Правове виховання

     Засоби  правового виховання:

     1) нормативно-правові акти, акти застосування  норм права;

     2) ознайомлювальні і роз'яснювальні  матеріали про правові акти  в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта», «Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуйте — відповідаємо»);

     3) правові радіо- і телевізійні журнали типу «Право», «Закон» та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), обласних, міських і районних центрах, які систематично інформують про законодавчі та інші нормативні акти України, діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби з правопорушеннями тощо;

     4) юридичні газети, метою яких є  поширення правових знань;

     5) організаційно-освітні: прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації та ін. [8]

     Заслуговує  на увагу пропозиція про створення  довідкової інформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду її відповідності нормам права, закону.

     Механізм  правового виховання  — це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних (особи, громадської групи).

     Функціональними елементами механізму правового  виховання є такі:

     1) суспільна правосвідомість;

     2) система норм права;

     3) способи і засоби правового  виховання;

     4) правосвідомість виховуваних, яких  необхідно збагатити правовими ідеями і настановами, що містяться в суспільній правосвідомості.

     Стрижневою  ниткою, яка пов'язує усі ланки (структурні елементи) механізму правового виховання, є правова інформація, яка на рівні перших трьох елементів виступає як оповіщувальна (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента — як командна (прескриптивна) інформація.

     Суспільна правосвідомість і правосвідомість  виховуваних — це внутрішня, духовна  частина механізму правового  виховання, а система норм права, способи і засоби правового виховання — його зовнішня, інструментальна частина.

     Механізм  правового виховання  особи в духовному  внутрішньому зрізі (правовиховний процес особи) можна зобразити у вигляді таких стадій:

     1) накопичення правових знань, правової  інформації;

     2) перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки;

     3) готовність діяти, керуючись цими  правовими переконаннями, тобто поводитися правомірно, відповідно до закону.

     Результатом дії механізму правового виховання  є рівень правової вихованості особи, її правова культура.

     Правова вихованість — внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості — це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що існують в демократичному суспільстві поза конкуренцією. 

3. Правове загальне навчання.

     Правове загальне навчання — це єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, яка охоплює усі верстви населення, усіх державних службовців. Правовий всеобуч і правова освіта — по суті одно й те ж. Правова освіта, як і правове виховання, являє собою процес засвоєння знань про основи держави і права, виховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності і правопорядку. Правова освіта — необхідний елемент правової культури, умова правової вихованості особи. На всіх рівнях освіти повинно проводитися правове навчання.

     Структура освіти складається із освіти: дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післяди-пломної, аспірантури, докторантури, самоосвіти.

     В Україні розроблена «Програма правової освіти населення», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 p., де, зокрема, підкреслюється, що правова освіта є обов'язковою для всіх дошкільних виховних, середніх освітніх, вищих навчальних закладів, установ підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, тобто увага акцентується на наступності у справі правової освіти.

     У зв'язку з необхідністю підвищення правової культури депутатського корпусу всіх рівнів, а також працівників виконкомів рад народних депутатів і державної адміністрації виникла необхідність в їх професійній правовій підготовці.

     Перехід до ринкових відносин викликав необхідність у правовій освіті керівників, фахівців, посадових осіб комерційних корпорацій. Правова освіта посадових осіб має на меті не тільки оволодіння мінімумом правових знань, а й ставлення до їх використання: всі управлінські рішення мають відповідати «літері» і «духу» закону.

     Функції правового всеобучу:

     — правова освіта і виховання молоді;

     — правова освіта депутатського корпусу  всіх рівнів;

     — правова освіта працівників органів  виконавчої влади на місцях;

     — правова освіта працівників органів  управління громадських організацій;

     — правова освіта посадових осіб комерційних  корпорацій — асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших  об'єднань;

     — правова освіта правопорушників  у місцях позбавлення волі та ін.;

     — методичне забезпечення правового  всеобучу (підтримання сукупності сучасних принципів, форм, методів і способів правової освіти та інформації, активна участь в їх здійсненні). З метою ефективного вирішення завдань правового навчання громадян необхідним є об'єднання зусиль державних органів і громадських організацій. Юридичні установи (органи внутрішніх справ, прокуратура, суд, нотаріальна контора, юридична фірма) покликані організувати конкретну участь юристів-практиків і вчених у роз'ясненні населенню актів законодавства, інформуванні громадян про стан охорони правопорядку. Поряд з навчанням громадян конкретним правовим нормам важливо впровадити в громадську свідомість випробувані часом і перевірені практикою правові аксіоми.

     Правові аксіоми повинні містити знання про:

     1) правові стимули — правові спонукання до законослухняної поведінки, які створюють умови для задоволення власних інтересів суб'єкта (наприклад, пільга, право на власність та ін.);

     2) правові обмеження — правові стримування протиправної поведінки, які створюють умови для задоволення інтересів контр-суб'єкта, охорони і захисту суспільства (наприклад, обмеження дієздатності дітей; встановлені законом виборчі обмеження та ін.).

     Завдання  юридичної науки — здійснити  добір таких юридичних аксіом, додержання яких виключало б розузгодженість поведінки людини з законом. Завдання юридичної практики — впровадити їх у правосвідомість громадян через ефективну професійну діяльність юриста-фахівця.

РОЗДІЛ  ІІ. Правосвідомість  і правова культура в правовому вихованні.

1. Поняття і структура правосвідомості

     Правосвідомість — одна із форм суспільної свідомості.

     Свідомість  людини, відображаючи об'єктивні потреби  суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини. Свідомість додає цілеспрямованого характеру людській діяльності.

     Свідомість  як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними і справляють взаємний вплив одна на одну.

     Правосвідомість становить відносно самостійну сферу (ділянку) свідомості:

     •   суспільної;

     •   групової;

     •   індивідуальної.

     В ній відображена правова дійсність  у вигляді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних органів. Правосвідомість має бути властива не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, а й усім громадянам держави.

     Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов язаної з правом.

     Ключовий  пункт правосвідомості — усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

     У структурі правосвідомості суспільства  виділяють такі елементи:

правова психологія	правова ідеологія	правова поведінка
психологічний	ідеологічний	поведінковий

  Правова психологія — це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

  Наприклад, у дореволюційній Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення  до фабрично-заводського законодавства, ламали машини, громили заводське обладнання. Вони емоційно реагували на зовнішні стосовно них правові явища, у даному разі — на законодавство. В наші дні формування інституту приватної власності і всього, що пов'язано з існуванням приватного права, емоційно не сприймається певними верствами суспільства, які виховані на психології колективізму і продовжують керуватися її пріоритетами.

Правова психологія
Правові почуття, правові  настрої, правові  переживання	правові практичні знання,правові  уявлення,правові  погляди	правові звички, правові традиції, правові звичаї
Рухомі, емоційні	пізнавальні, передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з погляду її відповідності праву	нерухомі, стійкі, виступають як регулятори поведінки

  Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явиш.

  Це  концептуально оформлена, логічно  систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія грунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін.