Правове виховання

     Правовий  нігілізм в Україні під час  її входження в СРСР — результат певної деформації правової свідомості і правового регулювання того часу.

     У СРСР правовий нігілізм проявлявся у  двох формах:

     1) теоретичній (ідеологічній), коли в унісон з марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обґрунтовувалися ідеї:

     а) про відмирання держави і права при соціалізмі — і тим самим істотно принижувалася роль права;

     б) про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини;

     в) про перевагу постанов комуністичної партії над законами, вторинність права, його відображеної реальності, яка обслуговує первинні реальності — економіку і політику, та ін.;

     2) практичній, коли відповідно до офіційної ідеології:

     а) була накопичена величезна кількість нормативних актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила недовіру в закон, зневагу до нього;

     б) встановлені державою правові норми не додержувалися державними органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави;

     в) правозастосовні та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності над правом і законом.

     Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) —  найбільш поширена і укорінена форма  деформації правосвідомості населення  в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

     На  цей час причинами прояву правового  нігілізму в Україні можна вважати:

     — невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

     — низьку правову культуру;

     — слабість механізму приведення в  дію прийнятих законів та ін. (див. § «Правомірна поведінка. Причини  нестабільності правомірної поведінки»).

     Спеціальними  засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати:

     1) якість законів та інших нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

     2) авторитет державної влади і налагодженість механізму її дії. Наявність розвинутої державної структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду;

     3) високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати. Збереження самобутності правової культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.

     Необхідна систематична робота з підвищення професійної  культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню  недовіри населення до правоохоронних органів. Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого — можливість будь-якого громадянина, який не має юридіїчної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень.

2. Правова культура суспільства

  Правова культура суспільства — це різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства.

  Система цінностей — це активність суб'єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових Норм, реальність прав і свобод громадян, ефективність правового регулювання, якісні закони, досконала законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, ефективна юридична практика, стабільний правопорядок. Систему цінностей в галузі права, що існують в реальному функціонуванні в суспільстві, називають правовою реальністю, яка у структурному відношенні збігається з поняттям «правова система».

  Правова культура відображає такі зрізи правової реальності (правової системи):

  — структурно-функціональний;

  — аксеологічний (оцінний).

  Структурно-функціональний зріз уможливлює розкриття статики (структурного аспекту) і динаміки (функціонального аспекту) правової культури. Структурний аспект (статика) правової культури характеризує її склад, внутрішню будову; функціональний (динаміка) — виникнення, розвиток і взаємодію елементів правової культури між собою і з іншими соціальними явищами, насамперед моральною, політичною та іншою культурами.

  Аксеологічний (ціннісний) зріз розкриває систему цінностей, створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством в галузі права, тобто все те, що належить до правового прогресу.

  Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури. Структура правової культури суспільства включає:

  1) культуру правосвідомості — високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;

  2) культуру правової  поведінки — правову активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;

  3) культуру юридичної  практики — ефективну діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів.

  Функції правової культури — це основні напрямки осягнення правових цінностей — вітчизняних і світових.

Основними функціями правової культури є:

  1) пізнавальна — засвоєння правової спадщини минулого сьогодення — вітчизняної та іноземної;

  2) регулятивна — забезпечення ефективного функціонував всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку;

  3) нормативно-аксеологічна — оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.

  Показником  правового прогресу є високий  рівень правової культури. Рівень розвитку правової реальності як особливої системної якості і є правовою культурою. Правова культура в кожен даний момент «присутня» у кожній даній крапці правової реальності, не збігається з нею цілком, але існує в ній як складова частина, здатна виступати у вигляді показника (характеристики) рівня розвитку цієї реальності.

3. Правова культура особи

  Правова культура особи — це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність.

