Правовий нігілізм

ПЛАН

 

Вступ

 

Нігілістичне відношення, тобто абсолютне заперечення, формулюється в правовій психології визначених соціальних груп та  індивідів. На сьогоднішній час воно набуває розповсюдження серед багатьох верств населення.

Поняття правового нігілізму  набуває нового виразу, що пов”язано  із прогресивним розвитком суспільних відносин та виникненням різноманітних негативних явищ.

За своєю сутністю правовий нігілізм протистоїть у  правосвідомості вимогам законності, своєму антиподу. Законність у правосвідомості  саме і реалізується в ідеалах  дотримання і поваги права, у зміцненні  правопорядка, у розумінні культурної і духовної цінності права.

Сьогодні правовий нігілізм і його антипод – законність – це не тільки сфера духовного  життя суспільства, сфера правової свідомості. Це ще і характеристика визначеного реального стану  суспільства. Це стан суспільства –  уже не психологічна, а соціальна характеристика.

Таким чином, актуальність вивчення основних характеристик та причин виникнення правового нігілізму  обумовлені сучасним розвитком суспільства.

Дана робота буде побудована за наступним планом:

спочатку буде визначене поняття  нігілізму взагалі і правового нігілізму зокрема, його трактуваняя в різні часи, на різних етапах вітчизняної історії держави і права, як він зв'язаний з таким центральним поняттям теорії права, як правосвідомість.

Потім  в роботі буде висвітлене те, як правовий нігілізм ввійшов у наше життя - тобто  буде порушений історичний аспект проблеми, - генезис і розвиток правового нігілізму за останні десятиріччя.

Після цього  будуть висвітлені основні джерела  правового нігілізму на сучасному  етапі - це недосконалість і часта суперечливість законодавства (у тому числі колізія права), волюнтаристичний стиль керування, деформація в діяльності правоохоронних органів, зневага правовими процедурами реалізації прав і обов'язків, протиправні поведінкові установки і багато чого іншого.

Потім мова йтиме  про форми прояву правового нігілізму.

І на закінчення будуть запропоновані шляхи подолання  правового нігілізму в  сучасній правовій системі.

Метою дослідження  в роботі є виявлення основних причин існування в нашому суспільстві такого явища як правовий нігілізм та визначення напрямів і шляхів його подолання.

Об”єктом вивчення виступають основні праці таких  фахівців в галузі теорії держави  і права, як: Н.І. Матузова, О.В. Малько, В.М.Корельського, В.Д. Перевалова, С.С. Алєксєєва.

Під час дослідження  використовувались різноманітні наукові  методи, такі як: історичний, логічний, порівняльний.

 

Розділ 1. Правовий нігілізм як соціальне  явище: його основна характеристика

1.1. Поняття  правового нігілізму

 

Не дивлячись  на значну кількість праць, монографій та юридичної літератури, в більшості з них даються ідентичні поняття правового нігілізму.

За загальним  правилом нігілізм - це заперечення  історичних і культурних цінностей, моральних і моральних норм і  підвалин суспільства.

В свою чергу  правовий нігілізм характеризується як негативне відношення до права, закону і правовим формам організації суспільних відносин¹.

Наприклад, В.М. Корельський у власних працях вживає поняття нігілізму як заперечення  історичних і культурних цінностей, моральних і моральних норм і підвалин суспільства².

Якщо взяти  досить не давнє джерело, то можна  зазначити, що у Великій Радянській енциклопедії 1985 року дається наступне його визначення:

 правовий  нігілізм - це реакційний вплив  у буржуазних країнах, що виражається в запереченні законів і права як такого. Юристи західних країн виправдували часто незаконні дії влади, зневажаючи тим самим правові норми.

У якості одного з найбільш відомих “нігілістів” Заходу називався відомий юрист  Джон Дьюи. Таким чином, радянська правова наука як би підкреслювала, що таке негативне і навіть багато в чому пагубне явище як правовий нігілізм було властиве лише буржуазним правовим системам; радянське ж право було незнайоме в принципі з цим самим нігілізмом¹.

Більшість фахівців сьогодні вважає, що сказане в даному науковому виданні десь було вірним, але тільки в тому плані, що вітчизняному праву нігілізм і не міг бути властивий у тій ступені, у якій він був присутній у закордонній юриспруденції в силу різного відношення в цих системах до права як такого.

У той час, як у буржуазних державах право вважалося  в якості “основи основ”, зміцнення  й удосконалювання його було першорядною  задачею, однією з головних цілей  діяльності суспільства і роботи суспільної думки була побудова розвинутого громадянського суспільства і правової держави, що працювали б на благо особистості.

