Правовий нігілізм

Так, за даними Генеральної  прокуратури в 2000 році в Україні  було виявлено більш 625 тис. злочинів – 60% відносяться до розряду особливо тяжких, з них були зроблено більш 10 тис. – навмисні убивства. І ці страшні дані – лише верхівка айсберга – по визнанню Генерального прокарора на кожен зареєстрований злочин (на основі яких і робиться статистика) приходиться трохи незареєстрованих. Фахівці підкреслюють, що за останні роки відбувся небачений сплеск організованої злочинності.

Поділивши сфери впливу, злочинний світ став рватися у  владу, використовуючи при цьому  корумпованих чиновників (до речі, корупція теж зросла, ставши практично повсюдною  проблемою). Відбувається поступове  зрощування верхівки злочинного світу  і найбільш корумпованої частини державного апарату, що є явною ознакою того, що за кордоном називають “мафією”.

Організована злочинність  набуває масштабу національного  нещастя.  Кроки в  напрямку подолання  даних явищ зроблені – був прийнятий  ряд нормативних актів про  посилення боротьби з організованою злочинністю, але їхня дія і введення в життя наштовхуються на безліч різних перешкод. А  тим  часом чи  ледве не щодня з новин країна довідається про нові кримінальні розбирання, причому гинуть не тільки бізнесмени, як це було раніш, усі частіше об”єктами нападу стають державні чиновники, що може означати тільки одне – кримінал уже проникнув у владу і тепер закріплює там свої позиції.

Усі зазначені аргументи, а також минулий період первісного нагромадження капіталу і та величезна  кількість правопорушень і злочинів, що його супроводжували, нанесли також безсумнівно серйозний удар по вірі людей у правовий порядок.

Проаналізувавши джерела поширеності правового  нігілізму, можна виділити такі основні  з них, як:

1. Історичні корені, що є природним наслідком самодержавства, багато вікового кріпосництва, що позбавляло масу людей прав і свобод, репресивного законодавства, недосконалості правосуддя;
2. Теорію і практику розуміння диктатури пролетаріату як влади, не зв'язаної і не обмеженої законами;
3. Правову систему, у якій панували адміністративно-командні методи, секретні і напівсекретні підзаконні нормативно-правові акти, а конституції і нечисленні демократичні закони в значній мірі тільки декларували права і свободи особи, мала місце низька роль суду і низький престиж права;
4. Кількісне і якісне коректування правової системи минулого в перехідний період, криза законності і неотлаженості механізму приведення в дію прийнятих законів, тривалість процесу здійснення всіх реформ, у тому числі судової.

 

2.2. Форми  прояву правового нігілізму

Серед основних форм прояву правового нігілізму  можна сьогодні назвати:

1. байдуже відношення до ролі і знання права;
2. скептичне відношення до потенційних можливостей права;

3) повне невір'я  в право і негативне відношення до нього.

Деякі фахівці зазначають, що правовий нігілізм може виступати  в двох різновидах  , або формах – теоретичної (ідеологічної) і практичної¹.

У першому випадку  має місце теоретичне, концептуальне  обґрунтування правового нігілізму, коли вчені, філософи, політологи доводять (здається, цілком щиро), що є набагато більш важливі цінності (наприклад, світова пролетарська революція), чим право взагалі, а тим більше право окремої людини.

В другому випадку  відбувається реалізація зазначених поглядів і навчань на практиці, що часто виливається в терор держави проти свого народу, у багатомільйонні жертви серед населення, у перетворення правлячої еліти в кінцевому рахунку в злочинну кліку (от чому стає закономірною і легкою опора державних органів і посадових осіб, наприклад, органів безпеки, тюремної адміністрації і т.д., у проведенні державної політики на карні елементи).

 Зрозуміло, що в  тих суспільствах, де правовий  нігілізм відтворюється самою  державою у відповідних масштабах,  дуже важко, майже неможливо виховати скільки-небудь позитивне відношення до права і серед населення, оскільки під правом невірно розуміються той порядок, ті розпорядження, що встановлюються законами і відомчими нормативними актами. І тоді в суспільстві складається широко розповсюджений серед населення повсякденний, масовий правовий нігілізм. Крім того, установлені державою розпорядження не дотримуються державними ж органами, відомчими і посадовими особами, чому теж знаходяться відповідні пояснення і виправдання (« в інтересах народу», «для виконання плану» і т.д.) В останньому випадку в суспільстві складається відомчий правовий нігілізм.