  Правова культура особи включає:

  1) знання законодавства (інтелектуальний зріз). Поінфор ваність була і залишається важливим каналом формування к дично зрілої особи;

  2) переконаність у необхідності  і соціальній корисності законів  і підзаконних актів {емоційно-психологічний зріз);

  3) уміння користуватися правовим  інструментарієм — законами та  іншими актами — у практичній  діяльності (поведінковий зріз).

   Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових начал державного і соціального життя. Правова культура особи означає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження щодо нього як про соціальну цінність, і головне — активну роботу з його здійснення, зі зміцнення законності і правопорядку. Іншими словами, правова культура ocoби – це її позитивна правова свідомість у дії. Вона включає перетворення особою своїх здібностей і соціальних якостей на підставі правового досвіду.

Змістом правової культури особи є:

  1) правосвідомість і правове мислення. Правове мислення має стати елементом культури кожної людини;

  2) правомірна поведінка;

  3) результати правомірної поведінки  і правового мислення. Показником правової культури особи є правова активність особи як вища форма правомірної поведінки, що припускає:

   1) наявність високого рівня правосвідомості;  готовність до ініціативної правомірної  діяльності в правовій сфері  на основі шанобливого ставлення  до права, переконаності в необхідності  і справедливості правових норм, їх добровільного здійснення, досконалого знання права (внутрішній аспект);

   2) цілеспрямовану, ініціативну, позитивну  соціальне корисну діяльність особи, що перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки, спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку (зовнішній аспект).

  Правова активність — одна із змістовних характеристик  особи. На відміну від держав з тоталітарним режимом, де бажаною є людина конформістської поведінки, а від активної намагаються позбутися, у державах з демократичним режимом потрібна особа активна, зацікавлена в реалізації правових норм і принципів у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

  Форми прояву правової активності різноманітні: сумлінна службова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній боротьбі як довірена особа кандидата в депутати та ін. Правомірна активність особи досягається через схвалення і стимулювання суспільне корисних дій і припинення шкідливих. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина по затриманню підозрюваного у вчиненні злочину), так і постійною (виконання функцій народного засідателя).

  Правова культура особи (загальна і спеціальна — професійна) сприяє виробленню стилю правомірної поведінки, який формується залежно від:

  • ступеня засвоєння і вияву цінностей правової культури суспільства;

  • специфіки професійної діяльності;

  • індивідуальної неповторності творчості  кожної особи.

  Культурний  стиль правомірної поведінки  характеризується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведінці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами.

  Правова культура професійної групи, або професійна правова культура, — одна із форм правової культури суспільства, притаманна тій спільності людей, що професійно займаються юридичною діяльністю, яка потребує фахової освіти і практичної підготовки. Як правило, це культура робочої групи, члени якої є службовими особами і носіями службової правової культури.

  Професійній правовій культурі робочої групи (колективу) та її членам властивий вищий ступінь  знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної  діяльності.

  Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту. [6]

  Професійна  культура юриста припускає:

  1) знання законодавства і можливостей  юридичної науки;

  2) переконаність у необхідності  і соціальній корисності законів і підзаконних актів;

  3) уміння користуватися правовим  інструментарієм — законами та  іншими правовими актами в  повсякденній діяльності, вдаватися  до використання всіх досягнень  юридичної науки і практики  при прийнятті і оформленні  рішень.

   Професіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише тоді,коли юрист як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов’язок, постійно підвищує свою майстерність, опановує досягнення теоретичної та практичної юриспруденції.

   Разом з тим кожна юридична професія має свою специфіку, щообумовлює й особливості правової культури різних її представників (суддів, прокурорських працівників, співробітників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів і т.д.). Причому рівень професійної культури, наприклад співробітників міліції, є різним. Відмінності спостерігаються в правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів різних підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, державної автомобільної інспекції, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників автомобільної інспекції відрізняється від аналогічної культури співробітників підрозділу кримінальної міліції і т.д. Тут проявляється загальна закономірність: рівень професійної культури співробітників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони до діяльності, здійснюваної у сфері права. Правова культура повинна характеризуватися більшою зрілістю і професіоналізмом.