Основними засобами для цього були запропоновані  закони і діючі правові норми. Існувала концепція, відповідно до якої держава створює право, що згодом ця держава зв'язує широкою системою норм, мережею заборон і дозволів.

Загалом, роль права  було важко переоцінити. Усе це не могло не позначитися на сучасному  стані законності і правопорядка так званих розвинутих капіталістичних  країн - насамперед держав Західної Європи.

На дійсний  момент проблема правового нігілізму  в зазначених країнах або не існує  зовсім, або вона настільки мала і незначна, що не коштує того, щоб  звертати на неї скільки-небудь пильна увага.

Населення зазначених країн дотримується законів, як прийнято говорити, “не за страх, а за совість”, тобто люди дотримуються розпорядженням норм права не тому, що за їхнє невиконання випливає відповідальність різного роду, а тому, що ”так вимагає закон”, тому, що “так треба” (dura lex, sed lex).

Зрозуміло, що рядовим громадянам приклад законослухняного поводження подає їхній уряд - саме на вищих чиновників, на їхній спосіб життя і поводження дивляться люди при рішенні питань, як надійти в тій або іншій ситуації.

Спеціалісти та дослідники вважають, що першість на цьому тлі без сумніву належить Німеччини.

В цій центральній  європейській країні не тільки прості громадяни неухильно дотримуються “букві закону» (не говорячи про більш  суспільно небезпечні діяння - німці  ніколи не переходячи вулицю на червоне  світло (навіть при відсутності автомобілів) і не смітять на вулицях (може бути в цьому секрет їхньої чистоти)), але ця ж “буква закону” є обов'язкової і для правителів¹.

У країнах колишнього Радянського Союзу правовий нігілізм набув зовсім іншої форми, яку можна спостерігати на прикладі України. Основні причини виникнення і розповсюдження правового нігілізму полягають в його історичних аспектах, які необхідно розглянути.

 

1.2. Історичний  аспект вітчизняного правового  нігілізму

 

Сьогодні фахівці  вважають, що в Україні на жаль із правопорядком і правосвідомістю громадян не все так гладко і спокійно. Ті роки, що наша держава йшла “по шляху соціалізму” і наш народ посиленими темпами будував “світле майбутнє комунізму”, наклали незгладимий відбиток на усю вітчизняну юридичну науку і ще більш поглибили різницю, що розділяє рівні правосвідомості в Україні та Європі¹.

Усе це, у кінцевому  рахунку базувалося на догмах навчання Маркса і Леніна, - саме в працях цих  розроблювачів класичної ідеї комунізму  і соціалістичної держави з загальною рівністю й усуспільненням засобів виробництва активно пропагувалася ідея про те, що в майбутній державі загальної рівності праву взагалі і правовим нормам зокрема буде приділятися навряд чи другорядна роль, а на більш пізніх етапах становлення комуністичного суспільства передбачалося відмирання всієї вітчизняної правової системи цілком “через непотрібність” (за цим передбачалося здійснити відмовлення від держави як особливого способу організації публічної влади).

Сухі норми  закону передбачалося замінити на більш діючі вимоги і розпорядження “пролетарської самосвідомості“ і “пролетарської правосвідомості”. Але як показав час (який. як відомо, є найкращим і безстороннім арбітром) ці честолюбні прагнення так і залишилися лише красивими мріями. Недарма народна мудрість говорить: “ Благими намірами вимощена дорога в пекло”, - ніякої нової пролетарської квазідержавної  структури створено не було, держава не тільки не відмерла, а навпаки всебічно зміцніла, усіляко підсилила свої позиції, а згодом стала попросту тоталітарною (тобто втручалася практично у всі сфери діяльності суспільства в цілому і кожного індивіда окремо).

Що стосується права, то воно взагалі також залишилося жити, але йому була нанесена непоправна втрата. Адже довгий час право вважався тимчасовим явищем, свого роду атавізмом “темного минулого”, на зміну йому от-от повинна була прийти та сама “революційна правосвідомість”, про яку писав Ленін. Тому немає нічого дивного, що частенько на закони та інші правові норми багато більшовиків дивилися не як на щось священне й обов'язкове до виконання, а як на пережиток, що залишився від царських часів, попросту говорячи як на звичайні карлючки й поступали не так, як було прописано в тому або іншому нормативному акті, а як підказували їм їх “пролетарська совість” і комуністичне чуття”¹.