 

Розділ 3. Шляхи подолання правового  нігілізму

3.1. Правова   культура як основний засіб  боротьби з нігілізмом

 

Основні засоби боротьби із із правовим нігілізмом пов”язані із формуванням у громадян правової свідомості та правової культури на високому рівні.

Сьогодні категорія  «правова культура» використовується для характеристики всієї правової надбудови, усієї правової системи  країни, але під визначеним кутом зору.

На відміну  від аналізу інших гранично широких  правових категорій при аналізі  правової культури суспільства основний акцент зміщений на вивчення рівня  розвитку правових феноменів у цілому, на опис і пояснення правових цінностей, ідеалів і досягнень у правовій сфері, що відображають обсяг прав і воль людини і ступінь його захищеності в даному суспільстві. Поняття «правова культура» завжди припускає оцінку «якості» правового життя того або іншого суспільства і порівняння його з найбільш розвинутими правовими зразками, ідеалами і цінностями.

Під правовою культурою розуміється  обумовлений всім соціальним, духовним, політичним і економічним ладом  якісний стан правового життя  суспільства, що виражається в досягнутому  рівні розвитку правової діяльності, юридичних актів, правосвідомості й у цілому в рівні правового розвитку суб'єкта (людини, різних груп, усього населення), а також ступеня гарантованості державою і громадянським суспільством свобод і прав людини.

З даних характеристик  випливає, що правова культура — визначена «якість» правового життя суспільства, рівень її розвитку, що складається  у тому або іншому стані із підсистем, частин або елементів. Які ж це підсистеми, частини або елементи? Яке, іншими словами, «пристрій» правової культури?

Правова культура суспільства залежить насамперед від рівня розвитку правової свідомості населення, тобто від того, наскільки глибоко освоєні їм такі правові феномени, як цінність прав і воль людини, цінність правової процедури при рішенні споровши, пошуку компромісів і т.д., наскільки інформовано в правовому відношенні населення, його соціальні, вікові, професійні й інші групи, яке емоційне відношення населення до закону, суду, різним правоохоронним органам, юридичним коштам і процедурам, яка установка громадян на дотримання (недотримання) правових розпоряджень і т.д. Це перший елемент правової культури¹.

Рівень розвитку правової свідомості може бути зафіксований лише в реальній правовій діяльності, у правовому поводженні, що мають  і самостійні характеристики. Тому другим елементом структури правової культури є рівень розвитку правової діяльності. Остання складається з теоретичної -діяльність учених-юристів, освітньої — діяльність студентів і слухачів юридичних шкіл, вузів і т.д. і практичної — правотворчої та правореалізуючої, у тому числі правозастосовчій діяльності. Зрозуміло, що правова культура суспільства багато в чому залежить від рівня розвитку і якості правотворчої діяльності по створенню законодавчої основи життя суспільства. Правотворчістю повинні займатися компетентні в юридичному і багатьох інших відносинах особи з дотриманням демократичних і власне юридичних процедур і принципів.

Істотно впливає на правову культуру суспільства і правозастосування, тобто владна діяльність державних  органів, що здійснюють індивідуальне регулювання суспільних відносин на основі закону з метою його реалізації. Якість правозастосовчої діяльності залежить від багатьох факторів як інституціонального (структура державного апарата, порядок взаємин його органів), так і іншого характеру (професіоналізм, культура органу, що застосовує право та ін.).

Говорячи, наприклад, про пристрій державного апарату взагалі і  правоохоронних органів зокрема, потрібно підкреслити необхідність удосконалювання  структури і порядку підпорядкованості  органів, підвищення авторитету суду, зміцнення гарантій його незалежності і т.п. Потрібне також упровадження нових принципів діяльності правоохоронних органів (відмовлення від обвинувального ухилу, забезпечення пріоритету прав і свобод людини і т.д.), кардинальний прегляд позицій третьої галузі влади в Україні, що здійснює правосуддя. Правова культура суспільства багато в чому визначається реальним правовим поводженням громадян, діяльністю їх по реалізації права, тим, наскільки вони знають і вчасно виконують свої обов'язки (наприклад, по заповненню податкової декларації про сукупний річний доход), дотримують заборон і наскільки повноцінно використовують свої права¹.

Третім елементом  правової культури суспільства є  рівень розвитку всієї системи юридичних  актів, тобто текстів документів, у яких виражається і закріплюється право даного суспільства. Найбільш важливе значення для оцінки правової культури суспільства має система законодавства, основою якої є конституція держави. Важливий у цілому і рівень розвитку узагалі всієї системи нормативно-правових актів, починаючи від законів, актів центральних виконавчих органів влади і кінчаючи актами місцевих органів влади і управління.

