3. Межі свободи можуть бути визначені  законом, який відповідає праву,  а право є міра свободи.

      4. Обмеження прав можливе виключно  з метою сприяння досягненню  загального добробуту в демократичному  суспільстві. [15]

2. Види  правового статусу особи

 

      Розрізняють:

      а) загальний (конституційний) статус громадянина;

      б) спеціальний (родовий) статус певних категорій громадян;

      в) індивідуальний статус;

      г) статус фізичних і юридичних осіб;

      д) статус іноземців, осіб без громадянства або з подвійним громадянством, біженців;

      е) статус українських громадян, що знаходяться  за рубежем;

      ж) галузеві статуси: цивільно-правовий, адміністративно-правовий і т.д.;

      з) професійні і посадові статуси (статус депутата, міністра, судді, прокурора);

      Набір правових статусів великий, але в  теоретичному плані найбільш істотне  значення мають перші три види.

      Загальний правовий статус – це статус особи  як громадянина держави, члена суспільства. Він визначається перш за все Конституцією і не залежить від різних поточних обставин (переміщень по службі, сімейного  стану, посади, виконуваних функцій), є єдиним і однаковим для всіх, характеризується відносною статичністю, узагальненістю. Зміст такого статусу  складають головним чином ті права  і обов'язки, які надані і гарантовані  всім і кожному Основним Законом  країни. Зміна цього змісту залежить від волі законодавця, а не від  кожної окремої особи. [9, c.200]

      Загальний правовий статус не в змозі врахувати  всього різноманіття суб'єктів права, їх особливостей, відмінностей, специфіки. Тому в нього не входять численні суб'єктивні права і обов'язки, які постійно виникають і припиняються в суб'єктів залежно від їх трудової діяльності, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших ситуацій. Якби вказані права і обов'язки були включені в поняття загального статусу громадянина, то вийшов би різний, украй нестабільний і невизначений статус. Він же не був би єдиним. Загальний правовий статус є базовим, вихідним для всіх інших. По ньому можна судити про характер, соціальну природу, ступінь демократичності даного суспільства.

      Спеціальний, або родовий статус відображає особливості  положення певних категорій громадян (наприклад, пенсіонерів, студентів, військовослужбовців, вузівських працівників, вчителів, робочих, селян, інвалідів, учасників війни і т.д.). Вказані, групи, базуючись на загальному конституційному статусі громадянина, можуть мати свою специфіку, додаткові права, обов'язки, пільги, передбачені поточним законодавством. Вдосконалення цих статусів – одна із задач юридичної науки. [14, c.423]

      Індивідуальний  статус фіксує конкретику окремої особи (стать, вік, сімейний стан, виконувана робота, інші характеристики). Він є  сукупністю персоніфікованих прав і  обов'язків громадянина. Тверде знання кожним свого особистого статусу, своїх  прав, обов'язків, відповідальності, можливостей  – ознака правової культури, юридичної  письменності. Індивідуальний правовий статус рухливий, динамічний, він змінюється разом з тими подіями, які відбуваються в житті людини. [9, c.201]

      Розглянуті  три види статусу співвідносяться  між собою як загальне, особливе і одноосібне. Вони тісно взаємозв'язані  і взаємозалежні, нашаровуються  один на одного, на практиці нероздільні. Кожний індивід виступає одночасно  у всіх вказаних якостях – громадянина  своєї держави (загальний статус), він належить до певної групи і, отже, володіє родовим статусом, і він же є окремою, неповторною особою, тобто має індивідуальний статус. Загальний правовий статус у всіх один, спеціальних статусів – багато, а індивідуальних рівно стільки, скільки громадян.

      Само  собою зрозуміло, що спеціальні, індивідуальні  і всі інші статуси не можуть суперечити загальному (конституційному) статусу. Навпаки, вони повинні відповідати  йому як базовому, первинному, початковому.

 

2. Зміст правового статусу  особи

 

      Поняття «правовий статус особи» фіксує уявлення про обсяг і зміст тих прав і обов’язків, які надаються громадянам державою, закріплюються за ними законом. Правовий статус є виразом прав і  свобод особи, фіксує зовнішні правові  умови становища особи у суспільстві. Категорія «правовий статус»  є детермінантом різного роду відносин, що визначають реальне становище  їх індивідуального носія.

      Існує декілька підходів до визначення змісту категорії «правовий статус»  у юридичній літературі. Це викликає необхідність аналізу позицій вчених, предметом дослідження яких був  правовий статус саме на рівні змісту.