Було навіть уведене таке поняття  як “революційна доцільність”, при  цьому передбачалося, що якщо буква  закону говорить одне, а революційна  доцільність укупі з пролетарською  правосвідомістю підказує інше, то надходити випливало згідно останнім двом, закриваючи при цьому ока на вимоги закону. Неважко догадатися, що для розвитку і росту правового нігілізму це сама що ні на є благодатний ґрунт - по всій країні буйним кольором плодилася революційна доцільність, що найчастіше перетворювалася в звичайне беззаконня.

Часте рішення  найважливішого питання, іноді і  життя людини знаходилося в руках  того або іншого комісара і його “правосвідомості”; від того, у  яку сторону поверне він свою “доцільність” залежало життя багатьох людей (часте рішення подібних питань перетворювалося в звичайне зведення особистих рахунків).

Наприкінці 30-х  років ситуація ще більш погіршилась: з однієї сторони діяла Конституція  СРСР 1936р., що була однієї з найбільш демократичниху і гуманних у світі, а з іншої сторони державу захлиснула хвиля найжорстокіших репресій, суспільство задихалося в тяжкому смороді доносів і недовіри, органи НКВД відчували себе повновладними хазяїнами в країні (хоча їхні співробітники нерідко попадали під жернова власної репресивної машини - як правило, сплески відомчих чищень були після зміни керівника НКВД (за роки репресій ними відповідно були Ягода, Єжов і Берія).

Усі ці факти, точніше  сказати, усі ці неподобства лише зміцнювали людей у думці про  те, що закон законом, а “як там нагорі вирішать, так і буде”.

Наступні роки застою (не вважаючи короткої хрущовської відлиги, що усе-таки породила горде, волелюбне покоління  “шестидесятників”) ніяк не сприяло  викорінюванню правового нігілізму  в нашій вітчизні і він усе  ріс, зміцнювався і впроваджувався в повсякденне життя усе в більшому і більшому ступені. Коротким проблиском промайнуло правління Ю. Андропова, що своїми знаменитими чищеннями показав, що порядок нехай навіть елементарний, але все-таки правовий, навести можна завжди. Потім справу удосконалювання законності було продовжено в епоху знаменитої перебудови            М.С. Горбачовим. До чого це привело всім добре відомо – збільшилась і без того непроста проблема низького правопорядку: він то говорив про верховенство права, то влаштовував “криваві розбирання” у Закавказзі і Прибалтиці. Закінчилося ж усе це тим, що чимала кількість людей, скориставшись прогалинами в праві, нелегально заробили гігантські бариші, а 15 союзних республік на цілком законних конституційних підставах скористалися своїм правом рецесії Конституції 1977р., і держави СРСР не стало.

Подальша (уже  українська) історія показує, що на даному етапі розвитку правопорядок і законність і без того слабкі минулого приведені зовсім у жалюгідний стан, а правовий нігілізм виріс до небувалих розмірів. Недосконалі закони. Відсутність механізмів їхньої реалізації, відмивання величезних коштів за рубежем (підтвердженням цьому стала справа колишнього Прем”єр- міністра України Павла Лазаренка), одержання гігантських надприбутків в обхід держави, бурхливий розвиток “чорного ринку”, численні піраміди, простої розкрадання державних фінансів украй підірвали віру в закон і правопорядок. Справді, як може повірити в “рівність усіх перед законом і судом” коли людина, місяцями не одержує свої тяжкою працею зароблені гроші Про яку законність і про який правопорядок можна вести мову, коли люди у відкриту обговорюють, який з чиновників що придбав з нерухомості і транспорту (вартість яких часом у кілька тисяч разів перевершує оклади власників). Недарма говорять, що риба гниє з голови - у людей виникає питання: ”Якщо їм можна порушувати закон, те чому не можна нам?”, і вони порушують, нехай не в таких обсягах і масштабах, але вони зневажають вимоги закону, тим самим зміцнюючись у своєму нігілізмі. Дослідники завадють питання - чому так відбувається? Чому на Заході одне, а в нас діаметрально протилежне? Невже ж ми настільки самобутні, що і тут нам потрібно повторювати усі з “точністю до навпаки”? Чи правильно буде говорити, що в цьому винувато цілком і цілком наше темно-червоне комуністичне минуле, що зростило в країні колір беззаконня і нігілізму? А може бути, комуністи лише зміцнили уже виникле явище, може цей самий нігілізм виник уже до них, а потім просто розвився, потрапивши на сприятливий ґрунт “революційної законності”? Тоді де ж шукати початок його виникнення, відкіля він узявся на землі російській і де шукати корінь зла за назвою “правовий нігілізм”.