Спеціалісти вважають, що будь-який юридичний акт повинен  бути правовим, тобто відповідати пануючим в суспільній свідомості представленням про справедливість, рівність і волю. Закон повинний бути зробленим і з погляду його форми: бути несуперечливим, по можливості коротким і обов'язково ясним і зрозумілим для населення, містити визначення основних термінів і понять, бути опублікованим у доступному для населення джерелі і т.д. Про якість закону свідчить і сам механізм, що утримується в ньому, його реалізації (інституціональний, організаційний, процедурний, фінансово-економічний і ін.).

При визначені якості правової культури суспільства повинен враховуватись і стан індивідуальних правових актів — документів: правозастосовчих (рішення і вироки судів, постанови слідчих, акти прокурорів, документи в адміністративно-управлінській сфері і т.д.) і правореалізаційних (договори в господарському обороті і т.д. ).

На підставі аналізу зазначених правових актів, а також інших текстів правового  характеру (наприклад, наукових і публіцистичних текстів на правові теми) можна  зробити висновок про рівень розвитку не тільки правової культури суспільства, але і його культури в цілому.

Виділення структурних  елементів правової культури досить умовно, тому що немає правової діяльності, здійснюваної окремо від правової свідомості, а правосвідомість може проявитися лише в правовій діяльності і її результатах — правових актах. Нарешті, усі складові частини правової культури не можуть існувати без свого носія-суб'єкта — людини, групи людей, населення в цілому.

Фахівці вважають, що правова культура суспільства  залежить від рівня правового розвитку різних соціальних класів, наприклад  професійних груп, а також від рівня розвитку окремих індивідів. У цьому аспекті потрібно виділяти правову культуру населення в цілому, групову правову культуру і правову культуру особистості, людини. В останньому випадку також треба враховувати рівень правових знань даного індивіда і відношення його до правової цінності, до закону, рівень правової установки на дотримання юридичних розпоряджень¹.

Про правову  культуру особистості можна судити по її поводженню в правовій сфері, тобто використовувати ті ж ознаки і критерії правової культури (рівень розвитку правової свідомості, правової діяльності й ін.), але тільки на індивідуальному рівні.

Аналіз правової культури необхідний для того, щоб  спочатку виділити й описати правові цінності, ідеали і зразки, до яких варто прагнути законодавцю, громадянину і суспільству в цілому, а потім, оцінивши з цього погляду реальний стан справ, шукати шляхи і кошти досягнення намічених ідеалів побудови правової держави і суспільства, у яких забезпечуються відповідні  права і свободи людини. Реалізація даних завдань дасть можливість подолати основні тенденції розвитку правового нігілізму в державі.

 

3.2. Шляхи подолання правового нігілізму

 

Крім правової культури можна виділити й інші шляхи подолання правового нігілізму. Серед них можна назвати такі основні, як:

1. забезпечення якості  прийнятих законів;
2. зміцнення законності;
3. удосконалювання юридичної нормотворчості;
4. більш відповідальне забезпечення правопорядку;
5. підвищення рівня правової культури саме юристів;

6)наявність  у країні муніципальних службовців  та ін.

Кожен з вищезазначених шляхів підлягає вивченню, подальшому удосконаленню та запровадженню  в життя через систему як загальнообов”язкових норм, так і через спеціальну систему виховання населення в дусі правової свідомості та поваги один до одного.

 

 

 

Висновки

 

Правовий нігілізм сьогодні виступає в ролі одного із основних суспільно небезпечних явищ,  що існують в суспільстві.

Він характеризується як негативне відношення до права, закону і правових форм організації суспільних відносин.

Серед основних джерел поширеності правового нігілізму  виділяють такі основні з них, як:

- історичні корені, що є природним  наслідком самодержавства, багато  вікового кріпосництва, що позбавляло масу людей прав і свобод, репресивного законодавства, недосконалості правосуддя;

• теорію і практику розуміння диктатури пролетаріату як влади, не зв'язаної і не обмеженої законами;

- правову систему, у якій панували  адміністративно-командні методи, секретні і напівсекретні підзаконні нормативно-правові акти, а конституції і нечисленні демократичні закони в значній мірі тільки декларували права і свободи особи, мала місце низька роль суду і низький престиж права;